Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"16" грудня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3397/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Харківської міської ради, 61003, м. Харків, пл. Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243
до Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко", 61002, м. Харків, вул. Сумська, 70
про розірвання договору
за участю представників:
позивача - Коваль Г Ю. за довіреністю №08-21/4452/2-19 від 27.12.2019
відповідача - Капинос А.Д. за довіреністю б/н від 10.07.2019
Харківська міська рада звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до ПрАТ "КОНЦЕРН АВЕК та Ко" в якому просить суд :
1. Розірвати договір оренди землі, укладений 06.04.2007 між Харківською міською радою та акціонерним товариством «Концерн АВЕК та Ко» (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код 22649344), зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в Державному реєстрі земель від 18.05.2007 за №340767100051.
2. Усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою територіальної громади м. Харкова площею 1,4935 га (кадастровий номер 6310136600:09:002:0024) по пров. Амурському, 36 у м. Харкові, яка використовується приватним акціонерним товариством «Концерн АВЕК та Ко» (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код 22649344) шляхом демонтажу споруд торгівельного призначення, які розташовані на вказаній земельній ділянці.
3. Зобов'язати ПрАТ «Концерн АВЕК та Ко» (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код: 22649344) повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 1,4935 га (кадастровий номер 6310136600:09:002:0024) по пров. Амурському, 36 у м. Харкові до земель запасу міста з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.
Судові витрати по веденню справи покласти на Відповідача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2020, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.10.2020 було прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі №922/3397/20, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче провадження по справі.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, вх. № 26858 від 17.11.2020 в якому він заперечує проти пзову, який долучено судом до матеріалів справи.
Позивачем надано відповідь на відзив на позовну заяву вх. №27173 від 23.11.2020, яку долучено судом до матеріалів справи.
Відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив вх. №28073 від 01.12.2020, які долучені судом до матеріалів справи.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Ухвалою суду від 07.12.2020 було закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 16.12.2020.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 16.12.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, та перевіривши їх доказами, суд зазначає про такі обставини.
Рішенням Харківської міської ради від 22.11.2006 року №179/06 АТ «Концерн АВЕК та Ко» надано в оренду земельну ділянку загальною площею 2,2772 га (в тому числі: ділянка №1 - 0,7837 га, ділянка №2 - 2,4935 га) по провулку Амурському, 36 (Київський район) в межах, які визначені договором оренди земельної ділянки, реєстраційний №66113/03 від 25.12.2003 року, для експлуатації та обслуговування торговельного комплексу по продажу непродовольчих товарів (будівля торговельного комплексу та торговельні павільйони) строком з 01.12.2005 року до 01.12.2010 року.
На підставі вказаного рішення між Харківською міською радою та АТ «Концерн АВЕК та Ко» укладено Договір оренди землі від 06.04.2007 року, зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в Державному реєстрі земель від 18.05.2007 року №340767100051 на користування земельною ділянкою площею 1,4935 га по пров. Амурському, 36 з кадастровим номером 6310136600:09:002:0024.
Відповідно до пункту 4 Договору земельна ділянка передана в оренду разом з нежитловими будівлями «2А-1»; «2Б-2»; «2В-2»; «2Г-2»; «2Д-2»; «Д-2», які належать Орендареві на праві приватної власності.
В подальшому, між Харківською міською радою та Акціонерним товариством «Концерн АВЕК та Ко» укладено Додаткову угоду від 17.12.2008 року до Договору оренди землі від 18.05.2007 року №340767100051, зареєстровану у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр Держаного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» в Державному реєстрі земель від 25.02.2009 року за №340967100065.
Надалі, між Харківською міською радою та Акціонерним товариством «Концерн АВЕК та Ко» укладено Додаткову угоду від 24.04.2009 року до Договору оренди землі від 18.05.2007 року №340767100051, зареєстровану у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр Держаного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» в Державному реєстрі земель від 29.05.2009 року за №340967100137.
21.11.2011 року на підставі рішення 10 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 28.09.2011 року №431/11 «Про поновлення юридичним та фізичним особам договорів оренди землі для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» між Харківською міською радою та Публічним акціонерним товариством «Концерн АВЕК та Ко» було укладено Додаткову угоду до спірного договору оренди землі, яку було зареєстровано в Управлінні Держкомзему у місті Харків в Державному реєстрі земель за № 631010004000331 від 30.01.2012 року.
На підставі вказаної додаткової угоди було поновлено строк дії договору до 31.09.2021 року (пункт 8 Додаткової угоди).
