ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 грудня 2020 року Справа № 903/843/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання Романець Х.В.
за участю представників сторін:
позивача - адвокат Самчук А.М.;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шиманського Артура Сергійовича на ухвалу Господарського суду Волинської області від 19 листопада 2020 року у справі № 903/843/20 (суддя Войціховський В.А.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Штефанеси Георгія Олексійовича
до Фізичної особи-підприємця Шиманського Артура Сергійовича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Підгайцівська сільська рада
про стягнення 1 181 080,00 грн
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 19 листопада 2020 року у справі № 903/843/20 заяву Фізичної особи-підприємця Штефанеси Георгія Олексійовича від 18 листопада 2020 року (вх.№ 01-60/30/20 від 18.11.2020) про забезпечення позову - задоволено.
Накладено арешт на грошові кошти у розмірі ціни позову в сумі 1 181 080,00 грн., що належать Фізичній особі-підприємцю Шиманському Артуру Сергійовичу ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та наявні на рахунках, відкритих у ПуАТ "КБ "Акордбанк" (МФО: 380634, номер рахунку: НОМЕР_2 ) та у АБ "Укргазбанк" (МФО: 320478, номер рахунку: НОМЕР_3 ).
Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, ФОП Шиманський А.С. звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ФОП Штефанеси Георгія Олексійовича про забезпечення позову відмовити.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області норм процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Позивач та Підгайцівська сільська рада, яка була залучена судом першої інстанції до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, (відповідно до ухвали Господарського суду Волинської області від 10.12.2020) у відзивах на апеляційну скаргу вважають оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду законною та обгрунтованою, а тому просять залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Крім того, Підгайцівська сільська рада просить здійснювати розгляд апеляційної скарги без участі її представника.
В судове засідання представник апелянта не з'явився. При цьому, від апелянта на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю представника бути присутнім на судовому засіданні.
Безпосередньо в судовому засіданні представник позивача заперечив проти клопотання та просив суд здійснювати розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Розглянувши в судовому засіданні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, судова колегія зазначає наступне.
Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів, враховуючи заперечення присутнього в судовому засіданні представника позивача, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.
Крім того колегія суддів зазначає, що надане представником відповідача до суду апеляційної інстанції клопотання про відкладення розгляду справи не містить належного обґрунтування, документальних доказів в підтвердження викладених у клопотанні обставин представником суду також надано не було.
Також колегія суддів зазначає, що зайнятість представника відповідача, який виступає від його імені не є підставою для відкладення розгляду справи, оскільки саме Фізична особа-підприємець Шиманський Артур Сергійович є учасником провадження у справі, а не конкретний представник; відповідачем не доведено належними доказами неможливість взяти участь в судовому засіданні особисто (самопредставництво) або неможливість заміни такого представника, як і неможливість розгляду справи за відсутності такого представника.
Судом також враховано принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.
Безпосередньо в судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, ухвалу місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 10 листопада 2020 року Фізична особа-підприємець Штефанеса Георгій Олексійович звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Шиманського Артура Сергійовича про стягнення 1 181 080, 00 грн заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу №3 від 10.07.2020 в частині проведення належних та своєчасних розрахунків по оплаті товарно-матеріальних цінностей.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 13.11.2020 відкрито провадження у справі №903/843/20, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 10.12.2020, запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.
18 листопада 2020 року на адресу суду від позивача - Фізичної особи-підприємця Штефанеси Георгія Олексійовича надійшла заява від 18.11.2020 (з врахуванням уточненої заяви від 19.11.2020) про вжиття заходів забезпечення позову до набрання рішення законної сили у справі №903/843/20 шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Фізичній особі-підприємцю Шиманському Артуру Сергійовичу та наявні на рахунках, відкритих у ПуАТ "КБ "Акордбанк", МФО: 380634, номер рахунку: НОМЕР_2 та у АБ "Укргазбанк", МФО: 320478, номер рахунку: НОМЕР_3 .
В обґрунтування поданої заяви, ФОП Штефанеса Г.О. зазначає, що необхідність вжиття заходів до забезпечення позову обумовлена тим, що в разі задоволення позовної заяви, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, оскільки є достатньо обґрунтоване припущення того, що відповідач, маючи достатні кошти на своїх банківських рахунках, свідомо ухиляється від сплати заборгованості по договору купівлі-продажу №3 від 10.07.2020, яка для підприємця Штефанеси Г.О. є значною.
Заявником до матеріалів даної заяви долучено інформаційні довідки з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №Р73966 від 18.11.2020, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №232983456 від 18.11.2020 щодо Шиманського Артура Сергійовича, згідно яких вбачається, що у Шиманського Артура Сергійовича відсутні транспортні засоби та майно, а також довідку АБ "Укргазбанк" №5-102/02/446/2019 від 03.04.2019 та довідку ПуАТ "КБ "Акордбанк" №5-102/02/446/2019 від 28.10.2020 про відкриті ФОП Шиманським А.С. поточні рахунки у гривні.
