29 грудня 2020 року Справа 160/17248/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Серьогіна О.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
24.12.2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області видати ОСОБА_1 пенсійне посвідчення з терміном - довічно.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали поданого адміністративного позову, суд приходить до висновку про те, що зазначений позов слід залишити без руху на підставі ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.
Частиною 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у позовній заяві зазначаються, зокрема, зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Натомість, як вбачається зі змісту прохальної частини позовної заяви ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги, а саме: зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області видати ОСОБА_1 пенсійне посвідчення з терміном - довічно.
Тоді як в описовій частині позовної заяви зазначена назва документу: "адміністративний позов щодо неправомірних дій ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови в перерахунку пенсії за віком довічно громадянці України, яка постійно мешкає в Державі Ізраїль ОСОБА_1 з 22.10.2015 р. у порядку ст. ст. 1, 3, 8,19, 22, 46, 55, 56, 124, 152 Конституції України від 28.06.1996 р. № 254К/96-ВР, ст. ст. 1, 4, 5, 8, 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № Ю58-ІV, ст. ст. 1, 4, 6, 29 «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 р. № 16/98-ВР, ст. ст. 1, 2, 6, 8, 12, 46, 47, 77, 122, 124, 159, 160, 161, 168, 171, 241,242, 246,249, 250 КАС України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 р."
При цьому, слід наголосити, що вимоги позовної заяви повинні бути викладені чітко і зрозуміло, з урахуванням правил, встановлених процесуальним законодавством і узгоджуватись з наданими суду повноваженнями за наслідками розгляду справи, та мають бути спрямовані на захист конкретних прав, свобод та інтересів позивача з зазначенням способу їх захисту, який не допускає неоднозначного, довільного тлумачення змісту позовних вимог і дозволить суду максимально якісно здійснити правосуддя.
Враховуючи викладене, позивачу необхідно надати до суду уточнену позовну заяву, привівши її у відповідність до ч. 5 ст. 160 КАС України, з урахуванням висновків суду.
Також, згідно ч. 2 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно із ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Як вбачається зі змісту ч. 1, ч. 2 ст. 57 Кодексу адміністративного судочинства України - представником у суді може бути адвокат або законний представник.
У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
Згідно приписів ч. 1, ч. 2 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
Відповідно до ч. 4 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України - повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що повноваження представника позивача повинні бути підтверджені, зокрема, оригіналом довіреності, виданої на ведення справи в суді.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, остання підписана та подана до суду представником ОСОБА_1 - Романовим В.П., яким на підтвердження повноважень на підписання від імені позивача цієї позовної заяви додано до позову копію довіреності від 10.06.2020 р., видної у м.Бат-Ям.
Даною довіреністю ОСОБА_1 уповноважила Романова В.П. бути її представником, зокрема, у суді із правом вчинення всіх необхідних повноважень, у тому числі пред'явлення позову.
При цьому, зі змісту поданої до суду кольорової роздруківки ксерокопії даної довіреності слідує, що оригінал довіреності був засвідчений нотаріусом Світланою Бровік (м.Рішон-Леціон, Ізраїль) та скріплений печаткою.
Крім того, у матеріалах позовної заяви міститься кольорова копія апостилю, що датована 11.06.2020 р.
Згідно з ст. 13 Закону України “Про міжнародне приватне право” документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Для вчинення будь-яких нотаріальних дій, у тому числі, і для засвідчення вірності перекладу та вірності копій, документи, які складено за кордоном, повинні прийматися нотаріусами за умови їх легалізації або проставляння апостилю, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Легалізація документів та/або проставлення апостилю - це процес підтвердження походження документів. Як апостиль, так і легалізація підтверджують справжність підпису особи, що засвідчила документ.
Апостиль ставиться для використання документів в країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов'язковість якої надана Законом України “Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів” від 10 січня 2002 р. та вступила в силу в Україні в 2003 році.
Згідно із ст. 1 Гаазької конвенції (далі - Конвенція) ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Отже, у силу приписів пункту d ч. 2 ст. 1 Гаазької конвенції довіреність, видана особою приватного права, є офіційним документом та на неї поширюються вимоги цієї конвенції.
Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Відповідно до ст. 4 Конвенції передбачений в ч. 1 ст. 3 цієї Конвенції апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.
Таким чином, для цілей прийняття документа, складеного в Державі Ізраїль та звільнення його від процедури консульської легалізації, цей документ повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем.
Пунктом 13 Правил проставлення апостилю на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених Наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України від 5 грудня 2003 р. №237/803/151/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2003 р. за № 1151/8472, апостиль проставляється у формі відбитка штампа, візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою програмних засобів ведення Реєстру у формі електронного документа, або візуалізації на папері апостилю, сформованого за допомогою інформаційної системи. Розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостилю не дозволяється.
У разі проставлення апостиля на окремому від документа аркуші документ і аркуш з апостилем скріплюються шляхом прошивання ниткою (стрічкою) білого або червоного кольору в спосіб, який унеможливлює їх роз'єднання без пошкодження аркуша, та засвідчуються підписом і печаткою посадової особи компетентного органу. Кількість скріплених аркушів підтверджується підписом посадової особи, яка проставляє апостиль.
На аркуші з апостилем проставляється печатка компетентного органу так, щоб одна її частина була на аркуші з апостилем, а інша на останній сторінці документа.
Разом з тим, додана до адміністративного позову копія довіреності на підтвердження повноважень Романова В.П. діяти від імені позивача містить фотокопію апостилю на окремому аркуші, у той час як пунктом 13 Правил чітко визначено, що не дозволяється розмноження та копіювання (фотокопіювання) апостиля.
Крім того, кількість скріплених аркушів довіреності з апостелем не підтверджена підписом посадової особи, яка проставляла апостиль, та не містить печатку компетентного органу так, щоб одна її частина була на аркуші з апостилем, а інша на останній сторінці документа.
Таким чином, з фотокопії апостилю та безпосередньо з її змісту неможливо встановити документ, на якому він був проставлений або якого він стосується.
Як зазначено Верховним Судом в ухвалах від 05.01.2018 року та 15.01.2018 року у справах відповідно №826/7941/17, №820/2589/17 світлокопія документу у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України не є документом, що посвідчує повноваження учасника справи.
На підставі викладеного вище суд дійшов висновку, що до позовної зави, підписаної представником позивача, на підтвердження повноважень останнього додано копії документів, які не відповідають приписам ст. 59 Кодексу адміністративного України, отже, позивач має надати належним чином посвідчену довіреність на представництво її інтересів в суді Романовим В.П.
Таким чином, позовна заява ОСОБА_1 подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно частин 1, 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З урахуванням вищевикладеного, суддя вважає за необхідне адміністративний позов залишити без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали.
На підставі викладеного, керуючись ст. 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Позивачу у десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позову без руху надати до канцелярії суду:
- уточнену позовну заяву, привівши її у відповідність до ч. 5 ст. 160 КАС України, з урахуванням висновків суду, в примірниках у відповідності до кількості учасників справи;
- докази на підтвердження повноважень особи, яка підписала позовну заяву від імені позивача (оригінал апостилю, належним чином посвідчена довіреність на представництво інтересів в суді).
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини 2, частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала суду не підлягає оскарженню окремо від ухвали про повернення заяви згідно до вимог ст. ст. 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Серьогіна