Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 грудня 2020 р. Справа№200/5647/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., за участю секретаря судового засідання Сєрих М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Донецькій області
до відповідача: Фізичної особи ОСОБА_1
про: стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 податковий борг в розмірі 23071,43 грн., а саме: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 23071,43 грн.
за участю
представників сторін:
від позивача: Ярова С.Е.
від відповідача: не з'явився.
Позивач, Головне управління ДПС у Донецькій області, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 податковий борг в розмірі 23071,43 грн., а саме: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 23071,43 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за відповідачем обліковується податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 23071,43 грн., який нарахований відповідно до податкових повідомлень - рішень «Ф» від 25.05.2019 року № 0241056-4610-0581 на суму 23071,43 грн. за 2018 рік. До теперішнього часу вищевказана сума податкового боргу відповідачем не сплачена, в зв'язку з чим позивач просив у судовому порядку стягнути зазначену суму.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
25 серпня 2020 року відповідачем надано до суду заяву про продовження процесуального строку для надання відзиву на позовну заяву та зустрічного позову та всіх необхідних документів.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року продовжено процесуальні строки для надання відзиву на позовну заяву.
04 вересня 2020 року через канцелярію суду відповідачем надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Крім того, не погодившись з заявленими позовними вимогами відповідачем подана зустрічна позовна заява, згідно якої заявник просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.05.2019 року № 0241056-4610-0581 та податкову вимогу від 05.12.2019 року за № 16869-54. Вказаний зустрічний позов обґрунтований тим, що відповідно до пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Відповідно до вимог пункту 14.1.129-1 пункту 14 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно - побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промисловості та склади. Відповідач зазначає, що нерухоме майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 належить йому на праві приватної власності, та відповідно до технічного паспорту вказана будівля відноситься до «виробничих приміщень». Відповідач вказує на те, що в приміщенні майстерні розташоване обладнання для виготовлення виробів з архітектурного бетону. Згідно сертифікату ААА № 000135 засвідчено, що ФОП ОСОБА_1 є авторизованим користувачем пакету технологій торгової марки « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та є визнаним фахівцем в галузі виробів з архітектурного бетону. З огляду на викладене відповідач вважає, що відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України на нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 , яке йому належить, розповсюджується пільга не нарахування податку на нерухомість. В зв'язку з чим, позивач вважає, що спірні податкові повідомлення - рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Крім того, позивач вважає, що податкове повідомлення - рішення від 20.05.2019 року № 0241056-4610-0581 є неспіврозмірним тягарем для відповідача та буде мати несприятливі наслідки для його прав та інтересів. Також відповідач вказував на порушення строків направлення позивачем спірного податкового повідомлення - рішення, що також є підставою для скасування податкового повідомлення - рішення.
Стосовно вимоги відповідача скасувати податкову вимогу від 05.12.2019 року № 16869-54, останній посилається на те, що відповідно до п. 59.3 ст 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу. ГУ ДПС у Донецькій області винесено податкову вимогу форми «Ф» від 05.12.2019 року № 16869-54 з вимогою про сплату податкового боргу в сумі 26643,22 грн., в тому числі по коду бюджетної класифікації 18010700 - 9, 32 грн., по коду бюджетної класифікації 18010900 - 26633,90 грн. Відповідач зазначає, що податкове повідомлення - рішення від 20.05.2019 року № 0241056-4610-0581 в особовій картці платника податків ОСОБА_1 28.08.2019 року ГУ ДПС у Донецькій області нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами (код бюджетної класифікації 1810300), але сама податкова вимога від 05.12.2019 року дану заборгованість не містить. Відповідач зазначає, що податкова вимога від 05.12.2019 року винесена з вимогою про стягнення боргу в сумі 26643,22 грн., в тому числі борг з податку на землю (код 18010700 - 9, 32 грн.) та з орендної плати з фізичних осіб (код 18010900 - 26633,90 грн.). Відповідач звертає увагу на те, що згідно поштового штемпеля спірна податкова вимога направлена на адресу з порушенням строків. З огляду на викладені обставини просив суд задовольнити зустрічний позов, та відмовити у задоволенні позовних вимог Головного управління ДПС у Донецькій області.
Головним управлінням ДПС у Донецькій області надано до суду відповідь на відзив відповідача та відповідь на зустрічний позов, відповідно до яких позивач вказує на те, що відповідно до вимог чинного податкового законодавства підставою для формування та направлення контролюючим органом податкової вимоги платнику податків є встановлення відповідної обставини, зокрема платником податків не сплачено узгодженої суми грошового зобов'язання, визначеної в податковому повідомленні - рішенні у встановленому законом порядку.
