28 грудня 2020 року Справа № 280/7229/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , код іпн НОМЕР_1 )
до - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012),
про визнання бехдіяльності дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
12 жовтня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними бездіяльність, дії (рішення) відповідача щодо призупинення, припинення виплати позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 31.08.2020 включно, та відмови у виплаті утвореної пенсійної заборгованості за цей період;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу заборгованість по пенсії за період з 01.03.2016 по 31.08.2020 включно, та здійснити компенсацію втрати частини доходів по місяць виплати заборгованості, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати";
- допустити негайне стягнення в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць;
- зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є отримувачем пенсії, має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою № 2301-5000295534 від 05.08.2020 та перебуває на обліку у відповідача. Зазначає, що відповідачем з 01.09.2017 по 13.12.2018 у сумі 23396,92 грн припинена виплата пенсії. На звернення позивача, відповідач посилається на положення постанови Кабінету Міністрів України №136 від 18.02.2016, якою затверджено Порядок здійснення верифікації та моніторингу пенсій, допомог, пільг, субсидій, інших соціальних виплат. Також відповідачем вказано про вчасність нарахування пенсії, виплату пенсії на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом міністрів України, та про очікування відповідного фінансування. Станом на дату подачі цього позову вищевказану суму пенсії позивачу не виплачено. Бездіяльність відповідача щодо припинення виплати пенсії вважає протиправними, оскільки пенсія є єдиними джерелом існування. Просить позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 11.09.2020 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
У встановлений ухвалою суду строк, позивачем усунуто недоліки.
Ухвалою суду від 09.11.2019 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
15.12.2020 від представника відповідача через канцелярію суду (вх. №61178) поданий лист про виконання ухвали суду від 09.11.2020, зі змісту якого вбачається, що рішення про припинення виплати пенсії щодо ОСОБА_2 Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам не приймалось. Також зазначено, що виплату пенсії було призупинено у зв'язку з відсутністю інформації щодо реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Представник відповідача 17.12.2020 через канцелярію суду (вх. №61729) надав відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі, вважає, що відповідач діяв виключно в межах повноважень наданих законом та не допускав протиправних дій щодо позивача. Припинення виплати пенсії позивачу пояснює посиланням на Закони України № 1058 та Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", постанови КМУ від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Постанова КМУ № 637) та від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Постанова КМУ № 365), тощо. З наведених підстав просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксація судового засідання за допомогою технічного засобу, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.
Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа згідно статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", про що свідчить довідка № 2301-5000295534 від 05.08.2020, видана Управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради по Олександрівському району, про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.
На підставі інформаційного обміну між органами Пенсійного Фонду УкраЙм з органами соціального захисту населення пенсію позивачу з 01.03.2016 було призупинено у зв'язку з відсутністю інформації щодо реєстрації в Єдиній інФормадійній базі даних про внутрішньо перемішених осіб.
У зв'язку з вишевикладеним. пенсія позивачу починаючи з 01.03.2016 не нараховувалась та не виплачувалась.
08.10.2020 позивач звернулась з заявою з питань недоотримання пенсії.
Листом від 11.09.2020 №8126-7812/С-02/8-0800/20 відповідач повідомив позивача, відповідно до електронної пенсійної справи позивача, з 01.03.2016 виплату пенсії призупинено у зв'язку з відсутністю інформації щодо реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб та поновлено згідно особисто наданої заяви з 01.09.2020. Нараховану суму пенсії за минулий період буде виплачено після прийняття окремого порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Не погодившись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а (провадження № Пз/9901/20/18) про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі було прийнято рішення від 03 травня 2018 року (залишене без змін постановою Великої палати Верховного суду від 04.09.18).
Як зазначено у вказаному рішенні, висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач:
1) є громадянином України;
2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи;
3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.
Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.
Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.
Відповідно до вказаного рішення висновки Верховного Суду в цій зразковій справі не підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення пенсіонерів, яким призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та які є внутрішньо переміщеними особами, якщо нарахування та виплату пенсії такої пенсії їм припинено за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України з підстав, які передбачені п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV в редакції на день прийняття цього рішення.
Таким чином, враховуючи вказані ознаки та їх наявність у адміністративній справі № 280/6138/20, судом встановлено, що дана справа є типовою та такою, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18-а (провадження № Пз/9901/20/18)
Суд зазначає, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1, абз. 10 ч. 2 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються […] порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначені статтею 49 Закону № 1058.
