вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" грудня 2020 р. Справа№ 904/6283/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Чорногуза М.Г.
Агрикової О.В.
за участю секретаря судового засідання Денисюк І.Г.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 28.12.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Южкокс"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 04.08.2020 (повний текст складено 14.08.2020)
у справі №904/6283/19 (суддя Полякова К.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Южкокс"
до Дніпропетровської обласної державної адміністрації
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_1
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Кабінету Міністрів України
про визнання припиненим права користування земельною ділянкою,
Приватне акціонерне товариство "Южкокс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання припиненим права користування земельною ділянкою загальною площею 4,550 га (кадастровий номер 1221055800:01:103:0001), що розташована за адресою: Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський р-н, АДРЕСА_1, та перебуває в постійному користуванні позивача на підставі державного акту на право постійного користування землею ІІ-ДП №005917 від 06.11.2001, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею ВД №0286.
Позовні вимоги аргументовано наявністю правових підстав для припинення права користування земельною ділянкою передбачених пунктами "а" та "е" частини першої статті 141 Земельного кодексу України, а також тим, що відповідач не визнає припиненим право користування земельною ділянкою за позивачем.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.01.2020 матеріали позовної заяви передані за підсудністю до Господарського суду міста Києва за виключною підсудністю.
У відзиві на позов відповідач-2 проти позову заперечував, просив у задоволенні позовної заяви відмовити, вказуючи про те, що розгляд питання стосовно добровільної відмови позивача від права постійного користування земельною ділянкою рекреаційного призначення не відноситься до компетенції відповідача, оскільки власником такої земельної ділянки є Кабінет Міністрів України.
В поясненнях по суті спору третя особа на стороні відповідача просила врахувати при прийнятті рішення у справі положення статей 141, 142 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.
У відповіді на відзив позивач зауважив, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.12.2016 та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 26.12.2016 власником спірної земельної ділянки є держава в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Одночасно, перехід права власності на нерухоме майно є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №904/6283/19 відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивачем жодними доказами не підтверджено та не обґрунтовано, чим саме право постійного користування земельною ділянкою порушує права позивача, що спричинило звернення останнього до суду за захистом такого права. Одночасно суд зауважив, що матеріали справи не містять доказів визначення розміру земельної ділянки, яка прилягає до відчужених позивачем комплексу будівель та споруд, що унеможливлює встановити межі та дійсний розмір земельної ділянки, право на яке позивач просив визнати припиненим внаслідок відчуження розташованих на такій земельній ділянці об'єктів нерухомого майна.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Южкокс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №904/6283/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, аналогічні тим, які викладено в позовній заяві. При цьому апелянт зазначив, що суд першої інстанції своїми доводами фактично вступив в протиріччя з тим обґрунтуванням, яке він поклав в основу вирішення питання щодо позовних вимог позивача, оскільки в першій частині рішення судом встановлені обставини порушених вимог позивача, що зазначені в позовній заяві, як факт порушених прав в досудовому порядку щодо відхилення органами державної влади клопотань товариства та перекладання обов'язків щодо прийняття рішення з КМУ на обласну державну адміністрацію, та навпаки. Позивач вказує, що порушенням його прав є те, що він як номінальний користувач земельною ділянкою продовжує виконувати свої обов'язки та сплачувати належним чином податок на землю, тоді як комплекс будівель та споруд для відпочинку, що розміщено на спірній земельній ділянці продано на підставі укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна, а право користування не припинено. Згідно витягу з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №76934694 від 26.12.2016 та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1204234372016 від 26.12.2016 площа спірної земельної ділянки складає 4,550 га (кадастровий номер 1221055800:01:103:0001), а власником земельної ділянки є держава в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Южкокс" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №904/6283/19; призначено розгляд апеляційної скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача просить прийняти законне рішення відповідно до норм чинного законодавства.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 17.12.2020 представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №904/6283/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача просив прийняти законне рішення відповідно до норм чинного законодавства.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 17.12.2020, у відповідності до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву на 28.12.2020.
В судове засідання апеляційної інстанції 28.12.2020 представник відповідача, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача не з'явились, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Враховуючи те, що явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов'язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, в судовому засіданні 17.12.2020 вирішено здійснювати розгляд апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника відповідача, третьої особи на стороні позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника відповідача, третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 28.12.2020 представник позивача просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №904/6283/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача просив прийняти законне рішення відповідно до норм чинного законодавства.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до рішення Новомиколаївської селищної ради народних депутатів Верхньодніпровського району Дніпропетровської області від 05.07.2001 №355-ХХІ/ХХІІІ Відкритому акціонерному товариству "Баглійкокс" (що надалі перейменовано в ПрАТ "Южкокс") надано у постійне користування для обслуговування будівель і споруд дитячого табору відпочинку "Щасливе дитинство" земельну ділянку площею 4,550 га та 06.11.2001 видано державний акт на право постійного користування землею серія П-ДП № 005917, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за ВД № 0286.