Позивач зазначив, що податковий борг з податку на нерухому майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості (код бюджетної класифікації 18010300; Лівобережний район м. Маріуполя) в сумі 23071,43 грн., який виник 28.08.2019 року та донараховано згідно податкового повідомлення - рішення від 20.05.2019 року № 0241056-4610-0581 на суму 23071,43 грн. Позивач вказує на те, що об'єкт нерухомості знаходиться в Лівобережному районі м. Маріуполя Донецької області: проспект 1 Травня, буд. 104, м. Маріуполь, Донецька область. У зв'язку з несплатою платником податків відповідачем узгоджених податкових зобов'язань, контролюючим органом було сформовано податкову вимогу від 05.12.2019 року № 16869-54 з вимогою про сплату податкового боргу в сумі 26643,23 грн., в тому числі: по коду бюджетної класифікації 18010700 - 9,32 грн., по коду бюджетної класифікації 18010900 - 26633,90 грн. Вказаний податковий борг виник по Центральному районі м. Маріуполя. Відповідач зазначає, що висновки відповідача щодо направлення окремо/додатково вимоги щодо іншого податку не ґрунтуються на положенням п. 59.5 ст. 59 ПК України, відповідно до яких у разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Крім того, позивач у відповіді на зустрічний позов вказав на те, що рішенням Маріупольської міської ради від 28.01.2016 року № 7/4-37 ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік з урахуванням зміни мінімальної заробітної плати, встановленої на січень 2018 року складає 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати. Встановленої на 1 січня звітного (податкового) року (у 2018 році - 3723 грн.) - 3723 грн. х 0,5% = 18,615 грн. за 1 кв. м. бази оподаткування. Контролюючим органом сформовано податкове повідомлення - рішення за 2018 року від 20.05.2019 року № 0241056-4610-0581 на суму 23071,43 грн., тобто 18,615 грн. х 1239,4 кв.м. (площа об'єкта оподаткування) = 23071,43 грн.
Стосовно посилання відповідача на порушення строків направлення податкового повідомлення - рішення, позивач вказує на те, що податкове повідомлення - рішення, яким визначені грошові зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки надсилаються платниками податку до 1 липня. З огляду на викладене позивач вказував на те, що спірне податкове повідомлення - рішення направлено на адресу відповідача у визначені законом строки.
Представником відповідача надано до суду заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких останній наголошує на тому, що податкова вимога Головного управління ДПС у Донецькій області від 05.12.2019 року № 16869-54 не містить вимоги про сплату заборгованості з податку на нерухоме майно, яка на твердження позивача виникла 28.08.2019 року. Представник відповідача звертав увагу на те, що ГУ ДПС у Донецькій області в податковій вимозі зазначав загальну суму податкового боргу платника податків станом на 04.12.2019 року в розмірі 26643,22 грн., в тому числі борг з податку на землю (код 18010700-9,32 грн.) та з орендної плати з фізичних осіб (код 1801090 - 26633,90 грн.). Спростовуючи інформацію з відповіді на відзив ГУ ДПС у Донецькій області зазначено, що ОСОБА_1 має: в оренді земельні ділянки в АДРЕСА_1 , тобто за місцем розташування нерухомого майна; в користуванні (подвір'я житлового будинку) в АДРЕСА_2 . Вищезазначена інформація свідчить про те, що станом на 05.12.2019 року в Центральному районі м. Маріуполя було неможливо виникнення заборгованості по коду 18010900 - 26633,90 грн., а відповідно свідчення позивача не відповідають дійсним обставинам справи. Крім того, представник відповідача зазначав, що податкова вимога від 05.12.2019 року винесена ГУ ДПС у Донецькій області тому вважає не змістовними посилання позивача на територіальний розподіл в м. Маріуполь, тоді коли всі райони м. Маріуполя входять до складу ГУ ДПС у Донецькій області. З огляду на вищевикладене, представник відповідача просив суд задовольнити зустрічний позов та відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року прийнято зустрічний позов та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче засідання на 05 жовтня 2020 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року відкладено підготовче засідання на 26 жовтня 2020 року, у зв'язку з необхідністю отримання додаткових доказів у справі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 листопада 2020 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року відкладено розгляд справи на 30 листопада 2020 року, з метою витребування додаткових доказів.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року відмовлено у зупиненні провадження у справі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року відкладено розгляд справи на 07 грудня 2020 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року відкладено розгляд справи та призначене судове засідання на 22 грудня 2020 року.
