вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" грудня 2020 р. Справа№ 910/4830/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Суліма В.В.
за апеляційною скаргою Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) в особі відокремленого підрозділу Військового мобільного госпіталю (військова частина НОМЕР_2 )
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2020
у справі № 910/4830/20 (суддя - Бондаренко-Легких Г. П.)
за позовом Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) в особі відокремленого підрозділу Військового мобільного госпіталю (військова частина НОМЕР_2 )
до Державної фіскальної служби України
про стягнення фактично понесених витрат на лікування у розмірі 18 365, 81 грн,
розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Короткий зміст заявлених вимог
Військово - медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) в особі відокремленого підрозділу Військовий мобільний госпіталь (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі-відповідач) про стягнення фактично понесених витрат на лікування у розмірі 18 365, 81 грн.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2020 у задоволенні позову Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) в особі відокремленого підрозділу Військового мобільного госпіталю (військова частина НОМЕР_2 ) до Державної фіскальної служби України про стягнення фактично понесених витрат на лікування у розмірі 18 365, 81 грн відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Рішення обґрунтовано тим, що позивач не довів поданими доказами те, що в нього є законні підстави звертатись до відповідача з вимогами, заявленими в позовній заяві, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення фактично понесених витрат на лікування в сукупному розмірі 18 365,81 грн суд відхилив як такі, що є не обґрунтованими, не доведеними та не ґрунтуються на вимогах, встановлених Порядком від 18.10.1999 №1923. А тому, врахувавши принцип диспозитивності та змагальності, суд першої інстанції відмовив у позові.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду
Не погодившись з ухваленим рішенням, Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) в особі відокремленого підрозділу Військового мобільного госпіталю (військова частина НОМЕР_2 ) 12.09.2020 (згідно з інформацією відділення поштового зв'язку) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2020 та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог у повному обсязі та покладення судових витрат на відповідача. Також скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке мотивовано отриманням копії оскаржуваного рішення 01.09.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) в особі відокремленого підрозділу Військового мобільного госпіталю (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2020 залишено без руху та запропоновано скаржнику надати докази сплати судового збору саме за подачу апеляційної скарги в межах даної справи (виправлене або інше платіжне доручення) та надати докази на підтвердження повноважень у Е. Хорошуна підписувати подану скаргу (довіреність, посадову інструкцію, наказ, положення, витяг з реєстру, тощо).
13.10.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено докази на підтвердження повноважень Е. Хорошуна (копію наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.08.2020 № 263, копію наказу від 09.09.2020 № 189). Також скаржником надано пояснення стосовно помилковості зазначення в платіжному дорученні номеру іншої справи, на підтвердження чого надано виписку по рахунку. Заяву подано в строк, встановлений судом.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 було поновлено Військово-медичному клінічному центру Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) в особі відокремленого підрозділу Військового мобільного госпіталю (військова частина НОМЕР_2 ) пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2020 у справі № 910/4830/20; відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; призначено до розгляду апеляційну скаргу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів
Так, скаржник зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, яке ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. сторона зазначає, що суд першої інстанції помилково не врахував наявні належні докази направлення на адресу відповідача листів № 154/925 від 12.11.2019, № 186/88 від 28.01.2020 та № 186/170 від 28.01.2020. Більше того, з посиланням на постанову Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011, сторона вважає, що надала належні докази такого надсилання, а суд першої інстанції помилково це не врахував.
Окрім цього, апелянт не погоджується з висновком місцевого господарського суду про необхідність здійснення лікування на підставі засвідченого відповідною печаткою направлення посадової особи. Так, скаржник вважає, що основним документом, на підставі якого здійснюється лікування, є медична картка стаціонарного хворого (форма № 003/о). Саме на підставі вказаного документу здійснюється лікування усіх хворих.
А тому скаржник просив апеляційну скаргу у даній справі задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати з прийняттям нового рішення - про задоволення позову.
5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Відповідач у поданому відзиві проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає їх не обґрунтованими з наступних підстав.
Так, відповідач наголошує про недотримання позивачем положень Порядку № 1923 в частині здійснення лікування на підставі засвідченого відповідною печаткою направлення посадової особи, оскільки матеріали справи таких направлень не містять. Тоді як долучені позивачем медичні картки не дають можливість встановити належність хворих до військовослужбовців. Більше того, відповідач підтримує позицію місцевого господарського суду, що долучені до позовної заяви копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень не дають можливості встановити, яку саме кореспонденцію було направлено на адресу відповідача.
