ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
21 грудня 2020 року Справа № 902/395/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Розізнана І.В.
суддя Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Панасюк О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Україна+" на рішення господарського суду Вінницької області від 03.09.2020 р. у справі №902/395/20 (суддя Міліціанов Р.В., повний текст рішення складено 14.09.2020 року)
за позовом акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Україна +"
2) ОСОБА_1
про стягнення 4924384,90 грн.
за участю:
представника позивача - Бітюкової І.В.
представника відповідача 1 - не з'явився,
відповідача 2 - не з'явився,
Рішенням господарського суду Вінницької області від 03.09.2020р. у справі №902/395/20 позов акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Україна +" та ОСОБА_1 про стягнення 4924384,90 грн. заборгованості та штрафних санкцій, задоволено частково.
Cтягнуто солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Україна +" та ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація Україна" 3200500,00 грн. попередньої оплати за договором №ВИН0056К-Ф поставки зерна майбутнього врожаю від 03.07.2019р.; 552782,89грн. - 30% річних, нарахованих на суму попередньої оплати за період з 16.07.2019р. по 17.02.2020 р.; 650100 грн. штрафу. Стягнуто товариства з обмеженою відповідальністю "Україна +" та ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація Україна" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 45449,60 грн. в рівних частинах, тобто по 22724,80 грн. з кожного. Відмовлено у задоволенні позову в частині солідарного стягнення 308507,01 грн. - курсової різниці та 162525,00 грн. штрафу. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову в сумі 4631,38 грн. залишено за позивачем. Повернуто акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація Україна" з Державного бюджету України 23784,79 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №3337 від 15.04.2020 р..
В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, зокрема, що строки перерахування позивачем доплати за поставлений товар за ціною виміру остаточного розрахунку врегульовано положеннями п. 3.3. договору, котрий передбачає підписання сторонами додаткової угоди, п. п. 2.3., 2.4., 4.2. договору, які визначають строк проведення остаточного розрахунку залежно від поставки всього обсягу товару та передачі покупцю повного пакету документів, котрі супроводжують поставку.
Погоджена сторонами у п. 4.3.2. договору формула обчислення розміру попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку часткового виконання умов договору, визначає суму попередньої оплати з розрахунку кількості одиниць товару, обумовлену сторонами п 1.1. договору та ціни попередньої оплати, визначену у п. 3.1. договору, а не станом на дату поставки. Дана норма погоджена відповідачем шляхом підписання договору, не оспорювалась та недійсною не визнавалася. Тому, суд вважає правомірним обчислення позивачем суми попередньої оплати у розмірі 3200500 грн. (за вирахуванням часткового розрахунку у розмірі 50000,00 грн., про що судом постановлено ухвалу про закриття провадження у справі від 03.09.2020 року).
З приводу позовних вимог про стягнення курсової різниці в сумі 308 507,01 грн. судом першої інстанції враховано алгоритм її нарахування, визначений п. 4.4. Договору, а саме з розрахунку співвідношення офіційного курсу долара США по відношенню до гривні на момент повернення коштів або виставлення вимоги. Однак враховуючи, що позивачем не уточнено у цій частині позовні вимоги, не змінено підстави позову, не обґрунтовано з дотриманням вимог ст. ст. 76-80 ГПК України можливість застосування при обчисленні курсової різниці виходячи з курсу долара США станом на 30.03.2020 року, а не на момент надіслання листів-вимог від 23.12.2019 року та 12.02.2020 року, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Враховуючи приписи ст. ст. 536, 693 ЦК України та п.п. 4.3.1., 4.3.2. договору, суд першої інстанції зазначив, що позивачем правомірно пред'явлено до стягнення 30% річних та 25% штрафу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач-1 звернулись до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково, стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Україна +" на користь акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація Україна" суму передоплати в розмірі 3171124,00 грн.. В задоволенні інших позовних вимог відмовити та здійснити розподіл судових витрат відповідно до закону.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, зокрема, що судом першої інстанції не враховано, що визначення ціни поставленого товару було здійснено на підставі додаткової угоди, а тому в позивача настав обов'язок з перерахування доплати за поставлений товар у відповідності до п. 3.2. договору. Вказує, що ціна поставленого товару згідно додаткової угоди становить 111875 грн., окрім того згідно платіжного доручення №110 від 17.03.2020 року відповідачем перераховано на користь позивача 50000грн., таким чином поверненню підлягає сума попередньої оплати 3171124 грн.