У судове засідання призначене на 22 грудня 2020 року представник позивача з'явився, підтримав обставини викладені у позовній заяві та у відзиві на зустрічний позов, та просив суд задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач та представник відповідача у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Через канцелярію суду представник відповідача надав клопотання про розгляд справи без їх участі.
18 грудня 2020 року представником відповідача надано до суду клопотання про стягнення з Головного управління ДПС у Донецькій області судових витрат, а саме судовий збір 1681,60 грн. та витрати на експертизу 4200 грн.
Розглянувши матеріали справи та всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця 17.06.2003 року за № 22740170000008447, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за № 2431011377 перебуває на обліку в Головного управління ДПС у Донецькій області, зокрема, як платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості (т. 1 а.с. 95).
Фізична особа ОСОБА_1 має податковий борг із сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, який є власником об'єктів нежитлової нерухомості в загальній сумі 23071,43 грн.
Так, згідно рішення Маріупольської міської ради від 28.01.2016 року № 7/4-37 встановлено розмір ставки податку на для об'єктів нежитлової нерухомості на січень 2018 року складає 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (у 2018 році - 3723 грн.) - 3723 грн. х 0,5% = 18,615 грн. за 1 квадратний метр бази оподаткування.
20 травня 2019 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення - рішення № 0241056-4610-0581, яким визначено суму податкового зобов'язання ОСОБА_1 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в сумі 23071,43 грн. (т. 1 а.с. 77).
Зазначене податкове повідомлення - рішення 27.05.2019 року направлено на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням, однак 29.06.2019 року зазначене поштове відправлення повернуто на адресу позивача з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» (т. 1 а.с. 74-76).
Частиною першою статті 67 Конституції України закріплено обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, визначення платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначені Податковим кодексом України (далі - Податковим кодексом).
Відповідно до пп. 10.1.1 п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно.
Відповідно до п.п.16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов'язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг це сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
За приписами пп. 19-1.1.22, пп. 19-1.34 п. 19-1 ст. 19-1 ПКУ контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3цього Кодексу, зокрема здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів; забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов'язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до пп. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПКУ контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Пунктом 57.3 статті 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Згідно п. 58.1 статті 58 ПК України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; завищення розміру задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу; заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.
Пунктом 58.2 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу (п. 58.3 ст. 58 ПК України).
Згідно п. 42.1 ст. 42 ПК України Податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.
Приписами пункту 42.2 статті 42 ПК України визначено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Відповідно до п. 42.5 ст. 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Матеріалами справи підтверджено, що податкове повідомлення - рішення від 20.05.2020 року № 0241056-4610-0581 було направлено на адресу відповідача: пр. Пілотів, буд. 2-А, м. Маріуполь, Донецька область, 87554, однак поштове відправлення повернуто на адресу позивача з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, суд вважає, що податкове повідомлення - рішення належним чином направлено на адресу відповідача.
Відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
В зв'язку з наявною заборгованістю та на підставі картки особового рахунку платника податків, податковим органом прийнято податкову вимогу № 16869-54 від 05 грудня 2019 року на суму 26643,22 грн. (т. 1 а.с. 7). Зазначена податкова вимога була направлена рекомендованим листом з повідомленням на адресу відповідача, однак поштове відправлення було повернуто на адресу позивача з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (т. 1 а.с. 8).
Згідно п. 87.1, 87.2 ст. 87 Податковий кодекс України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
Відповідно до п. 87.11 ст. 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
З огляду на вищевикладене, Головне управління ДФС у Донецькій області звернулось до суду з даним адміністративним позовом та просило суд стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 податковий борг в розмірі 23071,43 грн., а саме: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 23071,43 грн.
Разом з цим, на адресу суду 04.09.2020 року від фізичної особи ОСОБА_1 надійшов зустрічний позов, згідно якого заявник просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 20.05.2019 року № 0241056-4610-0581 та податкову вимогу від 05.12.2019 року № 16869-54.
