вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" грудня 2020 р. Справа№ 910/20594/15
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Владимиренко С.В.
за участю:
секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,
представників сторін:
позивача: Гуріна Є.П., Колосюк С.Л.,
відповідача: Тарасов С.О.,
розглянувши апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 (повний текст складено 25.06.2019)
у справі № 910/20594/15 (суддя Шкурдова Л.М.)
за позовом Національного банку України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ"
про стягнення 1.000.725,92 грн,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 у справі №910/20594/15 позовні вимоги задоволено повністю та видано на його виконання відповідний наказ від 20.10.2015.
06.05.2019 від Національного банку України надійшла заява про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу його дублікату.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 у справі №910/20594/15 вказану заяву Національного банку України задоволено, відновлено строк для пред'явлення наказу від 20.10.2015 до виконання та видано дублікат цього наказу.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що строк пред'явлення виконавчого документу заявник пропустив з незалежних від нього причин, а тому цей строк підлягає відновленню. Враховуючи поновлення судом строку на пред'явлення наказу до виконання, беручи до уваги, що до заяви додано докази сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі, місцевий суд дійшов висновку про задоволення заяви про видачу дублікату наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі №920/20594/15.
Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" (далі - ТОВ "ІБФ "АВМ") подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу місцевого суду скасувати та прияти нове рішення, яким у задоволенні заяви позивача відмовити.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 апеляційну скаргу ТОВ "ІБФ "АВМ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 у справі № 910/20594/15 залишено без руху; зобов'язано ТОВ "ІБФ "АВМ" усунути недоліки апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
20.01.2020 від ТОВ "ІБФ "АВМ" надійшла заява про усунення недоліків.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2020 сформовано новий склад колегії суддів: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Корсак В.А., у зв'язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці та перебуванням судді Агрикової О.В. на лікарняному.
У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження заявник вказував на таке.
Про існування судового розгляду заяви Національного банку України від 06.05.2019 (про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу його дублікату) відповідачу не було відомо, ухвалу про виклик до судового засідання не він отримував, як і не отримував самої ухвали від 20.06.2019.
Керівник і єдиний засновник Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" ОСОБА_1. у період часу з 04.10.2014 (лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 14.10.2014 №12/3-7104) був вимушено відсутній та території України у зв'язку із політичним переслідуванням із погрозою його вбивства.
Тобто для ОСОБА_1 існували обставини непереборної сили, які не дозволяли йому повернутися до нормального життя в Україні у зв'язку із перебуванням у розшуку до 08.11.2019 (лист Дніпровського управління поліції ГУ НП у місті Києві).
Розшук ОСОБА_1 був припинений 08.11.2019 у зв'язку із закриттям прокурором Київської місцевої прокуратури №5 кримінального провадження.
Після закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 останній зміг фізично укласти від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» договір про надання правової допомоги від 28.11.2019.
ОСОБА_1 було пред'явлено підозру у злочині, якого він не вчиняв, що з'ясувалося після того, як у нього відібрали весь будівельний бізнес, у тому числі можливість приймати активну участь у захисті інтересів власного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно- будівельна фірма «АВМ».
У зв'язку із цим апелянт вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна фірма «АВМ» пропустило строк на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 у справі №910/20594/15 з поважних причин.
Розглянувши заявлене ТОВ "ІБФ "АВМ" у апеляційній скарзі клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, враховуючи наведені в обґрунтування заявленого клопотання обставини та положення ст. 256 ГПК України, колегія суддів визнала за можливе поновити скаржнику пропущений строк на апеляційне оскарження.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 поновлено ТОВ "ІБФ "АВМ" пропущений строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ІБФ "АВМ", розгляд справи призначено на 24.02.2020.
05.02.2020 апелянт подав до суду клопотання про витребування доказів судом.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 поновлено ТОВ "ІБФ "АВМ" строк на подання клопотання про витребування доказів, клопотання ТОВ "ІБФ "АВМ" про витребування доказів задоволено; відкладено розгляд апеляційної скарги ТОВ "ІБФ "АВМ" на 11.03.2020.
11.03.2020 від ТОВ "ІБФ "АВМ" надійшло клопотання про витребування у ПАТ "Укрпошта" та Святошинського РВДВС ГТУЮ у місті Києві відомостей та документів та відкладення розгляду справи на іншу дату.
Судове засідання, призначене на 11.03.2020, не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Попікової О.В., яка не є суддею-доповідачем, на лікарняному.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 розгляд апеляційної скарги ТОВ "ІБФ "АВМ" призначено на 23.03.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 повідомлено учасників справи № 910/20594/15, що розгляд апеляційної скарги ТОВ "ІБФ "АВМ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 не відбудеться 23.03.2020; розгляд справи, з урахуванням встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" карантину з 12.03.2020 до 03.04.2020, призначено на 22.04.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 повідомлено учасників справи №910/20594/15, що розгляд апеляційної скарги ТОВ "ІБФ "АВМ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 не відбудеться 22.04.2020; розгляд справи призначено на 13.05.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 відкладено судове засідання на 01.06.2020; повторно витребувано у Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9) відомості та документи.
27.05.2020 від Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві надійшов лист від 19.05.2020 №92454, у якому відділ повідомив про неможливість надання витребуваних судом документів з огляду на закінчення строку їх зберігання.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2020 розгляд справи було відкладено на 01.07.2020.
У судових засіданнях 01.07.2020 та 13.07.2020 оголошувалась перерва до 13.07.2020 та до 22.07.2020 відповідно.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 задоволено клопотання ТОВ "ІБФ "АВМ" про продовження строку розгляду апеляційної скарги; продовжено строк розгляду апеляційної скарги, відкладено судове засідання на 19.08.2020; витребувано у Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві відомості та документи.
17.08.2020 відповідач звернувся до суду із заявою про застосування до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заходів процесуального примусу шляхом тимчасового вилучення доказів для дослідження судом.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 заяву ТОВ "ІБФ "АВМ" про застосування до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заходів процесуального примусу задоволено; ухвалено тимчасово вилучити у Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) такі докази: журнал (книгу) вихідної кореспонденції від 22.12.2018 на підтвердження того, що постанова від 22.12.2018 про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 № 910/20594/15 (виконавче провадження № 49471016) та оригінал самого наказу були направлені/передані Національному банку України за вихідним № 80899 від 22.12.2018; повні матеріали виконавчого провадження №49471016, відкритого за наказом Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 № 910/20594/15; ухвалу направлено для примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); зупинено провадження у справі № 910/20594/15.
09.09.2020 від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) надійшло повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
14.09.2020 від ТОВ "ІБФ "АВМ" надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 поновлено апеляційне провадження у справі №910/20594/15, призначено справу до розгляду на 28.09.2020.
У судовому засіданні 18.09.2020 оголошувалась перерва до 30.09.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020 заяву ТОВ "ІБФ "АВМ" про застосування до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заходів процесуального примусу задоволено. Застосовано заходи процесуального примусу та ухвалено тимчасово вилучити у Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для дослідження судом такі докази: журнал (книгу) вихідної кореспонденції від 22.12.2018 на підтвердження того, що постанова від 22.12.2018 про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 № 910/20594/15 (виконавче провадження № 49471016) та оригінал самого наказу були направлені/передані Національному банку України за вихідним № 80899 від 22.12.2018; повні матеріали виконавчого провадження №49471016, відкритого за наказом Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 № 910/20594/15. Доручено виконання тимчасового вилучення доказів Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2020 поновлено апеляційне провадження у справі № 910/20594/15; розгляд справи призначено на 02.11.2020.
У судових засіданнях 02.11.2020 та 11.11.2020 Північним апеляційним господарським судом у розгляді справи оголошувалась перерва до 11.11.2020 та до 18.11.2020 відповідно.
Судове засідання, призначене на 18.11.2020, не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого судді Євсікова О.О. у відпустці, пов'язаній із самоізоляцією через поширення епідемії гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 розгляд апеляційної скарги призначено на 16.12.2020.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Владимиренко С.В. (у зв'язку з відпусткою судді Попікової О.В.).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 у справі №910/20594/15 до провадження у визначеному складі суду.
У судовому засіданні 16.12.2020 оголошувалась перерва до 22.12.2020.
Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що позивач без поважних причин пропустив процесуальний строк, у межах якого має бути подана заява про видачу дублікату виконавчого документу, про поновлення такого строку у заяві від 02.05.2019 не клопотав, не вказував про втрату виконавчого листа і не навів належних та допустимих доказів на підтвердження цього.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що ухвала місцевого суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і просив залишити вказану ухвалу без змін.
У судовому засіданні 22.12.2020 представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.
Представники позивача надали усні пояснення у справі, відповіли на запитання суду, просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 у справі №910/20594/15 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" на користь Національного банку України 632.037,60 грн пені, 368.688,32 грн штрафу та 20.014,50 грн витрат зі сплати судового збору.
На виконання вказаного рішення Господарський суд міста Києва видав наказ від 20.10.2015 у справі №910/20594/15.
06.05.2019 до місцевого суду від Національного банку України надійшла заява про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу його дублікату.
Подана заява мотивована тим, що позивач пред'явив на примусове виконання до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві наказ від 20.10.2015 у справі №920/20594/15, який був повернутий стягувачу постановою головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 22.12.2018.
Заявник зазначає, що він не отримував постанови державного виконавця від 22.12.2018 про повернення виконавчого документа та оригіналу наказу від 20.10.2015 у справі №920/20594/15, у зв'язку з чим зазначає, що наказ від 20.10.2015 у справі №920/20594/15 був втрачений. Оскільки строк пред'явлення наказу до виконання був встановлений до 20.10.2016, заявник просив поновити строк його пред'явлення до виконання та видати дублікат цього наказу.
Відповідно до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до положень ст. 329 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред'явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. Про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання суд постановляє ухвалу.
Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016, який набрав чинності 05.10.2016, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016, який набрав чинності 05.10.2016, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Оскільки стягувачем за наказом Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі №920/20594/15 є державний орган - Національний банк України, строк пред'явлення цього наказу до виконання становить три місяці.
Місцевий суд відзначив, що виходячи з принципу обов'язковості виконання судових рішень законодавець передбачив можливість поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання, підставою для чого є наявність поважних причин пропуску. Поважні причини пропуску пов'язані з обставинами, у силу яких стягувач був позбавлений у передбачений строк проявити зовні власне волевиявлення, тобто звернутися до виконавчої служби з наказом.
З огляду на викладене вище місцевий суд дійшов висновку, що строк пред'явлення виконавчого документа заявником пропущений з незалежних від нього причин, а тому цей строк підлягає відновленню.
Пунктом 19.4 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України передбачено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи поновлення місцевим судом строку для пред'явлення наказу до виконання, місцевий також дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про видачу дублікату наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі №920/20594/15.
Заяву Національного банку України від 06.05.2019 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу його дублікату місцевий суд розглянув за відсутності відповідача, пославшись на положення ст. 329 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими заява про поновлення пропущеного строку розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи; їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку; суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.
Колегія суддів вважає висновок місцевого суду про наявність підстав для задоволення заяви Національного банку України від 06.05.2019 помилковим з огляду на таке.
Господарський суд міста Києва видав наказ від 20.10.2015 у справі №910/20594/15. Строк пред'явлення наказу до виконання встановлено до 20.10.2016.
Звертаючись до суду із заявою від 06.05.2019, позивач вказав лише те, що він пред'явив на примусове виконання до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві наказ від 20.10.2015 у справі №920/20594/15, який був повернутий стягувачу постановою головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 22.12.2018. Позивач зазначає, що він не отримував постанови державного виконавця від 22.12.2018 про повернення виконавчого документа та оригіналу наказу від 20.10.2015 у справі №920/20594/15, у зв'язку з чим зазначає, що наказ від 20.10.2015 у справі №920/20594/15 був втрачений.
Як зазначалось вище, апеляційний суд витребував у Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції журнал реєстрації вихідної кореспонденції за період з 01.12.2018 по 31.12.2018 та матеріали виконавчого провадження № 49471016.
З матеріалів виконавчого провадження №49471016, досліджених в оригіналі апеляційним судом, вбачається, що 10.11.2015 позивач звернувся до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві із завою №18-02010/86019 про відкриття виконавчого провадження, надавши і наказ Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі №910/20594/15.
25.11.2015 старший державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві виніс постанову про відкриття виконавчого провадження.
Цього ж дня супровідним листом державний виконавець направив копію постанови про відкриття виконавчого провадження сторонам виконавчого провадження. Постанова про відкриття виконавчого провадження від 25.11.2015 серед іншого містить реєстраційний номер виконавчого провадження - №49471016 та ідентифікатор доступу до матеріалів виконавчого провадження в електронному вигляді на офіційному порталі (за відповідною вказаною в постанові електронною адресою).
08.12.2015 старший державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві виніс постанову про арешт коштів на рахунках боржника, а також постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Цього ж дня супровідними листами державний виконавець направив копії двох зазначених постанов сторонам виконавчого провадження.
23.03.2016 позивач звернувся до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві з листом №18-0005/24593, в якому зазначив, що заяву №18-02010/86019 про відкриття виконавчого провадження та оригінал наказу суду 20.11.2015 представник позивача нарочно передав до відділу, про що свідчить відбиток печатки відділу на заяві позивача про відкриття виконавчого провадження. У вказаному листі від 23.03.2016 позивач також зазначив, що до нього не надходила постанова про відкриття виконавчого провадження, стягнення з боржника суми боргу не здійснено, а тому позивач просив вжити заходів щодо стягнення боргу.
05.05.2016 Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції надав відповідь №129/18 на лист позивача №18-0005/24593, у якому повідомив, що: копії постанов про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів на рахунках боржника були направлені сторонам виконавчого провадження до відома разом із супровідними листами; державний виконавець вживає усіх заходів щодо повного та своєчасного виконання рішення суду.
22.12.2018 старший державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Цього ж дня супровідним листом державний виконавець направив копію постанови про повернення виконавчого документа сторонам виконавчого провадження.
10.04.2019 позивач звернувся до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві із запитом щодо надання інформації про стан виконавчого провадження ВП №49471016.
На запит позивача Святошинський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві надав відповідь від 18.04.2019, у якій зазначив, що: 22.12.2018 державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернути стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; згідно з книгою вихідної кореспонденції 22.12.2018 постанова про повернення разом з оригіналом виконавчого документу направлена на адресу стягувана за вих. №80899 від 22.12.2018, але згідно із заявою стягувача постанова з оригіналом виконавчого документу на адресу стягувана не надходила, тобто була втрачена при пересилці. Згідно з реєстром АСВП станом на 18.04.2019 зазначений виконавчий документ зареєстрованим та на виконанні у Святошинському районному відділі державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві не значиться та конверт з оригіналом виконавчого документу до відділу не повертався.
Згідно з написом на листі Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві від 18.04.2019 цей лист разом з копією постанови від 22.12.2018 про повернення виконавчого документа стягувачу був отриманий представником позивача нарочно.
Водночас позивач стверджує, що постанова від 22.12.2018 про повернення виконавчого документа стягувачу та оригінал наказу суду до позивача не надійшли.
З огляду на наведене в ході розгляду справи апеляційний суд неодноразово витребовував:
1) у Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22) такі відомості та документи:
- чи звертався Національний банк України до АТ «Укрпошта» або його структурних підрозділів щодо втрати поштового відправлення від 22.12.2018 за вихідним № 80 899, адресованого Національному банку України Святошинським районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві (наказу Господарського суду м. Києва від 20.10.2015 №910/20594/15), у період часу з 22.12.2018 по 01.05.2019;
- чи був зафіксований факт втрати такого поштового відправлення у період з 22.12.2018 по 01.05.2019 та чи складався акт або довідка;
- в разі наявності надати копію акта (довідки) про втрату поштового відправлення від 22.12.2018, адресованого Національному банку України Святошинським районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві, а саме: наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 № 910/20594/15;
2) у Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9) такі відомості та документи:
- належним чином засвідчений витяг з книги вихідної кореспонденції від 22.12.2018 на підтвердження того, що постанова від 22.12.2018 про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 № 910/20594/15 (виконавче провадження № 49471016) та оригінал самого наказу були направленні Національному банку України за вихідним № 80899 від 22.12.2018;
- будь-які інші документи та відомості щодо пересилання наказу Господарського суду м. Києва від 20.10.2015 № 910/20594/15 (в т. ч. щодо способу пересилання) на адресу Національного банку України та обставин його втрати.
Як вбачається з витребуваного апеляційний судом журналу реєстрації вихідної кореспонденції за період з 01.12.2018 по 31.12.2018 Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві, постанова від 22.12.2018 про повернення виконавчого документа стягувачу була направлена позивачу засобами поштового зв'язку. В електронному вигляді постанова позивачу не надсилалась, про що свідчить відмітка «ні» у стовпчику за номером «8» зазначеного журналу.
На запит суду від Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» надійшли листи від 09.04.2020 та від 13.04.2020, у яких зазначено, що Київською міською дирекцією АТ «Укрпошта» не зафіксовано факт втрати поштового відправлення, адресованого Національному банку України у період з 22.12.2018 по 01.05.2019, а з огляду на відсутність відомостей про тринадцятизначний номер поштового відправлення, адресованого позивачу, провести перевірку щодо його пересилання не видається за можливе.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів відзначає, що з наявних у справі матеріалів неможливо встановити, на якому саме етапі пересилання було втрачено наказ суду, чи така втрата мала місце у відділі поштового зв'язку, чи уже після надходження до Національного банку України.
Відповідно до п. 6 розділу І «Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 №2432/5, Система забезпечує автоматизацію технологічних процесів обробки інформації в органах державної виконавчої служби, у приватного виконавця, а саме: реєстрацію вхідної та вихідної кореспонденції та етапів її проходження.
Відповідно до п. 9 розділу ІІ Наказу Міністерства юстиції №2302/5 від 19.07.2017 «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями» реєстрація вихідної кореспонденції органів державної виконавчої служби, приватного виконавця здійснюється в Системі в порядку, встановленому пунктами 5, 6 розділу ІV Положення про автоматизовану систему.
Дата реєстрації та вихідний номер документа формуються Системою.
За даними про зареєстрований вихідний документ Системою формується журнал реєстрації вихідної кореспонденції (додаток 5).
Якщо кореспонденція підлягає передачі установам, організаціям через кур'єра, дані про неї вносяться до розносної книги для місцевої кореспонденції (додаток 6).
Для направлення документів рекомендованими поштовими відправленнями формується список згрупованих поштових відправлень (рекомендованих поштових відправлень) (додаток 7).
Згідно з Додатком 13 до Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями (пункт 4 розділу ХІ) строк зберігання журналу реєстрації вихідної кореспонденції становить 3 роки.
Пунктом 128 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5, який набрав чинності з 01.01.2013, визначено, що реє стри на відправлену кореспонденцію зберігаються 1 рік.
Тобто, неможливо остаточно підтвердити на підставі всіх можливих доказів, декотрі з яких мають обмежений термін зберігання, сам факт пересилання органам ДВС на адресу Національного банку України наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі №910/20594/15.
Водночас апеляційний суд бере до уваги таке.
Як підтверджується матеріалами справи та даними автоматизованої системи виконавчих проваджень, після винесення постанови від 22.12.2018 виконавче провадження за наказом Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі №910/20594/15 не здійснювалося.
Державний виконавець із заявою про видачу дублікату наказу у зв'язку з втратою оригіналу до суду не звертався.
У даному випадку колегія суддів вважає за можливе звернутися до принципу більшої вірогідності, до якого вже звертався Верховний суд, зокрема, у Постанові Верховного Суду у справі № 921/319/17-г/11(11/Б-1042(337/7-10) від 12.04.2018 у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області до ВАТ "Бучацький цукровий завод" про визнання права власності на нежитлову будівлю хлораторної. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання».
В практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 р. (заява № 59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що «У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
В рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 р. (заява № 22750/02) у справі Бендерський проти України (BENDERSKIY v. Ukraine) суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у медичному експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
У даному випадку принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності надає можливість колегії суддів зробити наступний висновок, що наказ Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі №910/20594/15 разом з постановою головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 22.12.2018 все ж таки був надісланий стягувачу засобами поштового зв'язку.
05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII.
Пунктом 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Як зазначалось вище, згідно з частиною першої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
На момент набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII строк пред'явлення наказу суду від 05.08.2014 у справі № 904/4090/14 не сплив, а тому, у даному випадку, підлягають застосуванню приписи пункту 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII та положення статті 12 зазначеного Закону.
Тобто наказ Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі №920/20594/15 мав бути пред'явлений до виконання у строк до 20.10.2016.
При цьому позивач (стягувач) звернувся до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу його дублікату 06.05.2019, тобто поза межами встановленого строку для пред'явлення наказу до виконання, мотивуючи це тим, що після пред'явлення зазначеного наказу господарського суду до органів державної виконавчої служби виконавчий документ на адресу позивача не повертався, а про його повернення позивач (стягувач) дізнався лише після отримання листа Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 18.04.2019 №27755.
Як зазначалось вище, пунктом 19.4 «Перехідних положень» Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.
Відповідно до частини шостої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 329 ГПК України у разі пропуску строку для пред'явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
Водночас поважною причиною визнається така обставина, яка є об'єктивно непереборною та пов'язаною з дійсними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
У даному випадку поважність пропуску строку пред'явлення наказу до виконання пов'язується стягувачем лише з однією обставиною, а саме необізнаністю його про повернення державним виконавцем судового наказу стягувачу, про що останньому стало відомо з відповіді державної виконавчої служби від 18.04.2019 на його запит.
Питання щодо поважності причин пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання (у розумінні частини першої статті 329 ГПК України), тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від стягувача підстав унеможливили або істотно утруднювали своєчасне пред'явлення наказу до виконання, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; при цьому визначальним при оцінці поважності причин пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання є встановлення моменту, з якого стягував мав реальну можливість пред'явити відповідний наказ до виконання.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.05.2018 у справі № 917/1431/14.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач після пред'явлення наказу до виконання та звернення до Відділу держаної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві з листом №18-0005/24593 (23.03.2016) та до 18.04.2019 (отримання інформації від органу Державної виконавчої служби про повернення наказу), тобто тривалий час (більше трьох років) не вчиняв жодної дії для з'ясування стану виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу.
При цьому Національний банк України не оскаржував до суду дій або бездіяльності державного виконавця.
Колегія суддів відзначає, що виконання судового рішення - це завершальна стадія судового провадження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Сторони зобов'язані з розумним інтервалом часу цікавитися провадженням у їх справах, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського Суду з прав людини "Каракуця проти України").
Порівняльний аналіз змісту термінів "дізналася" та "повинна була дізнатися", що містяться в статті 341 ГПК України, дає підстави для висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо (така правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №918/333/13-г).
Як зазначено у п. 5.1 положення «Про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень», затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 20.05.2003 №43/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України
21.05.2003 за №388/7709, яке було чинне станом на час винесення постанови від 25.11.2015 про відкриття виконавчого провадження, право доступу до виконавчого провадження шляхом пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування всіх документів та відомостей виконавчого провадження мають сторони виконавчого провадження, у якому вони беруть участь.
Указаний доступ до інформації Єдиного реєстру здійснюється безоплатно та цілодобово з використанням звичайних програмних засобів перегляду інформації у мережі інтернет через веб-сайт, який ведеться Адміністратором Єдиного реєстру.
З метою забезпечення доступу до інформації Єдиного реєстру сторонам виконавчого провадження у постанові про відкриття виконавчого провадження роз'яснюється таке право, указуються адреса відповідного веб-сайту в мережі інтернет, а також ідентифікатор для доступу до інформації про виконавче провадження та порядок його використання.
Положення «Про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень» втратило чинність згідно з наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 №2432/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України
12.08.2016 за №1126/29256.
Натомість цим наказом було затверджене положення «Про автоматизовану систему виконавчого провадження», відповідно до п. 2 якого доступ до інформації Системи сторонам виконавчого провадження забезпечується з використанням:
1) засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри через: вебпортал Міністерства юстиції України; Єдиний державний вебпортал електронних послуг в порядку, визначеному договором, укладеним між держателем Системи та держателем Єдиного державного вебпорталу електронних послуг;
2) ідентифікатора для доступу до інформації про виконавче провадження, який зазначається в довідці про реєстрацію виконавчого документа та постанові про відкриття виконавчого провадження, через офіційний вебсайт Міністерства юстиції України.
З аналізу наведених положень законодавства вбачається, що сторонам виконавчого провадження надається ідентифікатор для доступу до інформації про виконавче провадження, за допомогою якого сторона через офіційний вебсайт Міністерства юстиції України у будь-який час може отримати відповідну інформацію про рух виконавчого провадження.
Однак позивач, маючи потенційну законну можливість отримати такий доступ, як зазначалось вище більше трьох років поспіль не вчиняв жодної дії для з'ясування стану виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу.
Як підтверджується матеріалами виконавчого провадження, дослідженими апеляційним судом в оригіналах, постанова про відкриття виконавчого провадження від 21.11.2015 містить всі реквізити, необхідні для відслідковування стану виконавчого провадження як у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень (згідно з положенням «Про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень», затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 20.05.2003 №43/5), так у в Автоматизованій системі виконавчого провадження (згідно з положенням «Про автоматизовану систему виконавчого провадження», затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 №2432/5), в т.ч. реєстраційний номер виконавчого провадження - №49471016, ідентифікатор доступу та електронну адресу, за якою можна відстежити відповідні факти (обставини).
У листі від 23.03.2016 Національний банк України посилається на те, що не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження. Разом з тим і цьому листі, і в подальшому Національний банк України не вимагав надати йому такий документ.
Враховуючи, що стягувач звернувся до суду з заявою про видачу дубліката наказу та поновлення строку на пред'явлення останнього до виконання 06.05.2019, апеляційний суд встановив, що прострочення з 20.10.2016 по 06.05.2019 (дата отримання заяви місцевим судом) є таким, що відбулося з порушенням строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Частиною першою статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", яка визначає права і обов'язки сторін та інших учасників виконавчого провадження, передбачено, що сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Відповідно до частини восьмої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Таким чином, у період як до, так і з моменту винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу він мав можливість перевірити стан виконавчого провадження в Автоматизованій системі виконавчих проваджень, звернутися до державної виконавчої служби для з'ясування стану виконання означеного наказу та звернутися до суду за отриманням дублікату цього наказу у разі його втрати без будь-яких суттєвих перешкод.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №904/10099/13.
Отже, за відсутності в матеріалах цієї справи доказів вжиття позивачем заходів з реалізації у повному обсязі своїх прав у виконавчому провадженні, встановлених Законом України "Про виконавче провадження", зокрема знайомитися з матеріалами виконавчого провадження з метою з'ясування причин тривалого невиконання зазначеного наказу суду, чому не було об'єктивних перешкод чи обставин, які б це унеможливлювали, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач не навів обставин, які підтверджують поважність причин пропуску строку пред'явлення означеного наказу до виконання.
Колегія суддів також вважає, що позивач як сторона, котра є зацікавленою особою у відновленні своїх порушених прав, допустив недбалість в питанні контролю за ходом виконавчого провадження, що й призвело до суттєвого пропуску строку для повторного пред'явлення зазначеного наказу до виконання з причин, які не визнані апеляційним судом поважними, а тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача також і в частині видачі дубліката виконавчого документа.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях, позивач не надав суду апеляційної інстанції.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції не надав вичерпної відповіді на всі істотні питання, що виникають при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу та видачу його дублікату, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обставини, встановлені апеляційним судом, спростовують висновки місцевого господарського суду.
Апеляційний суд також звертає увагу на те, що ефективність розгляду справи досягається тоді, коли сторони мають право надати суду ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом, що знаходить своє відображення у судовому рішенні, яке й буде свідчити про справедливість здійсненої судової процедури. Право бути вислуханим, як відзначив Європейський Суд у рішенні у справі "Fomin v. Moldova" у п. 31, не тільки включає можливість робити подання суду, але й обумовлює наявність обов'язку суду відобразити у рішенні причини, тобто, вказати, чому відповідні аргументи були прийняті або відхилені.
Обмеження права бути вислуханим збалансоване законодавством, зокрема, можливістю перегляду відповідного рішення в апеляційному порядку.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини») право на доступ до суду не є абсолютним (рішення ЄСПЛ у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom»). Однак застосовані обмеження не можуть обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права. Більш того, обмеження не входить у сферу застосування статті 6 § 1, якщо не переслідує «законну мету» і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (Ashingdane v. the United Kingdom (Ашинґдейн проти Сполученого Королівства), § 57; Fayed v. the United Kingdom (Файєд проти Сполученого Королівства), § 65; Markovic and Others v. Italy (Марковіч та інші проти Італії) [ВП], § 99).
ЄСПЛ у своїй практиці також зазначає, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі Zubacv. Croatia («Зубац проти Хорватії») від 05 квітня 2018 року).
Колегія суддів також бере до уваги, що заяву Національного банку України від 06.05.2019 про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу його дублікату місцевий суд розглянув за відсутності відповідача.
Як зазначалось вище, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 поновлено ТОВ "ІБФ "АВМ" пропущений строк на апеляційне оскарження, а причини неможливості участі відповідача у розгляді заяви Національного банку України від 06.05.2019 визнані поважними та, відповідно, встановила відсутність недбалості у діях відповідача.
Ураховуючи, що оскаржувана ухвала місцевого суду була прийнята за відсутності апелянта, без урахування його позиції та аргументів, без надання можливості подати суду докази на підтвердження своїх пояснень, колегія суддів вважає, що з метою дотримання ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме права бути вислуханим судом, мають бути враховані усі доводи і аргументи апелянта, прийняті додатково долучені до справи докази, оскільки апелянт був позбавлений можливості надати такі пояснення та докази в ході розгляду справи місцевим судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки колегія суддів встановила відсутність підстав для поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу та видачі його дублікату, ухвалу місцевого суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви позивача.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
В межах апеляційного розгляду справи відповідач просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 102.000,00 грн.
Колегія суддів відзначає, що згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. ч. 1 та 3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторони у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (ч. 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (ч. 1). Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ч. 2). При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегій Касаційного господарського суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються тільки витрати, які мають розумний розмір.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.
Отже, враховуючи наведені положення чинного законодавства, а також позицію Верховного Суду, є очевидним висновок про те, що поряд з необхідністю встановлення судом співмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу по відношенню до позовних вимог, зменшення таких витрат не може відбуватися з ініціативи суду, а виключно на підставі заяви чи клопотання сторони, яка не згідна з заявленим до стягнення розміром витрат на професійну правничу допомогу, що кореспондується із принципами змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства, закріплених у статтях 13 та 14 ГПК України.
Частиною статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як зазначалось вище, відповідач просить суд стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 102.000,00 грн. На підтвердження понесених витрат відповідач надав копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською дійсністю від 21.01.2019 серії КВ №000396, додатковий договір від 02.07.2020 до договору про надання правової допомоги, оригінал опису наданих послуг від 02.11.2020, акт наданих послуг від 02.11.2020, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 102.000,00 грн.
Отже, з наведеного вбачається, що відповідач надав апеляційному суду докази отриманих послуг з професійної правничої допомоги у розмірі 102.000,00 грн.
Водночас колегія суддів бере до уваги п. 2 ч. 5. ст. 129 ГПК України, згідно з яким під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Враховуючи предмет судового розгляду (заява про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу його дублікату), суму позовних вимог у даній справі, апеляційний суд дійшов висновку про неспівмірність заявленої вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а тому, беручи до уваги заяву позивача про зменшення цих витрат, колегія суддів вважає за можливе задовольнити її частково та присудити до стягнення з позивача на користь відповідача 15.000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 у справі №910/20594/15 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 у справі №910/20594/15 скасувати.
3. У задоволенні заяви Національного банку України про поновлення пропущеного строку пред'явлення наказу Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі №920/20594/15 до виконання та видачу дублікату наказу Господарського суду міста від 20.10.2015 у справі № 920/20594/15 відмовити.
4. Стягнути з Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" (04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, 72, код ЄДРПОУ 38090593) 1.921,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 15.000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
6. Повернути до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції через Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) журнал реєстрації вихідної кореспонденції за період з 01.12.2018 по 31.12.2018 та матеріали виконавчого провадження № 49471016.
7. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/20594/15.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 28.12.2020.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
С.В. Владимиренко