Згідно вказаної норми виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідачем не надано суду доказів того, що ним було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплату пенсії позивачу.
Відсутність обставин, вказаних у п. п. 1, 2, 4 ч.1 ст. 49 Закону № 1058 щодо позивача відповідачем не заперечується.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що виплата пенсії позивачу були припинена, 01.03.2016 по 31.08.2020 включно.
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:
Соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідачем не надано суду доказів того, що було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплату пенсії позивачу.
Суд зазначає, що враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами, якими є постанови Кабінету Міністрів України.
Наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі - Закон № 1706).
Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Пунктом 1 Постанови КМУ № 509 передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно п. 1 Постанови КМУ № 637 призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.
Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.
Пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою КМУ № 509, передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Приписами статті 12 Закону № 1706 визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.
Доказів скасування дії довідки про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб відповідачем суду не надано.
Суд зазначає, що за положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Таким чином, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів правомірності дій щодо припинення виплати пенсії позивачу відповідачем суду не надано.
З огляду на викладене суд, з урахуванням положень ч.2 ст. 2 КАС України, встановив, що відповідач, не виплативши позивачу пенсію за період з 01.03.2016 по 31.08.2020 в діяв не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Вказана бездіяльність відповідача є протиправною, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Доводи відповідача щодо неможливості виплати пенсії за минулий період з огляду на те, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на цей час ще не прийнятий, суд вважає необґрунтованими з таких підстав.
Пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05 листопада 2014 року № 637 доповнено абзацом 20 згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 788 від 21 серпня 2019 року, за змістом якого суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Внаслідок прийняття вказаної норми Кабінетом Міністрів України не тільки фактично зупинено виплату громадянам України пенсійних виплат на невизначений період часу, а й змінено строк виплати пенсій, регламентований частиною першою статті 47 Закону № 1058.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Судом встановлено, що жодних змін до Закону № 1058 з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймалось.
Отже, приписи абзацу 20 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05 листопада 2014 року № 637 (з урахуванням змін, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 788 від 21 серпня 2019 року) не можуть бути застосовані до правовідносин у цій справі, оскільки не відповідають частині першій статті 47 Закону № 1058.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано суду доказів правомірності його бездіяльності щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з 01.03.2016 по 31.08.2020.
На підставі вищевикладеного суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання бездіяльність протиправною та стягнення з відповідача заборгованість з виплати пенсії за період з 01.03.2016 по 31.08.2020.
ОСОБА_3 визначення розміру пенсії відноситься до дискреційних повноважень відповідача, то саме відповідач у такому випадку зобов'язаний розрахувати такий розмір.
Щодо клопотання про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення по цій справі, суд зазначає, що відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду. Застосування наведеної норми є прерогативою суду, та передбачає право діяти на власний розсуд.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів існування у владного суб'єкта наміру допускати порушення закону у процедурі перерахунку та виплати пенсії. З огляду на зазначені обставини та норми Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю.
Стосовно вимоги позивача щодо нарахування компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 46 Закону України від 09 липня 2000 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).
Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Згідно статті 7 Закону № 2050-ІІІ , відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі органом ПФ України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі 703/5652/15-а, від 15 серпня 2018 року у справі № 653/3356/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Згідно п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), Верховного Суду викладені у постановах від 03 травня 2018 року у справі 703/5652/15-а, від 15 серпня 2018 року у справі № 653/3356/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17, якими також визначено, що для задоволення вимог про стягнення заявленої компенсації потребується дослідження документів та інших обставин, необхідних для встановлення права особи на компенсацію та обчислення конкретного її розміру.
Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у розумінні Закону України від 19.10.2000 №2050-III пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду, і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 840,80 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , код іпн НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання бехдіяльності дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.03.2016 по 31.08.2020 включно та відмови у виплаті утвореної пенсійної заборгованості за цей період.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158 - Б, код ЄДРПОУ 20490012) виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , код іпн НОМЕР_1 ) пенсію за період з 01.03.2016 по 31.08.2020 включно та здійснити компенсацію втрати частини доходів по місяць виплати заборгованості, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Допустити негайне стягнення в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр-кт Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду в повному обсязі складено та підписане суддею 28.12.2020.
Суддя Р.В. Сацький