23 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/6175/20 пров. № А/857/13509/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Кушнерика М. П., Пліша М. А.,
з участю секретаря судового засідання - Михальської М. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 380/6175/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Мартинюк В. Я.,
час ухвалення рішення - 09.10.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначена,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправними дії щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 року по 12 жовтня 2018 року; зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 12 жовтня 2018 року з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 року по 12 жовтня 2018 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 12 жовтня 2018 року. В іншій частині у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення в частині визначення базових місяців для здійснення нарахування суми індексації грошового забезпечення є незаконним та необгрнутованим та в цій частині підлягає скасуванню, покликаючись на те, що базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців є січень 2008 року та березень 2018 року, водночас всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у проміжку січня 2008 року - березня 2018 року, посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними. Вважає, що ефективним способом захисту прав позивача буде визначення січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців для здійснення нарахування суми індексації грошового забезпечення, що не було зроблено судом першої інстанції. Просить скасувати оскаржуване рішення в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 квітня 2019 року та в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі із зазначенням базових місяців для нарахування індексації грошового забезпечення - січня 2008 року та березня 2018 року.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум, а суд повинен лише встановити право позивача на її отримання та надати правову оцінку діям відповідача стосовно нарахування чи не нарахування такої індексації. Вважає, що вимога позивача встановити базовий місяць для обчислення індексації є передчасною та спрямована на захист ще не порушеного права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Учасники справи у судове засідання не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, учасники справи подали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутності, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи в їх відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 226 від 12 жовтня 2018 року лейтенанта ОСОБА_1 , командира взводу управління батареї управління 3-го реактивного артилерійського дивізіону, звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 22 вересня 2018 року № 428, з військової служби у запас відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 та Закону України «Про військовий обов'язок військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ на підставі підп. «й» п.2 ч.5 ст.26 - 12 жовтня 2018 року виключено зі списків особового складу військової частини, з усіх видів забезпечення, та направлено на зарахування на військовий облік до Дрогобицько-Бориславського ОРВК Львівської області.
Відповідач листом № 461 від 11 лютого 2020 року повідомив представника позивача, що для виплати індексації в січні 2016 року - лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерства оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалось. Також зазначає, що відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 16 липня 2015 року № 10685/0/14-15/10, від 09 червня 2016 року № 252/10/136-16, від 08 серпня 2017 року № 15966/0/2-17/16, від 08 серпня 2017 року № 78/0/66-17 Порядок не передбачає механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди.
Позивач, вважаючи, що при звільненні йому не виплачено усіх належних до виплати сум, звернувся в суд з цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. Отже, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. При цьому, суд вважав, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача саме при нарахуванні таких сум, а тому вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача встановити базовий місять для обчислення індексації не підлягають задоволенню, оскільки є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 №2011-ХІІ визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з абз.1 ч.1 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абз.2 ч.3 ст.9 цього Закону передбачає, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03 липня 1991 року № 1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (надалі - Порядок №1078).
Відповідно до ст.1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Абз.2 ч.4 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачає, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч.2, 3 ст.9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачу за період з січня 2016 до жовтня 2018 року не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що підтверджується довідкою про доходи виданої ОСОБА_1 Військовою частиною НОМЕР_1 (а.с.16-18).
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. (ст.9 Закону)
Ст.18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” передбачає, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
У пункті 1-1 Порядку № 1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”.
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з п. 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:
1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів;
2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;
3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;
4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;
6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;
7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 1013 від 09 грудня 2015 року, яка набрала чинності з 15 грудня 2015 року та підлягала застосуванню з 01 грудня 2015 року, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.
У редакції Постанови № 1013 від 09 грудня 2015 року пункт 5 Порядку № 1078 викладено у такій редакції:
"У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…".
Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме: Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що доводи відповідача в частині відсутності коштів для виплати індексації не заслуговують на увагу, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі № 825/874/17.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що не нарахування та не виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 12 жовтня 2018 року є протиправною.
Щодо позовної вимоги про стягнення індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 12 жовтня 2018 року з урахуванням базових місяців січня 2008 року та березня2018 року, та, відповідно, доводів позивача в цій частині, то, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що така не підлягає задоволенню, оскільки нарахування сум індексації та визначення базового місяця є виключними дискреційними повноваженнями відповідача, а тому в цій частині позовних вимог необхідно відмовити.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача, як роботодавця, та, оскільки така індексація позивачу не нараховувалася і базовий місяць не визначався, суд позбавлений можливості надавати оцінку дії, яка ще не вчинена (щодо визначення базового місяця).
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення та визначити базовий місяць.
Таким чином, визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, на час виникнення спірних правовідносин нарахування та виплата на користь позивача індексації грошового забезпечення не здійснювалося, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушеного права позивача щодо визначення базового місяця, які підлягають захисту в судовому порядку, у зв'язку з чим колегія суддів не приймає до уваги вказані доводи апелянта.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що бездіяльність відповідача з приводу не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01 жовтня 2016 року по 12 жовтня 2018 року не відповідає визначеним п.1 ч.2 ст.2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та порушує гарантоване державою право позивача на отримання індексації грошового забезпечення, тому таку бездіяльність правильно визнав протиправною; і як похідні вимоги зобов'язав нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2016 року по 12 жовтня 2018 року. Разом з тим, правильно зазначив, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача саме при нарахуванні таких сум, а тому вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача встановити базовий місять для обчислення індексації не підлягають задоволенню, оскільки є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог в частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.229, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 380/6175/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді М. П. Кушнерик
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 28 грудня 2020 року.