ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про повернення позовної заяви
"28" грудня 2020 р. Справа № 300/3551/20
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Матуляк Я.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо непроведення повного розрахунку при звільненні та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно) за період з 14.01.2019 року по 19.04.2019 року терміном 96 днів в розмірі 39805,44 грн., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 року дану позовну заяву залишено без руху з підстав, встановлених частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та у зв'язку з невідповідністю даної позовної заяви вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивачу надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду разом з доказами поважності причин його пропуску.
17.12.2020 року від позивача на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшла заява про усунення недоліків, зі змісту якої слідує, що ОСОБА_1 не порушує питання поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Так, у вказаній заяві позивач зазначає, що у розумінні статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стягнення середнього заробітку є мірою відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, яка настає у випадку невиплати всіх належних працівнику сум від підприємства, установи, організації, відтак, за своєю суттю, є виплатою за порушення права щодо оплати праці та пов'язане з виплатою заробітної плати. З позиції такого тлумачення, на його думку, до строків пред'явлення позову застосовуються правила частини 2 статті 233 КЗпП України (згідно якої позивач має право на звернення до суду із даним позовом без обмеження будь-яким строком) та відповідне тлумачення даної норми Конституційним Судом України у рішеннях від 15.10.2013 року за №№ 8-рп/2013 ,9-рп/2013.
З приводу наведеного суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Спірні правовідносини у справі склались, зокрема, з приводу стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні з військової служби відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.
Статтею 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Суд зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, не є основним чи додатковим видом грошового забезпечення, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці" (статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"), тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати чи структури грошового забезпечення.
Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який вираховується у розмірі середнього заробітку.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16.
Відповідно до частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно з частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В аспекті спірних правовідносин суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення частини 2 статті 233 КЗпП України стосуються виключно звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати.
За вказаних обставин посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013, № 9-рп/2013 є помилковими, оскільки висновки зазначених рішень полягають у тому, що саме на заробітну плату не розповсюджуються строки звернення до суду, проте у цій справі йдеться про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені, який не входить до структури заробітної плати.
Як наслідок, твердження позивача про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті статті 233 КЗпП України у зв'язку з чим даний позов може бути подано до суду без обмеження будь-яким строком є безпідставним.
З врахуванням тієї обставини, що ОСОБА_1 подано позов після закінчення строків, встановлених частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, та, у визначений судом строк позивачем не виконано вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 09.12.2020 року, оскільки не подано заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску, суд прийшов до переконання, що позовна заява підлягає поверненню.
Вказані висновки щодо застосування строків звернення до суду з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені відповідають правовій позиції викладеній у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року за № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Аналогічні висновки та правозастосування зроблені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.06.2020 року у справі № 360/4889/19, від 11.02.2020 року у справі № 420/2934/19, від 21.01.2020 року у справі №826/15879/18, від 10.10.2019 року в справі № 369/10046/18, від 09.08.2019 року у справі № 420/5793/18, від 25.07.2019 року в справі № 2140/1471/18, від 13.03.2019 року у справі № 813/1001/17, від 24.01.2019 року у справі № 802/28/16-а, від 20.06.2018 року у справі № 823/761/17, які враховані судом у відповідності до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому такі висновки не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, на які посилається позивач у заяві про усунення недоліків від 17.12.2020 року.
Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
На підставі наведеного, керуючись статтями 122, 123, 169, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Матуляк Я.П.