вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" грудня 2020 р. Справа№ 910/7760/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Іоннікової І.А.
Тарасенко К.В.
Розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/7760/20 (суддя Ломака В.С., м. Київ)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"
про стягнення 11 432,40 грн,
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд,-
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Перша" (далі -позивач/ПрАТ "СК "Перша") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі - відповідач/ПрАТ "СК"ПЗУ Україна") про стягнення 11 432,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту № 06-07.00.17.00196 від 28.09.2017 та у зв'язку з настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "OPEL VECTRA 2.2", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "RENAULT PREMIUM", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі Договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/009826806, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування шкоди у розмірі 11 423,40 грн покладається на відповідача.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/7760/20 позов задоволено повністю. За рішенням суду стягнуто з відповідача на користь позивача 11 432,40 грн страхового відшкодування та 2 102,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Встановивши, що підставі страхових актів №ТР-26.06.2018 та №ТР-00-5099-1 від 26.066.2018 позивач виплатив на рахунок СТО вартість відновлювального ремонту, місцевий господарський суд дійшов висновку, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за Договором добровільного страхування, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача (34 692,00 грн), а також визначені полісом № АК/009826806 розміри лімітів відповідальності (100 000,00 грн) та франшизи (0,00 грн.), відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу 34 692,00 грн. Проте, відповідач сплатив лише 23 259,60 грн, тому місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу 11 432,40 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням, звернулося ПрАТ "СК"ПЗУ Україна" (далі - скаржник) до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, ПрАТ "СК"ПЗУ Україна" зазначає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції ухвалено із неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, що оскаржується, обставинам справи, а також порушенням норм матеріального права, а саме ст.ст. 619, 993,1166, 1188, 1194 Цивільного кодексу України, ст. 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 5, 6, 9, 25, 27 Закону України "Про страхування", ст.ст. 2, 22, 29, 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів";
Зокрема, узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
- місцевий господарський суд залишив поза увагою той факт, що відповідач не є особою, яка завдала шкоди, а страховиком цивільно-правової відповідальності особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, відповідно до вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" ПрАТ "СК"ПЗУ Україна" не здійснює відшкодування шкоди у повному обсязі, а виплачує лише страхове відшкодування, розмір якого обмежено Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
- позивач, відповідно до положень ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" має право на стягнення в межах фактичних затрат із відповідача відповідно до вимог п. 22.1. ст. 22, ст. 29 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"- витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу (матеріальний збиток) та із винної особи, яка завдала збитків різницю між реальними збитками (вартість відновлювального ремонту без урахування зносу) і вартістю відновлювального ремонту з урахуванням зносу (матеріальний збиток) у межах ліміту відповідальності на підставі ст. 1194 Цивільного кодексу України;
- відповідач, як страховик винної у ДТП особи, на підставі ст. 29 та п. 22.1 ст. 22 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальними ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством та в межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, а різницю між реальними збитками і сумами в межах ліміту відповідальності на підставі ст.1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків;
- поза увагою суду першої інстанції залишитися твердження відповідача про те, що ремонт "OPEL VECTRA 2.2", реєстраційний номер НОМЕР_1 проведено із застосуванням вживаних запчастин.
Також, в апеляційній скарзі скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/7760/20.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
11.11.2020 від позивача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому ПрАТ "СК "Перша" просило суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 у справі № 910/7760/20- без змін.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача вказував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для його скасування - відсутні.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2020 апеляційну скаргу ПрАТ "СК"ПЗУ Україна" у справі № 910/7760/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова А.І., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 задоволено клопотання ПрАТ "СК"ПЗУ Україна" та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/7760/20; відкрито апеляційне провадження у справі №910/7760/20; розгляд апеляційної скарги ПрАТ "СК"ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/7760/20 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/7760/20 до закінчення її перегляду в апеляційному порядку.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як убачається з матеріалів справи, 28.09.2017 року між позивачем (Страховик) та ОСОБА_1 укладено Договір добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності експлуатанту наземного транспорту, водія та пасажирів від нещасного випадку № 06-07.00.17.00196 (далі - Договір) щодо автомобіля "OPEL VECTRA 2.2", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску.
Строк дії Договору - з 29.09.2017 року по 28.09.2018 року (п. 4.2 Договору).
22.06.2018 року о 15:25 год. по вулиці Володимирський узвіз міста Києва відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "RENAULT PREMIUM", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв зіткнення з припаркованим застрахованим позивачем автомобілем "OPEL VECTRA 2.2", реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Подільського районного суду міста Києва від 25.09.2018 у справі №758/8671/18 водія автомобіля "RENAULT PREMIUM", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 визнано винним у ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до Полісу № АК/009826806 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "RENAULT PREMIUM", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 0,00 грн та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000, 00 грн.
25.06.2018 року страхувальник звернувся до позивача із заявою про сплату страхового відшкодування згідно договору добровільного страхування наземного транспорту (КАСКО).
Страховими актами позивача № ТР-00-5099 від 26.06.2018 та № ТР-00-5099-1 від 26.06.2018 вирішено виплатити страхове відшкодування у загальному розмірі 34 692,00 грн.
Відповідно до платіжних доручень № 69663 від 04.07.2018 на суму 28 910,00 грн та № 72027 від 10.08.2018 на суму 5 782,00 грн позивач сплатив страхове відшкодування в загальному розмірі 34 692,00 грн із призначенням платежів відповідно: "Виплата страх. відшкод. зг. Справи ТР-00-5099 (Перерах. на картку № НОМЕР_3 , ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_4 , без ПДВ.)", а також "Страхове відшкодування згідно справи № ТР-00-5099-1 від 08.08.2018 року ( ОСОБА_1 , ІПН - НОМЕР_4 , картка № НОМЕР_5 , без ПДВ.)"
12.03.2019 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Перша" звернулось із заявою № 236 до відповідача з проханням про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації № ТР-00-5099, № ТР-00-5099-1 в сумі 34 692,00 грн.
Однак відповідачем вищенаведена заява була задоволена лише частково шляхом сплати на рахунок позивача страхового відшкодування у розмірі 23 259,60 грн.
Оскільки решту страхового відшкодування в сумі 11 432,40 грн відповідачем у добровільному порядку відшкодовано не було, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку ( ч.ч.1, 2 ст. 1187 ЦК України).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини (така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16).
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них (п. 2.1 ст. 2 Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України "Про страхування").
Згідно зі ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено ст. 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору ( ст. 979 ЦК України).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17, перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку ст.993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/171/17 висловлено правову позицію, відповідно до якої згідно зі ст. 993 ЦК України до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові в справі № 910/32720/15 від 02.04.2018 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма ч. 1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018.
На необхідності врахуванні зносу при визначенні відновної вартості (суми, яка необхідна для відновлення пошкодженого в результаті настання страхового випадку ТЗ до первісного стану), дотримується такого підходу Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в своїх постановах від 19.07.2019р. у справі № 199/2531/16-ц та від 04.12.2019 у справі №359/2309/17.
Відповідно до п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003) (далі- Методика) значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
Як убачається зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля "OPEL VECTRA 2.2", реєстраційний номер НОМЕР_1 ,що рік випуску автомобіля - 2007, а отже на момент ДТП строк його експлуатації перевищував строк, встановлений у пункті 7.38 Методики.
У зв'язку з наведеними обставинами 26.06.2018 року суб'єктом оціночної діяльності ФОП Таракановим Юрієм Юрійовичем на замовлення позивача було складено Звіт № 175/18 про оцінку застрахованого останнім автомобіля, відповідно до змісту якого вартість відновлювального ремонту автомобіля "OPEL VECTRA 2.2", реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням встановленого коефіцієнта фізичного зносу цього транспортного засобу в розмірі 0,7, склала 35 088,32 грн.
Разом з тим відповідач, не надав жодних доказів на підтвердження того, що наданий позивачем Звіт не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаним.
Відповідно до здійснених позивачем розрахунків суми страхового відшкодування та страхових актів № ТР-00-5099 від 26.06.2018 та № ТР-00-5099-1 від 26.06.2018, складених позивачем на підставі наданих Страхувальником рахунку-фактури СТО № 5 від 26.06.2018 на суму 34 692,00 грн, квитанції до прибуткового касового ордера № 3 від 25.07.2018 на суму 34 692,00 грн. та акту виконаних робіт з відновлювального ремонту застрахованого автомобіля № 1 від 25.07.2018 на суму 34 692,00 грн, фактична вартість робіт по відновленню автомобіля "OPEL VECTRA 2.2", реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 34 692,00 грн.
Як убачається із матеріалів справи, що на підставі страхових актів № ТР-00-5099 від 26.06.2018 та № ТР-00-5099-1 від 26.06.2018 позивачем відповідно до платіжних доручень № 69663 від 04.07.2018 на суму 28 910,00 грн та № 72027 від 10.08.2018 на суму 5 782,00 грн було сплачено страхове відшкодування в загальному розмірі 34 692,00 грн.
Відповідно до статті 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
У даному випадку, положеннями полісу № АК/009826806 було передбачено франшизу в розмірі 0,00 грн.
За таких обставин, з урахуванням розміру права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача (34 692,00 грн), а також визначені полісом № АК/009826806 розміри лімітів відповідальності (100 000,00 грн) та франшизи (0,00 грн.), суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції про те, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу 34 692,00 грн.
Як зазначалось вище, відповідач вищенаведену суму грошових коштів погасив лише частково, сплативши позивачу страхове відшкодування у розмірі 23 259,60 грн. Зазначене також не заперечувалось відповідачем.
Відтак, неоплаченими залишилось 11 432,40 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України)
Як зазначалось вище, доказів оплати зазначеної суми (11 432,40 грн) відповідачем не надано.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог та правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 11 432,40 грн.
Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених відповідачем в апеляційній скарзі
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми ст. 27 "Про страхування" та ст. 993 ЦК України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. У разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
У постанові від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18 Верховний Суд вказав, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17.
У наданому позивачем звіті № 175/18 з оцінки вартості матеріального збитку нанесеного власнику автомобіля від 26.08.2018 сертифікованим суб'єктом оціночної діяльності ФОП Таракановим Ю.Ю. за заявою позивача визначено вартість відновлювального ремонту сертифікованим суб'єктом оціночної діяльності ФОП Таракановим Ю.Ю., вартість матеріального збитку 35 088,32 грн, вартість відновлювального ремонту без урахування значення коєфіцієнту фізичного зносу становить 90 247,23 грн, а також ринкову вартість колісного транспортного засобу 190 744,65 грн.
У наданому позивачем рахунку ФОП Новікова В.А. № 5 від 26.06.2018, що надає послуги з ремонту та технічного обслуговування колісних транспортних засобів ФОП Новіковою В.А. визначено вартість послуг цієї установи з відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, яка становить 34 692,00 грн.
Відповідно до платіжних доручень № 69663 від 04.07.2018 на суму 28 910,00 грн та № 72027 від 10.08.2018 на суму 5 782,00 грн позивач сплатив страхове відшкодування в загальному розмірі 34 692,00 грн із призначенням платежів відповідно: "Виплата страх. відшкод. зг. Справи ТР-00-5099 (Перерах. на картку № НОМЕР_3 , ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_4 , без ПДВ.)", а також "Страхове відшкодування згідно справи № ТР-00-5099-1 від 08.08.2018 року ( ОСОБА_1 , ІПН - НОМЕР_4 , картка № НОМЕР_5 , без ПДВ.)"
Отже, як вірно зазначено позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, наведені суми не можуть та не мають бути однаковими. Наведені у звіті № 175/18 від 26.06.2018 та рахунку ФОП Новікова В.А. № 5 від 26.06.2018 відомості щодо вартості відновлювального ремонту були використані позивачем під час визначення розміру страхового відшкодування, належного до сплати страхувальнику ОСОБА_1 за умовами договору страхування. Належний до сплати розмір страхового відшкодування був визначений та зазначений позивачем у страхових актах № ТР-00-5099 від 26.06.2018 та № ТР-00-5099-1 від 26.06.2018 та становить 34 692,00 грн, а платіжні доручення № 69663 від 04.07.2018 на суму 28 910,00 грн та № 72027 від 10.08.2018 є документом, що підтверджує факт проведення виплати зазначеного розміру страхового відшкодування.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у постанові від 20.03.2018 у справі № 911/482/17.
В матеріалах справи наявний акт виконаних робіт № 1від 25.07.2018 з ремонту автомобіля "OPEL VECTRA 2.2", реєстраційний номер НОМЕР_1 ,
Враховуючи зазначене, судом апеляційної інстанції не приймаються доводи апеляційної скарги, що рішення суду першої інстанції є невірним, оскільки у наданих позивачем на підтвердження розміру майнової шкоди документах різняться суми.
Твердження заявника апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції коефіцієнта фізичного зносу суд апеляційної інстанції вважає непереконливими, оскільки Звітом № 175/18 від 26.06.2018 про оцінку автомобіля "OPEL VECTRA 2.2", реєстраційний номер НОМЕР_1 , підтверджується встановлення вартості відновлювального ремонту цього транспортного засобу у розмірі 35 088,32 грн з урахуванням оцінювачем коефіцієнта фізичного зносу, який становить 0,7.
Разом із тим, я вірно зазначив суд першої інстанції, вартість фактично здійснених позивачем та заявлених до стягнення з відповідача витрат з виплати страхового відшкодування не перевищує встановленої оцінювачем вартості відновлювального ремонту автомобіля "OPEL VECTRA 2.2", реєстраційний номер НОМЕР_1 (обрахованої з урахуванням передбаченого пунктом 7.41 Методики максимально допустимого значення коефіцієнта фізичного зносу, який підлягає усуненню, в розмірі 0,7), тоді як правові підстави для подвійного застосування такого коефіцієнту при визначенні кінцевої суми страхового відшкодування, належної до стягнення з відповідача, відсутні.
Крім того, клопотань щодо призначення судової експертизи, в порядку ч. 1 ст. 99 ГПК України, з підстав існування обґрунтованих сумнівів в правильності вищевказаного звіту 175/18 від 26.06.2018 відповідач не заявляв.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, у зв'язку з їх доведеністю та обґрунтованістю.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/7760/20, та, відповідно апеляційна скарга ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Розподіл судових витрат
Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 8, 11, 74, 86, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/7760/20 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/7760/20.
4. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді І.А. Іоннікова
К.В. Тарасенко