Також апелянт вказує, що з пункту 4.3.2. договору не вбачається обов'язку відповідача сплачувати 30% річних та 25% штрафу, що помилково не враховано судом першої інстанції, з огляду на вказане рішення у відповідній частині підлягає скасуванню.
Від акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» надійшов відзив на апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку на його подання. Враховуючи приписи ст. 119 ГПК України, колегія суддів в судовому засіданні 21.12.2020 року ухвалила поновити позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
У вказаному відзиві позивач зазначає, що сторонами договору погоджено, що у випадку часткового виконання договору поставки, постачальник зобов'язаний повернути попередню оплату згідно п. 4.3.2. договору та сплатити відсотки за користування чужими котами та штраф, передбачений в п. 4.3.1. Враховуючи зазначене, позивач зазначає, що апеляційна скарга ТОВ «Україна+» є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Представники відповідачів в судове засідання 21.12.2020р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Враховуючи, що вказані учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, їх явка в судове засідання обов'язковою не визначалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без їх участі.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
03.07.2019 року між публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Україна+" (постачальник) договору поставки зерна майбутнього врожаю №ВИН0056К-Ф, відповідно п. 1.1 якого постачальник у визначений сторонами строк поставляє покупцю наступну сільськогосподарську продукцію українського походження (товар): найменування товару - зерно кукурудзи 3 класу; одиниця виміру товару - метрична тонна; кількість товару - 1010; а покупець зобов'язується прийняти товар (поставлений насипом) та оплатити його(а.с. 18-33, т. 1).
Згідно п. 1.2 договору строк поставки становить до 01.12.2019 року включно.
Поставка відповідної партії товару вважається здійсненою в момент підписання між покупцем та постачальником акту приймання-передачі відповідної партії товару на умовах поставки передбачених даним договором (1.2.1 договору).
Згідно п. 2.3.1 договору постачальник зобов'язується надати одночасно з товаром (кожною його партією) наступні документи: додаткову угоду на партію товару; акт приймання-передачі партії товару; видаткову накладну на партію товару.
Відповідно п. 3.1 договору попередня оплата товару здійснюється, за умови прийняття страховою компанією майбутнього врожаю на страхування згідно договорів добровільного та/або комплексного страхування, із розрахунку ціни одиниці виміру товару (станом на момент укладення договору), яка складає 2 750,00 грн. за одиницю виміру товару без ПДВ.
Загальна сума попередньої оплати за товар становить 3 333 000,00 грн., в тому числі ПДВ (п. 3.1.1 Договору).
Відповідно до п. 4.2 остаточний розрахунок за поставлений покупцю товар здійснюється покупцем (на підставі рахунку-фактури постачальника) протягом 10 робочих днів з моменту отримання покупцем усіх документів (належним чином оформлених), передбачених у п.п. 2.3., 2.4 договору, із розрахунку ціни за одиницю виміру товару з ПДВ (грн.), що визначена на підставі п. 3.2 договору.
За змістом п. 4.3 договору у разі повного або часткового невиконання постачальником своїх зобов'язань з поставки товару розрахунки за договором проводяться наступним чином:
- п. 4.3.1 договору - у разі повного невиконання постачальником своїх зобов'язань, або за наявності очевидних підстав вважати, що останній не виконає своїх зобов'язань у встановлений строк або виконає їх неналежним чином (у т.ч. з підстав, у настанні яких відсутня вина постачальника, розірвання та/або припинення договору тощо), або у разі отримання покупцем інформації, що постачальник не вживає/неналежним чином вживає заходів щодо оформлення страхового випадку у відповідності до умов договору комплексного страхування, передбаченого п. 5.6. договору, або постачальником змінено без погодження з покупцем вигодонабувача у договорі комплексного страхування, передбаченого п. 5.6. договору, або у випадку, якщо інформація, яка надається для укладення/виконання договору виявиться/стане такою, що не відповідає дійсності, покупець має право зупинити виконання своїх зобов'язань, відмовитися від їх виконання частково або в повному обсязі. При цьому постачальник зобов'язаний повернути покупцю (на підставі письмової вимоги) всі кошти, перераховані на користь постачальника на виконання умов договору, у т.ч. проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних за період з дня одержання попередньої оплати від покупця до дня її повернення останньому та штраф у розмірі 25% від суми попередньої оплати згідно п.3.1 договору;
- п. 4.3.2 договору - у разі часткового виконання умов договору щодо поставки товару, постачальник зобов'язаний повернути покупцю частину попередньої оплати (ЧПО) визначеною за формулою: (К - Ф) * П =ЧПО, де К - кількість одиниць товару, обумовлених сторонами в п. 1.1 договору; Ф - кількість фактично поставлених одиниць товару; П - ціна попередньої оплати за одиницю товару згідно п. 3.1 договору; ЧПО - частина попередньої оплати, що підлягає поверненню, та одночасно є базою для нарахування на неї відсотків за користування чужими грошовими коштами та штрафу, передбачених в. п. 4.3.1 договору.