Судом встановлено, що за ОСОБА_1 на підставі ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя № 2-2103/09 від 31.08.2009 року зареєстровано право власності на житлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 232668625 від 16.11.2020 року «Відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно», ОСОБА_1 належать нежитлова будівля, загальною площею (кв.м.) 1239,4, за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 180-214)
Згідно технічного паспорту на громадський будинок від 10.10.2008 року вказаний вище об'єкт становить собою «Виробничу будівлю» (т. 1 а.с. 97-107).
З огляду на те, що ОСОБА_1 має у власності нерухоме майно, Головним управлінням ДПС у Донецькій області прийняті податкові повідомлення - рішення від 20 травня 2020 року № 0241056-4610-0581, яким визначено суму податкового зобов'язання ОСОБА_1 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в сумі 23071,43 грн.
Зазначені обставини стали підставою для звернення відповідача до суду з зустрічним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.
Вирішуючи спір, суд зазначає, що спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, набрав чинності з 01.01.2015 (Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно ст. 265 Податкового кодексу податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 ПК України).
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
Підпунктом 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпункт "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Системне тлумачення пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України дає підстави для висновку про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є, зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами "е" та "і", на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и")), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо).
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
Суд зазначає, що підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Суд зазначає, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.
Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об'єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об'єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.
При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Отже, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, а саме у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17, від 09 жовтня 2020 року у справі № 520/8562/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 1740/2533/18
За положеннями пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт “ґ”).
Відповідно до п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу “Будівлі нежитлові” група 125 “Будівлі промислові та склади” клас 1251 “Будівлі промисловості”.
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 “Будівлі промисловості”, який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - “Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості”, 1251.2 - “Будівлі підприємств чорної металургії”, 1251.3 - “Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості”, 1251.4 - “Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - “Будівлі підприємств харчової промисловості”, 1251.6 - “Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості”, 1251.7 - “Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості”, 1251.8 - “Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості”, 1251.9 - “Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне”.
Як вбачається з матеріалів справи позивач є власником виробничих будівель, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з нежитлових приміщень: основна виробнича будівля літ. А-2, прибудова літ. Б-1, (перший поверх: коридор, майстерні, кабінети, роздягальні, душеві та туалети, другий поверх: коридор, кабінети, актовий зал, сходова клітка), сторожка літ. С-1 (підстанції) (а.с. 103, 104, 105).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлено, що відповідач зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця та одним з видів діяльності відповідача є «Виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу».
Суд пропонував відповідачу надати письмові пояснення та докази використання об'єкту нерухомості за функціональним призначенням, тобто чи здійснював відповідач їх використання для промислового виробництва.
Як на доказ використання вказаних об'єктів за функціональним призначення відповідач надав суду Сертифікат серії ААА № 00135, який підтверджує, що ОСОБА_1 є авторизованим користувачем пакета технологій торгової марки « ІНФОРМАЦІЯ_1 », співробітники ФОП ОСОБА_1 є визнаними фахівцями в галузі виробництва виробів по технології « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який є дійсним до 31 грудня 2011 року, а також надана довідка ФОП ОСОБА_2 від 28.09.2020 року, відповідно до якої було зазначено, що в 2006 році ФОП ОСОБА_1 пройшов навчання та отримав Сертифікат ААА № 000135 (т. 1 а.с. 137, 138).
Проте, суд зазначає, що вказані документи, не є доказами використання нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь - якого виду).
Відповідач у зустрічному позові вказував на те, що він займається виготовленням виробів з архітектурного бетону, відповідно у майстернях за адресою: АДРЕСА_1 розташовано обладнання для виготовлення виробів.
Проте, суд звертає увагу на те, що розміщення в майстернях обладнання для виготовлення виробів з архітектурного бетону не є доказом використання як будівель майстерень, так і обладнання за функціональним призначенням.
Крім того, представником відповідача 26.11.2020 року надано до суду письмові пояснення відповідно до яких повідомив, що у зв'язку з проведенням у період з 2013 року по 2018 рік антитерористичної операції, попит на будівельні матеріали зменшився. ФОП ОСОБА_1 зупинив виготовлення бетонних виробів та в 2018 році не здійснював вид діяльності «Виробництво інших виробів з бетону, гіпсу та цементу».
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем до податкового органу були подані податкові декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за І квартал 2018 року, півріччя 2018 року, за ІІІ квартали 2018 року, за 2018 рік. Суд зазначає, що відповідачем у податкових деклараціях за півріччя 2018 року, за ІІІ квартали 2018 року, за 2018 рік визначений вид діяльності у звітних періодах згідно КВЕД лише «надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів» (т. 1 а.с. 64-72).