Таким чином, відповідач просив враховувати доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи, Військово - медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) в особі відокремленого підрозділу Військовий мобільний госпіталь (Військова частина НОМЕР_2 ), звертаючись з позовною заявою до Державної фіскальної служби України про стягнення фактично понесених витрат на лікування, зазначає, що позивач є складовою частиною Збройних сил України, підпорядковується Міністерству оборони України, та перебуває на утриманні Державного бюджету. Позивач є бюджетною установою, повністю фінансується за рахунок Державного бюджету України, зареєстрований як суб'єкт господарської діяльності у Збройних силах України і здійснює господарську діяльність відповідно до законодавства України.
За твердженнями позивача, протягом 2019 року та початку 2020 року на лікуванні у військовій частині НОМЕР_2 , що є відокремленим підрозділом Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ), знаходилися військовослужбовці Державної фіскальної служби України (надалі - відповідач).
Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 № 1923 «Про затвердження Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями» - витрати на надання медичної допомоги військовослужбовцям, у військово-медичних закладах інших військових формувань відшкодовуються цим закладам центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, в яких проходять службу зазначені військовослужбовці за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання цих військових формувань.
Як стверджує позивач, з метою відшкодування витрат на надання медичної допомоги військовослужбовцям, позивачем було направлено на адресу відповідача наступні вимоги:
- № 154/925 від 12.11.2019 щодо укладення договору на лікування, а також акти виконаних робіт №392 та №393 та рахунки-фактури від 14.11.2019 №392 та №393 на загальну суму - 11 110, 50 грн;
- № 186/88 від 28.01.2020 щодо укладення договору на лікування, а також акти виконаних робіт №25 та №26 та рахунки-фактури від 20.01.2020 №25 та №26 на загальну суму - 731, 90 грн;
- № 275/88 від 28.02.2020 щодо укладення договору на лікування, а також акти виконаних робіт №110 та №111 та рахунки-фактури від 28.02.2020 №110 та №111 на загальну суму - 6 523, 41 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у наступних відповідях відповідача: від 18.12.2019 на вимогу від 12.11.2019; від 10.03.2020 на вимогу від 28.01.2020, що додаються до позовної заяви, відповідач здійснювати оплату рахунків відмовився, оскільки, на оплату послуг з лікування військовослужбовців кошти з Державного бюджету України йому не виділялися.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, з якими кореспондується норма ст. 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1923 від 18.10.1999 затверджено Порядок надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями (надалі - Порядок від 18.10.1999 №1923).
Означений Порядок від 18.10.1999 №1923 визначає механізм надання лікувально-профілактичної допомоги, проведення санаторно-курортного лікування, військово-лікарської, лікарсько-льотної, судово-медичної, судово-психіатричної експертиз, патолого-анатомічних досліджень, забезпечення лікарськими і протезними засобами осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців, які проходять строкову військову службу та військову службу за контрактом, Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ.
Згідно п. 5 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань провадиться за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення уповноваженої на його видачу посадової особи, в якому зазначається міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, якому підпорядковане військове формування, або орган державної влади, місцезнаходження і банківські реквізити органу військового управління (військової частини), уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату, та медичний висновок про необхідні види і обсяги медичної допомоги. У разі надання екстреної медичної допомоги при захворюваннях і станах, зазначених у додатку, а також загостренні хронічних захворювань направлення за повідомленням відповідного військово-медичного закладу подається до нього протягом трьох діб з дня госпіталізації чи амбулаторного надання екстреної медичної допомоги.
Так, судом першої інстанції правомірно зазначено, що згідно Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1923 від 18.10.1999 року (далі - Порядок) надання медичної допомоги провадиться за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення посадової особи.
Однак, позивачем ні до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не було надано будь-яких належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 269 ГПК України, які б свідчили про направлення уповноваженої посадової особи з медичним висновком про необхідні види і обсяги надання медичної допомоги у відповідності до вимог п. 5 Порядку.
Водночас щодо долучених позивачем до матеріалів справи в якості доказів, що підтверджують надання військовослужбовцю відповідача медичної допомоги, а саме: копії медичних карток стаціонарних хворих №162, №132, №117, №2461, №31, №2012, №1431, суд апеляційної інстанції зазначає, що, як правильно встановлено судом першої інстанції, з медичних карток стаціонарного хворого за відсутності відповідних направлень, не можливо встановити достовірність, що зазначена в картці особа є військовослужбовцем відповідача.
