ф
07 грудня 2020 року
Київ
справа №9901/224/20
адміністративне провадження №П/9901/224/20
судді Верховного Суду Стародуба О.П. щодо рішення Верховного Суду від 07.12.2020р. у справі №9901/224/20, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання неправомірним та скасування рішення.
Постановляючи таке рішення суд, серед іншого, виходив з того, що фактичні обставини, які стали підставою для прийняття рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді ОСОБА_1 за порушення присяги та вид відповідальності за неправомірні дії судді, викладені у рішенні Вищої ради юстиції від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12, яке не скасовано в судовому порядку та є чинним.
Відтак, саме у рішенні від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12 Вища рада юстиції встановила факти, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги, та притягнула суддю до відповідальності, звернувшись до уповноваженого органу з поданням про звільнення судді з посади.
Оскільки вказане рішення є чинним, надання оцінки обставинам, що лягли в його основу, виходить за межі компетенції Вищої ради правосуддя.
Таким чином, Вища рада правосуддя не притягала суддю ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності повторно, а лише здійснювала повноваження щодо звільнення судді, якими раніше був наділений парламент, тобто розглядала кадрове питання
З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду вважала неможливим під час розгляду цієї справи надати окрему оцінку законності рішення ВРЮ 24 січня 2012 року № 105/0/15-12.
Крім того, суд виходив з того, що саме рішенням від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12 ВРЮ встановила факти, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги, притягнула суддю до відповідальності та звернулася до уповноваженого органу з поданням про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Відтак, строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може застосовуватися при подальшій реалізації вказаного рішення ВРЮ.
Відповідно до частини 3 статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
На підставі статті 34 КАС України вважаю за необхідне висловити окрему думку щодо даного рішення.
Так, у рішенні «Куликов та інші проти України», яке стало підставою для перегляду ВРП справи позивача, ЄСПЛ, з посиланням на висновки у справі «Олександр Волков проти України», зробив висновок, що великою кількістю системних і загальних недоліків характеризувалося як провадження у Верховній Раді України, так і провадження у Вищій раді юстиції, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки (пункт 135 Рішення).
Статтею 115 Закону №1402-VIII передбачено, що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.
Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені Вищою радою правосуддя (її відповідним органом).
У цій справі судом встановлено, що рішення ВРЮ про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді ОСОБА_1 в судовому порядку не переглядалось, перевірка фактів порушень та обставин, які стали підставою для звільнення позивача з посади судді судом і ВРП не надавалась, а постанова Верховної Ради України про звільнення скасована в судовому порядку.
За таких обставин вважаю, що ВРП мала повноваження та підстави для надання оцінки обставинам, які лягли в основу рішення ВРЮ про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги від 20.02.2012р.
Крім того, Постановляючи рішення у справі «Куликов та інші проти України» ЄСПЛ крім рішення по суті самих скарг також вирішував питання строку звернення з такими скаргами до суду.
При цьому, ЄСПЛ виходив з того, що такий строк необхідно рахувати з часу остаточного звільнення судді з посади, а не з часу прийняття рішення ВРЮ.
Суд зазначив наступне: «Дійсно за умови відсутності Постанови Верховної Ради України про звільнення, факту звільнення не було б, суддя продовжив би працювати, незважаючи на негативне рішення ВРЮ, і не можна було б стверджувати, що його/її справа остаточно вирішена» (пункти 124, 127 Рішення).
За змістом статті 109 Закону №1402-VIII подання про звільнення судді з посади є дисциплінарним стягненням.
За правилами частини одинадцятої статті 109 Закону №1402-VIII дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Під час розгляду цієї справи встановлено, що постановою Верховного Суду від 19.03.2018р. скасовано постанову Верховної Ради України від 12.04.2012р. про звільнення позивача з посади судді.
Рішенням окружного адміністративного суду м.Києва від 20.01.2020р. у справі 757/39289/18-а на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість по суддівській винагороді з часу його звільнення з посади судді постановою ВРУ та відрахування зі штату суду по час набрання законної сили постановою Верховного Суду, якою зазначену постанову Верховної Ради України скасовано (з 05.05.2012р. по 23.04.2018р.).
При цьому, суд виходив з того, що статус позивача як судді був відновлений з набранням законної сили рішенням Верховного Суду від 19.03.2018р., яким було скасовано постанову Верховної Ради України від 12.04.2012р. про звільнення позивача з посади судді.
Таким чином, дисциплінарне стягнення щодо позивача на мою думку застосоване саме оскаржуваним рішенням ВРП від 28.07.2020р.
Під час розгляду цієї справи встановлено, що дії, з якими ВРП пов'язувала підстави звільнення ОСОБА_1 з посади судді, були вчинені ним у 2008 - 2011 роках.
За таких обставин, під час прийняття ВРП оскаржуваного рішення підлягав застосуванню передбачений законом трьохрічний строк застосування дисциплінарного стягнення, а постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. у справі № 9901/103/19, на яку посилався суд у цій справі, прийнята за частково відмінних фактичних обставин та за відсутності щодо них відповідних висновків.
З наведених підстав висновки суду у цій справі на мою думку є не у повній мірі обгрунтованими.
Суддя