ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"29" грудня 2020 р. справа № 300/3112/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, рішенням № 1465 від 22.07.2020 року відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 зважаючи на те, що обчислений згідно поданих документів загальний стаж роботи становить 20 років 11 місяців, в тому числі стаж роботи за Списком № 2 - 11 років 3 місяці 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Вказав на те, що відповідачем до стажу роботи ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 01.02.1994 року по 16.11.1994 року в кооперативі “Обрій”, період роботи з 09.03.1999 року по 04.04.1999 року та з 03.08.2000 року по 12.09.2000 року в кооперативі “Дружба”, період роботи з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.07.2007 року по 01.10.2009 року, з 29.03.2010 року по 31.12.2011 року в ЗАО “Обьнефтеремонт” на території Російської Федерації, та період роботи з 01.01.2020 року по 17.01.2020 року в ЗАО “Ермаковское предприятие по ремонту скважин” на території Російської Федерації. Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, при цьому, безпідставно не врахувавши вищевказані періоди роботи, чим грубо порушено право позивача на належний рівень соціального забезпечення у зв'язку із втратою працездатності та досягнення пенсійного віку. Внаслідок чого, позивач просить суд визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2; зобов'язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу період роботи з 01.02.1994 року по 16.11.1994 року в кооперативі “Обрій”, період роботи з 09.03.1999 року по 04.04.1999 року та з 03.08.2000 року по 12.09.2000 року в кооперативі “Дружба”, період роботи з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.07.2007 року по 01.10.2009 року, з 29.03.2010 року по 31.12.2011 року в ЗАО “Обьнефтеремонт” на території Російської Федерації, та період роботи з 01.01.2020 року по 17.01.2020 року в ЗАО “Ермаковское предприятие по ремонту скважин” на території Російської Федерації; зобов'язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 періодів роботи на території Російської Федерації з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.07.2007 року по 01.10.2009 року, з 29.03.2010 року по 31.12.2011 року в ЗАО “Обьнефтеремонт” та з 01.01.2020 року по 17.01.2020 року в ЗАО “Ермаковское предприятие по ремонту скважин” та призначити з 22.12.2019 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту “б” статті 13 ЗУ “Пенсійне забезпечення”.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.87-88).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 02.12.2020 року (а.с.92-97), згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що до страхового стажу позивача не зараховано наступні періоди роботи: з 01.02.1994 року по 16.11.1994 року в кооперативі “Обрій”, оскільки згідно довідки про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України - кооператив внески не сплачував; з 09.03.1999 року по 04.04.1999 року та з 03.08.2000 року по 12.09.2000 року в кооперативі “Дружба”, оскільки відсутня сплата страхових внесків до Пенсійного фонду України згідно довідки про сплату страхових внесків, а також відсутні дані персоніфікованого обліку на застраховану особу; з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.01.2007 року по 01.10.2009 року, з 29.03.2010 року по 31.12.2011 року у ЗАО “Обьнефтеремонт”, оскільки згідно відповіді Пенсійного фонду Російської Федерації - індивідуальні відомості про сплату страхових внесків ОСОБА_1 за вказані періоди відсутні; з 01.01.2020 року по 17.01.2020 року у ЗАТ “Ермаковское предприятие по ремонту скважин”, оскільки відсутні відомості про сплату внесків. Представник відповідача зазначила, що наявність страхового стажу прямо пов'язана зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Долучені позивачем до позовної заяви довідки про шкідливі умови праці не підтверджують дійсності сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та не є достатніми доказами для зарахування спірних періодів роботи. Додатково вказала, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж не менше 27 років 6 місяців, з них не менше 12 років 6 місяців, внаслідок чого, у нього відсутнє право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 22.07.2020 року № 1465 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та повідомлено, що його страховий стаж становить 20 років 11 місяців, в тому числі пільговий - 11 років 3 місяці 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Зазначено, що до страхового стажу не зараховані наступні періоди роботи: з 01.02.1994 року по 16.11.1994 року в кооперативі “Обрій”, оскільки згідно довідки про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України - кооператив внески не сплачував; з 09.03.1999 року по 04.04.1999 року та з 03.08.2000 року по 12.09.2000 року в кооперативі “Дружба”, оскільки відсутня сплата страхових внесків до Пенсійного фонду України згідно довідки про сплату страхових внесків, а також відсутні дані персоніфікованого обліку на застраховану особу; з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.01.2007 року по 01.10.2009 року, з 29.03.2010 року по 31.12.2011 року у ЗАО “Обьнефтеремонт”, оскільки згідно відповіді Пенсійного фонду Російської Федерації - індивідуальні відомості про сплату страхових внесків ОСОБА_1 за вказані періоди відсутні; з 01.01.2020 року по 17.01.2020 року у ЗАО “Ермаковское предприятие по ремонту скважин”, оскільки відсутні відомості про сплату внесків (а.с.25).