Більше того, без зазначених направлень неможливо встановити необхідні види і обсяги медичної допомоги, які були надані, та які нібито мають бути відшкодовані на рахунок відповідача.
Отже, копії медичних карток стаціонарних хворих, які були додані позивачем до матеріалів справи не підтверджують факту надання військовослужбовцю відповідача медичної допомоги згідно вимог, встановлених Порядком, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 1923 від 18.10.1999 року, на положення якої позивач самостійно посилається в позовній заяві.
Щодо доводів апелянта про направлення відповідних листів-повідомлень на оплату наданих послуг на адресу відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно пункту 6 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями рахунки на оплату медичної допомоги протягом п'яти днів після її надання надсилаються до органу військового управління (військової частини) військового формування, уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату. Вартість медичних послуг, які надаються військовослужбовцям інших військових формувань, встановлюється наказами керівників військово-медичних закладів, які надають ці послуги, у розмірі фактичних витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних матеріалів, продуктів харчування та витрат на оплату комунальних послуг і енергоносіїв, що визначаються відповідно до законодавства, яке регулює здійснення розрахунків зазначених витрат виробництва продукції (робіт, послуг).
Відшкодування витрат на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань здійснюється у 10-денний термін з дня надходження рахунків від військово-медичних закладів, в яких надавалася медична допомога. Копії платіжних доручень після здійснення оплати за надану медичну допомогу надсилаються на адресу військово-медичного закладу (п.7 Порядку).
В свою чергу, подані позивачем до суду акти виконаних робіт та договір на надання послуг лікувально-профілактичної допомоги з додатками до нього без підпису з боку відповідача, як замовника послуг, не є належними та допустимими доказами, які підтверджують факт надання медичної допомоги позивачем військовослужбовцям відповідача.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що матеріали справи містять докази часткового отримання відповідачем зазначеної кореспонденції, а саме: № 186/88 від 28.01.2020 та № 154/925 від 12.01.2019, оскільки в матеріалах справи (а.с. 7-8) містяться листи ДФС від 10.03.2020 № 1032/5/99-99-05-01-16 та від 18.12.2019 № 20710/5/99-99-05-01-01-16. У вказаних листах відповідач дійсно вказує, що розглянув відповідні листи позивача.
Однак, наявність вказаних листів не спростовує факту недотримання позивачем положень пункту 5 Порядку № 1923 в частині обов'язкової наявності засвідченого відповідною печаткою направлення уповноваженої на його видачу посадової особи, в якому зазначається міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, якому підпорядковане військове формування, або орган державної влади, місцезнаходження і банківські реквізити органу військового управління (військової частини), уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату, та медичний висновок про необхідні види і обсяги медичної допомоги.
А тому саме недотримання позивачем пункту 5 Порядку № 1923 і є підставою для відмови в позові. Викладене не спростовано доводами апеляційної скарги
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права відповідачем. Посилання скаржника на постанову Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 також відхиляються судом з огляду на те, що вказана постанова носила рекомендаційний характер, а на даний момент взагалі не є обов'язковою до врахування. Крім того такий довід не спростовує вищенаведеного.
Проте, як правомірно зазначив суд першої інстанції, всупереч наведених вище правових норм, позивачем не доведено належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Таким чином, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки є необґрунтованими.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що заявлена позивачем сума до стягнення є необґрунтованою, оскільки позивачем не надано доказів наявності засвідченого відповідною печаткою направлення уповноваженої на його видачу посадової особи, в якому зазначається міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, якому підпорядковане військове формування, або орган державної влади, місцезнаходження і банківські реквізити органу військового управління (військової частини), уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату, та медичний висновок про необхідні види і обсяги медичної допомоги, а тому доводи скаржника про неналежне виконання відповідачем умов договору - є необґрунтованими в розумінні п. 5 Порядку.
Таким чином, на підставі ст. 2, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
9. Судові витрати
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) в особі відокремленого підрозділу Військового мобільного госпіталю (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2020 у справі № 910/4830/20 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2020 у справі № 910/4830/20 - залишити без змін.
3. Судові витрати, у зв'язку з переглядом рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (військова частина НОМЕР_1 ) в особі відокремленого підрозділу Військового мобільного госпіталю (військова частина НОМЕР_2 ).
4. Матеріали справи № 910/4830/20 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді А.Г. Майданевич
В.В. Сулім