Рішення від 29.12.2020 по справі 240/12176/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2020 року м. Житомир справа № 240/12176/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Капинос О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби .

-зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ст.182-1 КЗпПУ, як одинокій матері, за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при звільненні їй не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2016 по 2019 рік. Вважає таку бездіяльність протиправною.

У відзиві на позов відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначає, що позивач за час проходження служби в особливий період належним чином не зверталася та не набула права на соціальну відпустку як одинока матір, з 2016 року до моменту звільнення позивач не надавала рапорт про надання додаткової соціальної відпустки, а також не надавала документів, які б підтверджували статус одинокої матері. Просить відмовити у задоволені позовних вимог.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

07.12.2020 на пропозицію суду, позивачем надіслано додаткові пояснення, в обґрунтування яких зазначено, що протягом 2016-2019 років письмово не зверталася до відповідача із рапортами про надання додаткової відпустки як одинокій матері, оскільки з 2015 року під час дії особливого періоду призупинено надання таких відпусток. В той же час, законом чітко визначено право на зазначеного роду відпустки.

Розглянувши матеріали, дослідивши наявні у справі докази, судом встановлено наступне.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді чергового зі зв"язку та радіотехнічного забезпечення польотів батальйону зв"язку та радіотехнічного забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.12.2019 №228 позивача звільнено та виключено зі списків особового складу частини з 19.12.2019.

Оскільки при звільненні позивачу не виплачено компенсацію за невикористану соціальну додаткову відпустку, 12.06.2019 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою, у якій просила повідомити чи надавалася їй щорічна додаткова оплачувана відпустка за 2012-2019 роки та якщо така відпустка не надавалась, виплатити компенсацію за невикористану соціальну додаткову відпустку за 2012 - 2019 роки, як одинокій матері.

Листом від 15.07.2020 №350/249/605 відповідач повідомив, що за у 2012-2015 роках щорічна додаткова оплачувана відпустка надавалася, що підтверджується наказами. Разом з тим, виплата грошової компенсації за додаткову соціальну відпустку допускається лише при звільненні, але позивачем не було належним чином подано заяви за 2016-2019 роки з проханням надати додаткову відпустку з підтверджуючими документами, які б довели статус "одинока матір" . Тому, додаткова відпустка у зазначені роки не надавалась.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Статтею 2 Закону України "Про відпустки" та статтею 74 КЗпП України встановлено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Законодавством визначено такі види відпусток:

- щорічні відпустки: основна відпустка, додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці, а також інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

- соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв'язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ст.182-1 КЗпП України, ст. 19 Закону України "Про відпустки" жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Частиною 7 статті 20 Закону України "Про відпустки" встановлено, що додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6,7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжується у порядку визначеному ст.11 цього Закону.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу

Статтею 24 Закону України "Про відпустки" та статтею 83 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Отже, відповідно до статті 19 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР право на соціальну додаткову відпустку та у разі її невикористання - грошову компенсацію, має, зокрема, одинока мати.

Таким чином, для встановлення факту набуття права позивачем на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, необхідно встановити чи у спірний період вона набула права на таку відпустку, як одинока мати .

В той же час, визначення "одинокої матері" наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 та пунктом 5 частини 12 статті 10 Закону України "Про відпустки ".

В пункті 9 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Пунктом 5 ч. 12 ст. 10 Закону України "Про відпустки" зазначено, що щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

Законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити жінці, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Тому одним із документів для підтвердження того, що батько не бере участі у вихованні дитини, можуть бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав, рішення органів опіки та піклування або суду щодо участі батька у вихованні дитини, ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів, тощо.

Отже, розлучена жінка, яка дійсно виховує сама дитину (без батька), для отримання додаткової соціальної відпустки має надати роботодавцю докази, що підтверджують її статус, зокрема: копію свідоцтва про народження дитини, копію свідоцтва про розірвання шлюбу та документ, який підтверджував би те, що батько не бере участі у вихованні дитини.