На виконання умов укладеного договору між ТОВ "Україна+" (Боржник) та ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (Кредитор) 03.07.2019 року підписано товарну розписку, за умовами якої розписка встановлює безумовне зобов'язання боржника за розпискою здійснити поставку сільськогосподарської продукції кредитору у якості, кількості та в строки передбачені умовами розписки в забезпечення виконання боржником зобов'язання перед кредитором за договором поставки зерна майбутнього врожаю №ВИН0056К-Ф від 03.07.2019 року. У рамках цієї розписки під сільськогосподарською продукцією розуміється зерно кукурудзи 3 класу врожаю 2019 року в кількості 1010,00 метричних тон, з терміном поставки до 01.12.2019 року (а.с. 69-76, т. 1).
Також, 03.07.2019 року між фізичною особою ОСОБА_1 (поручитель) та публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Україна+" (боржник) укладено договір поруки №178-П, відповідно п. 1.1 якого поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання боржником зобов'язань за договором поставки зерна майбутнього врожаю №ВИН0056К-Ф від 03.07.2019 року (основний договір), який був укладений між кредитором та боржником (а.с. 64 - 65, т. 1).
Відповідно до п. 3.1.2 договору поруки кредитор має право у разі невиконання боржником та поручителем забезпеченого порукою зобов'язання звернути стягнення на все майно поручителя та/або боржника, як солідарних боржників, згідно з чинним законодавством України.
Згідно п. 3.6.1 договору поруки поручитель зобов'язаний протягом 3 банківських днів, від дати отримання письмової вимоги кредитором про невиконання боржником забезпеченого порукою зобов'язання, виконати відповідне зобов'язання, шляхом перерахування грошового зобов'язання на рахунок кредитора.
Відповідно п. 6.1 договір поруки набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками юридичних осіб і діє до повного виконання боржником або поручителем своїх зобов'язань перед кредитором згідно основного договору.
11.07.2019 року акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" здійснено попередню оплату товару на суму 3333000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 979322 від 11.07.2020 року (а.с. 66, т. 1).
18.11.2019 року на виконання умов договору поставки зерна майбутнього врожаю №ВИН0056К-Ф від 03.07.2019 року між сторонами підписано додаткову угоду №1, за умовами якої змінено найменування покупця, а саме з публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (а.с. 34-36, т. 1).
27.11.2019 року між сторонами підписано додаткову угоду № 2, відповідно до якої сторонами змінено п. 1.2 та 9.6 договору, та викладено їх у наступній редакції: "п.1.2 договору - строк поставки до 16.12.2019 року включно; п.9.6 договору - строк дії договору: з дати набуття чинності у відповідності до п. 9.2 договору до 16.12.2019 року включно." (а.с. 37-38, т. 1).
05.12.2019 року на виконання умов укладеного договору поставки між сторонами підписано додаткову угоду №3, за змістом якої сторонами погоджено, що постачальник передає у власність покупці наступний товар, а саме: зерно кукурудзи 3 класу, в кількості 25 тон, загальною вартістю 111 876,00 грн. разом з ПДВ.
05.12.2020 року на виконання умов договору майбутнього врожаю №ВИН0056К-Ф від 03.07.2019 року на підставі товарно-транспортної накладної № 0001 від 04.12.2020 року та видаткової накладної № УК-0000039 товариством з обмеженою відповідальністю "Україна+" здійснено поставку зерна кукурудзи 3 класу в кількості 25 тон на загальну суму 111 876,00 грн (а.с.67, т. 1).
