09 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 911/2312/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;
за участю представників:
АТ «НАК «Нафтогаз України» - Верхацький І.В. (дов. № 14-193 від 17.05.2019),
КПТМ «Яготинтепломережа» - Мамаєв Д.Ю. (ордер серія КВ № 408397 від 09.09.2020),
АТ «ОГРС «Київоблгаз» - Павліченко Л.М. (дов. Др-97-0620 від 01.06.2020),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2020
та рішення Господарського суду Київської області від 12.02.2020
у справі № 911/2312/19
за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Комунального підприємства теплових мереж "Яготинтепломережа",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз",
про зобов'язання повернути майно та стягнення 1 102 244 грн 88 коп. -
Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Комунального підприємства теплових мереж "Яготинтепломережа" (далі - КПТМ "Яготинтепломережа", відповідач) про зобов'язання повернути в натурі безпідставно набуте майно - природний газ в загальному обсязі 164,944 тис. куб. метрів, стягнення 1102244,88 грн вартості безпідставно набутого майна - природного газу в загальному обсязі 164,944 тис. куб. метрів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в березні 2017 року безпідставно та без будь-яких договірних відносин, набув з газотранспортної системи, оператором якої є ПАТ "Київоблгаз", 164,944 тис. куб. метрів природного газу, власником якого є АТ "Укртрансгаз". Позивач вважає, що відповідно до ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідач зобов'язаний повернути йому в натурі безпідставно набуте майно - природний газ в обсязі 164,944 тис. куб. метрів, а у випадку його відсутності - відшкодувати вартість такого майна, яка на момент подання позову становить 1102 244,88 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.10.2019 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України», третя особа), на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" (далі - АТ «ОГРС «Київоблгаз").
Рішенням Господарського суду Київської області від 12.02.2020 у справі №911/2312/19 у задоволенні позову АТ "Укртрансгаз" відмовлено повністю.
Судом встановлено, що 16.09.2016 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та КПТМ "Яготинтепломережа" (споживач) укладено договір постачання природного газу №1560/1617-ТЕ-17, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Також, 27.10.2016 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та КПТМ "Яготинтепломережа" (споживач) укладено договір постачання природного газу № 1828/1617-БО-17, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
28.10.2016 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та КПТМ "Яготинтепломережа" (споживач) укладено договір постачання природного газу № 1869/1617-КП-17, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Суд першої інстанції здійснив аналіз наявних матеріалів справи та встановив, що КПТМ "Яготинтепломережа" на підставі вказаних договорів постачання природного газу було складено акти приймання-передачі природного газу від 31.03.2017, які не підписано ПАТ "НАК "Нафтогаз України".
Крім того, судом встановлено, що 01.01.2016 КПТМ "Яготинтепломережа" підписано заяву-приєднання № 09420О6786GT016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) оператора ГРМ ПАТ "Київоблгаз".
31.03.2017 між ПАТ "Київоблгаз" (газорозподільне/газотранспортне підприємство) та КПТМ "Яготинтепломережа" (замовник) підписано акт наданих послуг з транспортування газу № 2802800021 про те, що з 01 по 31 березня 2017 року замовником прийнято, а газорозподільним /газотранспортним підприємством протранспортовано замовнику природний газ за договором розподілу природного газу № 09420О6786GT016 в обсязі 164944 куб.м.
31.03.2017 між Філією УМГ "Укртрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз" та КПТМ "Яготинтепломережа" за договором від 01.04.2016 № 1604000389 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, складено та підписано акт №03-17-160400389, за яким ПАТ "Укртрансгаз" надав, а КПТП "Яготинтепломережа" отримало послуги по транспортуванню природного газу магістральними трубопроводами у березні 2017 року.
Встановивши зазначені обставини, за висновками суду першої інстанції, правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування положень статей 1212, 1213 ЦК України.
Суд, з посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.06.2018 у справі №904/5621/17, вказав, що невидача номінацій АТ "НАК "Нафтогаз України" є неправомірною та унеможливлює безперешкодне отримання споживачами відповідно до укладених договорів постачання необхідних обсягів природного газу, оскільки може мати наслідком обмеження або взагалі припинення надання АТ "Київоблгаз" послуг з розподілу природного разу у зв'язку з відсутністю підтверджених обсягів природного газу.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2020 рішення Господарського суду Київської області від 12.02.2020 залишено без змін.