Таким чином, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є виховання та утримування дитини без участі батька. Для підтвердження права на додаткову соціальну відпустку роботодавцю має бути пред'явлений офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. Відповідні докази мають надаватися роботодавцю щороку, що і буде надавати одинокій матері права на отримання такої відпустки, при звільненні - право на отримання грошової компенсації за її невикористання.

В матеріалах справи міститься свідоцтво про народження ОСОБА_2 від 24.04.2008 №074874, в якому зазначено про те, що батьком дитини є ОСОБА_3 , матір"ю - ОСОБА_1 .

Також, відповідно копії рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 27.07.2012 у справі №2-1218/12, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. Неповнолітню доньку ОСОБА_2 залишено проживати з матір"ю.

Проте позивачем не надано жодного документу на підтвердження того, що позивач самостійно виховує дитину, тобто без участі батька.

Також суд враховує, що позивач з 2016 року до моменту звільнення та при звільненні не зверталася до відповідача із рапортом про надання додаткової соціальної відпустки, а також не надавала документів, які б підтверджували статус одинокої матері у спірний період, таке твердження не спростоване позивачем.

Судом вживалися заходи та було запропоновано позивачу надати докази на підтвердження того, що у період 2016-2019 роки вона набула права на додаткову оплачувану відпустку як одинока мати та зверталася до відповідача із заявами про її надання з відповідними документами, що підтверджують такий статус.

Разом з тим ні доказів на підтвердження свого статусу одинокої матері, ні доказів на підтвердження того, що вона зверталася до відповідача із заявами з наданням відповідних підтверджуючих документів, позивачем не надано.

Посилання позивача у письмових поясненнях на рішення суду про розірвання шлюбу суд до уваги не приймає, оскільки, факт розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з матір"ю, не доводять факт відсутності участі батька у вихованні дитини, та безумовно не підтверджують наявність статусу "одинока матір".

В той же час, суд наголошує, що оскільки соціальна відпустка передбачена ст.19 Закону України "Про відпустки" надається один раз протягом року і за цей час може змінитися статус одинокої матері, роботодавець може вимагати поновлення документів, підтверджуючих такий статус.

Разом з тим, позивачем не надавалося таких доказів ні відповідачу у спірний період, не надано їх і до суду. Зазначений факт позивачем не заперечується.

Доводи позивача стосовно того, що вона не зверталася до відповідача у спірний період із заявами для отримання відпустки через призупинення надання будь-яких відпусток на час дії особливого періоду, не спростовують факту необхідності підтвердження статусу "одинока матір", чого позивачем не було зроблено.

Отже, оскільки у спірний період позивач не зверталася до відповідача із заявами на отримання додаткової соціальної відпустки, документів підтверджуючих свій статус не надавала, не надано таких і при звільненні, суд вважає, що позивач при звільненні за 2016-2019 роки не набула права компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової соціальної відпустки як "одинокій матері", а відтак, суд не вбачає протиправності у діях відповідача.

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України,

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов"язання вчинити дії, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос

Попередній документ
93873806
Наступний документ
93873808
Інформація про рішення:
№ рішення: 93873807
№ справи: 240/12176/20
Дата рішення: 29.12.2020
Дата публікації: 08.09.2022
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Житомирський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Відмовлено у відкритті провадження (10.06.2021)
Дата надходження: 25.05.2021
Предмет позову: про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії
Учасники справи:
головуючий суддя:
ГУБСЬКА О А
КАПУСТИНСЬКИЙ М М
суддя-доповідач:
ГУБСЬКА О А
КАПУСТИНСЬКИЙ М М
заявник апеляційної інстанції:
Шеремет Анжела Дмитрівна
заявник касаційної інстанції:
Військова частина А 1435
суддя-учасник колегії:
КАЛАШНІКОВА О В
МАРТИНЮК Н М
САПАЛЬОВА Т В
СМІЛЯНЕЦЬ Е С