вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" грудня 2020 р. Справа№ 915/398/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Мартюк А.І.
секретар судового засідання: Пастернак О.С.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 22.12.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроюгсервіс-В"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 09.10.2020
у справі №915/398/20 (суддя - Бондарчук В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроюгсервіс-В"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про стягнення 113 932, 10 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроюгсервіс-В" (надалі - позивач, ТОВ "Агроюгсервіс-В", скаржник) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - відповідач, АТ КБ "Приватбанк", Банк) про стягнення 113 932, 10 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем списано грошові кошти поза межами договору фінансового лізингу №DNH2LNI05960 від 21.07.2014 (надалі - Договір), оскільки згідно з умовами названого договору підлягали сплаті пеня та винагорода Банку лише в розмірі 2 367, 90 грн.
Місцевим господарським судом позовну заяву ТОВ "Агроюгсервіс-В" прийнято до розгляду та відкрито провадження у господарській справі, яку в подальшому передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
В свою чергу, відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що грошові кошти в розмірі 116 300, 00 грн списано в рахунок погашення пені у відповідності до п. 8 Договору та п. 2.4. Договору, що залишено позивачем поза увагою.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2020 у справі №915/398/20 відмовлено у задоволенні позову.
Господарський суд першої інстанції дійшов такого висновку, оскільки встановив, що грошові кошти в розмірі 116 300, 00 грн списані Банком на виконання умов договору фінансового лізингу №DNH2LNI05960 від 21.07.2014 в погашення заборгованості за цим Договором, відповідно правових підстав для задоволення позовних вимог немає.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2020 у справі №915/398/20 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не звернув увагу та не надав належної правової оцінки розрахунку пені, який позивач повинен був сплатити на користь відповідача. Також судом не було визначено розміру штрафних санкцій, які повинен був сплатити позивач за Договором, та розміру самої винагороди.
Скаржник вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що стягувана сума списана відповідачем відповідно до п. 2.4 Договору як винагорода за користування майном.
Відтак на думку скаржника, місцевий господарський суд не визначився з розміром сум, які позивач повинен був сплатити станом на 20.07.2019 та, сумами, які позивач повинен був сплатити через прострочення останнього платежу відповідно до п. 8.1 Договору.
Окрім того, у тексті апеляційної скарги скаржником викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення, з обгрунтуванням причин такого пропуску.
Також до апеляційної скарги скаржником додано клопотання про долучення доказів, у якому останній просить суд апеляційної інстанції долучити до матеріалів справи наступні документи: копію заключної виписки за період з 20.07.2019 до 30.07.2019, копію заключної виписки за період з 30.07.2019 до 31.08.2019, скріншот повідомлення банку, копію листа №52 від 05.08.2019, копію запиту №1 від 09.01.2020, копію договору про внесення змін до Договору фінансового лізингу від 16.01.2020, платіжне доручення №117 від 16.01.2020, копію довідки банку від 24.01.2020.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Агроюгсервіс-В" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді- доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження задоволено, поновлено скаржнику пропущений процесуальний строк та відкрито апеляційне провадження у справі №915/398/20 за апеляційною скаргою ТОВ "Агроюгсервіс-В" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2020. Розгляд вказаної скарги призначено на 22.12.2020.
Роз'яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.
Відповідач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Зокрема, відповідач у своєму відзиві звертає увагу на те, що позивачем здійснено невірні розрахунки, водночас не доведено належними та допустимими доказами розрахунок суми стягуваних коштів.
При цьому відповідач вказує на те, що позивачем залишено поза увагою п. 2.4 Договору, в якому, зокрема, зазначено, що у випадку несплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін, винагорода вважається простроченою. Відтак, грошові кошти у розмірі 116 300, 00 грн відповідачем списано в рахунок погашення пені за Договором.
17.12.2020 та 22.12.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли заяви, однакові за змістом, в яких останній просить розглядати дану справу без участі повноважного представника, зазначивши при цьому, що підтримує доводи апеляційної скарги та просить задовольнити її в повному обсязі.
