28 грудня 2020 року м. Житомир справа № 240/4492/20
категорія 104000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення матеріальної шкоди в розмірі 20000 грн та моральної шкоди у розмірі 30000 грн,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Державної установа "Житомирська установа виконання покарань (№8)" від 19.02.2019 про поміщення його в карцер строком на 12 діб без виводу на роботу;
- визнати протиправною та скасувати постанову Державної установа "Житомирська установа виконання покарань (№8)" від 12.07.2019 про поміщення його в карцер строком на 14 діб без виводу на роботу;
- визнати протиправними та скасувати постанову Державної установа "Житомирська установа виконання покарань (№8)" від 27.09.2019 про поміщення його в карцер строком на 5 діб без виводу на роботу;
- стягнути на його користь з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 20000 грн та моральну шкоду у розмірі 30000 грн.
Ухвалою суду від 14.08.2020 повернуто позовну заяву в частині позовних вимог, зокрема визнання протиправною та скасування постанов Державної установа "Житомирська установа виконання покарань (№8)" від 19.02.2019 та від 12.07.2019 про поміщення його в карцер строком на 12 діб без виводу на роботу.
Відповідно до ухвали суду від 14.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державна установа "Житомирська установа виконання покарань (№8)" про визнання протиправною та скасування постанови від 27.09.2019 про поміщення його в карцер строком на 5 діб без виводу на роботу та стягнення на його користь матеріальної шкоди в розмірі 20000 грн та моральної шкоди у розмірі 30000 грн. Вказаною ухвалою розглядати справу постановлено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Постанову про поміщення в карцер від 27.09.2019 ОСОБА_1 вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Вказує, що відповідно до лікарського висновку від 07.10.2019 за станом здоров'я не міг утримуватися в карцері, однак, не зважаючи на те у період з 16 год 10 хв 09.10.2019 до 16 год 10 хв 14.10.2019 перебував у карцері з високою температурою, а також піддавався нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню, при цьому медична допомога йому не надавалася.
У свою чергу відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання до суду відзиву на позов.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що ОСОБА_1 з 12.05.2012 по теперішній час відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі в державній установі «Житомирська установа виконання покарань №8».
О 20 год 00 хв 23.09.2019 позивачем вчинено акт членоушкодження, а саме: здійснено множинні подряпини лівого передпліччя лезом від одноразового станка для гоління.
Вказаний факт слугував підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та винесення т.в.о. начальника установи постанови про поміщення засудженого ( ОСОБА_1 ) строком на 5 днів в карцер установи від 27.09.2019 (а.с.27). Ознайомлюватися із винесеною постановою позивач відмовився, про що свідчить відмітка на такій, посадових осіб Державної установи «Житомирська установи виконання покарань №8».
До карцеру ОСОБА_1 прийнято о 16 год 10 хв. 09.10.2019, а звільнено о 16 год 10 хв. 14.10.2019.Тобто позивач перебував у карцері 5 діб.
Проте, позивач не погоджується із винесеною постановою, вважає такою, що не відповідає діючому кримінально-виконавчому законодавству України, та прийнята всупереч до встановленої процедури, а тому підлягає скасуванню у судовому порядку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вказує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 9 Кримінально-виконавчого кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - КВК України) засуджені зобов'язані: виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб; виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації; ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених; з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації.
Невиконання засудженими своїх обов'язків і встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність (ч.2 ст.9 КВК України).
Частиною 3 статті 107 КВК України передбачено, що засуджені зобов'язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.
Відповідно до ч.1 ст.8 КВК України, засуджені мають право: на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок та умови виконання та відбування призначеного судом покарання. Адміністрація установи чи органу, який виконує покарання, зобов'язана надати засудженим зазначену інформацію, а також ознайомлювати їх із змінами порядку і умов відбування покарань; на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню. Заходи впливу можуть застосовуватися до засуджених виключно на підставі закону; засуджені не можуть бути піддані медичним або іншим подібним дослідженням незалежно від їх згоди.
У частині другій статті 151 КВК України закріплено, що на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.
За приписами частини третьої статті 107 КВК України засуджені зобов'язані: дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами; утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням; виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії; виконувати необхідні роботи по самообслуговуванню, благоустрою колонії; дотримуватися санітарно-гігієнічних норм; дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.
Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі визначені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затвердженими Наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5 (далі - Правила).
Ці Правила обов'язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи.
Відповідно до абзацу шостого частини четвертої статті 107 КВК України та абзацу шостого пункту 4 розділу II Правил засудженим забороняється умисно заподіювати собі тілесні ушкодження, у тому числі з допомогою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що засуджені зобов'язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання. Засудженим забороняється умисно заподіювати собі тілесні ушкодження, завдавати шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків.
Частиною другою і третьою статті 54 КВК України передбачено, що за порушення порядку відбування покарання у виді арешту до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися заходи стягнення у виді догани або поміщення в карцер строком до десяти діб.
Порядок застосування заходів заохочення та стягнення щодо осіб, засуджених до арешту, регулюється цим Кодексом і здійснюється начальником арештного дому чи його заступником. Стягнення у виді поміщення в карцер застосовується в порядку, визначеному статтями 134, 135 цього Кодексу.
Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до обмеження волі визначені ст.68 КВК України.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.132 КВК України за невиконання покладених обов'язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися заходи стягнення, зокрема поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до чотирнадцяти діб, а засуджених жінок - до десяти діб.
Статтею 131-1 КВК України передбачено, що дисциплінарним проступком особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, є протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на встановлений порядок у сфері виконання покарань, вчинене цією особою.
Персонал установи виконання покарань зобов'язаний довести наявність у діях чи бездіяльності особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, усіх ознак дисциплінарного проступку. Відсутність таких ознак виключає застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення.
За приписами ч.1 ст.134 КВК України, при призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.
Відповідно до частини першої статті 135 Кримінально-виконавчого кодексу України питання про доцільність застосування стягнення до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, вирішується на засіданні дисциплінарної комісії установи виконання покарань. Дисциплінарна комісія установи виконання покарань діє на постійній основі. Засідання дисциплінарної комісії є повноважним, якщо на ньому присутні більше половини членів дисциплінарної комісії.
Частиною 7 ст.135 КВК України передбачено, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності особи, яка відбуває покарання, має бути детально вмотивоване та може бути оскаржене особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, або її представником до органу виконання покарань вищого рівня, прокурора чи суду.
Таким чином, за невиконання покладених обов'язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, можуть застосовуватися відповідні заходи стягнення. При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.
Як свідчать матеріли справи 27.09.2019 т.в.о. начальником установи винесено постанову про поміщення засудженого ( ОСОБА_1 ) строком на 5 днів в карцер установи (а.с.27). Ознайомлюватися із вказаною постановою позивач відмовився, про що свідчить відмітка на такій, посадових осіб Державної установи «Житомирська установи виконання покарань №8».
Оскаржуваною постановою до засудженого ОСОБА_1 застосовано захід стягнення - поміщення позивача в карцер строком на п'ять діб.
Фабулою постанови встановлено, що о 20 год 00 хв 23.09.2019 позивачем вчинено акт членоушкодження, а саме: здійснено множинні подряпини лівого передпліччя лезом від одноразового станка для гоління.
До карцеру ОСОБА_1 прийнято о 16 год 10 хв. 09.10.2019, а звільнено о 16 год 10 хв. 14.10.2019.
Отже, слід відмітити, що оскаржувана постанова містить конкретне посилання на порушені засудженим норми законодавства, а тому відповідає принципу юридичної визначеності та ч.7 ст.135 КВК України.
Відтак, дослідивши усі обставини, які призвели до спірних правовідносин, суд вважає, що у діях ОСОБА_1 наявний склад дисциплінарного проступку, тобто протиправного, винного діяння, що посягає на встановлений порядок у сфері виконання покарань, вчинене останнім.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи факт самостійного умисного заподіяння собі членоушкодження не заперечувався засудженим ОСОБА_1 , що в свою чергу безпосередньо свідчить про визнання ним вчинення порушення встановлених заборон, за яке відповідно до приписів статті 132 КВК України передбачена відповідальність шляхом застосування відповідного заходу стягнення.
Крім того, як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 протягом строку відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі неодноразово вчиняв дисциплінарні проступки, заподіювавши собі тілесні ушкодження, зокрема скоював акти членоушкодження (порізи лівого передпліччя шматком леза): 19.02.2019, 12.07.2019 та 27.09.2019, за які останній неодноразово був поміщений у карцер.
Таким чином, проаналізувавши усі обставини справи та наведені позивачем докази, суд вважає, що членоушкодження засуджений заподіяв собі умисно, можливо з метою привернення уваги відповідних державних органів та ухилення від відбування покарання у даній установі. Причини з яких ОСОБА_1 вчинені вищевказані діяння в матеріалах справи не відображені.
При цьому, доводи позивача про те, що за станом здоров'я він не міг утримуватися у карцері у період з 09.10.2019 до 14.10.2019 суд до уваги не приймає у зв'язку з таким.
Так, позивач стверджує, що за станом здоров'я у вищевказаний період не міг перебувати у карцері, на підтвердження чого до матеріалів справи додав відповідну копію лікарської довідки (копія такої в матеріалах справи поганої якості (а.с.29)). Як вказує позивач, означена довідка складена 07.10.2019, втім, слід відмітити, що до карцера позивача поміщено лише через два дні (09.10.2019), при цьому будь-яких доказів, які б свідчили про те, що на момент поміщення засудженого в карцер були медичні протипоказання за станом його здоров'я у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За вимогами ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Згідно з положеннями ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлені обставини справи постанова про поміщення в карцер строком на 5 діб від 27.09.2019 є правомірною, прийнятою відповідачем за достатніх підстав, у зв'язку з порушенням умов режиму позивачем, мотивовано та обґрунтовано, у повній відповідності до норм чинного законодавства, а тому скасуванню не підлягає.
З урахуванням викладеного, системно проаналізувавши положення чинного законодавства України та надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Зважаючи на те, що клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору судом задоволено, а тому питання про розподіл судових витрат під час винесення рішення по справі судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 241-246, 250 КАС України суд,
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" (проспект Незалежності,172, м.Житомир,10001. РНОКПП/ЄДРПОУ: 08563369) про визнання протиправними та скасування постанов - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст рішення складено: 28.12.2020.