Приймаючи постанову суд апеляційної інстанції врахував наявність договірних правовідносин між КПТМ "Яготинтепломережа" та АТ "НАК "Нафтогаз України", що виникли в силу укладених договорів постачання природного газу, за умовами яких сторонами було погоджено обсяги поставки природного газу у спірний період, встановлення судом факту невжиття заходів щодо обмеження або припинення газопостачання споживача, відсутність доказів повідомлення позивачем відповідача про надання послуг транспортування газу у березні 2017 року, як такого, що несанкціоновано відібраний з газотранспортної системи, погодився з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача не можуть бути кваліфіковані як несанкціонований відбір природного газу за спірний період, що унеможливлює задоволення заявлених позовних вимог та зобов'язання відповідача повернути позивачу майно (природний газ) на підставі статті 1212 ЦК України.
З огляду на необґрунтованість вимоги про повернення природного газу, судом апеляційної інстанції визнано безпідставними вимоги про стягнення вартості цього газу, оскільки ці вимоги ґрунтуються на тих самих підставах, що й вимога про зобов'язання повернути природний газ, та заявлені з метою стягнення вартості газу в разі відсутності газу у відповідача.
До Касаційного господарського суду з касаційною скаргою звернулося АТ "Укртрансгаз", яке просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2020 та рішення Господарського суду Київської області від 12.02.2020 у справі №911/2312/19, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги AT «Укртрансгаз» до КПТМ «Яготинтепломережа» задовольнити повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення прийняті при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи та недоведеності таких обставин. Скаржник вказує, що відбір природного газу з ресурсу позивача здійснений за відсутності у відповідача договірних відносин з позивачем, що вказує на наявність підстав для застосування статті 1212 ЦК України.
На думку скаржника, дії судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог AT «Укртрансгаз» є результатом неправильного застосування норм матеріального права: статей 202, 334, 509, 626, 714, 1212, 1213 ЦК України, а також порушенням норм процесуального права: статей 76-79 ГПК України.
У касаційній скарзі підставами касаційного оскарження АТ «Укртрансгаз» зазначило пункт З частини 2 статті 287, підпункти а, б, в пункту 2 частини З статті 287 ГПК України, а саме:
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 1212 ЦК України у подібних правовідносинах;
- дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики з цього питання;
- справа № 911/2312/19 становить значний суспільний інтерес, оскільки предметом розгляду справи є безпідставне набуття природного газу з ГТС Позивача, який, в свою чергу, був зобов'язаний у 2017 році здійснювати безпечне та безперебійне транспортування природного газу споживачам на всій території України та до країн Європейського Союзу;
- справа має виняткове значення для позивача, оскільки стосується правовідносин щодо несанкціонованого споживання природного газу з ГТС Позивача, який в силу статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт», як Товариство, що мало на балансі та обслуговувало магістральні газопроводи, має важливе народногосподарське та оборонне значення.
Також до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою звернулося АТ "НАК "Нафтогаз України", яке просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 12.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2020 у справі №911/2312/19 в частині відмови у стягненні 1102 244,88грн та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення 1102 244,88 грн.
В обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме, частини 3 статті 238 ГПК України , частини 1 статті 316, частини 1 статті 319, статей 1212 та 1213 ЦК України, статей 12, 13, Закону України «Про ринок природного газу», пункту 1 розділу 2 Правил постачання природного газу, глави 1 розділу 8 Кодексу газотранспортної системи, а також зазначає, що судами не досліджено фактичні обставини справи.
Підставами касаційного оскарження НАК «Нафтогаз України» зазначило пункт З частини 2, підпункти А, В пункту 2 частини З статті 287 ГПК України, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Оскаржувана постанова протирічить:
- висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, стосовно умов, необхідних для встановлення факту постачання природного газу;
- висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №904/4018/19 стосовно правомірності віднесення до договірних відносин будь-яких правочинів;
- висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №904/2092/17, від 20.02.2018 у справі № 911/653/17, від 22.06.2018 у справі №904/5621/17 стосовно меж доказування у даній справі;
- справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скарги (питання встановлення фактичних обставин при несанкціонованому споживанні природного газу, питання власника фактично отриманого з газотранспортної системи газу має виключне значення для учасників ринку природного газу оскільки значним чином вплине на правовідносини у даній сфері господарювання);
- справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної пр'авозастосовчої практики (у даній справі розглядається питання правомірності визнання факту постачання товару виключно виходячи з наявності укладеного договору).