У судове засідання 22.12.2020 з'явився представник відповідача. Позивач представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи. При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.
Враховуючи подану позивачем заяву про розгляд справи за відсутності повноважного представника та те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.
Водночас, колегією суддів встановлено, що позивачем до апеляційної скарги подано додаткові докази, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилаться як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Отже, за загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов'язок доказування тих або інших обставин справи визначається предметом спору.
Положеннями ст. 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи, зокрема, відповідно до ч. 2 цієї статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
За змістом ч. 4 згаданої статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ч. 5 цієї статті у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Отже, за змістом названих норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги мають бути подані позивачем одночасно з такою заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на, які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи, надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Із, правового контексту вищенаведеної норми слідує, що за загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що були зібрані, місцевим господарським судом, піддані оцінці і за результатами оцінки покладені в основу рішення цього суду або відхилені судом. Водночас, суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Однак, подання сторонами додаткових доказів апеляційному суду обмежено.
Додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази; має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду. Обмеження права на подання доказів в суд апеляційної інстанції покликано активізувати змагальний процес в суді першої інстанції. Його можливо розглядати як своєрідну процесуальну санкцію за невиконання особою, що бере участь у справі, своїх обов'язків по доказуванню в суді першої інстанції.
Таким чином, користуючись правами суду першої інстанції в межах повноважень, наданих апеляційному господарському суду процесуальним законом, Північним апеляційним господарським судом, з метою здійснення апеляційного перегляду та дотримання принципів справедливості й балансу інтересів, були досліджені документи на підтвердження доводів, подані позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Втім, долучені до апеляційної скарги документи, подані без належного обґрунтування поважності причин неможливості подання їх до суду першої інстанції та, відповідно не приймаються до розгляду судом апеляційної інстанції.
У судовому засіданні 22.12.2020 представник відповідача проти задоволення скарги позивача заперечував, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Як зазначалось вище, згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У судовому засіданні 22.12.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 21.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроюгсервіс-В" (лізингоодержувач) та Публічним акціонерним товариством "Приватбанк" (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу №DNH2LNI05960.
Відповідно до п. 1.1. Договору банк здійснює придбання у власність у ТОВ "Приват Лізинг" (продавець), а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від Банка в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу майно відповідно до специфікації, наданої в додатку №1 до даного договору.
Згідно п. 1.2. Договору вартість майна становить 2 850 945, 83 грн, ПДВ 570 189, 17 грн, усього до оплати 3 421 135, 00 грн.
У відповідності до п. 2.1. Договору загальна сума цього договору становить 3 421 135, 00 грн і складається з:
- суми авансового платежу 171 056, 75 грн, згідно п. 1.4.;
- загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна, 3 250 078, 25 грн, згідно з графіком внесення лізингових платежів, зазначеним в додатку №2, що є невід'ємною частиною даного договору фінансового лізингу.
Пунктом 2.2. Договору визначено, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються графіком внесення лізингових платежів, зазначеним в додатку №2, що є невід'ємною частиною даного договору фінансового лізингу.
Положеннями п. 2.3. Договору встановлено, що лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно п. 1.5. цього договору, згідно графіку внесення лізингових платежів, зазначеному в додатку №2, що є невід'ємною частиною даного договору фінансового лізингу:
- винагороду за відкриття рахунку № НОМЕР_1 "Фінансовий лізинг (оренда)" у розмірі 100, 00 грн у день укладення даного договору фінансового лізингу;
- винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 12% річних від суми залишку невиплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, на дату сплати чергового платежу згідно графіку внесення лізингових платежів, зазначеному в додатку №2, що є невід'ємною частиною даного договору фінансового лізингу;
- винагороду за моніторинг операції фінансового лізингу у розмірі 0, 00% від вартості майна, зазначеного в п. 1.2., без урахування авансу, зазначеного в п. 1.4., одноразово, у день укладення даного договору фінансового лізингу, що становить 0, 00 грн.
