28 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/6973/20 пров. № А/857/13828/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів -Судової-Хомюк Н. М., Хобор Р. Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року про зупинення провадження у справі, ухвалене головуючим суддею Друзенко Н. В. у м. Рівне, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
17.09.2020 ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до прокуратури Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати з 18.03.2020 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов'язати відповідача здійснити з 18.03.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що становить дві мінімальні заробітні плати (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 зупинено провадження в адміністративній справі №460/6973/20 до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 510/1286/16-а.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що правова позиція щодо можливості застосування до спорів, пов'язаних із соціальним забезпеченням, положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, яка буде сформульована у справі № 510/1286/16-а не матиме значення для правильного вирішення даної справи, оскільки нею заявлені позовні вимоги в межах шестимісячного строку звернення до суду.
Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому її заперечує, покликається на законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просить залишити її без змін.
Оскільки апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження в справі, апеляційний суд відповідно до вимог частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь головуючого судді, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини у даній справи та у справі № 510/1286/16-а є подібними щодо питання застосування строку звернення до адміністративного суду у справах за позовами про оскарження дій суб'єкта владних повноважень щодо здійснення соціальних виплат, відтак, з метою правильного застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права доцільно зупинити провадження у даній справі на підставі пункту 5 частини другої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Пунктом 5 частини другої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Так, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 прийнято до розгляду справу № 510/1286/16-а, предметом розгляду у якій є питання щодо подання позовної заяви з пропуском шестимісячного строку звернення до суду.
Як встановлено із змісту вказаної ухвали за відсутності однозначної практики Верховного Суду України та Верховного Суду потрібно надати відповіді на такі питання:
1. Чи можуть судами застосовуватися у спорах стосовно соціального захисту (для обмеження розміру належних особі сум соціальних виплат) шестимісячні строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та статті 122 в редакції, що є чинною на сьогодні), якщо предметом спору є неотримання особою регулярних (щомісячних тощо) соціальних виплат, які суб'єкт владних повноважень з власної вини не виплачував фізичній особі або виплачував у неповному розмірі?
2. Чи можуть суди застосовувати строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та стаття 122 в редакції, що є чинною на сьогодні), для фактичного встановлення строкових меж (може граничних меж) триваючого правопорушення у сфері реалізації соціальних прав та відповідно цим строком обмежувати доступ особи до суду?
3. Чи може бути факт нездійснення перевірки особою, якій державою призначено пенсію або інші постійні соціальні виплати, правильності нарахування уповноваженими суб'єктами владних повноважень конкретних сум таких виплат або невчасне звернення з відповідним позовом до адміністративного суду підставою для судового захисту її прав лише у межах останніх шести місяців, що передують даті звернення до суду?
4. Чи можуть суди не застосовувати відповідний процесуальний строк, а відповідно до частини шостої статті 7 КАС використовувати як аналогію закону до всіх зазначених вище спорів положення частини другої статті 87 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ); статті 46 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та статей 51, 55 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а деяких інших осіб» (далі - №2262-ХІІ), в яких міститься норма, згідно з якою нараховані (первинно встановлені за відповідною заявою фізичної особи) суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком?
Суд апеляційної інстанції зауважує, що термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і такі, що є тотожними з ними, тобто такими самими як інші.
У загальній теорії права, правовідносини, зазвичай, розуміються як різновид передбачених юридичними нормами чи зумовлених принципами права ідеологічних суспільних відносин, що встановлюються між суб'єктами права щодо об'єктів права на підставі юридичних фактів і виражаються у взаємних правах і обов'язках цих суб'єктів. Тобто, до складу правовідносин включають їх суб'єктів, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів.
Подібність правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, на переконання суду апеляційної інстанції, вказує на тотожність таких, тоді як пункт 5 частини другої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України не вимагає встановлення такої тотожності для вирішення питання щодо зупинення провадження у справі.
Якщо норма права не передбачає, що дія такої поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), відсутній сенс у застосуванні суб'єктного критерію для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Подібний підхід має місце для значимості застосування й об'єктного критерію.
Основний ж критерій встановлення подібності правовідносин - змістовний, який визначається обставинами кожної конкретної справи.
Отже, предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 510/1286/16-а є питання застосування шестимісячного строку звернення до суду.
Предметом адміністративного позову в даній справі є нарахування та виплата позивачу згідно зі статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення за період з 18.03.2020.
Так, в даному випадку позовні вимоги стосуються спірних правовідносин за період з 18.03.2020, відтак, подання позовної заяви 17.09.2020 вказує на те, що ОСОБА_1 звернулася до суду в межах шестимісячного строку, що виключає необхідність досліджувати питання застосування строку звернення до суду.
Наведене свідчить про те, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі № 510/1286/16-а, до набрання законної сили рішенням суду, у якій суд першої інстанції зупинив провадження.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції необґрунтовано зупинив провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини другої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо зупинення провадження у справі, і відповідно до повноважень суду апеляційної інстанції, наданих статтею 320 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 241, 243, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року про зупинення провадження у справі № 460/6973/20 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді Н. М. Судова-Хомюк
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 28.12.2020