м. Вінниця
29 грудня 2020 р. Справа № 120/6847/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що в червні 2020 року в порядку виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року у справі № 120/3640/19-а йому відповідачем призначено пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 та проведено її виплату. Однак, як зазначає позивач, фактично розмір цієї пенсії визначено не виходячи з розміру пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, а виходячи з розміру пенсії за віком. Вказує, що з метою роз'яснення порядку визначення розміру пенсії його представником скеровувалися відповідні адвокатські запити. В подальшому, як зазначає позивач, 07 вересня 2020 року він звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії відповідно до частини 11 статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". В такій заяві просив здійснити перерахунок пенсії, взявши до уваги розмір за робітної плати за період з 01 липня 1995 рок по 30 червня 2020 року на підставі довідок за вих. № 596/34200 від 11 червня 2018 року та вих. № 597/34200 від 11 червня 2018 року. Однак у відповідь на подану заяву відповідач зазначив, що розмір середньої заробітної плати, який просить врахувати позивач, неможливо взяти до уваги, оскільки він підтверджується довідками, виданими на непідконтрольній території України, які, на думку, відповідача, з 01 грудня 2014 року вважаються недійсними та не мають юридичної сили.
З вказаними діями позивач не погоджується, вважає їх такими, що вчинені за межами закону. На думку позивача, надані ним довідки за вих. № 596/34200 від 11 червня 2018 року та вих. № 597/34200 від 11 червня 2018 року, що підтверджують розмір середнього заробітку за період з 01 липня 1995 року по 30 червня 2000 року, повинні бути враховані відповідачем при обчисленні розміру пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1. Дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії на підставі поданих довідок, на переконання позивача, є втручанням у права власності позивача. Вважає, що ефективним способом захисту буде зобов'язання ГУ ПФУ у Вінницькій дії здійснити перерахунок пенсії позивача на пільгових умовах відповідно до Списку № 1 з урахуванням поданих ним довідок з моменту першого звернення до відповідача, тобто з 22 листопада 2018 року.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
За правилами частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Ухвалою суду від 23 листопада 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
04 грудня 2020 року, у встановлений судом строк, від ГУ ПФУ у Вінницькій області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що позовні вимоги про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо відмови позивачеві у перерахунку пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з урахуванням розміру середньої заробітної плати за період з 01 липня 1995 рок по 30 червня 2020 року на підставі довідок за вих. № 596/34200 від 11 червня 2018 року та вих. №597/34200 від 11 червня 2018 року та зобов'язання відповідача з 22 грудня 2018 року провести такий перерахунок пенсії є передчасними та безпідставними, оскільки вказані довідки про заробітну плату в матеріалах справи відсутні та були позивачем 07 вересня 2020 року разом з заявою про перерахунок пенсії. Така заява позивача, як зазначає відповідач, надійшла 10 вересня 2020 року та 29 вересня 2020 року на неї була надана відповідь. Стосовно довідок за вих. № 596/34200 від 11 червня 2018 року та вих. №597/34200 від 11 червня 2018 року, то відповідач зазначає, що останні видані органами та посадовими особами Донецької народної республіки, які відповідно до законодавства України є недійсними та не можуть створювати правових наслідків, а відтак відсутні правові підстави для їх врахуванні про розрахунку пенсії. Зазначені доводи відповідач обґрунтовує з посиланням на Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року № 1207-VІІ, постанову Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 07 листопада 2014 року № 595, розпорядження КМУ від 07 листопада 2014 року № 1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення". З огляду на викладене, ГУ ПФУ у Вінницькій області вважає, що в рамках чинного законодавства та на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року у справі № 120/3640/19-а позивачеві з 22 листопада 2018 року призначило пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 1, обчислену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
23 грудня 2020 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд до уваги не бере, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 263 КАС України у такій категорії справ заявами по суті справи є позов та відзив.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року у справі № 120/3640/19-а визнано протиправним та скасувати рішення ГГУ ПФУ у Вінницькій області № 025150001027 від 01 жовтня 2019 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 у пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1. Зобов'язано ГУ ПФУ у Вінницькій області призначити з 22 листопада 2018 року ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до заяви ОСОБА_1 від 22 листопада 2018 року; зобов'язано ГУ ПФУ у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах. На виконання зазначеного рішення суду ОСОБА_1 з 22 грудня 2018 року призначено пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 згідно з нормами п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З метою отримання інформації щодо пенсійного забезпечення, розміру пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та відомостей щодо її складових, позивачем через свого представника були подані відповідні запити на адресу ГУ ПФУ у Вінницькій області. У відповідь на адвокатські запити надано, зокрема інформацію про те, що страховий стаж заявника при призначенні пенсії становив 40 років 10 місяців 24 дня, в томі числі стаж роботи за Списком № 1 - 11 років 10 місяців та три дні (згідно з довідкою № 454 від 06 червня 2018 року обчислено за період роботи з 27 лютого 1990 року по 28 грудня 2001 року).
07 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про перерахунок пенсії, в якій на підставі ч. 1 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та довідок про заробітну плату для нарахування пенсії за вих. № 596/34200 від 11 червня 2018 року та вих. № 597/34200 від 11 червня 2018 року просив здійснити перерахунок пенсії із врахуванням розміру заробітної плати за період з 01 липня 1995 року по 30 червня 2000 рок.