Відповідно до п. 2.4. Договору лізингоодержувач сплачує Банку на рахунок, відкритий згідно п. 1.5. цього договору, згідно графіку внесення лізингових платежів, зазначеному в додатку №2, також винагороду за користування майном у розмірі, згідно наведеної формули у цьому пункті договору. Винагорода за користування майном розраховується на дату, передбачену п. 11.1 цього договору для остаточного погашення заборгованості за даним договором у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором або у день повного фактичного виконання зобов'язань за цим договором. Сума винагороди за користування майном сплачується у строк, встановлений п. 11.1. цього договору, або у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін винагорода вважається простроченою.
Пункотом 2.6. Договору сторони погодили, що з метою виконання зобов'язань по погашенню заборгованості лізингоодержувача перед банком, лізингоодержувач доручає банку списувати кошти зі всіх поточних рахунків лізингоодержувача та перераховувати на рахунок відкритий згідно п. 1.5. цього договору у будь-якій валюті, при наявності на них необхідної суми коштів, ненаданих у кредит, в межах сум, що підлягають сплаті банку за даним договором або підлягають сплаті СК: ПрАТ "СК "Інгосстрах", відповідно за договором страхування та п. 5 наступного договору, при настанні строків платежів (здійснювати договірне списання). Списання коштів здійснюється у порядку, встановленому законодавством. У випадку недостатності або відсутності у лізингоодержувача коштів в національній валюті для погашення заборгованості (у тому числі сплати неустойки), лізингоодержувач доручає банку списати кошти в іноземній валюті, у розмірі, еквівалентному сумі заборгованості в національній валюті на дату погашення, і продати списану іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України з відшкодуванням витрат банку на сплату зборів, комісій і вартості наданих послуг.
Згідно п. 8.1. Договору у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених п.п. 2.1.-2.4., 7.2.15, 8.14 даного договору і зазначених у додатку №2 до договору, лізингоодержувач сплачує банку:
- пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який виплачується пеня;
- винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 48% річних від суми залишку невиплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку №2 до даного договору.
Строк лізингу з дати підписання договору до 20.07.2019. Зазначений строк може бути змінений згідно п.п. 10.1-10.4.2. даного договору. Даний договір набуває чинності з моменту його підписання. Термін дії договору обумовлений строком лізингу. Даний договір втрачає свою силу після виконання сторонами всіх зобов'язань по ньому (п. 11.1., п. 11.2. Договору).
У додатку №2 до цього Договору сторони погодили графік лізингових платежів, відповідно до якого останній платіж має бути здійснено 20.07.2019 в розмірі 325 007, 78 грн.
Позивачем здійснювались лізингові платежі на виконання умов цього договору, що підтверджується копіями платіжних доручень.
Водночас, як стверджує позивач та не заперечує відповідач, 20.07.2019 у строк, визначений в графіку лізингових платежів, позивачем останній платіж не сплачено.
Так, 23.07.2019 згідно з меморіальним ордером №HS023B00NF відповідачем здійснено списання грошових коштів розмірі 351 335, 84 грн з призначенням платежу: "погашення заборгованості за кредитним договором DNH2LNI05960 від 21.07.2014".
Також, 30.07.2019 згідно з меморіальним ордером №HS020B01VO відповідачем здійснено списання грошових коштів в сумі 116 300, 00 грн з призначенням платежу: "погашення заборгованості за кредитним договором DNH2LNI05960 від 21.07.2014".
Позивач стверджує, що списання грошових коштів в розмірі 116 300, 00 грн є незаконним, оскільки згідно з умовами Договору за порушення строків сплати лізингового платежу ТОВ "Агроюгсервіс-В" повинно сплатити на користь АТ КБ "Приватбанк" штрафні санкції на підставі п. 8.1. Договору, зокрема, пеню у розмірі 981, 81 грн та винагороду у сумі 1 386, 09 грн, що разом складає 2 367, 90 грн. Таким чином, відповідачем завдано збитків позивачу на суму 113 932, 10 грн (116 300, 00 грн - 2 367, 90 грн), відповідно ця сума підлягає поверненню ТОВ "Агроюгсервіс-В".
Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог частини першої статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У відповідності до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати:
а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
в) компенсацію відсотків за кредитом;
г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Частиною першою статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем укладено договір фінансового лізингу №DNH2LNI05960 від 21.07.2014, відповідно до якого відповідач придбав у власність у ТОВ "Приват Лізинг", а потім передав позивачу в платне користування майно відповідно до специфікації наданої в додатку №1 до даного договору.
Так, сторони погодили в п. 2.3 Договору сплату наступних платежів:
- винагороду за відкриття рахунку №НОМЕР_1 "Фінансовий лізинг (оренда) " у розмірі 100, 00 грн у день укладення даного договору фінансового лізингу;
- винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 12% річних від суми залишку невиплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, на дату сплати чергового платежу згідно графіку внесення лізингових платежів, зазначеному в додатку № 2, що є невід'ємною частиною даного договору фінансового лізингу;
- винагороду за моніторинг операції фінансового лізингу у розмірі 0, 00% від вартості майна, зазначеного в п. 1.2., без урахування авансу, зазначеного в п. 1.4., одноразово, у день укладення даного договору фінансового лізингу, що становить 0, 00 грн.
Крім того, в п. 2.4. Договору сторони домовились, що позивач сплачує відповідачу також винагороду за користування майном у розмірі, згідно наведеної формули у цьому пункті договору.
Також, згідно з п. 8.1. Договору, у випадку порушення позивачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених п.п. 2.1.-2.4., 7.2.15, 8.14 даного договору і зазначених у додатку №2 до договору, позивач також сплачує відповідачу: пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який виплачується пеня та винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 48% річних від суми залишку невиплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку №2 до даного договору.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем несвоєчасно здійснювались лізингові платежі, а також сплачувалась винагорода за користування майном у розмірі, згідно наведеної формули у пункті 2.4. Договору, а також пеня та винагорода, передбачені п. 8.1. Договору, на підтвердження чого відповідачем надано платіжні доручення, меморіальні ордери та банківська виписка по рахунку позивача.
Позивач стверджує, що списання грошових коштів в розмірі 116 300, 00 грн в рахунок погашення пені, передбаченої п. 8.1.1 та п. 8.1.2. є безпідставним, оскільки сплаті підлягали кошти в сумі 2 367, 90 грн, а тому 113 932, 10 грн списані поза межами договірних відносин між позивачем та відповідачем щодо виконання умов договору фінансового лізингу №DNH2LNI05960 від 21.07.2014.
Водночас, з меморіального ордеру №HS020B01VO від 30.07.2019 на суму 116 300, 00 грн вбачається, що призначенням платежу є: "погашення заборгованості за кредитним договором №DNH2LNI05960 від 21.07.2014". При цьому, позивач та відповідач не заперечують, що списання цих коштів було здійснено на виконання договору саме фінансового лізингу №DNH2LNI05960 від 21.07.2014.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що грошові кошти в розмірі 116 300, 00 грн списані в рахунок погашення заборгованості в межах виконання договору фінансового лізингу №DNH2LNI05960 від 21.07.2014.
Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду, що грошові кошти в розмірі 116 300, 00 грн списані Банком на виконання умов договору фінансового лізингу №DNH2LNI05960 від 21.07.2014 в погашення заборгованості за цим Договором. Відповідно правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 113 932, 10 грн, які списано поза межами договору фінансового лізингу № DNH2LNI05960 від 21.07.2014 немає, а отже позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.
Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2020 у справі №915/398/20 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ "Агроюгсервіс-В" - без задоволення.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроюгсервіс-В" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2020 у справі №915/398/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2020 у справі №915/398/20 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроюгсервіс-В".
4. Матеріали справи №915/398/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 28.12.2020.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
А.І. Мартюк