05.05.2004 рішенням виконавчого комітету Новомиколаївської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області дитячому оздоровчому табору "Щасливе дитинство" присвоєно адресу: 51653, АДРЕСА_1 Верхньодніпровського району, Дніпропетровської області.
07.02.2006 у зв'язку з не використанням за прямим призначенням дитячого оздоровчого табору "Щасливе дитинство" відповідно до рішення Новомиколаївської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області № 605-ХХ1Х/1У від 07.02.2006 об'єкт перейменовано на "Комплекс будівель та споруд для відпочинку", при цьому не змінюючи цільового призначення земель рекреації.
Даний комплекс належав ВАТ "Баглійкокс" на праві приватної власності згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.08.2006 № 1 1555820.
У подальшому, 04.12.2008 між ВАТ "Баглійкокс", як продавцем, та ТОВ "Мостбуд", як покупцем, укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна - комплексу будівель та споруд для відпочинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, Дніпропетровської області, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 12771.
Відповідно до умов зазначеного договору право власності на комплекс будівель та споруд для відпочинку переходить від ВАТ "Баглійкокс" до ТОВ "Мостбуд" з моменту підписання акту прийому передачі, який складається та підписується сторонами в день передачі майна та державної реєстрації договору. Відповідний акт сторонами складений та підписаний 04.12.2008.
Пунктами 3.3, 3.4 зазначеного договору передбачено, що покупець компенсує продавцю витрати по сплаті земельного податку за земельну ділянку площею 4,550 га до моменту оформлення покупцем права користування цією земельною ділянкою. Переоформлення права користування земельною ділянкою, прилеглою до будівель та споруд, які продаються, вчиняється за рахунок покупця.
Матеріали справи не містять відомостей щодо переоформлення ТОВ "Мостбуд" права користування земельною ділянкою.
25.09.2009 ТОВ "Мостбуд" відчужило громадянину України ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., який зареєстрований в реєстрі за № 7665, об'єкт нерухомого майна - комплекс будівель і споруд для відпочинку, який знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .
В даному договорі купівлі-продажу нерухомого майна відсутні умови здійснення покупцем ( ОСОБА_1 ) компенсації ВАТ "Баглійкокс" витрат по сплаті земельного податку за земельну ділянку площею 4,550 га.
Матеріали справи не містять відомостей щодо переоформлення ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою.
Отже, право постійного користування земельною ділянкою залишилося за позивачем, у зв'язку з чим останній 24.07.2012 звернувся до Дніпропетровської обласної державної адміністрації із заявою № 1977 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою площею 4,550 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 Верхньодніпровського району, Дніпропетровської області на підставі статті 142 Земельного кодексу України.
У відповіді від 04.02.2013 № 243/0/183-13 Головне управління будівництва та архітектури Дніпропетровської обласної державної адміністрації повідомило, що розгляд питання стосовної добровільної відмови позивача від права постійного користування земельною ділянкою, не відноситься до компетенції облдержадміністрації, оскільки вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема земельних ділянок рекреаційного призначення, здійснює Кабінет Міністрів України.
20.02.2013 позивач звернувся до Кабінету Міністрів України з заявою № 463 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою рекреаційного призначення на підставі частини 9 статті 149 Земельного кодексу України.
Листом від 27.03.2013 № 544/0/183-13 Дніпропетровська обласна державна адміністрація на виконання доручення Секретаріату Кабінету Міністрів України повідомила, що не заперечує стосовно добровільної відмови позивача від права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 4,550 га рекреаційного призначення.
31.07.2013 позивач направив запит № 2007 до Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо надання інформації про розгляд заяви позивача відносно добровільної відмови від права постійного користування спірною земельною ділянкою від 20.02.2013 № 463, у відповідь на який Міністерство у листі від 30.07.2013 № 37-91-15/15019 повідомило про необхідність надання витягу з Державного земельного кадастру, а також інформації про державну реєстрацію прав на земельну ділянку щодо якої здійснюється добровільна відмова.
05.09.2013 позивач направив лист № 2376 до Міністерства аграрної політики та продовольства України про неможливість отримання витягу з державного земельного кадастру, оскільки позивач з 04.12.2008 не є власником комплексу будівель та споруд для відпочинку, що знаходиться на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .
У відповідь на звернення позивача від 17.09.2013 та 22.10.2013 Державне агентство земельних ресурсів України надіслало листом від 29.10.2013 № 28-28-0.21-18571/2-13 роз'яснення позивачу про те, що для добровільної відмови від права постійного користування в ситуації, що склалася, необхідно здійснити державну реєстрацію земельної ділянки та отримати витяг з Державного земельного кадастру.
24.09.2014 позивач звернувся до Дніпропетровської обласної державної адміністрації із заявою № 2148 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою в порядку статті 142 Земельного кодексу України.
31.10.2014 Департамент агропромислового комплексу, розвитку сільських територій та ринкового середовища за дорученням облдержадміністрації розглянув заяву позивача та листом № 4747/0/119-14 відмовив в її задоволенні, оскільки в розумінні статті 142 Земельного кодексу України власником земельної ділянки рекреаційного призначення, що перебуває саме у постійному користуванні, є Кабінет Міністрів України.
31.01.2015 Державним агентством земельних ресурсів України надано роз'яснення листом № 13-28-0.13-1849/2-15 щодо припинення права користування земельною ділянкою та повідомлено, що відповідно до частини 9 статті 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні в тому числі - рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами 5-8 цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 Земельного кодексу України.
Відтак, 22.05.2015 позивачем на підставі частини 9 статті 149 Земельного кодексу України направлено заяву №1285 про припинення права користування земельною ділянкою, що перебуває у постійному користуванні товариства, до Кабінету Міністрів України.
06.07.2015 на виконання доручення Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 08.06.2015 №23132/1/1-15 Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України опрацювало лист позивача від 22.05.2015 №1285 та відмовило у його розгляді, оскільки припинення права користування земельною ділянкою, яка знаходиться в межах населеного пункту та відноситься до земель комунальної власності територіальної громади належить до повноважень відповідного органу місцевого самоврядування (лист №8/14-564-15).
Листами від 05.08.2015 та 20.10.2015 позивач звертався до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України щодо розгляду заяви позивача, оскільки комплекс будівель та споруд для відпочинку, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, АДРЕСА_1 перебуває за межами населених пунктів на території Новомиколаївської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, про що свідчить довідка про кількісну характеристику земельної ділянки за даними форми 6 - зем № 30 від 19.01.2012.
26.11.2015 на виконання доручення Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17.08.2015 № 13945/0/2-15 Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України листом № 8/14.3-1108-15 повідомило позивача про те, що припинення права користування земельною ділянкою державної власності, яка знаходиться за межами населених пунктів належить до повноважень обласної державної адміністрації.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1204234272016 від 16.12.2016 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 76934694 від 26.12.2016 власником земельної ділянки, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1 є - держава в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
20.07.2018 позивач звернувся до Дніпропетровської обласної державної адміністрації із запитом щодо розгляду клопотання від 02.03.2017 №427 про припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою, у відповідь на який Дніпропетровська обласна державна адміністрація в листі №13-1553/0/139-18 від 23.08.2018 зауважила на неоднозначності роз'яснень центральних органів виконавчої влади та зауважила, що до її компетенції не входить тлумачення норм чи надання роз'яснень законодавства.
Спір у справі стосується припинення за Приватним акціонерним товариством "Южкокс" права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 4,550 га (кадастровий номер 1221055800:01:103:0001), що розташована за адресою: Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський р-н, АДРЕСА_1.
В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключною компетенцією міської ради є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Виходячи з положень статті 12 Земельного кодексу України та п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваженнями щодо розпорядження землями комунальної власності наділені сільські, селищні, міські ради, які вирішують ці питання виключно на пленарних засіданнях.
Відповідно до частин 1, 5 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено право землекористувача на припинення права користування земельною ділянкою, та встановлено перелік підстав для такого припинення, а саме: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
У позові, як підстава позовних вимог, зазначено пункт е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці ст. 141 ЗК України та ст. 142 ЗК України - добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою, яка передбачає процедуру припинення права користування земельною ділянкою.
При цьому, положеннями частин 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України регулюється порядок припинення права постійного користування земельною ділянкою лише у разі добровільної відмови землекористувача. Порядок припинення права постійного користування земельною ділянкою у інших випадках, передбачених ст. 141 Земельного кодексу України, регулюється іншими нормами законодавства. Зокрема, ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України регулюють питання переходу права користування земельною ділянкою у разі зміни власника об'єкта нерухомості, що розташований на такій земельній ділянці.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
У разі припинення права постійного користування земельною ділянкою державної (комунальної) власності земельний податок сплачується до дати внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Офіційне визнання і підтвердження державою фактів припинення речових прав на нерухоме майно забезпечується шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі поданих документів (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №76934694 від 26.12.2016 та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1204234372016 від 26.12.2016 площа спірної земельної ділянки складає 4,550 га (кадастровий номер 1221055800:01:103:0001), а власником земельної ділянки є держава в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
Як встановлено вище, позивачем вчинено всі необхідні та залежні від нього дії щодо добровільної відмови від права постійного користування спірною земельною ділянкою, проте уповноважений державою орган необґрунтовано залишив звернення позивача без належного розгляду, чим порушив право позивача, оскільки останній продовжує утримувати земельну ділянку та сплачувати податок на землю, яка не перебуває у його фактичному користуванні.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 12 жовтня 2016 року по справі № 6-2225цс16, за змістом ст. 377 Цивільного кодексу, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Згідно з ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю та споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на неї визначається відповідно до договору оренди ділянки.
Крім того, п. «е» ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.
Порядок припинення права постійного користування земельною ділянкою у інших випадках, передбачених ст. 141 Земельного кодексу України, регулюється іншими нормами законодавства. Зокрема, ст. 120 Земельного Кодексу України та ст. 377 Цивільного Кодексу України регулюють питання переходу права користування земельною ділянкою у разі зміни власника об'єкта нерухомості, що розташований на такій земельній ділянці.
Отже, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти.
У постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (провадження №12-143гс18) Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що за змістом статей 120, 140 та 141 ЗК України законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункти 7.40, 7.42, 8.5).
Встановивши, що спірна земельна ділянка була виділена позивачу у постійне користування для обслуговування будівель і споруд дитячого табору відпочинку "Щасливе дитинство" земельну ділянку площею 4,550 га (в подальшому об'єкт перейменовано на "комплекс будівель та споруд для відпочинку", при цьому не змінюючи цільового призначення земель рекреації), що право власності на вказане нерухоме майно перейшло до інших осіб, і що позивач більше не є власником нерухомості на спірній земельній ділянці, і не користується нею, врахувавши приписи пункту "е" частини першої статті 141 ЗК України, колегія суддів вважає, що ці обставини є самостійною і достатньою підставою для припинення права користування земельною ділянкою, а факт не оформлення іншими особами такого права належним чином не може бути підставою для примусового продовження права користування позивача цією земельною ділянкою.
Крім того, підставою припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою є добровільна відмова позивача у відповідності до пункту "а" частини першої статті 141 ЗК України.
З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт проведення всіх можливих дій щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 4,550 га (кадастровий номер 1221055800:01:103:0001), що розташована за адресою: Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський р-н, АДРЕСА_1, а також враховуючи те, що Дніпропетровською обласною державною адміністрацією як власником спірної земельної ділянки не вирішено питання припинення права користування спірною земельною ділянкою - відповідачем відповідного рішення не було прийнято, судова колегія вважає ефективним захист порушеного права позивача в судовому порядку в порядку господарського судочинства, що відповідає ст.4 ГПК України, якою гарантовано право на звернення до господарського суду.
Відповідна правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду від 19.09.2020 у справі №916/2459/18.
За таких обставин, судова колегія доходить висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.
При цьому, висновки місцевого господарського суду про те, що право позивача як постійного користувача спірною земельною ділянкою не порушене, посилаючись на погоджені сторонами договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04.12.2008, укладеного між ВАТ "Баглійкокс", як продавцем, та ТОВ "Мостбуд", як покупцем, умови щодо здійснення покупцем компенсації продавцю витрат по сплаті земельного податку за земельну ділянку площею 4,550 га до моменту оформлення покупцем права користування цією земельною ділянкою, є безпідставними, оскільки як встановлено вище, матеріали справи не містять відомостей щодо переоформлення ТОВ "Мостбуд" права користування земельною ділянкою та в укладеному в подальшому договорі купівлі-продажу нерухомого майна від 25.09.2009 між ТОВ "Мостбуд" та громадянином України ОСОБА_1 не передбачено здійснення покупцем ( ОСОБА_1 ) компенсації ВАТ "Баглійкокс" витрат по сплаті земельного податку за земельну ділянку площею 4,550 га; матеріали справи не містять відомостей щодо переоформлення ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Южкокс" підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №904/6283/19 - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 277, 281 - 283 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Южкокс" задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 у справі №904/6283/19 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Визнати припиненим за Приватним акціонерним товариством "Южкокс" право користування земельною ділянкою загальною площею 4,550 га (кадастровий номер 1221055800:01:103:0001), що розташована за адресою: Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський р-н, АДРЕСА_1, та перебуває в постійному користуванні Приватного акціонерного товариства "Южкокс" на підставі державного акту на право постійного користування землею ІІ-ДП №005917 від 06.11.2001, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею ВД №0286.
Стягнути з Дніпропетровської обласної державної адміністрації на користь Приватного акціонерного товариства "Южкокс" 1921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну) грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну) грн 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити суду першої інстанції видати відповідні накази з зазначенням необхідних реквізитів.
Матеріали справи №904/6283/19 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано 28.12.2020.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді М.Г. Чорногуз
О.В. Агрикова