У липні 2020 року Харківською міською радою було ініційовано внесення змін до Договору, шляхом направлення на адресу Приватного акціонерного товариства «Концерн АВЕК та Ко» листа-пропозиції від 18.06.2020 року №4722/0/225-20 про зміну договору оренди землі з додатками: додатковою угодою до договору оренди землі, зареєстрованого 18.05.2007 року №340767100051 у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр Держаного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах в Державному реєстрі земель» поновленого додатковою угодою від «30» січня 2012 року за №631010004000331 зареєстрованою в Управлінні Держкомзему у місті Харків від 03 липня 2020 року, розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності, грошова оцінка якої проведена станом на 01.01.2018 року №417/20.
Листом від 31.07.2020 року №927 «Про розгляд листа-пропозиції про зміну договору оренди землі», Приватне акціонерне товариство «Концерн АВЕК та Ко» повідомило Харківську міську раду, що не заперечує щодо внесення змін до спірного договору оренди землі, після усунення суперечностей у розрахунку розміру орендної плати та вжиття відповідних заходів для врегулювання розбіжностей (у відповідності до доданого протоколу розбіжностей).
01.09.2020 року на адресу ПрАТ «Концерн АВЕК та Ко» засобами поштового зв'язку від Департаменту земельних відносин Харківської міської ради надійшов лист від 20.08.2020 року №6856/0/225-20 в якому Відповідача було повідомлено, що питання про укладення додаткової угоди до договору оренди землі буде розглянуто після приведення типової форми договору оренди землі до вимог чинного законодавства.
Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 09.07.2020 року №1027/0/250-20 Інспекцією протягом 2017-2020 років були проведені позапланові перевірки щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об'єкті: «Об'єкт будівництва по пров. Амурському, 36 у м. Харкові, кадастровий номер 6310136600:09:002:0024».
Крім того, відповідно до інформації зазначеної у листі Інспекції вказано, що в єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України, розміщеному на офіційному сайті Держархбудінспекції України, який містить відповідну інформацію з травня 2011 року, відсутня інформація щодо об'єкта будівництва по пров. Амурському, 36 у м. Харкові.
Матеріали справи містять акт обстеження земельної ділянки від 03.09.2020 року, складений головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Соколовим С.С., яким проведено комплекс перевірочних заходів щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Харків, пров. Амурський, 36 та встановлено що на земельній ділянці площею 1,4935 га по пров. Амурському, 36 (кадастровий номер 6310136600:09:002:0024) розташована нежитлова будівля літ. «Д-2» та споруди торгівельного призначення.
У цьому акті також зазначено, що під час обстеження земельної ділянки здійснювалась фотозйомка; план-схема обстеження земельної ділянки додається.
Позовні вимоги в частині розірвання спірного договору оренди землі обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору (пунктів 7, 17 договору оренди землі від 18.05.2007 №340767100051), що відповідно до пункту п.п. б) п. 38 договору зумовлює розірвання укладеного правочину. Правове обґрунтування цих позовних вимог Харківська міська рада визначає приписами статей 13, 14 Конституції України, статей 1, 13, 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі".
За твердженням позивача, розміщення на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:09:002:0024 площею 1,4953 га споруд торгівельного призначення порушує право користування земельною ділянкою позивача, здійснено з порушенням норм містобудівного та земельного законодавства, що є підставою для усунення перешкод у користуванні Харківською міською радою цією земельною ділянкою шляхом демонтажу споруд. Правове обґрунтування в цій частині позову визначено приписами статей 321, 391 Цивільного кодексу України, статей 125, 152, 158 Земельного кодексу України.
Також, позивач зазначив про те, що у разі розірвання договору оренди землі від 18.05.2007 №340767100051 у судовому порядку відповідач зобов'язаний повернути земельну ділянку з приведенням її у придатний для подальшого використання стан у відповідності до пункту 21, пункту 31 договору оренди землі.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що Харківською міською радою невірно обрано спосіб захисту, зокрема, посилався на те, що вимоги про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки - це вимоги, які характеризують такий вид позову, як негаторний. При цьому, умовою пред'явлення негаторного позову має бути відсутність між позивачем та відповідачем договірних відносин на момент виникнення спору.
Зазначав, що вимоги позивача про повернення земельної ділянки є передчасними, такими, що протирічать умовам Договору, в частині фіксування двостороннім актом відповідних правових дій, та вимогам частини 1 статті 34 Закону України «Про оренду землі», статті 530 ЦК України.
Вказував на сплив позовної давності, з огляду на те, що з наданих позивачем доказів вбачається, що торгівельні павільйони було розміщено на земельній ділянці у з 2008 року, фактично про наявність торгівельних павільйонів Харківська міська рада довідалась 02.06.2017 року, тоді як з позовом про розірвання договору оренди землі з підстав невиконання умов договору позивач звернувся лише у жовтні 2020 році за відсутності обґрунтувань та доказів поважності пропуску строку позовної давності.