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно положень частини 1 статті 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України “Про недержавне пенсійне забезпечення”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно частини 1 статті 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Конституційний Суд України у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020, зокрема, вирішив: “1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII. 2. Стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. 3. Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року№213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах…”.
Конституційний суд України у пункті 3 резолютивної частини рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно положень статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
11.10.2017 року набрав чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", який доповнив ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, зокрема, і статтею 114, пункт 2 частини 2 якої передбачає право працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: зокрема, з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок.
Оскільки Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148 є чинними, їх положення не визнано неконституційними, відтак рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017 року.
Водночас, відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
При цьому, суд вказує на те, що відповідно до вищевказаних норм законодавства, необхідними умовами призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” є: вік чоловіка - 55 років та стаж роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах станом на 11.10.2017 року.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 виповнилось 55 років (а.с.7).
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки позивачу виповнилось 55 років 21.12.2019 року, відтак умови призначення його пільгової пенсії мають визначатися на підставі ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а не на підставі пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки він не досяг 55 років до 11.10.2017 (дату набрання чинності змін до Закону №1058).
Таким чином, у відповідності до вимог статті 114 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з 01 квітня 2019 року необхідними умовами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 позивачу, із урахуванням дати його народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , є наявність страхового стажу - не менше 27 років 6 місяців, , з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Частиною 1 статті 24 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що в трудовій книжці ОСОБА_1 наявні записи про роботу в кооперативі “Обрій” в період з 01.02.1994 року по 16.11.1994 року, про роботу в кооперативі “Дружба” в період з 09.03.1999 року по 04.04.1999 року та з 03.08.2000 року по 12.09.2000 року, про роботу в ЗАО “Обьнефтеремонт” на території Російської Федерації в період роботи з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.07.2007 року по 01.10.2009 року, з 29.03.2010 року по 31.12.2011 року та період роботи з 01.01.2020 року по 17.01.2020 року в ЗАО “Ермаковское предприятие по ремонту скважин” на території Російської Федерації (а.с.9-22).
Отже, за наведених обставин суд доходить висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправно не враховано до страхового стажу період роботи позивача в кооперативі “Обрій” з 01.02.1994 року по 16.11.1994 року, в кооперативі “Дружба” з 09.03.1999 року по 04.04.1999 року та з 03.08.2000 року по 12.09.2000 року, в ЗАО “Обьнефтеремонт” на території Російської Федерації з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.07.2007 року по 01.10.2009 року, з 29.03.2010 року по 31.12.2011 року та в ЗАО “Ермаковское предприятие по ремонту скважин” на території Російської Федерації з 01.01.2020 року по 17.01.2020 року.
Щодо зарахування до пільгового стажу ОСОБА_1 періодів роботи на території Російської Федерації з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.07.2007 року по 01.10.2009 року, з 29.03.2010 року по 31.12.2011 року в ЗАО “Обьнефтеремонт” та з 01.01.2020 року по 17.01.2020 року в ЗАО “Ермаковское предприятие по ремонту скважин”, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад та показників при обчисленні стажу роботи, який надає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18 листопада 2005 року №383, при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що діяли на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь час роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умовою підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 вересня 1992 року і за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 вересня 1992 року.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку №383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку №383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком №442 та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Суд констатує, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 19.02.2020 по справі № 520/15025/16-а, провадження № 11-1207апп19.
Суд зазначає, що в матеріалах справи наявні копії: довідок про уточнення особлвого характеру рообти, умов праці, необхідних для призначення пільгової пенсії і підтвердження постійну зайнятість на пільгових роботах позивача, виданих ЗАО “Обьнефтеремонт” та ЗАО “Ермаковское предприятие по ремонту скважин”, карти атестації № 30 ЗАО “Обьнефтеремонт”, карти атестації робочого місця за умовами праці № 337 та карти атестації робочого місця праці № 261 ЗАО “Ермаковское предприятие по ремонту скважин” (а.с.26-27, 32-37, 42-50, 56-59, 78-79).
Вказане дає суду підстави дійти висновків, щодо не обгунтованої відмови відповідача у зарахуванні зазначеного стажу до пільгового.
Окрім того, як вбачається зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 22.07.2020 року № 1465 та відзиву на позов, відповідач в обґрунтування правомірності неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 вищевказані періоди роботи вказує на підставу такого неврахування - відсутність сплати роботодавцем страхових внесків за вказаний період.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Так, згідно із абзацом 1 частини 1 статті 24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058).
За приписами частини 6 статті 20 Закону №1058, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частини 12 статті 20 Закону №1058).
Згідно із пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010, № 2464-VI (далі - Закон №2464), страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема частиною 1 статті 4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Згідно із частиною 2 статті 25 Закону №2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (пункт 171.1 статті 171).
З аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати права особи на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Враховуючи наведене, суд дійшов до переконання, що відповідачем протиправно не зараховано до загального страхового стажу роботи позивача період його роботи з 01.02.1994 року по 16.11.1994 року в кооперативі “Обрій”, період роботи з 09.03.1999 року по 04.04.1999 року та з 03.08.2000 року по 12.09.2000 року в кооперативі “Дружба”, період роботи з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.07.2007 року по 01.10.2009 року, з 29.03.2010 року по 31.12.2011 року в ЗАО “Обьнефтеремонт” на території Російської Федерації, та період роботи з 01.01.2020 року по 17.01.2020 року в ЗАО “Ермаковское предприятие по ремонту скважин” на території Російської Федерації та до пільгового стажу ОСОБА_1 періодів роботи на території Російської Федерації з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.07.2007 року по 01.10.2009 року, з 29.03.2010 року по 31.12.2011 року в ЗАО “Обьнефтеремонт” та з 01.01.2020 року по 17.01.2020 року в ЗАО “Ермаковское предприятие по ремонту скважин”.
Що стосується позовної вимоги про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, починаючи з 22.12.2019 року, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Зобов'язавши відповідача врахувати періоди роботи позивача до стажу, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Внаслідок чого, відповідачу слід повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування до загального страхового стажу роботи позивача період його роботи з 01.02.1994 року по 16.11.1994 року в кооперативі “Обрій”, період роботи з 09.03.1999 року по 04.04.1999 року та з 03.08.2000 року по 12.09.2000 року в кооперативі “Дружба”, період роботи з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.07.2007 року по 01.10.2009 року, з 29.03.2010 року по 31.12.2011 року в ЗАО “Обьнефтеремонт” на території Російської Федерації, та період роботи з 01.01.2020 року по 17.01.2020 року в ЗАО “Ермаковское предприятие по ремонту скважин” на території Російської Федерації та до пільгового стажу ОСОБА_1 періодів роботи на території Російської Федерації з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.07.2007 року по 01.10.2009 року, з 29.03.2010 року по 31.12.2011 року в ЗАО “Обьнефтеремонт” та з 01.01.2020 року по 17.01.2020 року в ЗАО “Ермаковское предприятие по ремонту скважин”.
Аналогічна правова позиція висловлена Восьмим апеляційним адміністративним судом в постанові від 10.04.2019 у справі №0940/1177/18.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 420,40 грн.
Окрім того, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача документально підтверджені судові витрати.
Частинами 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач долучив: договір про надання правової допомоги від 03.08.2020 року за № 58/2020 (а.с.80), попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (а.с.82) та квитанцію № 34/2020 від 22.10.2020 року (а.с.84).
Згідно попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести в зв'язку із розглядом справи, вартість послуг витрат на правничу допомогу становить 2100 грн. - написання адвокатом позовної заяви.
У відповідності до квитанції № 34/2020 від 22.10.2020 року позивач сплатив адвокату за надання правової допомоги 2100 грн. (а.с.84).
За таких обставин сума коштів 2100 грн. витрат позивача на правничу допомогу адвоката підтверджені належним чином.
Частинами 1, 2 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
З огляду на викладене, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходив зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Враховуючи те, що заява представника позивача про стягнення 2100 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою, а позовні вимоги задоволено частково, відтак, пропорційно до задоволених позовних вимог, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сплачені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1050 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 01.02.1994 року по 16.11.1994 року в кооперативі “Обрій”, період роботи з 09.03.1999 року по 04.04.1999 року та з 03.08.2000 року по 12.09.2000 року в кооперативі “Дружба”, період роботи з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.07.2007 року по 01.10.2009 року, з 29.03.2010 року по 31.12.2011 року в ЗАО “Обьнефтеремонт” на території Російської Федерації, та період роботи з 01.01.2020 року по 17.01.2020 року в ЗАО “Ермаковское предприятие по ремонту скважин” на території Російської Федерації.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на території Російської Федерації з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.07.2007 року по 01.10.2009 року, з 29.03.2010 року по 31.12.2011 року в ЗАО “Обьнефтеремонт” та період роботи з 01.01.2020 року по 17.01.2020 року в ЗАО “Ермаковское предприятие по ремонту скважин”.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, із врахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Відповідно до задоволених вимог стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок).
Відповідно до задоволених вимог стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1050 грн. (одна тисяча п'ятдесят гривень).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ).
Суддя Панікар І.В.