28 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/2987/20 пров. № А/857/13992/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Гаврилко С.Є.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
14 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради, в якому просила визнати протиправною бездіяльність по не нарахуванню та невиплаті одноразової грошової допомоги, як учаснику бойових дій в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком за період 2017-2020 років та зобов'язати нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, як учаснику бойових дій за період 2017-2020 років в сумі 24345,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що має статус учасника бойових дій та відповідно до ст. 12 ч. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання щорічної разової грошової допомоги, яка виплачується до 05 травня, за 2017-2020 роки у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з огляду на рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказує, що їй було нараховано щорічну одноразову грошову допомогу до 05 травня як учаснику бойових дій за 2017 рік у розмірі 1200,00 грн, за 2018 рік у розмірі 1265,00 грн, за 2019 рік у розмірі 1295,00 грн, за 2020 рік у розмірі 1390,00 грн. Проте, з такими розмірами щорічної разової грошової допомоги до 05 травня не погоджується та вважає, що така допомога має виплачуватися у розмірі, встановленому ст. 12 ч. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не у розмірі, визначеному у постанові Кабінету Міністрів України № 112 від 19 лютого 2020 року.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року дану позовну заяву в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради щодо не нарахуванню та невиплати позивачеві одноразової грошової допомоги, як учаснику бойових дій в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком за період 2017-2019 років та зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради нарахувати та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу, як учаснику бойових дій за період 2017-2019 років залишено без розгляду.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради, які полягають у зменшенні розміру щорічної разової грошової допомоги ОСОБА_1 до 05 травня за 2020 рік. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з 27 лютого 2020 року застосовуються положення ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), а саме: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Тому, оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», то порушено право позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що позивачу виплачено у 2020 році грошові кошти щорічної разової грошової допомоги за 2020 рік у розмірі 1390,00 грн відповідно до п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України № 112 від 19 лютого 2020 року. Зазначена сума грошової допомоги не могла бути виплачена позивачу у розмірі, що перевищує суму зазначену в постанові Кабінету Міністрів України № 112. Дана грошова допомога є разовою, тобто виплачується щорічно виключно до 05 травня, а чинним законодавством України не передбачена можливість повторних виплат чи доплат.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи(в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін(у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 02 березня 2017 року (а.с.10).
Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради від 25 вересня 2020 року № 1327/01-19 позивачу було нараховано щорічну одноразову грошову допомогу до 05 травня 2020 року як учаснику бойових дій у розмірі 1390,00 грн (а.с.40).
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону № 3551-XII (в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») (далі - Закон № 3551-XII) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Згідно із ст. 17 Закону № 3551-XII фінансування витрат, пов'язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Абзацом «б» пп. 1 п. 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності 01 січня 2008 року) частину п'яту статті 12 Закону № 3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої разова грошова допомога учасникам бойових дій до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Надалі Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із ч. 1 ст. 17-1 Закону № 3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» Кабінетом Міністрів України кожного бюджетного року приймалися відповідні постанови.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Постанова № 112) встановлено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах : учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України у цьому рішенні вказав, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 наголошував, що «забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави» (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини).
Також, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.
Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року, зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).
Частиною 2 ст. 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 встановлено, що окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У цьому випадку застосуванню підлягають положення статті 12 Закону № 3551-XII в редакції Закону № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», частиною п'ятою якої встановлено виплату разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року - 1638 гривень.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня учаснику бойових дій у 2020 році становить 8190,00 грн (1638,00 грн х 5). Сума недоотриманих позивачем коштів становить 6800,00 грн. Виплата позивачу 23 квітня 2020 року разової грошової допомоги у сумі 1390,00 грн не відповідає ст. 12 Закону № 3551-ХІІ та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Мукачівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 260/2987/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 28 грудня 2020 року.