Крім того, відповідач зазначив про те, що до спірного договору оренди землі неодноразово вносились зміни, крім того, останній поновлювався Орендарем, за наявності торгівельних павільйонів розташованих на земельній ділянці, а фактом укладення Додаткової угоди від 21.11.2011 року зареєстрованої 30.01.2012 за №631010004000331, Харківська міська рада, з урахуванням вимог частини 1 статті 33 Закону України «Про оренду землі», погодилась з належним виконанням
ПрАТ «Концерн АВЕК та Ко» обов'язків за умовами договору.
Також відповідач заперечував щодо наявності порушеного інтересу позивача та зазначив про неналежність доказів, якими останній обґрунтовує позовні вимоги, більш того, вказує на те, що предмет позову (демонтаж об'єктів торговельного призначення) та підстави позову (порушення Відповідачем пункту 17 спірного договору, що стосується заборони самочинного будівництва) не співвідносяться між собою.
Відтак, у відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі; у разі визнання обґрунтованими позовні вимоги застосувати наслідки спливу позовної давності визначені ч.4 ст. 267 ЦК України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звертатися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення правовідношення, зокрема шляхом розірвання договору.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.
За змістом статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог зазначених кодексів, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 792 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Заявляючи вимогу про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки, Позивач послався на положення статті 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, статті 152 Земельного кодексу України, відповідно до якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України).
Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Таким чином вимоги Харківської міської ради в частини усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - це вимоги, які характеризують такий вид позову, як негаторний.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
На час подачі позову Позивач є так званим «неволодіючим власником».
Як встановлено судом, спірною земельною ділянкою володіє відповідач (є фактичним володільцем). Підтвердженням цьому є акт приймання-передачі земельної ділянки (що є невід'ємним додатком до договору оренди) та запис про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Ці документи, що надані самим позивачем, міститься у матеріалах справи. Це також випливає безпосередньо з визначення поняття «оренда землі», що наведено в ст. 1 Закону України «Про оренду землі». та статті 93 Земельного кодексу України.
Слід зазначити, що позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин. (Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18, від 26.05.2020 у справі № 906/656/19).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15, у якій зазначено, що передбачений статтею 391 ЦК спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
Водночас, Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Концерн АВЕК та Ко» користується земельною ділянкою на відповідній правовій підставі, а саме на підставі спірного договору оренди землі, який не припинив дію, не визнаний недійсним і не розірваний.
Суд вказує, що приписами статті 152 Земельного кодексу України також передбачено право власника на захист будь-яких порушених прав (Харківська міська рада посилається саме на порушення права користування земельною ділянкою), а не про захист порушеного права у будь-який спосіб.
В силу приписів статті 93 Земельного кодексу України, передача права оренди передбачає передачу прав володіння і користування земельною ділянкою орендарю.
Відтак посилання позивача на перешкоди відповідачем у користування земельною ділянкою (порушення права користування) не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки своє право користування земельною ділянкою позивач передав відповідачу за договором оренди.
Суд зазначає, що заявляючи вимогу про зобов'язання відповідача повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 1,4935 га (кадастровий номер 6310136600:09:002:0024) по пров. Амурському, 36 у м. Харкові до земель запасу міста з приведенням її у придатний для подальшого використання стан, Харківська міська рада посилалась на положення пунктів 21, 31 Договору.
Відповідно до пункту 21 спірного договору, після припинення дії договору Орендар за актом приймання-передачі повертає Орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду за актом приймання-передачі.
Згідно з п.п. и) пункту 31 Договору, Орендар зобов'язаний при передачі земельної ділянки Орендарю до підписання акту прийому-передачі привести земельну ділянку у придатний для подальшого використання стан, у тому числі усунути недоліки, вказані Орендодавцем. Приведення земельної ділянки у придатний стан включає в себе благоустрій території та інші дії за необхідністю, при цьому за Орендарем залишається право власності на всі будівлі, які збудовані на ділянці у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Таким чином, умовами договору, сторони погодили, що відповідним двостороннім Актом фіксується дві правові дії: фактична передача в оренду земельної ділянки користувачеві (Орендареві) та фактичне повернення земельної ділянки з оренди назад його власнику (Орендодавцю) у зв'язку із розірванням/припиненням спірного договору оренди земельної ділянки.
Частиною 1 ст. 34 Закону України «Про оренду землі», яка встановлює наслідки припинення або розірвання договору оренди землі, передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З огляду на викладене, суд зазначає, що обов'язок орендаря привести земельну ділянку в придатний для подальшого використання стан та повернути її орендодавцю, невід'ємно пов'язаний з настанням юридичного факту - припиненням договору оренди землі (у т.ч. шляхом його розірвання).