Місцевий господарський суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються дані вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для її задоволення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно із ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч.1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
За приписами ч.1 ст.140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості. У позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.
Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 року у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти до висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч. 2,5,6,7 ст.137 Господарським процесуальним кодексом України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
У відповідності до ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції", від 19 березня 1997 року, п. 40).
Так, у рішенні від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" зазначено про те, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.
Враховуючи те, що існування заборгованості (яка підтверджена обов'язковими та такими, що підлягають виконанню судовими рішеннями), надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено, то така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008р.).
У рішенні від 17.05.2005 "Чижов проти України" вказано, що на державі лежить зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84).
Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 13.07.2018 у справі №905/915/17.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення через, зокрема, зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю майна (грошових коштів) тощо на момент виконання рішення.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.ст. 76-78 ГПК України).
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову заявник зазначає, що відповідач не сплачує заборгованість і не здійснює будь-яких дій, направлених на її погашення. Заявник вважає, що відповідач не має наміру сплачувати заборгованість і для забезпечення реального виконання чи уникнення труднощів при виконанні рішення суду про стягнення простроченої заборгованості просить вжити заходи забезпечення позову.
Відтак, за твердженнями позивача, вжиття заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді, в разі задоволення позову - забезпечить можливість виконання рішення суду. І навпаки, невжиття зазначених заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду.
Як вбачається з поданих позивачем до матеріалів заяви про забезпечення позову інформаційних довідок з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №Р73966 від 18.11.2020, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №232983456 від 18.11.2020 щодо Шиманського Артура Сергійовича, у останнього відсутні транспортні засоби та майно.
Поруч з цим, як вбачається з платіжних доручень №622 від 16.09.2020 на суму 199 663,47 грн, №535 від 10.08.2020 на суму 1 425 081,00 грн, №738 від 28.10.2020 на суму 1 453955,00 грн ФОП Шиманський А.С. отримав від Підгайцівської сільської ради кошти в достатньому розмірі, щоб розрахуватися з позивачем, однак цього не здійснив, що на думку апеляційного суду свідчить про ухилення від обов'язку щодо сплати позивачу коштів по договору купівлі-продажу №3 від 10.07.2020.
Водночас, з довідки АБ "Укргазбанк" №5-102/02/446/2019 від 03.04.2019 вбачається, що 03.04.2019 ФОП Шиманським А.С. було відкрито поточний рахунок у гривні № НОМЕР_4 , а з довідки ПуАТ "КБ "Акордбанк" №5-102/02/446/2019 від 03.04.2019 вбачається, що 28.10.2020 ФОП Шиманським А.С. було відкрито поточний рахунок у гривні НОМЕР_2 .
Як вбачається, предметом спору у даній справі є вимоги ФОП Штефанеси Г.О. про стягнення 1 181 080, 00 грн заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання відповідачем - ФОП Шиманським А.С. умов договору купівлі-продажу №3 від 10.07.2020 в частині проведення належних та своєчасних розрахунків по оплаті товарно-матеріальних цінностей.
Отже, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а відтак застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов'язано із предметом позову.
Адекватність такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову дійсно полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Апеляційним судом встановлено, що ФОП Шиманським А.С. не вживалися дії щодо погашення вказаної заборгованості; у відповідача відсутнє нерухоме та рухоме майно, що свідчить про імовірність утруднення виконання рішення у разі невжиття таких заходів.
Накладення арешту на кошти у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідачем задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Отже, застосування заходу забезпечення позову гарантуватиме у майбутньому виконання судового рішення у разі задоволення позову, оскільки залежить від наявності у відповідача грошових коштів у значному розмірі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що невжиття заходів до забезпечення позову може призвести до зникнення або зменшення грошових коштів боржника, в подальшому зазначене може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення, а з урахуванням характеру правовідносин, що склалися між сторонами, майнового характеру позовних вимог та їх суттєвого розміру, існує дійсна ймовірність того, що невжиття обраного позивачем заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову внаслідок зникнення або зменшення коштів, які наявні у відповідача, на момент ухвалення рішення по даній справі.
Беручи до уваги існування імовірності утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку не вжиття судом співрозмірних та адекватних заходів забезпечення позову, враховуючи нерозривний зв'язок між накладенням арешту на грошові кошти у розмірі суми, стягнення якої є предметом спору, та встановленням судом додаткових гарантій задля подальшого виконання судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, зважаючи на те, що заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач жодним чином не перешкоджають та не припиняють господарську діяльність відповідача, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
При цьому колегія суддів вважає, що вжиті заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування ухвали місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що ухвала Господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для її скасування.
Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шиманського Артура Сергійовича залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 19 листопада 2020 року у справі №903/843/20 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
4. Справу №903/843/20 повернути Господарському суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "28" грудня 2020 р.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.