Отже, зазначені обставини підтверджують, що позивач не використовував об'єкти нежитлової нерухомості, які перебувають у його власності, за функціональним призначенням для промислового виробництва та не отримував дохід від їх використання у 2018 році.
Крім того, відповідачем надано до суду висновок № 9-дс судової будівельної - технічної експертизи від 15 грудня 2020 року для подання до суду по справі № 200/5647/20-а.
Відповідачем перед експертом були поставлені наступні питання:
1) Яке фактичне використання, категорія виробничого будинку з допоміжними будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 ;
2) Визначити код нежитлової будівлі, розташованої у АДРЕСА_1 , загальною площею 1239,4 кв. м. відповідно до Державного класифікатору будівель та споруд ДК018-2000 на вимогу Донецького окружного адміністративного суду від 146.11.2020 року в суді по справі № 200/5647/20-а.
У висновках експерта зазначено, що фактично будівлі та споруди, що розташовані по АДРЕСА_1 знаходяться наступні будівлі: основна будівля літ. А-2, прибудова літ. Б-1, сторожка літ. С- 1, трансформаторна літ. В-1, балкон літ.с, сходи літ.с1, прибудова літ.Б1-1 мають ознаки майнового промислового комплексу, тобто вони використовуються та раніше використовувались як промисловий об'єкт нерухомості та відносяться до категорії «Будівлі промисловості»; код нежитлової будівлі розташованої у АДРЕСА_1 , загальною площею 1239,4 кв.м. відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК018-2000-1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів».
Приписами частини 1, 2 статті 104 КАС України визначено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Порядок проведення експертних досліджень та складення висновків експерта за результатами проведеного позасудового експертного дослідження визначається відповідно до законодавства.
Згідно ст. 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Проте, проаналізувавши висновки експерта, які наведені у висновку № 9-дс будівельно - технічної експертизи від 15 травня 2020 року, суд зазначає, що вказані висновки не містять відповіді щодо використання позивачем у спірний період (2018 рік) будівлі як промисловий об'єкт нерухомості, а також не наведені мотиви з яких судовий експерт дійшов висновку, що код нежитлової будівлі розташованої у м. Маріуполь по вул. 1 Травня, 104, загальною площею 1239,4 кв.м. відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК018-2000-1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів».
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач належні йому об'єкти нерухомості не використовував за функціональним призначенням, тобто у використанні для промислового виробництва у 2018 році.
Враховуючи те, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, а саме у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), суд зазначає про відсутність у позивача пільг щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Таким чином, суд приходить до висновку, що прийняті Головним управлінням ДФС у Донецькій області податкові повідомлення - рішення від 20.05.2020 року № 0241056-4610-0581, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в сумі 23071,43 грн. є правомірним.
Щодо вимоги відповідача визнати протиправним та скасувати податкову вимогу від 05 грудня 2019 року № 16869-54, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 59.1 статті 59 ПК України (у редакції чинній на момент формування податкової вимоги) у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.
Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 року № 610 (далі по тексту - Порядок № 610) затверджено Порядок направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків.
Порядок розроблений відповідно до статей 59 та 60 глави 4 розділу II Податкового кодексу України (далі - Кодекс) (з урахуванням статей 42 та 58 Кодексу) і визначає механізм формування, надсилання (вручення) та відкликання податкових вимог контролюючими органами (п. 1 розділу І Порядку № 610).
Відповідно до розділу ІІ Порядку № 610 податкова вимога платнику податків, у якого виник податковий борг, формується контролюючим органом, на який згідно з Кодексом покладається виконання такої функції.
Податкова вимога формується у разі, якщо платник податків не сплатив у встановлені Кодексом строки суму: узгодженого грошового зобов'язання; непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному Кодексом.
Протягом періоду оскарження суми грошових зобов'язань, визначених контролюючим органом відповідно до Кодексу, податкова вимога з податку, що оскаржується, не надсилається.
Згідно розділу ІІІ Порядку № 610 податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - ІТС) контролюючих органів.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.
Податкова вимога, крім загальних реквізитів, повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Сума податкового боргу в податковій вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками.
Форма податкової вимоги для платника податків - юридичної особи (або відокремленого підрозділу юридичної особи) наведена в додатку 1 до цього Порядку, а для платника податків - фізичної особи - у додатку 2 до цього Порядку.
