28 грудня 2020 року м. Житомир справа № 815/6574/14
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Лавренчук О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Національної академії внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Міністерство юстиції України про визнання протиправними дій, визнання нечинними та скасування наказів, поновлення в органах внутрішніх справ, стягнення грошового забезпечення,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом від 19.11.2014 до Міністерства внутрішніх справ України, Національної академії внутрішніх справ України в якому просив:
1. визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України та Національної академії внутрішніх справ України щодо звільнення зі служби в органах внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади” від 16 вересня 2014 року № 1682-VII та пунктом 62 „а” Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;
2. визнати нечинним і скасувати наказ МВС України від 28.10.2014 №253 о/с в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ у запас Збройних Сил із постановкою на військовий облік) згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади” від 16 вересня 2014 року №1682-УІІ та пунктом 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;
3. визнати нечинним і скасувати наказ Національної академії внутрішніх справ України від 31.10.2014 №192/ос "По особовому складу" з частині звільнення мене, ОСОБА_1 , зі служби в органах внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про очищення влади” від 16 вересня 2014 року № 682-УІІ та пунктом 62 „а” Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;
4. поновити в органах внутрішніх справ України з 03.11.2014.
5 стягнути з Національної академії внутрішніх справ України на мою користь грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 03.11.2014 по день фактичного поновлення в органах внутрішніх справ України.
В обґрунтування позову вказує, що на момент звільнення перебував на посаді наукового співробітника наукової лабораторії з проблем громадської безпеки навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та Національної гвардії України і моя посада не відносилася до посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Зважаючи на це, підстав для мого звільнення у відповідачів не було. Вказує, що в наказі відповідача 2 від 31.10.2014 №192/ос „По особовому складу” позивач звільнений з органів внутрішніх справ згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про очищення влади”. Однак, як слідує із підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про очищення влади”, керівник має право лише на звільнення з посади та/або ініціювання звільнення з посади. Приписи даної правової норми чітко вказують саме на звільнення з посади, а не звільнення зі служби. Оскільки за наказом відповідача 1 та наказом відповідача 2 я був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ, а не з посади, все це вказує на грубе порушення відповідачами норм чинного законодавства та моїх прав. Дані накази є незаконними та підлягають скасуванню.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 15.01.2015 відкрито провадження у справі.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2015 зупинено провадження у справі.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року поновлено провадження у справі та передано справу №815/6574/14 на розгляд Житомирського окружного адміністративного суду.
Адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Національної академії внутрішніх справ України про визнання протиправними дій, визнання нечинними та скасування наказів, поновлення в органах внутрішніх справ, стягнення грошового забезпечення надійшла до Житомирського окружного адміністративного суду 09 жовтня 2020 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Лавренчук Ольгу Володимирівну.
Ухвалою суду від 12.10.2020 прийнято адміністративну справу до загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 09:00 29.10.2020.
Ухвалою суду від 15 жовтня 2020 року постановлено: витребувати у Міністерства внутрішніх справ України та Національної академії внутрішніх справ України оригінал (для огляду в судовому засіданні) та належними чином завірені копії (для долучення до матеріалів адміністративної справи) матеріалів особової справи ОСОБА_1 та належним чином завірену довідку про розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували місяцю звільнення. Витребувані докази надати у судове засідання, що призначене на 09:00 29 жовтня 2020 року.
На електронну пошту суду 287.10.2020 за вх. №44306/20 від Національної академії внутрішніх справ України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та копії документів з матеріалів особової справи ОСОБА_1 ..
Представник позивача на електронну пошту суду 29.10.2020 надіслала клопотання про відкладення розгляду справи.
У зв'язку з неявкою сторін, підготовче судове засідання відкладено на 16.11.2020.
Ухвалою суду від 29 жовтня 2020 року клопотання представника Міністерства юстиції України - задоволено; залучено Міністерство юстиції України до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.