Саме після припинення договору та пред'явлення вимоги про повернення земельної ділянки, у відповідача виникне обов'язок привести земельну ділянку в придатний для подальшого використання стан та передати її Орендарю за актом приймання-передачі, як того вимагають умови договору оренди землі.
Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача про те, що позовна вимога про зобов'язання повернення земельної ділянки є передчасною, оскільки за захистом порушеного права Харківська міська рада зможе звернутися до суду у разі невиконання орендарем вимоги про повернення земельної ділянки.
У постанові Вищого господарського суду України від 02.03.2017 у справі № 910/12557/16, зазначено, що вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Неналежність обраного способу судового захисту з огляду на правову позицію Верховного Суду України, наведеній в п. 3 Інформаційного листа №01-8/482 від 13.08.2008р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року", зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.
Отже, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Суд також погоджується з доводами відповідача про відсутність співвідношення між підставами та предметом позову в частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу споруд торгівельного призначення (без визначення вичерпного переліку останніх) з підстав порушення пункту 17 договору, щодо заборони самовільної забудови земельної ділянки.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, повинна визначити у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначити, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
Виходячи з системного аналізу ч. 4 ст. 376 ЦК України та ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», об'єкти самочинного будівництва (капітальні будівлі) підлягають не демонтажу, а знесенню.
Пунктом 1 рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 р. №504/11, затверджено Правила благоустрою території міста Харкова. Параграфом 5.10 цих Правил визначено Порядок звільнення території міста Харкова від самовільно (незаконно) встановлених об'єктів.
Пунктом 5.10.20 цих Правил визначено, що демонтаж - це комплекс заходів щодо звільнення території міста Харкова від самовільно (незаконно) встановлених об'єктів, що передбачає відокремлення від місця розташування (основи тощо) або розібрання (розділення) на складові частини (елементи), визначених у п. 5.10.2 цих Правил об'єктів (майна), з від'єднанням від інженерних та інших мереж (у разі потреби), транспортуванням їх до місця подальшого зберігання.
Параграф 5.10 зазначених Правил поширюється на звільнення території від об'єктів, що не є капітальними спорудами, не є нерухомим майном. Відповідно, демонтаж передбачає можливість відокремлення цих об'єктів від місяці розташування та їх переміщення.
Крім того, як доказ розташування на земельній ділянці споруд торгівельного призначення Харківською міською радою надано інформацію Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 09.07.2020 року №1027/0/250-20 та матеріли позапланових перевірок щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об'єкті: «Об'єкт будівництва по пров. Амурському, 36 у м. Харкові, кадастровий номер 6310136600:09:002:0024» за період 2017-2020 років.
Відповідні перевірки, було здійснено на підставі Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.11 р. № 553.
Наведене вище, спростовує доводи позивача про те, що позовні вимоги про демонтаж об'єктів ґрунтуються на рівності сторін та є реалізацією його господарської, а не владної компетенції.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не відповідає характеру порушення, про яке заявлено Харківською міською радою.
Посилання позивача на те, що Харківська міська рада звернулась з позовом не про демонтаж та не про знесення самочинно побудованих об'єктів, повноваження на що, як вказує позивач, покладено на відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю, прямо протирічить предмету позовної заяви, а тому не приймається судом до уваги.
Стосовно посилання позивача на розміщення на земельній ділянці споруд торгівельного призначення, суд зазначає наступне.
Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до положень статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.
Разом з тим, приписами частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендар земельної ділянки має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження тощо. Орендар земельної ділянки зобов'язаний, зокрема, приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі
Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Разом з тим за частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Аналогічні положення наведено у частині першій статті 188 Господарського кодексу України, відповідно до якої зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов'язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.
При вирішенні спору про дострокове розірвання договору за ініціативою однієї зі сторін суду належить з'ясувати підстави розірвання договору відповідно до наведених у позовній заяві, та їх відповідність підставам, наведеним у законодавстві; перевірити та встановити наявність чи відсутність ознак протиправності поведінки відповідача, що має містити ознаки її невідповідності положенням договору, та/або приписам чинного законодавства, а також критерій істотності допущених порушень у разі їх наявності.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 927/877/17, Постанова КГС ВС від 29.10.2019 №911/2755/18).
Іншим критерієм істотного порушення договору, закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.
Так, шкода, може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті З ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. На зазначене також вказується у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 р. у справі № 912/1385/17, постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі №910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18.
Стосовно заперечень позивача наведених у відповіді на відзив, щодо застосування висновків Верховного Суду на які посилався відповідач, суд зазначає наступне.
Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 27.11.2018 року у справі №912/1385/17, ґрунтуються на приписах ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі», згідно з якою відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Саме цією нормою Закону, передбачено застосування ЦК України до відносин, пов'язаних з орендою землі. Ця норма міститься у розділі І «Загальні положення» вказаного Закону, і отже встановлює загальні правові засади регулювання зазначених відносин. Вона не визначає будь-яких спеціальних підстав застосування чи незастосування ЦК України до відносин, пов'язаних з орендою землі.
Висновок Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі стосується саме співвідношення ст. 32 Закону України «Про оренду землі» та ст. 651 ЦК України, оскільки обидві ці статті визначають підстави розірвання договору.
Таким чином, ст. 32 Закону України «Про оренду землі» та ст. 651 ЦК України повинні застосовуватись у системному зв'язку. Вони не співвідносяться одна з одною як загальна та спеціальна норми, що виключало б їх одночасне застосування.
Стаття 3 ЦК України, виходячи з її назви, змісту та розташування у структурі ЦК України, визначає саме загальні засади цивільного законодавства, до яких належать, зокрема, справедливість та розумність.
Так само у ч. 1 ст. 2 ГПК України справедливість зазначена на першому місці, як елемент, що входить до складу завдань господарського судочинства. Поряд з цим, згідно п. 6 ч. 3 ст. 2 і ст. 15 ГПК України, до основних засад господарського судочинства належить пропорційність, що полягає, зокрема, у врахуванні завдань господарського судочинства і забезпеченні розумного балансу між приватними й публічними інтересами.
Щодо застосування висновків Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 року по справі №924/1032/17 відповідач посилався лише на ту частину висновків Верховного Суду, що безпосередньо стосуються застосування загальних засад цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті З ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність та надано правову позиції з питання визначення поняття істотності допущеного порушення, у зв'язку з чим суд вважає, що останні також можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Отже, застосування такого правового наслідку, як розірвання договору, у випадку його порушення орендарем, має бути співмірним із тим, чого внаслідок цього був позбавлений орендодавець. Зазначене правило випливає безпосередньо з норм Законів - ч. 1 ст. 3 ЦК України, п. 6 ч. 3 ст. 2 і ст. 15 ГПК України.
Таким чином, звертаючись із позовними вимогами щодо розірвання договору, позивачем не виконано обов'язок щодо зазначення істотних порушень умов спірного договору та шкоду, яка завдана йому відповідачем.
Суд погоджується, що позивачем не наведено жодних доводів про те, яку саме шкоду завдано позивачу розміщенням будівель, і в чому саме позивач позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору.
Жодних доказів вказаної шкоди та позбавлення позивача значною мірою правомірних очікувань від виконання договору Харківська міська рада також не надала.
Більш того, суд звертає увагу на те, що вимога про розірвання договору оренди земельної ділянки, на якій розташовані належні відповідачу (Орендарю) об'єкти нерухомості, право власності на які зареєстроване у встановленому порядку, чого не заперечує і сам позивач, ніяк не узгоджується з вимогами справедливості, добросовісності та розумності, що відповідно до положень п. 6 ст. З ЦК України належать до загальних засад цивільного законодавства України.
Фактично вимоги позивача спрямовані на позбавлення відповідача можливості мирно володіти належним йому на праві власності нерухомим майном, що є грубим порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд також погоджується з доводами відповідача про те, що поведінка Харківської міської ради, яка протягом тривалого часу, погоджувалась з використанням земельної ділянки ПрАТ «Концерн АВЕК та Ко» за фактичних обставин (що виражається в укладенні Додаткових угод у 2008, 2009 та 2011 роках, ініціювання укладення Додаткової угоди в 2020 році) не може бути визнана нічим іншим, як грубим порушенням принципу добросовісності, на якому грунтується доктрина «venire contra factum proprium» та принцип належного урядування.
Як вже неодноразово зазначали Касаційний цивільний суд та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15- рп/2004).
Добросовісність (пункт 6 статті З ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У цій справі підлягає застосуванню доктрина venire contra factum proprium, яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності. У статті І.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Зазначений підхід безпосередньо застосовано у значній кількості рішень Верховного Суду, зокрема в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2018 у справі № 911/205/18, від 09 04.2019 у справі № 903/394/18, від 15.05.2019 у справі № 917/803/18, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18, від 04.07.2019 у справі № 904/3315/18, від 17.07.2019 у справі № 906/408/18, від 19 09.2019 у справі № 904/3883/18, від 09.10.2019 у справі №922/1382/18, від 15.10.2019 у справі № 903/879/18, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18 від 06.12.2019 у справі № 910/353/19 (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду) тощо.
В даному випадку з доктриною заборони суперечливої поведінки також кореспондується принцип належного урядування.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування".
Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки")
Так, 17 грудня 2008 року між Харківською міською радою та Акціонерним товариством «Концерн АВЕК та Ко» укладено додаткову угоду до договору оренди зареєстрованого «18» травня 2007 року за №340767100050 у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», яка зареєстрована 25.02.2009 року у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України поземельних ресурсах» в Державному реєстрі земель за №340967100065, за умовами якої сторони домовились змінити та викласти пункти 5 та 9 договору оренди землі у редакції викладеної в додатковій угоді.
Надалі, 24 квітня 2009 року між Харківською міською радою та Акціонерним товариством «Концерн АВЕК та Ко» укладено додаткову угоду до договору оренди зареєстрованого «18» травня 2007 року за №340767100050 у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», яка зареєстрована 29.05.2009 року у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України поземельних ресурсах» в Державному реєстрі земель за №340967100137, за умовами якої сторони домовились змінити та викласти пункти 5 та 9 договору оренди землі у редакції викладеної в додатковій угоді.
У липні 2020 року Харківською міською радою було ініційовано внесення змін до Договору, що підтверджується доказами наданими до матеріалів справи, а саме, Орендодавцем на адресу Орендаря було направлено:
- лист-пропозицію від 18.06.2020 року №4722/0/225-20 про зміну договору оренди землі;
- додаткову угоду до договору оренди землі, зареєстрованого 18.05.2007 року №340767100051 у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр Держаного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах в Державному реєстрі земель» поновленого додатковою угодою від «30» січня 2012 року за №631010004000331 зареєстрованою в Управлінні Держкомзему у місті Харків від 03 липня 2020 року у двох примірниках;
- розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності, грошова оцінка якої проведена станом на 01.01.2018 року №417/20 у двох примірниках.
Листом від 31.07.2020 року №927 «Про розгляд листа пропозиції про зміну договору оренди землі», Приватне акціонерне товариство «Концерн АВЕК та Ко» повідомило Харківську міську раду, що не заперечує щодо внесення змін до договору оренди землі, зареєстрованого 18.05.2007 року №340767100051 у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр Держаного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах в Державному реєстрі земель» поновленого додатковою угодою від «30» січня 2012 року за №631010004000331 зареєстрованою в Управлінні Держкомзему у місті Харків після усунення суперечностей у розрахунку розміру орендної плати та вжиття відповідних заходів для врегулювання розбіжностей (у відповідності до доданого протоколу розбіжностей).
01.09.2020 року на адресу ПрАТ «Концерн АВЕК та Ко» засобами поштового зв'язку від Департаменту земельних відносин Харківської міської ради надійшов лист від 20.08.2020 року №6856/0/225-20 в якому зазначено, що на даний час виконавчими органами Харківської міської ради вживаються заходи щодо приведення форми договору оренди землі у відповідність до вимог встановлених діючим законодавством. За вказаних обставин, Відповідача було повідомлено, що питання про укладення додаткової угоди до договору оренди землі буде розглянуто після приведення типової форми договору оренди землі до вимог чинного законодавства.
Відповідно до п.3.1. Положення про оренду землі в м. Харові затвердженого рішенням 26 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 17.04.2019 №1554/19 (надалі за текстом - Положення), зміна умов договору оренди землі оформляється додатковою угодою до такого договору, містить відомості про зміну його умов та є невід'ємною частиною такого договору.
Згідно пункту 3.2. Положення, підготовку проектів додаткових угод до договорів оренди землі здійснює Департамент земельних відносин.
За приписами пункту 3.3.Положення, департамент територіального контролю вживає заходи самоврядного контролю, за результатами яких складає акт обстеження земельної ділянки та повідомляє Департамент земельних відносин про стан виконання землекористувачем умов договору оренди землі.
Відповідно до пункту 3.4. підставами для внесення змін до договору оренди землі є заява землекористувача або власна ініціатива Харківської міської ради як власника земельної ділянки, а також рішення суду.
Таким чином, з аналізу наведених пунктів Положення вбачається, що передумовою ініціювання внесення змін до відповідного договору є встановлення факту належного використання земельної ділянки.
Суд відхиляє посилання Позивача на те, що будь-які істотні умови договору (за проектом додаткової угоди від 03.07.2020 року) за виключенням розміру орендної плати не змінювались, у зв'язку з наступним.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є:
об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
дата укладення та строк дії договору оренди;
орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Так, проектом додаткової угоди від 03.07.2020 року, зокрема, було запропоновано внести зміни до наступних істотних умов договору:
- п. 5 Договору - умови, що стосуються перегляду розміру орендної плати;
- п. 8 Договору - умови, що стосуються строку дії Договору;
- п. 9 Договору - умову, що стосуються орендної плати із зазначенням її розміру;
- п.п. 10, 11, 12, 13 Договору - умови, що стосуються індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку внесення і перегляду орендної плати;
-п. 14 Договору - умови, що стосуються відповідальності за несплату орендної плати.
При цьому, посилання Харківської міської ради на те, що направлення зазначеної додаткової угоди є реалізацією виключно повноважень виконавчого органу Харківської міської ради в частині зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка є об'єктом оренди, та розміру орендної плати за її використанням жодним чином не кореспондується з обов'язком встановлення факту належного використання земельної ділянки до ініціювання внесення змін до відповідного договору.
Окремої уваги потребує факт укладення між позивачем та відповідачем Додаткової угоди від 21.11.2011 року до договору оренди землі (м. Харків, пров. Амурський, 36, S=1,4935 га (ділянка 2), кадастровий номер 6310136600:09:002:0024) зареєстрованого 18 травня 2007 року за №340767100051 у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в Державному реєстрі земель, зареєстрованої в Управлінні Держкомзему у місті Харків в Державному реєстрі земель 30.01.2012 року за №631010004000331.
Вказаною додатковою угодою сторони погодили внесення змін до пунктів 5, 8, 9, 10, 11, 13, 14, 20, 21, 28, 31 та 40, виклавши їх у редакції викладеній в додатковій угоді.
Відповідно до п. 8 Додаткової угоди зареєстрованої 30.01.2012 року за №631010004000331, договір оренди укладено строком до 31.09.2021 року. після закінчення строку договору Орендар повинен за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити Орендодавця про намір продовжити його дію листом повідомленням.
Таким чином, вказаної додатковою угодою у 2011 році, зокрема, було поновлено строк дії договору до 31.09.2021 року.
При цьому, відповідно до змісту позовної заяви та доказів, наданих Позивачем:
- Акт № 452-А перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 02.06.2017 року, складеного Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради;
- Припис №452-Пр про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності будівельних норм, державних стандартів та правил від 02.06.2017 року, складеного Інспекцією державного архітектурно-будівельного фіксують наявність торгівельних павільйонів починаючи з 2008 року.
Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, що діяла на момент укладення Додаткової угоди від 21.11.2011 року), по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Таким чином, спірний договір оренди поновлювався Орендарем, за наявності торгівельних павільйонів розташованих на земельній ділянці, а фактом укладення додаткової угоди зареєстрованої 30.01.2012 року за №631010004000331, Харківська міська рада погодилась з належним виконанням ПрАТ «Концерн АВЕК та Ко» обов'язків за умовами договору.
Стосовно доказів, які надано позивачем в обгрунтування підстав позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до Акту вказано, що головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Соколовим Сергієм Сергійовичем проведено комплекс перевірочних заходів щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Харків, пров. Амурський, 36.
Проведеним на місцевості оглядом земельної ділянки встановив, що на земельній ділянці площею 1,4935 га по пров. Амурському, 36 (кадастровий номер 6310136600:09:002:0024 розташована нежитлова будівля літ «Д-2» та споруди торгівельного призначення (без зазначення кількості споруд та будь-яких інших ідентифікуючих ознак).
При цьому, серед додатків до вказаного акту обстеження було зазначено лише план-схему земельної ділянки.
Суду зазначає, що долучені до матеріалів позовної заяви фотографії, які на переконання позивача підтверджують факт порушення відповідачем умов договору, не є належними, допустимими, достовірними та достатніми в розумінні приписів статей 76-79 ГПК України, оскільки з акту обстеження земельної ділянки від 03.09.2020 не вбачається, що до нього додано такі додатки, а з наданих до суду фотографій неможливо встановити ким, де саме, в який час та в якому місці було зроблено фотографії, чи дійсно на них зображено спірну земельну ділянку.
Крім того, подані позивачем паперові копії електронних доказів (фотографії) без зазначення про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Вказані роздруківки фото фіксації не можуть вважатися належним та достатнім доказом фіксування подій, оскільки не містять необхідних реквізитів електронного доказу, як то фіксації дати та часу зйомки, місця події тощо.
Отже, інформація, яка міститься в наданих позивачем фотографіях, у даному випадку не дозволяє суду достовірно встановити будь-які обставини, про які йдеться у позовній заяві, а також з'ясувати, чи належать такі обставини до обставин, що входять в предмет доказування.
Крім того, Акт від 03.09.2020 року, складено виключно за участі представника відповідача, який в даному випадку є зацікавленою особою.
Підписів неупереджених осіб, зазначений акт не містить, як і не містить відомостей про те, яким чином головним спеціалістом сектору інспекційної робити встановлювались межі земельної ділянки на місцевості та визначався статус об'єктів в якості «споруд торгівельного призначення».
Стосовно додатків до позовної заяви: №27 - копія плану взаємного розташування будівель на земельній ділянці на 1 арк, №30 - копії схем земельної ділянки з матеріалів інвентаризаційної справи на 3 арк., слід зазначити наступне.
З аналізу даних документів не можливо встановити природу їх походження, чи принаймні документів складовою яких вони є.
Так само зі змісту позовної заяви не можливо встановити наявність або відсутність яких обставин (фактів), обґрунтовують вищевказані докази, під час розгляду справи представником позивача пояснення з приводу даних обставин не надано.
У постанові від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут належності доказів, що включає в себе спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. При цьому, належність доказів - це якість доказу, що характеризує точність, правильність відображення обставин, що входять в предмет доказування.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стосовно заяви Приватного акціонерного товариства «Концерн АВЕК та Ко» про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до статті 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому, відлік позовної давності обчислюється з моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, є обов'язковою умовою.
Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з'ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов'язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.
Частина 1 статті 261 ЦК України повністю кореспондуються з встановленими в статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, такими як справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до цих принципів, якщо судом буде встановлено, що позивачу було відомо, або за обставинами справи він мав можливість раніше довідатися про порушення своїх прав, але не зробив цього через власне недбальство чи з причини зловживання своїм правом на позов, позовні вимоги не можуть бути задоволені.
До такого висновку наштовхують положення частини третьої статті 16 та частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України, відповідно до яких суд може відмовити у захисті порушеного права особи у разі зловживання нею своїм правом, що є недобросовісною поведінкою такої особи. У системному взаємозв'язку це правило узгоджується з частинами четвертою та п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України, згідно з якими сплив позовної давності без поважних причин на її пропущення є підставою для відмови в позові.
Аналізуючи обставини при визначенні строку позовної давності з моменту коли особа довідалась про порушення свого права, слід заначити, що про наявність споруд торгівельного призначення на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:09:002:0024, Харківській міській раді стало відомо 02.06.2017 року, після проведення перевірки виконавчим органом Харківської міської ради - Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради (відповідно до Акту №452-А).
Аналізуючи обставини при визначенні строку позовної давності з моменту коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права, слід заначити, в сукупності з правами та обов'язками наданими органу місцевого самоврядування, зокрема, у сфері регулювання земельних відносин, в тому числі здійснення самоврядного контролю, позивач міг довідатись про обставини, які стали підставою даного позову ще у 2008 році, оскільки сама Харківська міська рада наданими доказами підтверджує існування торгівельних павільйонів з вказаного терміну.
Більш того, з урахуванням неодноразового внесення змін до договору оренди землі та його поновлення на новий строк, з урахуванням приписів частини 1 статті 33 Закону України «Про оренду землі», наявні всі умови за яких Харківська міська рада повинна була знати про фактичні умови використання спірної земельної ділянки.
При цьому, даний позов Харківською міською радою подано у жовтні 2020 року, тобто після спливу позовної давності.
Під час розгляду справи Харківською міською радою не наведено жодної обставини з підтверженням належними та допустими доказами, які б свідчили про те, що Позивач починаючи з 2008 року не мав можливості дізнатися про порушення свого права.
При цьому, нормами цивільного законодавства не передбачено таке поняття, як триваюче правопорушення, у той час як позовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. (Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 18.12.2018 у справі №904/10591/17).
Суд відхиляє посилання позивача на те, що застосуванню підлягає не загальне, а спеціальне правило, встановлене абз. 2 ч. 5 ст. 261 ЦК України, згідно з якою за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання, оскільки підставою позову у цій справі є невиконання (порушення) відповідачем негативного зобов'язання, відповідно до якого він повинен був утриматися від вчинення дій із самовільної забудови земельної ділянки.
При цьому, виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, по захист якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.
В даному випадку, суд дійшов до висновку, що право або охоронюваний законом інтерес Харківської міської ради з боку ПрАТ «Концерн АВЕК та Ко» не порушено, а тому наслідки спливу позовної давності визначені частиною 4 статті 267 ЦК України не підлягають застосуванню.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Частиною 1 статті 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів наданих до матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
Враховуючи відсутність у даній справі підстав для задоволення позову, - судові витрати, згідно з нормою ст.129 ГПК України, покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-239, Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Витрати позивача по сплаті судового збору залишити за позивачем.
Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Позивач - Харківська міська рада (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243).
Відповідач - Приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та Ко" (61002, м. Харків, вул. Сумська, 70, код 22649344).
Повне рішення складено "28" грудня 2020 р.
Суддя С.А. Прохоров