23.12.2019 року та 12.02.2020 року повторно на адресу відповідача-1 надіслано лист-вимогу, за якою позивач просить у строк до 08.01.2020 року виконати умови договору щодо поставки товару в обсязі 985 тон кукурудзи 3 класу або перерахувати на поточний рахунок AT "ДПЗКУ" заборгованість за договором у розмірі 3250500 грн. (частина попередньої оплати відповідно до п. 4.3.2. договору) та штрафні санкції у відповідності до умов договору, розраховані на момент оплати заборгованості (а.с. 78-81, 86-88, т. 1).
12.02.2020 року на адресу відповідача-2 надіслано лист-вимогу №130-2-19/681, в якому з посиланням на договір поруки від 03.07.2019року, позивач просить перерахувати на поточний рахунок AT "ДПЗКУ" заборгованість за основним договором у розмірі 3250500 грн. (частина попередньої оплати відповідно до п. 4.3.2. договору) та штрафні санкції у відповідності до умов договору поставки (а.с. 82-85, т. 1).
Як зазначає позивач станом на 30.03.2020 року вимоги про повернення суми попередньої оплати та сплати штрафних санкцій залишилася без задоволення. Неповернення відповідачем-1 попередньої оплати за товар в добровільному порядку стало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Аналогічне за змістом положення містить ст.173 Господарського кодексу України.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю.
У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову (аналогічна правова позиція наведена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від № 910/5444/17 від 07.02.2018 р).
Враховуючи наведене, а також те, що позивачем на виконання умов п. 3.1.1 договору поставки перераховано відповідачу-1 попередню оплату в сумі 3333000грн., що підтверджується платіжним дорученням №979322 (т.1, а.с. 66), однак відповідач-1 не виконав свій обов'язок з постачання товару в повному обсязі передбаченому п. 1.1. договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 передоплати за договором поставки є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням ч.2 ст. 693 ЦК України та п. 4.3.2. договору поставки.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині неврахування судом першої інстанції положення п. 3.2. договору поставки при здійсненні обрахунку суми попередньої оплати, що підлягає поверненню позивачу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Порядок проведення розрахунків за договором у разі часткового невиконання постачальником своїх зобов'язань з поставки товару визначено пунктом 4.3.2 договору, відповідно до якого, у разі часткового виконання умов договору щодо поставки товару, постачальник зобов'язаний повернути покупцю частину попередньої оплати (ЧПО) визначеною за формулою: (К - Ф) * П =ЧПО, де К - кількість одиниць товару, обумовлених сторонами в п. 1.1 договору; Ф - кількість фактично поставлених одиниць товару; П - ціна попередньої оплати за одиницю товару згідно п. 3.1 договору; ЧПО - частина попередньої оплати, що підлягає поверненню, та одночасно є базою для нарахування на неї відсотків за користування чужими грошовими коштами та штрафу, передбачених в. п. 4.3.1 договору.
Таким чином, у вказаному пункті договору сторони узгодили, що у разі часткового невиконання постачальником своїх зобов'язань з поставки товару частина попередньої оплати, що підлягає поверненню покупцю, розраховується за ціною попередньої оплати за одиницю товару визначеної в п.3.1. договору, а саме 2750грн. за одиницю товару без ПДВ.
Іншого порядку проведення розрахунків за договором у випадку часткового невиконання постачальником своїх зобов'язань з поставки товару, умовами договору поставки від 03.07.2019 року не визначено.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сума попередньої оплати, яка підлягає стягненню у розмірі 3200500 грн., вірно вирахувана позивачем за формулою визначеною у п. 4.3.2. договору та на підставі ціни за одиницю товару визначеної в п. 3.1. договору.
Натомість в пункті 3.2. договору поставки, на який посилається апелянт, сторонами узгоджена формула за якою визначається сума доплати за поставлений товар, при цьому така доплата здійснюється під час остаточного розрахунку за поставлений товар, що визначено пунктом 4.2. договору, та за умови наявності в постачальника документів зазначених в п. 2.4. договору, серед яких, зокрема, акти приймання-передачі всього обсягу товару, що підписаний покупцем та постачальником.
Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що оскільки відповідачем-1 не виконано свого обов'язку за договором з поставки всього обсягу товару, тому обов'язок позивача з перерахування доплати за поставлений товар не настав.