Відділом документального забезпечення суду 02.11.2020 за вх. №44934/20 зареєстровано надходження копій з матеріалів особової справи позивача.
Відзив Національної академії внутрішніх справ України надійшов до суду 11.11.2020 (на електронну пошту суду) та 19.11.2020 на поштову адресу суду. Заперечуючи позовні вимоги представник відповідача вказує, що у період з березня 2010 року по березень 2014 року, тобто більше ніж один рік, позивач обіймав посади, які належать до переліку посад, до яких застосовуються заборони, передбачені Законом України "Про очищення влади". Зазначає, що станом на дату розгляду справи, Конституційним Судом не приймалось жодних рішень щодо визнання неконституційним Закону України "Про очищення влади". Вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
До суду 16.11.2020 надійшов уточнений адміністративний позов від 14.11.2020. Відзив Міністерства внутрішніх справ України на позовну заяву надійшов до суду 26.11.2020. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач вказує, що звільнення позивача здійснено в межах процедури, визначеної п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682, яка прямо передбачає звільнення на основі критеріїв, визначених ч. 1 ст. 23 вказаного закону на підставі відомостей, наявних в особовій справі, та не передбачає проведення перевірки, визначеної ст. 5 Закону №1682.
У підготовче засідання, призначене на 16.11.2020 прибула представник позивача та представник Національної академії внутрішніх справ. Підготовче судове засідання відкладено на 07.12.2020
До суду 17.11.2020 надійшла заява представника позивача у якій просить позовну заяву від 14.11.2020 не розглядати, а прийняти рішення відповідно до позовних вимог, викладених у позові від 16.11.2020, який додає до заяви (Том №2, а.с.213-224) .
Відповідь на відзив зареєстровано відділом документального забезпечення суду 17.11.2020.
Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу надійшов до суду 19.11.2020
Відповідь позивача на відзив МВС України надійшла до суду 30.11.2020.
На електронну пошту суду 04.12.2020 надійшла заява Національної академії внутрішніх справ про розгляд справи без участі представника. Не заперечують щодо розгляду справи в порядку письмового провадження.
У судове засідання, призначене на 07.12.2020 прибула представник позивача та представник третьої особи. Протокольною ухвалою, суд перейшов у письмове провадження за результатами якого буде винесено дві ухвали: про залишення частини позовних вимог без розгляду; про закриття підготовчого судового засідання.
До суду 07 грудня 2020 року надійшла заява представника позивача - адвоката Янчевська О.В. про залишення без розгляду позовних вимог в частині, а саме:
- п. 1 позовної заяви ОСОБА_1 від 19.11.2014;
- п. 6 та п. 9 позовної заяви ОСОБА_1 в редакції від 14.11.2020.
Клопотання представника позивача про залишення без розгляду частини позовних вимог, - задовольнити.
Ухвалою суду від 07.12.2020 залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 від 19.11.2014 в частині:
п. 1. Визнати протиправним дії Міністерства внутрішніх справ України та Національної академії внутрішніх справ України щодо звільнення мене, ОСОБА_1 , зі служби в органах внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VІІ та пунктом 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 від 14.11.2020 в частині :
п. 6. Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок;
п. 9. Зобов'язати третю особу - Міністерство юстиції України виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру осіб щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", після набрання законної сили судовим рішенням по даній справі.
Ухвалою суду від 07.12.2020 закрито підготовче провадження і призначено адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Національної академії внутрішніх справ України про визнання протиправними дій, визнання нечинними та скасування наказів, поновлення в органах внутрішніх справ, стягнення грошового забезпечення до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі на 21 грудня 2020 року.
Письмові пояснення третьої особи надійшли до суду 07.12.2020.
Відзив МВС України на уточнену позовну заяву від 16.11.2020 зареєстровано відділом документального забезпечення суду 08.12.2020 та 11.12.2020.
Клопотання представника Національної академії внутрішніх справ України про розгляд справи без його участі надійшло до суду 10.12.2020.