У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений у повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Приписами розділу ІV Порядку № 610 визначено, що податкова вимога надсилається (вручається) не раніше першого робочого дня після закінчення встановленого Кодексом граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
При формуванні податкових вимог їм автоматично присвоюється порядковий номер за певний рік, який заноситься до відповідного реєстру податкових вимог.
Після формування податкової вимоги та внесення даних до відповідного реєстру податкова вимога в той самий день реєструється в контролюючому органі та направляється (вручається) платнику податків.
Реєстри податкових вимог ведуться контролюючими органами в електронному вигляді.
При надсиланні (врученні) податкової вимоги корінець такої податкової вимоги залишається в контролюючому органі та долучається до справи платника податків.
Податкова вимога надсилається (вручається) платнику податків у письмовій та/або електронній формі. Податкові вимоги, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та завірені печаткою такого контролюючого органу.
Податкова вимога вважається належним чином врученою платнику податків (крім фізичних осіб), якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному абзацом третім пункту 6 цього розділу.
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, така податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Інформація про дату і час надсилання та отримання податкової вимоги через електронний кабінет з ідентифікацією відправника та отримувача зберігається безстроково і може бути отримана через електронний кабінет у вигляді електронного документа, в тому числі у вигляді квитанції у текстовому форматі.
Судом встановлено, що 05 грудня 2020 року позивачем сформована податкова вимога № 16869-5, відповідно до якої зазначено, що загальна сума податкового боргу платника податків станом на 04 грудня 2019 року становить 26643,22 грн., у тому числі за основні платежі 26633,90 грн.: по коду класифікації 18010700 - 9,32 грн., по коду класифікації 18010900 - 26633,90 грн. (а.с. 7).
Відповідач як на підставу скасування вказаної податкової вимоги посилається на те, що до зазначеної вимоги позивачем не включена сума податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в сумі 23071,73 грн.
Позивач повідомив суд про те, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості (код бюджетної класифікації 18010300; Лівобережний район м. Маріуполя) в сумі 23071,43 грн., а саме: 23071,43 грн. - борг виник 28.08.2019 - донараховано згідно податкового повідомлення - рішення форми «Ф» від 20.05.2019 № 0241056-4610-0581 на суму 23071,43 грн. за 2018 рік (ППР направлено на податкову адресу платника податків, та поштове відправлення повернуто з відміткою відділення зв'язку «за закінченням терміну зберігання»). Зазначене вище податкове повідомлення - рішення в адміністративному чи в судовому порядку не оскаржувалось. Об'єкт нерухомості знаходиться в Лівобержному районі м. Маріуполя Донецької області: проспект 1 Травня, будинок 104 в м. Маріуполі Донецької області.
У зв'язку з несплатою платником податків відповідачем узгоджених податкових зобов'язань, контролюючим органом було сформовано податкову вимогу форми «Ф» від 05.12.2019 № 16869-54 з вимогою про сплату податкового боргу в сумі 26643,22 грн., в т.ч.: по коду бюджетної класифікації 18010700 - 9,32 грн.; по коду бюджетної класифікації 18010900 - 26633,9 грн. Податковий борг, що зазначений в податковій вимозі, виник по Центральному району м. Маріуполя.
Відповідач вказує на те, що такі посилання позивача є необґрунтованим, та при прийнятті спірної вимоги до її складу позивач повинен був включити суму боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 23071,43 грн.
Суд зазначає, що Відповідно до п. 63.1, 63.2 ст. 63 Податкового кодексу облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.
Згідно до п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).
Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцями обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку.
З метою використання єдиної раціональної методики обліку платників податків і зборів у контролюючих органах розроблено Порядок обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 № 462) (далі - Порядок № 1588).
Відповідно до п. 7.1 розділу VII Порядку № 1588 якщо відповідно до законодавства в платника податків, крім обов'язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів на території адміністративно-територіальної одиниці за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов'язки на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, то такий платник податків зобов'язаний стати на облік за таким неосновним місцем обліку у відповідному контролюючому органі.
Згідно до п. 7.3 розділу VII Порядку № 1588 у контролюючому органі за неосновним місцем обліку платник податків сплачує всі податки та збори, які згідно із законодавством мають сплачуватись на території адміністративно-територіальної одиниці, що відповідає неосновному місцю обліку, щодо таких податків подає податкові декларації (розрахунки, звіти) та виконує інші обов'язки платника податків, а контролюючий орган стосовно платника податків здійснює адміністрування таких податків, зборів.