Доводи апеляційної скарги про те, що визначення ціни поставленого товару було здійснено на підставі додаткової угоди, яка внесла зміни до основного договору в частині виконання зобов'язань, оцінюються судом апеляційної інстанції критично, оскільки зі змісту зазначеної додаткової угоди до договору поставки (т.1., а.с.39) вбачається, що в ній визначено кількість товару, що поставляється - 25 тон зерна та вартість товару - 111876 грн. (3729 грн. за тону товару без ПДВ). При цьому, умови основного договору поставки від 03.07.2019 року, зокрема, в частині проведення розрахунків за договором у випадку часткового невиконання постачальником своїх зобов'язань (пункт 4.3.2. договору поставки), вказаною додатковою угодою не змінювались.
Враховуючи наведене, позовна вимога про стягнення з відповідача-1 попередньої оплати в сумі 3200500 грн. правомірно задоволена судом першої інстанції.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача 30% річних за користування чужими грошовими коштами та 25% штрафу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).
Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із ч. 4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Сторонами в договорі поставки від 03.07.2019 року врегульовано питання повернення попередньої оплати, у разі прострочення виконання зобов'язання за договором, та нарахування на неї процентів за користування грошовими коштами та штрафу.
Так пунктом 4.3.2 договору визначено, що у разі часткового виконання умов договору щодо поставки товару, постачальник зобов'язаний повернути покупцю визначену за формулою частину попередньої оплати, що підлягає поверненню, та одночасно є базою для нарахування на неї відсотків за користування чужими грошовими коштами та штрафу, передбачених в. п. 4.3.1 договору.
Приписи п. 4.3.2 договору в частині визначення строків нарахування та розміру процентів і штрафу є бланкетними та відсилають до відповідних положень п. 4.3.1 договору, що відповідає свободі договору (ст. 6 ЦК України).
Пунктом 4.3.1. договору визначено, зокрема, що проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних сплачуються за період з дня одержання попередньої оплати від покупця до дня її повернення останньому, а також визначено штраф у розмірі 25% від суми попередньої оплати згідно п.3.1 договору.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сторонами договору у належний спосіб погоджено розмір процентів та штрафу, строк їх нарахування, підстави виплати та базу розрахунку, з огляду на, що позивачем правомірно пред'явлено до стягнення 30% річних та 25% штрафу з урахуванням положень п.п. 4.3.1., 4.3.2. договору та приписів ст. 693 ЦК України.
Колегія суддів зазначає, що відповідач ТОВ «Україна+» в апеляційній скарзі не оспорює арифметичну правильність нарахування відсотків річних та штрафу (зазначає лише про повну відсутність обов'язку у відповідача сплачувати відсотки та штраф), проте колегією суддів перевірені розрахунки позивача (т.1, а. с. 3), з урахуванням п. п. 4.3.1., 4.3.2. договору, та встановлено, що вони є математично правильними, відповідають конкретним обставинам справи та нормам чинного законодавства, а тому правомірно були стягнуті судом першої інстанції, з застосуванням права суду, визначеного ст. 551 ЦК України та ст.233 ГК України, на зменшення штрафу до 20%.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позову в частині стягнення 552782,89 грн. - 30% річних, нарахованих на суму попередньої оплати за період з 16.07.2019 по 17.02.2020 рр. та штрафу в сумі 650100грн. (з врахуванням зменшення суми штрафу судом до 20 %) є правомірними та підлягають задоволенню.
Окрім того, судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення курсової різниці в сумі 308507,01 грн. Відповідач ТОВ «Україна+» в апеляційній скарзі не оспорює рішення суду першої інстанції у вказаній частині, а тому враховуючи приписи ч.1, 4 ст. 269 ГПК України, які визначають межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо солідарного обов'язку відповідачів з виконання грошових зобов'язань за договором поставки, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.
Як вбачається з п.1.1. договору поруки №178-П від 03.07.2019 року, поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання боржником зобов'язань за договором №ВИН0056К-Ф від 03.07.2019р., який був укладений між кредитором та боржником.
Пунктом 6.1 договору поруки визначено, що договір діє до повного виконання боржником або поручителем своїх зобов'язань перед кредитором згідно основного договору.
Враховуючи приписи ст. ст. 546, 553, 554, 559 ЦК України, п.п. 1.1., 6.1 договору поруки, а також приписи ч.1, 4 ст. 269 ГПК України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з відповідачів зобов'язань за договором поставки відповідає нормам матеріального права та умовам договору поруки, а тому підлягає залишенню без змін у відповідній частині.
Згідно з ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Рішення господарського суду Вінницької області від 03.09.2020 р. у справі №902/395/20 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Україна +" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "28" грудня 2020 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Розізнана І.В.
Суддя Грязнов В.В.