На електронну пошту суду 16.12.2020 надійшла заява представника третьої особи про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Заслухавши пояснення представника позивача, а також зважаючи на відсутність перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні та приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, судом постановлено протокольну ухвалу про подальший розгляд справи в письмовому провадженні.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Отже, суд розглядає позовну заяву в межах позовних вимог:
1. Визнати протиправним і скасувати наказ МВС України від 28.10.2014 №2253 о/с про звільнення ОСОБА_1 , наукового співробітника наукової лабораторії з проблем громадської безпеки навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та Національної гвардії Національної академії внутрішніх справ;
2 визнати протиправним і скасувати наказ Національної академії внутрішніх справ України від 31.10.2014 №192 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ, наукового співробітника наукової лабораторії з проблем громадської безпеки навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та Національної гвардії Національної академії внутрішніх справ;
3 поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ з 03.11.2014;
4 поновити ОСОБА_1 на посаді наукового співробітника наукової лабораторії з проблем громадської безпеки навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та Національної гвардії Національної академії внутрішніх справ;
5 стягнути з Національної академії внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.11.2014 по день поновлення на роботі;
6 допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та в частині стягнення заробітку за один місяць.
Розглянувши уточнену позовну заяву та відзиви, з'ясувавши обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , на підставі наказу від 23.07.1998 №143 о/с прийнятий на службу в органи внутрішніх справ: дата 25.08.1998, запис №1; на підставі наказу №192 о/с від 31.10.2014 звільнений зі служби в органах внутрішніх справ, дата 03.11.2014, запис №2 (т. 1 а.с. 14-15).
Встановлено, що ОСОБА_1 у період із вересня 2006 року по січень 2007 року займав посаду виконуючого обов'язки заступника начальника відділу ДАІ УМВС в Житомирській області; із січня 2007 року по жовтень 2007 року - заступник начальника УДАІ УМВС України в Житомирській області; із жовтня 2007 року по березень 2010 року - начальник УДАІ УМВС України в Житомирській області; із березня 2010 року по травень 2011 року - заступник начальника - начальник міліції громадської безпеки ГУ МВС України у Вінницькій області; із травня 2011 року по січень 2012 року - заступник начальника - начальник міліції громадської безпеки ГУ МВС України в АР Крим; із січня 2012 року по березень 2014 року - начальник УДАІ ГУ МВС України в Одеській області; із липня 2014 року по листопад 2014 року - науковий співробітник наукової лабораторії з проблем громадської безпеки навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та Національної гвардії (т. 1 а.с.16).
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VІІ та пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Наказом Міністерства внутрішніх справ України №2253 о/с від 28 жовтня 2014 року, звільненено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) полковника міліції ОСОБА_1 , наукового співробітника наукової лабораторії з проблем громадської безпеки навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та Національної гвардії Національної академії внутрішніх справ (т. 2 а.с. 199).
На підставі Наказу №2253о/с від 28.10.2014, ректором Національної академії внутрішніх справ видано Наказ №192 о/с від 31.10.2014, яким звільнено згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VІІ та пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ зі служби в органах внутрішніх справ у запас Збройних Сил полковника міліції ОСОБА_1 , наукового співробітника наукової лабораторії з проблем громадської безпеки навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та Національної гвардії, 3 листопада 2014 року (т. 1 а.с. 12).
Вважаючи такі накази протиправними, а свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду.
Заперечуючи позовні вимоги, представник МВС України зазначив, що позивач на час застосування до нього вимог Закону України «Про очищення влади» мав спеціальне звання «полковник міліції» та відносився згідно п.2 Положення №114 до старшого начальницького складу органів внутрішніх справ, тобто підпадав під обмеження, визначені Законом України «Про очищення влади». Вказує, що звільнення позивача здійснено в межах процедури, визначеної п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682, яка прямо передбачає звільнення на основі критеріїв, визначених ч. 1 ст. 2 Закону на підставі відомостей, наявних в особовій справі, та не передбачає проведення перевірки визначеної статтею 5 Закону №1682.
Представник Національної академії внутрішніх справ, заперечуючи позовні вимоги вказує, що у період з березня 2010 року до березня 2014 року позивач обіймав посади, які належать до переліку посад, до яких застосовуються заборони, передбачені Законом України «Про очищення влади». Сукупний строк перебування на указаних посадах становить більше ніж один рік, що відповідно до критеріїв визначених статтею 3 Закону, є підставою для застосування відповідних заборон до позивача незалежно від того, чи сприяв він своїми рішеннями, діями (бездіяльність) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини.
Отже, відповідачами визнається, що ОСОБА_1 звільнено зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», тобто виключено у зв'язку з його перебуванням у встановлений проміжок часу на певних, визначених Законом України "Про очищення влади" посадах в органах внутрішніх справ.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).
Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади» №1682-УІІ від 16.09.2014 (далі - Закон №1682, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону №1682).
Частиною 2 ст. 1 Закону №1682 визначено, що очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади», протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Пунктом 8 частини 1. ст. 3 Закону №1682 визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Із аналізу зазначених правових норм вбачається, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов'язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема, передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 цього Закону, незалежно від того чи сприяла вона своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв'язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682, впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
Відповідачі, заперечуючи позовні вимоги, вказують, що на розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2,13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади», 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7,8,9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.
На момент розгляду позовної заяви, рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.
Водночас, Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі №800/186/17 висловив правовий висновок про те, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв'язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов'язані з настанням юридичної відповідальності осіб.
Із вказаним висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі №800/186/17 та, окрім іншого, вказала на те, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння, їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
За результатами розгляду справи №817/3431/14 (№К/9901/1400/18) Верховний Суд у постанові від 03 червня 2020 року сформував правову позицію про те, що самого лише факту перебування осіб на визначених в Закон посадах та протягом встановленого цим же Законом строку недостатньо для застосування заборон, визначених частиною третьою статті 1 Закону №1682-УІІ.
Окрім того, Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій. Необхідно враховувати, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.
Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.
ЄСПЛ 17 жовтня 2019 року прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п'ятьох державних службовців на підставі приписів Закону №1682-VII. ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом №1682-VII заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_3 був Президентом України (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 294).
Аналіз вказаного рішення ЄСПЛ та встановленого у ньому порушенні статті 8 Конвенції щодо всіх заявників, дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом №1682, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов'язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.
Венеціанська комісія у пункті 65 Проміжного висновку № 788/2014 вказала, що той факт, що Закон №1682-VII виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом індивідуальної відповідальності, на якому має бути заснована люстрація. Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону № 1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації). Без встановлення зв'язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону №1682-VII - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо і дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.
З матеріалів справи вбачається, що позивач розпочав службу в органах внутрішніх справ задовго до лютого 2010 року, зокрема керівні посади в органах внутрішніх справ обіймав із 2006 року і відповідачами не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що кар'єра позивача розвивалася якимось надзвичайним чином після лютого 2010 року та/або доказів, які б підтверджували наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а оскаржувані накази відповідача не містять обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.
За результатом розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку про те, що звільнивши позивача зі служби лише з обставин зайняття ним у певний період окремо визначеної посади, застосувавши до нього міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, відповідачі таким чином порушили норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяли не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом, не врахували основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, з огляду на що, застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади», не відповідає існуючим у демократичному суспільстві стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів.
Звільнення особи з посади на державній службі без доведення її вини в порушенні чинного законодавства лише з підстав зайняття певної посади у визначений період не узгоджується з положеннями ст. 24, 38, 61 Конституції України.