АТ «ОГРС «Київоблгаз» подало відзив на касаційні скарги, в якому просить залишити їх без задоволення, оскаржувані рішення Господарського суду Київської області від 12.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2020 - залишити без змін.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 ГПК України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Тому відхиляються доводи касаційних скарг щодо невідповідності висновків судів про договірний характер правовідносин щодо відбору природного газу відповідачем обставинам справи; не дослідження судами фактичні обставини справи; неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для справи; недоведеності таких обставин; виходу судами за межі доказування у даній справі, оскільки в силу положень частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Доводи скаржників в цій частині зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення та в цілому до заперечення результату розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.
Водночас, судова колегія не розглядає доводи касаційних скарг стосовно того, що: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа № 911/2312/19 становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для осіб, які подали касаційні скарги, оскільки вказані підстави надають можливість на касаційне оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Однак, слід зауважити, що справа №911/2312/19, яка переглядається, не є малозначною.
Відповідно до положень частини першої статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційних скарг тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження, тобто з підстав того, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №911/2312/19 з огляду на таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, § 24, 09.10.1979 та "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43, 15.02.2000).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", заява № 9562/81, § 56, 02.03.1987.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16 ; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 №910/24257/16).
При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
В оскаржених судових рішеннях у даній справі суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статей 1212, 1213 ЦК України.
Скаржники у касаційних скаргах посилаються на те, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті у справах № 826/16697/17 та №904/4018/19. При цьому, АТ «Укртрансгаз» як підставу касаційного оскарження зазначило ще й відсутність висновку щодо питання застосування статті 1212 ЦК України в подібних правовідносинах.
Посилання скаржників на постанову Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №904/4018/19 як на наявність різної правозастосовчої практики Судом оцінюються критично, оскільки вказаною постановою справу № 904/4018/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області у зв'язку із тим, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Направлення справи на новий розгляд не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з них.
Посилання скаржників на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного в постанові Верховного Суду від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, колегією суддів також не приймаються, з огляду на таке.
У вказаній постанові Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що «саме по собі ігнорування (невиконання) НАК «Нафтогаз України» визначеного обов'язку із видачі номінацій та поставки газу, що призвело до невиконання господарського зобов'язання саме постачальником, може мати наслідком притягнення такої особи до відповідальності відповідно до положень статті 59 Закону № 329-VIII, а також відшкодування збитків згідно з приписами статті 216 ГК України. Водночас, такі обставини не є тотожними фактичному руху матеріального активу, з яким ПК України і пов'язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов'язань в податковому обліку платника податків».
Зважаючи на наведене, посилання скаржників на викладені в постанові у справі №826/16697/17 висновки не можуть розглядатися як підстави касаційного оскарження ухвалених у даній справі судових рішень, оскільки такі висновки зроблені щодо правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі №911/2312/19, вони відрізняються предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими фактичними обставини.
Аналогічний висновок викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в ухвалах про закриття касаційного провадження від 18.08.2020 у справі № 917/1568/19, від 26.08.2020 у справі № 917/1617/19, від 03.09.2020 у справі № 916/2430/19, і колегія суддів не вбачає у даному випадку підстав для відступу від такого висновку.
Отже, скаржниками у касаційних скаргах не підтверджено необхідності врахування господарськими судами у цій справі висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в постанові від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, та висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 10.06.2020 у справі №904/4018/19, оскільки не доведено подібності відповідних правовідносин.
При цьому, Суд зазначає, що з наведеної судової практики вбачається, що у справі №917/1568/19 за позовом АТ "Укртрансгаз" до ПАТ "Полтаваобленерго", за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - АТ "НАК "Нафтогаз України", у справі № 917/1617/19 за позовом АТ "Укртрансгаз" до ПАТ "Полтаваобленерго", за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - АТ "НАК "Нафтогаз України", у справі № 916/2430/19 за позовом АТ "Укртрансгаз" до Державної установи "Одеська виправна колонія (№ 14)" та Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 14)", предметом позову є зобов'язання повернути в натурі безпідставно набуте майно (природний газ) та про стягнення грошових коштів (вартості безпідставно набутого майна - природного газу) відповідно до положень статті 1212 ЦК України.
Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги АТ «Укртрансгаз» про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1212 ЦК України у подібних правовідносинах.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах, ці висновки є різними за своїм змістом, зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними, касаційне провадження за касаційними скаргами АТ "Укртрансгаз" та АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 12.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2020 у справі №911/2312/19 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 240, пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України, Верховний Суд, -
Закрити касаційне провадження за касаційними скаргами Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2020 та рішення Господарського суду Київської області від 12.02.2020 у справі № 911/2312/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя Огороднік К.М.
Судді Жуков С.В.
Пєсков В.Г.