29 грудня 2020 року м. Житомир справа № 240/14803/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Романченка Є.Ю.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та індексації грошового забезпечення із розрахунку 277,43 грн в день з 27 жовтня 2017 року по 30 липня 2020 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування заявлених позовних вимог указав, що при звільненні з військової служби з ним не проведено повного розрахунку, а саме грошову компенсацію за невикористанні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 14 календарних днів ОСОБА_1 виплачено 30.07.2020. Позивач вважає, що відповідно до ст.ст. 116, 117 Кодексу Законів про працю України відповідач зобов'язаний був за період з 27.10.2017 до 30.07.2020 нарахувати та виплатити йому компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь час затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100, проте допустив протиправні дії та компенсувати суму податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Ухвалу суду направлено учасникам справи.
ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) направлено до суду відзив на позов, у якому відповідач просить позов залишити без розгляду у зв'язку з пропуском місячного строку звернення до суду, оскільки, на думку відповідача, фактичним днем розрахунку є дата перерахунку індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року до 25 лютого 2016 року та з 02 березня 2017 року до 26 жовтня 2017 року, компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки, як учасники бойових дій за 2017 рік у сумі 8602,41 грн, а саме 26.02.2020.
Представником позивача подано відповідь на відзив, у якому він спростовує твердження відповідача про пропуск строку звернення до суду і зазначає, що фактично повний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 не відбувся і по день подачі позовної заяви, оскільки індексація грошового забезпечення за 2016, 2017 рік будуть виплачені після надходження відповідних коштів.
Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.
Встановлено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ).
Відповідно до витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) № 265-ОС від 26.10.2017 звільнено старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії-гранатометника 4 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Овруч" І категорії, згідно статті 26 ч. 6 пункту "е" (через службову недбалість) із застосуванням частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в порядку реалізації дисциплінарного стягнення та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 26 жовтня 2017 року.
При звільненні ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) не нарахував та не виплатив індексацію грошового забезпечення та компенсація за невикористану додаткову відпустку.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 у справі №240/11666/19 позов ОСОБА_1 задоволено зобов'язано Житомирський прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бонових дій за період за 2017 рік, а саме за період з 2 березня 2017 року до 26 жовтня 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26 жовтня 2017 року та нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в період з 1 липня 2015 року до 25 лютого 2016 року та з 2 березня 2017 року до 26 жовтня 2017 року.
26.02.2020 позивач отримав на свій рахунок невиплачену при звільненні індексацію грошового забезпечення за період 01.07.2015 по 25.02.2016, з 02.03.2017 по 26.10.2017 та грошову компенсацію за невикористанні дні відпустки за 2017, у сумі 8602,41 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 511 від 25.02.2020.
30.07.2020 позивач отримав на свій рахунок невиплачену при звільненні грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2016 рік у сумі 2489,78 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2534 від 28.07.2020.
Позивач вважає, що в даному випадку мав місце факт порушення відповідачем прав та інтересів в частині несвоєчасного отримання належних до виплати грошових сум при звільненні, а тому звернувся до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд ураховує, що пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, тобто не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.
Крім того, така правова позиція була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №810/1549/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 805/2948/17-а, від 08 листопада 2018 року у справі №821/1333/16, від 18 квітня 2019 року у справі № 806/889/17.
Отже, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно із частиною 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статтею 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата всіх належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Встановлення останнього є вкрай необхідним для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні, оскільки день фактичного розрахунку є кінцевою датою нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.
Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку у повному обсязі. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Судом встановлено, відповідно до довідки Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 21.12.2020 №335 індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 26.02.2016 по 28.02.2017 не нараховувалась та не виплачувалась. Представником позивача у відповіді на відзив підтверджено вказану заборгованість.
Наведені обставини свідчать про те, що на даний момент виплата індексації грошового забезпечення позивачу не проведена, тобто, остаточний розрахунок з ним не проведено, хоча це є однією з основних умов виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, оскільки остаточний розрахунок з позивачем при звільненні не проведено, суд дійшов висновку про передчасність позовних вимог.
Щодо посилання відповідача, про пропуск позивачем строку звернення до суду, викладені у відзиві, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у відзиві викладаються заперечення проти позову.
Міркування Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо дотримання позивачем строку звернення до суду та відповідні вимоги про залишення позову без розгляду повинні бути викладені у заяві або клопотанні, поданому до суду з дотриманням ст. ст. 166-167 Кодексу адміністративного судочинства України.
Будь - які клопотання, щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, на адресу суду не надходили.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 1 статті 72 вказаного Кодексу).
З огляду на викладене, а також ураховуючи обставини даної справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 є необгрунтованим і задоволенню не підлягає.
Відповідно до положень статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 257- 262, 292-293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволені позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) (вул. Промислова, 5, м. Житомир, 10025; код ЄДРПОУ: 14321914) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.Ю. Романченко