Крім того, звільнення особи лише за факт зайняття нею певної посади в минулому суперечить положенням ст. 58 Конституції України та вимозі щодо передбачуваності законодавства, оскільки обіймаючи посаду в період з лютого 2010 р .позивач не знав і не міг знати, що перебування на цій посаді в майбутньому стане підставою для застосування до нього юридичної відповідальності у вигляді звільнення з публічної служби та неможливості займати посади на публічній службі.
Доводи відповідачів про те, що позивач підпадає під дію пункту 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII, а також що його звільнення із займаної посади проведено з дотриманням процедури звільнення, визначеної чинним законодавством, є безпідставними і спростовуються матеріалами адміністративної справи.
Крім цього, доводи позивача про неможливість його звільнення під час перебування на лікарняному, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних наказів відповідачів, однак могли бути наслідком зміни дати такого звільнення.
Як встановлено у ході розгляду справи та підтверджується документальними доказами, позивача звільнено з ОВС (т.1, а.с. 12 та т2, а.с.127) згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682 - VII та пункту 62 "а" "Положення про прходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ".
Вказаними приписами Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" передбачено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
Як вбачається зі змісту оскаржуваних наказів ОСОБА_1 звільнено не з посади, а зі служби в органах внутрішніх справ.
Тобто доводи позивача у цій частині є обгрунтованими та підтверджуються змістом оскаржуваних наказів.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскаржувані накази відповідачів не відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесені непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.
Враховуючи викладене, суд вважає, що накази №192о/с від 31.10.2014 та №2253 о/с від 28.10.2014 є протиправними, а тому підлягають скасуванню.
Скасування наказів про звільнення ОСОБА_1 , у силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, є підставою для його поновлення на попередній роботі та на посаді.
Зі змісту наказу №192 о/с від 31 жовтня 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 з 3 листопада 2014 року звільнено з органів внутрішніх справи та із посади наукового співробітника наукової лабораторії з проблем громадської безпеки навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та Національної гвардії України Національної академії внутрішніх справ.
У позовній заяві, кінцева редакція якої розглядається судом позивач просить поновити його з 03.11.2014 на службі в органах внутрішніх справ.
Однак, 03 листопада 2014 року є останнім робочим днем позивача, а тому поновленню позивач підлягає із 04.11.2014.
Позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03.11.2014. по день ухвалення судового рішення підлягає задоволенню частково, а саме, за період з 04.11.2014 по 28.12.2020, оскільки 03.11.2014 є останнім днем перебування ОСОБА_1 на службі, вимушений прогул починається з 04.11.2014.
Згідно довідки Національної академії внутрішніх справ №46/12/4001 від 27.10.2020 (т. 2 а.с. 11) середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 134,96 грн.
Фактична кількість відпрацьованих робочих днів відповідає кількості робочих днів згідно графіка роботи (т. 2 а.с. 11), а тому поданий представником позивача розрахунок є помилковим, оскільки при розрахунку взято кількість днів за виключенням святкових та неробочих, однак не враховано, що позиває проходив служб в органах внутрішніх справ.
Вимушений прогул ОСОБА_1 становить 2247 днів (із 04.11.2014 по 28.12.2020).
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 303255,12 грн (2247 днів * 134,96 грн).
Відповідно до положень п. п.2, 3 ч. 1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви позивача, суд вважає за необхідне рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі та на посаді, а також присудження виплати грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовну заяву задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ МВС України від 28.10.2014 №2253о/с.
Визнати протиправним і скасувати наказ Національної академії внутрішніх справ України від 31.10.2014 №192о/с.
Поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ з 04.11.2014.
Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на посаді в Національній академії внутрішніх справ на посаді наукового співробітника наукової лабораторії з проблем громадської безпеки навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та Національної гвардії.
Стягнути з Національної академії внутрішніх справ (площа Солом'янська, 1, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ 08751177) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 303255 (триста три тисячі двісті п'ятдесят п'ять) гривень 12 коп.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на службі та на посаді.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук