22 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/7773/20 пров. № А/857/11920/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.08.2020р. в адміністративній справі за позовом Головного управління ДПС у Волинській обл. до ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи (суддя суду І інстанції: Мачульський В.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 10.08.2020р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-
03.06.2020р. позивач Головне управління /ГУ/ ДПС у Волинській обл. звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив стягнути з відповідача фізичної особи ОСОБА_1 в дохід державного бюджету суму податкового боргу в розмірі 298570 грн. 77 коп. (а.с.1-2).
Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.33-34).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.08.2020р. заявлений позов задоволено; стягнуто з відповідача ОСОБА_1 в дохід державного бюджету податковий борг в розмірі 298570 грн. 77 коп. (а.с.32-34).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.39-46).
Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що позивачем не надано до суду первинної інформації про підставу, дату виникнення можливого податкового зобов'язання відповідача, обґрунтованість нарахування податку на доходи фізичних осіб /ПДФО/ і військового збору в заявлених розмірах. Позивач не надає жодних пояснень та доказів підставності нарахування вказаних податків, хоча такі обставини повинні бути перевірені під час судового розгляду.
Також позивач пропустив строк позовної давності, визначений п.102.4 ст.102 Податкового кодексу /ПК/ України; передбачений строк 1095 днів є присічним для податкового органу. Оскільки операція з прощення (списання) частини грошових коштів АКБ «Укрсоцбанк» мала місце у 2015 році, строк подачі декларації про доходи за 2015 рік завершився 01.05.2016р., а сума податкових зобов'язань підлягала сплаті до 01.08.2016р. Оскільки позивач звернувся до суду лише в 2020 році, тому вказаний строк пропущений.
Судом допущено низку процесуальних порушень під час розгляду справи, які полягають в розгляді позовної заяви, з якої не сплачений судовий збір; позивач не надав належних доказів скерування відповідачу копії позовної заяви з додатками; суд позбавив права відповідача на подачу відзиву на позов; розгляд справи помилково проведений судом в порядку спрощеного провадження, що унеможливило реалізацію відповідачем права на ознайомлення з матеріалами справи.
Позивачем ГУ ДПС у Волинській обл. скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального законодавства та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.68-70).
Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Для забезпечення повідомлення апелянта всіма доступними суду засобами зв'язку розгляд справи був відкладений на 22.12.2020р., при цьому ОСОБА_1 був повідомлений про такий.
Водночас, колегія суддів не убачає підстав для задоволення клопотання апелянта про розгляд справи в присутності сторін, оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Апелянтом подану апеляційну скаргу, в якій детально та послідовно обґрунтовано свою правову позицію по справі, до поданої скарги долучені додаткові докази, які долучені до матеріалів справи.
Правових підстав для висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, колегія суддів не убачає.
Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних мотивів.
Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Розглядувані відносини по стягненню податкового боргу регулюються приписами ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 якого податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється (п.41.2 ст.41 ПК України).
Право контролюючих органів на звернення до суду з позовом щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини передбачене пп.20.1.34 п.20.1 ст.20 ПК України.
Згідно п.95.1 ст.95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (п.95.2 вказаної статті).
За правилами п.87.11 ст.87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Вирішуючи наведений спір, суд першої інстанції виходив з того, що сума податкового боргу відповідача складає 298570 грн. 77 коп. Вказаний борг виник внаслідок несплати суми грошових зобов'язань, визначених згідно податкових повідомлень-рішень №№ 0006321302, 0006331302 від 05.04.2019р., які набули статусу узгоджених. Також зверненню до суду із згаданим позовом передувало скерування на адресу відповідача податкової вимоги № 115903-55 від 27.05.2019р., яка вручена адресату 04.07.2019р.
Оскільки вжиті податковим органом заходи не призвели до погашення платником податків вказаного боргу, тому ГУ ДПС у Волинській обл. звернулося із відповідним позовом до суду.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне.
Із змісту заявленого ГУ ДПС у Волинській обл. позову слідує, що його предметом є стягнення з відповідача ОСОБА_1 податкового боргу в загальному розмірі 298570 грн. 77 коп.