Суд зазначає, що об'єкт нерухомого майна за який відповідачу нараховані грошові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно податкового повідомлення - рішення від 20.05.2019 року № 0241056-4610-0581, знаходиться в Лівобережному районі м. Маріуполя, а податковий боргу який був визначений у податковій вимозі від 05.12.2019 року № 16869-54 в сумі 26643,22 грн. виник по центральному районі м. Маріуполя.
Отже, суд вказує на те, що окремі види податків обліковуються у різних відділення контролюючого органу, у зв'язку з чим при формуванні працівниками Головного управління ДПС у Донецькій області по Центральному районі м. Маріуполя були відсутні відомості стосовно наявного податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної податки в сумі 23071,43 грн., у зв'язку з чим до податкової вимоги від 05.12.2019 року № 16869-54 в сумі 26643,22 грн. увійшла заборгованість з земельного податку з фізичних осіб (пеня) у сумі 9,32 грн. та орендна плата з фізичних осіб у сумі 26633,90 грн.
Суд звертає увагу на те, що у відповідності до вимог п. 59.5 ст. 59 ПК України у разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Отже, у позивача були відсутні підстави для формування другої вимоги про сплату боргу з податку на нерухоме майно відмінне від земельного податку.
Стосовно посилання відповідача на те, що у нього не міг виникнути податковий борг у Центральному районі м. Маріуполя по коду 1810900 в сумі 26633,90 грн., оскільки не має в оренді земельних ділянок, окрім земельної ділянки, що розташована в Лівобережному районі за адресою пр. 1 Травня, 104, м. Маріуполь та подвір'я житлового будинку в АДРЕСА_2 , суд зазначає наступне, що матеріалами справи спростовується таке посилання відповідача.
Так, згідно долученої до матеріалів справи податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2019 рік встановлено, що ОСОБА_1 має в оренді земельну ділянку згідно договору від 01.05.2016 року № 1401630072015, відповідно до якої також самостійно визначено відповідачем, що місцезнаходження земельної ділянки Центральний район м. Маріуполя (т. 2 а.с. 41-43). Крім того. Відповідно до вказаної декларації відповідачем самостійно визначені грошові зобов'язання з орендної плати в розмірі 31960,63 грн.
Відповідно до інтегрованої картки платника податків (код бюджетної класифікації 18010900 (орендна плата з фізичних осіб) встановлено, що станом на 30.11.2019 року за відповідачем обліковується податковий борг з орендної плати в розмірі 26633,90 грн. (т. 2 а.с. 34-36).
Крім того, з інтегрованої картки платника податків (код бюджетної класифікації 18010700 (земельний податок з фізичних осіб) встановлено наявність заборгованості в сумі 9,32 грн. станом на 30.11.2019 року (т. 2 а.с. 37-40).
Стосовно посилання відповідача на те, що податкова вимога була направлена з порушенням строків, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 59.2 ст. 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
З аналізу матеріалів справи, відповідачем податкова вимога на правлена у межах строку визначеного податковим кодексом.
З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку, що податкова вимога від 05.12.2019 року № 16869-54 є правомірною, та не підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог Головного управління ДПС у Донецькій області до Фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 податковий борг в розмірі 23071,43 грн., а саме: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 23071,43 грн., та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкову вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області від 05.12.2019 року № 16869-54, скасування податкового повідомлення - рішення від 20.05.2019 року № 0241056-4610-0581.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не відшкодовуються сторонам по справі.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги Головного управління ДПС у Донецькій області до Фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 податковий борг в розмірі 23071,43 грн., а саме: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 23071,43 грн. - задовольнити.
Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) податковий борг в розмірі 23071,43 грн., а саме: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в сумі 23071 (двадцять три тисячі сімдесят одна) гривня 43 копійки на рахунок UA 588999980314060512000005052, отримав ач: Маріуп.Ук/Центральний р-н/18010300, ОКПО 37989721, КЕКД 18010300.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкову вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області від 05.12.2019 року № 16869-54, скасування податкового повідомлення - рішення від 20.05.2019 року № 0241056-4610-0581- відмовити.
Рішення прийнято у нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частина рішення проголошена у судовому засіданні 22 грудня 2020 року, в присутності представника позивача.
Повний текст рішення складено та підписано 28 грудня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.В. Олішевська