У відповідь на вказану заяву відповідач листом №3997-3942/Я-02/8-0200/20 від 29 вересня 2020 року відмовив у перерахунку пенсії з урахуванням заробітної плати за період з 01 липня 1995 року по 30 червня 2000 року, оскільки довідки про заробітну плату для нарахування пенсії за вих. № 596/34200 та вих. № 597/34200 від 11 червня 2018 року видані на непідконтрольній території України.
Не погоджуючись з вказаною відмовою відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначені принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-VI пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Статтею 46 Закону №1058-VI встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Абзацом 1 частини 1 статті 40 Закону №1058-VI передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж (абзац 2 частини 1 статті 40 цього ж Закону).
Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 40 Закону №1058-VI за вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди строкової військової служби, навчання, догляду за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року, а також періоди, коли особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до пунктів 7, 8, 9 і 14 статті 11 цього Закону. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини, період, за який враховується заробітна плата, не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців.
Підпунктом 3 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 визначено, що за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Згідно з п. 2.10 вказаного Порядку № 22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
Відповідно до пункту 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.
Надаючи оцінку правомірності неврахування відповідачем довідок про заробітну плату для нарахування пенсії за вих. № 596/34200 та вих. № 597/34200 від 11 червня 2018 року, які видані підприємством, яке знаходиться на тимчасово непідконтрольній Україні території, суд виходить з такого.
Як видно із вказаних довідок, вони видані філіалом № 3 "Макіївський металургійний завод" ЗАТ "Зовнішторгсервіс".
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р місто Макіївка відноситься до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
Згідно з частинами 1, 2 статті 4 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
На підставі частини 1 статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно зі статтею 18 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Згідно із частинами 1-3 статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Тобто, відповідно до наведених норм закону, необхідною умовою для визнання незаконним акта органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.
В той же час, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (надалі - ООН) у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року). "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Вказані висновки щодо застосування норм права узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 23 січня 2018 20 року у справі № 583/392/17, від 30 серпня 2018 року у справі № 234/3038/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 360/1628/17, від 17 липня 2019 року у справі № 302/757/17-а, від 21 лютого 2020 у справі № 701/1196/16-а, від 04 березня 2020 року у справі № 235/2008/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 242/1568/17.
Таким чином, у даному випадку позивач не може бути позбавлений свого законного права на призначення належної йому пенсії через неможливість здійснення відповідачем перевірки достовірності наданої ним довідки, оформленої установою, що знаходиться на тимчасово непідконтрольній українській владі території України.
За встановлених обставин справи суд вважає, що відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів установи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (надання довідки про заробітну плату для перерахунку пенсії). Тому зазначені дії не можуть вважатися такими, що вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Враховуючи викладене, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці.
З огляду на викладене суд доходить до висновку, що позивач надав пенсійному органу належні та достатні документи про заробітну плату для проведення нарахування розміру його пенсії відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відтак, позовні вимоги про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо відмови у перерахунку позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Списку № 1 з урахуванням розміру середньої заробітної плати за період з 01 липня 1995 року по 30 червня 2000 року, вказаної довідках вих. №596/3400 від 11 червня 2018 року та вих. №597/34200 від 11 червня 2018 року.
При цьому оскільки вказані довідки були наданні позивачем ще 28 листопада 2018 року на підтвердження наявності стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, що встановлено у рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року у справі № 120/3640/19-а, то належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів позивача є зобов'язання відповідача провести ОСОБА_1 з 22 листопада 2018 року перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Списку № 1 з урахуванням розміру середньої заробітної плати за період з 01 липня 1995 року по 30 червня 2000 року, вказаної у довідках вих. №596/3400 від 11 червня 2018 року та вих. №597/34200 від 11 червня 2018 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2ст. 2 КАС України).
Частинами першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу приписів ч. 2ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши доводи сторін, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що згідно з пунктом 10 частини 3 статті 2 КАС України відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення, є одним із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.
За приписами ч. 1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 840,80 грн. судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Щодо заявлених до відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає таке.
Частиною другою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас за приписами ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесених в ході розгляду справи витрат представником надано: договір № 23/10/20 про надання правової допомоги; попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат; квитанція до прибуткового касового ордеру № 01 від 23 жовтня 2020 року.
Сума гонорару адвоката безпосередньо визначена договором про надання послуг адвоката та становить 5000 грн.
Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат кількість затрачених годин адвоката становить 10, з них: в судовому засіданні - 2 год. Водночас суд враховує, що розгляд справи здійснювався в письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши й проаналізувавши надані представником позивача докази на підтвердження обґрунтованості розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про часткове стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, а саме в розмірі 4000 грн. На переконання суду, вказана сума витрат на професійну правничу допомогу є співмірною зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, як цього вимагає ч. 5 ст. 134 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у перерахунку ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Списку № 1 з урахуванням розміру середньої заробітної плати за період з 01 липня 1995 року по 30 червня 2000 року, вказаної у довідках вих. №596/34200 від 11 червня 2018 року та вих. №597/34200 від 11 червня 2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести ОСОБА_1 з 22 листопада 2018 року перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Списку № 1 з урахуванням розміру середньої заробітної плати за період з 01 липня 1995 року по 30 червня 2000 року, вказаної у довідках вих. №596/34200 від 11 червня 2018 року та вих. №597/34200 від 11 червня 2018 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений при зверненні до адміністративного суду судовий збір в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн. (чотири тисячі гривень).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м.Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович