24.12.2020 року м. Дніпро Справа № 904/5076/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кощеєва І.М. (доповідач),
суддів: Кузнецової І.Л., Чус О.В.,
секретар судового засідання Пінчук Є.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Приватного підприємства "Цесія"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2020 р.
(суддя Бєлік В.Г., м. Дніпро, повний текст рішення складено 23.03.2020 р.)
у справі
за позовом Приватного підприємства "Цесія",
м. Дніпро
до Дніпровської міської ради,
м. Дніпро
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору
на стороні Відповідача - Комунальне житлово-експлуатаційне
підприємство "Лівобережжя" Дніпропетровської міської ради,
м. Дніпро
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору
на стороні Відповідача - Департамент адміністративних послуг
та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
м. Дніпро
про визнання недійсним та скасування рішення № 32217358 від 04.11.2016 р.,
запису від 04.11.2016 р. про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, поновлення запису № 1272292 від 12.06.2013 р. про право власності на нерухоме майно, -
Приватне підприємство "Цесія" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Дніпровської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення про скасування державної реєстрації прав, індексний номер: 32217358 від 04.11.2016 р., прийнятого державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради Александрук Ганною Вікторівною, та скасування внесеного на його підставі запису від 04.11.2016 р. про скасування державної реєстрації права власності Приватного підприємства "Цесія" ( код ЄДРПОУ 32813895 ) на нежитлове приміщення, № 15, за адресою: м. Дніпро, проспект Слобожанський ( колишня назва - проспект Газети "Правда" ), будинок 42, приміщення 15 ( реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 64516912101 ), і поновлення у Державному реєстрі речових прав нерухоме майно запис про право власності номер: 1272292; дата, час державної реєстрації: 12.06.2013 р. 12:49:21.
Позов мотивовано тим, що скасування державної реєстрації за Приватним підприємством "Цесія" права власності на об'єкт нерухомого майна та поновлення запису про право власності за Відповідачем було здійснено без передбачених законом підстав та всупереч норм законодавства. Наведене призвело до незаконного позбавлення Позивача прав на нерухоме майно, без надання відповідної компенсації, що є непропорційним втручанням у його право на мирне володіння майном.
Позивач ґрунтує свої вимоги на нормах ст. 20 ГК України, ст. ст. 26, 31 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2020 р. у справі № 904/5076/19 в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство "Цесія" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Приватне підприємство «Цесія» вважає, що оскаржуване рішення господарського суду винесене з неправильним застосуванням норм матеріального права; порушенням норм процесуального права; неправильним тлумаченням закону; незастосуванням закону, який підлягав застосуванню; при повному ігноруванні судом обставин та доказів у справі. Відтак, Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з висновком господарського суду про те, що скасування законних підстав набуття права власності на споруду як нерухоме майно, позбавляє запис про державну реєстрацію права власності самостійного правового значення, та що відомості про набуття права власності Позивачем на вказаний об'єкт нерухомості не можуть братися до уваги як офіційні і достовірні. Такі висновки суду першої інстанції, за думкою Скаржника повністю суперечать нормам чинного законодавства та є нівелюванням запровадженого законодавцем інституту обов'язкової державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Визнання недійсним договору купівлі-продажу, що став підставою реєстрації права власності, не відміняє норм закону стосовно необхідності внесення до Державного реєстрі прав запису про скасування державної реєстрації права власності Позивача на майно.
При цьому Скаржник зазначає, що позов було подано Позивачем не на захист права власності, а на захист правомірного очікування на мирне володіння майном від непропорційного втручання та від втручання у незаконний спосіб, а також на захист законного інтересу стосовно придбаного нерухомого майна. У даній справі спір стосується не конкретного захисту права власності Позивача на об'єкт нерухомого майна, придбаний за визнаним судом недійсним договором купівлі- продажу, а загального права та законного інтересу Позивача на застосування правових наслідків недійсності правочину у порядку, передбаченому згідно норм ЦК, ГК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно». Поновлення без передбачених законом підстав та не у передбачений законом спосіб державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за Відповідачем порушує право Позивача очікування та законний інтерес. Крім того, Позивач безумовно мав і законний ( охоронюваний законом ) інтерес стосовно придбаного нерухомого майна, який полягав У прагненні до володіння і користування придбаним ним нерухомим майном принаймні до моменту застосування правових наслідків недійсності правочину ( зокрема, двосторонньої реституції та/або скасування судом рішення про державну реєстрацію права власності ) та/або пред'явлення вимоги про повернення/витребування майна ( в порядку двосторонньої реституції чи віндикації ) та/або позбавлення його майна ( втручання у його право на мирне володіння майном ) в інший виключно законний спосіб.
Водночас, на думку Скаржника, поновлення запису про право власності необхідне не для набуття права власності Позивачем, а виключно для того, щоб втручання у його право на мирне володіння майном відбулось ( у разі наявності легітимної мети ) у встановлений законом спосіб та з дотриманням прав і гарантій, передбачених нормами законодавства.
Скаржник наголошує на тому, що господарський суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою доводи ПП «Цесія» про те, що скасуванням державної реєстрації права власності Позивача на нерухоме майно було здійснено втручання у його право мирного володіння майном, і таке втручання було непропорційним та не у передбачений законом спосіб. чим було порушено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Скаржник вважає, що державний реєстратор Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради не мав права вносити запис про скасування державної реєстрації права власності Позивача на спірний об'єкт нерухомого майна, оскільки заявник звернувся до неналежного державного реєстратора ( не того - який здійснював державну реєстрацію відповідного права ).
Відтак, на думку Скаржника, були відсутні передбачені законодавством підстави для скасування державної реєстрації права власності Позивача на спірний об'єкт нерухомого майна. Оскаржуване рішення про скасування державної реєстрації прав було прийняте з порушенням вищевказаних норм законодавства, і внесення запису до державного реєстру на підставі цього рішення було незаконним. У внесенні запису про скасування державної реєстрації прав мало бути відмовлено з підстав звернення неналежним заявником до неналежного Державного реєстратора, не подання документів, що передбачені законодавством, а також з підстав наявності обтяжень речових прав на нерухоме майно.
Від Дніпровської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою, оскільки системний аналіз ст. 41 Конституції України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст. 339, 328 ЦК України, дає підстави для висновку, що нерухоме майно, стосовно якого здійснена державна реєстрація права власності, набуває певного правового статусу і перебуває під захистом держави, яка офіційно визнала і підтвердила факт набуття речових прав на таке нерухоме майно.
Зокрема, міська рада посилається на те, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 р. у справі № 38/5005/6636/2012 договір купівлі-продажу від 12.06.2013 р. укладений між Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством "Лівобережжя” та Приватним підприємством "Цесія" було визнано недійсним. Отже, з урахуванням приписів ст. ст. 216, 236 ЦК України, Позивач не набув право власності на майно, запис про скасування реєстрації якого просить скасувати.
Міська рада також вказує на те, що скасування законних підстав набуття права власності на споруду як нерухоме майно, позбавляє запис про державну реєстрацію права власності самостійного правового значення. Відомості реєстру про набуття права власності Позивачем на вказаний об'єкт нерухомості не можуть братися до уваги як офіційні і достовірні.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2020 р. для розгляду справи № 904/5076/19 визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач - Кощеєв І.М., судді - Кузнецова І.Л., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.07.2020 р. апеляційну скаргу залишено без руху, Приватному підприємству "Цесія" наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги ( подання заяви про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2020 р. у справі № 904/5076/19, з обґрунтуванням поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та поновлення такого строку, доказів сплати судового збору у розмірі 16 785,15 грн. ) протягом 10 днів з дня отримання ухвали.
15.09.2020 р. від Приватного підприємства "Цесія" надійшла заява про усунення недоліків із заявою про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2020 р. у справі № 904/5076/19 та доказами сплати судового збору у розмірі 16 785,15 грн.
У зв'язку із перебуванням у відпустці судді Кощеєва І.М. відбулась автоматична зміна складу колегії суддів. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2020 р., справу № 904/5076/19 ( для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження ) передано колегії суддів у складі: Орєшкіна Е.В. ( головуючий, доповідач ), судді Кузнецова І.Л., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2020 р. поновлено Приватному підприємству "Цесія" строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2020 р. у справі № 904/5076/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Цесія" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2020 р. у справі № 904/5076/19. Зупинено дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2020 р. у справі № 904/5076/19. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 15.10.2020 р..
У зв'язку з виходом на роботу судді Кощеєва І.М. відбулась автоматична зміна складу колегії суддів. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2020 р., справу № 904/5076/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: Кощеєв І.М. ( головуючий, доповідач ), судді Кузнецова І.Л., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.10.2020 р. розгляд апеляційної скарги було відкладено в судове засідання на 19.11.2020 р.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.11.2020 р. по справі оголошено перерву в судовому засіданні до 10.12.2020 р.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.12.2020 р. розгляд апеляційної скарги було відкладено в судове засідання на 24.12.2020 р.
Сторони у справі не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Стосовно клопотання представника Дніпровської міської ради про чергове відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку із зайнятістю у іншому судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.
Ч. 1 ст. 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.
З прийняттям у 2006 році Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Ч. 4 ст. 11 ГПК України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Ryabykh v.Russia” від 24.07.2003 р., “Svitlana Naumenko v. Ukraine” від 09.11.2014 р. зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").
З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.
Беручи до уваги, що неявка учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності вказаних представників.
У судовому засіданні 24.12.2020 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін в попередніх судових засіданнях, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.06.2013 р. між Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством "Лівобережжя" ( Продавець ) та Приватним підприємством "Цесія" ( Покупець ) було укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В., зареєстрованим в реєстрі за номером 846, за умовами якого Покупцем придбане у Продавця нежитлове приміщення № 15, що розташоване за адресою: проспект Слобожанський ( колишня назва - проспект Газети “Правда” ), буд. 42 у м. Дніпро.
На момент продажу вказаного нерухомого майна, право власності на нього було зареєстровано за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради ( зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.05.2013 р. 14:09:53, номер запису про право власності 1015377 ), право господарського відання на нього належало КЖЕП "Лівобережжя" ( зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.05.2013 р., номер запису про інше речове право: 1018038 ).
На підставі договору купівлі-продажу, було здійснено державну реєстрацію переходу права власності, а саме: право власності на цей об'єкт нерухомого майна було зареєстровано за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ( номер запису про право власності: 1272292; дата, час державної реєстрації: 12.06.2013 р. 12:49:21; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав т їх обтяжень, індексний номер: 3083516 від 12.06.2013 р. 12:53:47 ), а також 12.06.2013 р. Було здійснено державну реєстрацію припинення іншого речового права ( права господарського відання ).
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 р. у справі № 38/5005/6636/2012, яка набрала законної сили, було задоволено скаргу прокурора Дніпропетровської області на дії ліквідатора, визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП “Лівобережжя” щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна та щодо його продажу з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів з продажу нерухомого майна та договори купівлі-продажу з відчуження цього нерухомого майна, укладені між КЖЕП "Лівобережжя" ( Продавцем ) та юридичними особами - переможцями торгів ( Покупцями ).
Вказаною ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області було визнано недійсним і Договір купівлі-продажу від 12.06.2013 р., укладений між Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством "Лівобережжя" ( Продавець ) та Приватним підприємством "Цесія" ( Покупець ).
На підставі вказаної ухвали господарського суду, право власності Приватного підприємства "Цесія" ( Покупець ) на цей об'єкт нерухомого майна було скасовано, дата, час державної реєстрації 04.11.2016 р. 09:41:12.
Відомості про скасування права власності внесено до реєстру 04.11.2016 р. на підставі рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Александрук Ганни Вікторівни, індексний номер рішення: В2217358. З внесенням запису про скасування державної реєстрації права власності Приватного підприємства "Цесія", було поновлено запис про право власності на цей об'єкт нерухомого майна територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради ( номер запису про право власності: 1015377; дата, час державної реєстрації: 08.05.2013 р. 14:09:53 ).
Судом першої інстанції також встановлено, що вищезазначеною ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області було визнано недійсним тільки договір купівлі-продажу. В той час, як не заявлялись та не розглядались вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносився запис про право власності при державній реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна за позивачем. Крім того, як під час провадження у справі про банкрутство, при визнанні договорів купівлі-продажу недійсними, так і окремо від нього - не були предметом розгляду і вимоги про застосування наслідків недійсності правочинів, реституція за визнаними недійсними договорами купівлі-продажу не застосовувалась. Також і Дніпропетровською міською радою як особою поза волею якою як вона вважає вибуло нерухоме майно, не пред'являлись до Позивача як добросовісного набувача нерухомого майна, який придбав його за відплатним нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, - вимоги про витребування цього майна.
В основу оскаржуваного рішення покладено висновок місцевого господарського суду про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову, зважаючи на те, що скасування законних підстав набуття права власності на споруду як нерухоме майно, позбавляє запис про державну реєстрацію права власності самостійного правового значення. Відомості реєстру про набуття права власності Позивачем на вказаний об'єкт нерухомості не можуть братися до уваги як офіційні і достовірні, оскільки ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 р. у справі № 38/5005/6636/2012 договір купівлі-продажу від 12.06.2013 р. укладений між Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством "Лівобережжя" та Приватним підприємством "Цесія" було визнано недійсним, а отже з урахуванням приписів ст. ст. 216, 236 ЦК України, Позивач не набув право власності на майн, запис про скасування реєстрації якого просить скасувати.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення місцевого суду скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, погоджується з висновками суду попередньої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Відповідно до ст. 15 ЦК України право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 16 Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За приписами ст. 20 Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.
П. 4 ч. 2 ст. 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.
Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас Позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Відсутність порушеного або оспорюваного права Позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
За приписами ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що обраний Позивачем спосіб захисту не суперечить ст. 16 ЦК України, між тим підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсними та скасування рішень про скасування державної реєстрації прав, скасування внесених згідно з цими рішеннями записів про скасування державної реєстрації прав власності підприємства на спірні об'єкти та про поновлення записів про права власності підприємства відсутні тому, що, як зазначено вище, договір купівлі-продажу, згідно з якими Підприємство набуло права власності на вказаний об'єкт, визнаний недійсним відповідно до ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 р. у справі № 38/5005/6636/2012. При цьому за приписами ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
У цьому зв'язку обставини щодо порушення права Позивача на мирне володіння його майном шляхом втручання у нього без легітимної підстави, без надання справедливої компенсації при позбавленні добросовісного набувача набутого ним за відплатними договорами майна і порушення охоронюваного законом інтересу підприємства, який полягає у правомірному очікуванні володіти набутим за недійсним договором майном до прийняття рішення про скасування рішення про державну реєстрацію прав власності та/або заявлення вимог про повернення/витребування майна в порядку двосторонньої реституції чи віндикації, та щодо наявності підстав для захисту таких прав шляхом звернення з даним позовом не є доведеним в установленому ст. ст. 74, 76 ГПК України порядку.
Враховуючи наведене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Наведені вище обставини залишені господарським судом поза увагою, між тим нез'ясування цих обставин не призвело до неправильності висновків по суті вирішення спору.
Тому рішення господарського суду слід залишити без змін.
Щодо доводів Скаржника про здійснення втручання в його право мирного володіння майном, і про те, що таке втручання було непропорційним та не у передбачений законом спосіб, чим порушено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів виходить з такого.
Так, постановляючи ухвалу від 29.08.2016 р. у справі № 38/5005/6636/2012, господарський суд посилався на те, що дії ліквідатора КЖЕП "Лівобережжя" щодо включення до ліквідаційної маси, а згодом подальшої реалізації спірного нерухомого майна останнього, є незаконними, оскільки вказане майно повинно бути передано на баланс Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради згідно з рішенням останньої від 02.03.2011 р.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 р.).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення (рішення у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011, "Кривенький проти України" від 16.02.2017).
Порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Право держави витребувати нерухоме майно з огляду на доведену незаконність і безпідставність його відчуження передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони права власності і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності незаконно та поза волею власника, оскільки комунальне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися.
Повернення у державну власність нерухомого майна, незаконно відчуженого в процедурі банкрутства, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цього майна як майна територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради.
В силу об'єктивного цільового призначення вказаного майна, набувач такого майна, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що це майно належить до майна територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради.
Відтак, втручання у право володіння майном Відповідача переслідувало легітимну мету і цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право.
Інші доводи Скаржника не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення Господарського суду Дніпропетровської області та спростовуються наведеними вище висновками апеляційного суду.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Цесія" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2020 р. у справі № 904/5076/19 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Поновити дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2020 р. у справі № 904/5076/19, яка була зупинена ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2020 р. у справі № 904/5076/19.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 29.12.2020 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя І.Л. Кузнецова
Суддя О.В. Чус