За таких обставин під час розгляду справи суд повинен перевірити підстави та періоди виникнення вказаної заборгованості, правильність обчислення суми боргу, наявність або відсутність платежів в рахунок погашення цієї суми (повного чи часткового), а також з'ясувати та зазначити у своєму рішенні, із яких сум складається цей борг та на підставі яких документів відповідач повинен його сплачувати. При цьому, належить витребувати і дослідити зазначені документи, навівши в рішенні суму кожного платежу, граничний строк сплати податкового зобов'язання і суму штрафу за порушення цього строку.
Сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання, відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, є податковим боргом.
Згідно з пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Відповідно до пп.54.5 ст.54 ПК України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до пп.«е» п.176.1 ст.176 ПК України платники податку зобов'язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов'язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих органом державної податкової служби, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку.
Аналіз зазначених норм закону свідчить, що у платника податку виникає безумовний обов'язок зі сплати грошового зобов'язання після його узгодження. Несплачена сума грошового зобов'язання у встановлений законом строк є податковим боргом.
За змістом п.59.1 ст.59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Право податкового органу на направлення платнику податків податкової вимоги у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп.54.3.1 - 54.3.6 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, виникає лише на 11-й день після отримання платником податкового повідомлення-рішення за умови неініціювання процедури оскарження такого рішення контролюючого органу.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований 05.10.2005р. фізичною особою-підприємцем, що стверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1005798054 від 30.09.2019р. (а.с.3).
Відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями, наданими Управлінням Державної міграційної служби України у Волинській обл. (а.с.25).
Згідно облікових даних ГУ ДПС у Волинській обл. станом на 30.09.2019р. за відповідачем ОСОБА_1 (як фізичною особою) обліковується непогашений податковий борг в загальному розмірі 276849 грн. 25 коп., в тому числі:
по ПДФО - 276849 грн. 25 коп. (недоїмка - 195476 грн. 68 коп., пеня - 81372 грн. 57 коп.);
з військового збору - 21721 грн. 52 коп. (недоїмка - 15333 грн. 33 коп., пеня - 6388 грн. 39 коп.) (а.с.4-5).
Розмір податкового боргу стверджується довідкою про наявність заборгованості по платежах до бюджету (а.с.4), розрахунком сум податкового боргу (а.с.5), даними облікової картки платника податків по вказаних платежах (а.с.11-12).
Розглядуваний податковий борг виник внаслідок несплати відповідачем як фізичною особою наступних грошових зобов'язань:
з ПДФО - згідно податкового повідомлення-рішення № 0006321302 від 05.04.2019р. в сумі 195306 грн. 68 коп., в т.ч. 156245 грн. 34 коп. основного платежу, 39061 грн. 34 коп. штрафних (фінансових) санкцій, а також податкового повідомлення-рішення № 0006331302 від 05.04.2019р. в сумі 170 грн. застосованого штрафу (а.с.7, 9).
з військового збору - згідно податкового повідомлення-рішення № 0006341302 від 05.04.2019р. в сумі 15333 грн. 13 коп., в т.ч. 12266 грн. 50 коп. основного платежу, 3066 грн. 63 коп. штрафних (фінансових) санкцій (а.с.8).
Вказані податкові повідомлення-рішення були скеровані на податкову адресу відповідача, однак не були вручені адресатові по причині закінчення встановленого строку зберігання (а.с.10).
З метою погашення податкового боргу податковим органом скеровано на адресу відповідача податкову вимогу № 115903-55 від 27.05.2019р. на суму 298570 грн. 77 коп., яка вручена адресатові 04.07.2019р., що стверджується копією повідомлення про вручення рекомендованого відправлення (а.с.6).
Також відповідно до вимог ст.129 ПК України позивачем нараховано пеню в сумі 81372 грн. 57 коп. по ПДФО та 3066 грн. 63 коп. по військовому збору.
Під час судового розгляду справи відповідачем не представлено будь-яких переконливих доказів щодо неправомірності нарахування спірної суми заборгованості, останнім не спростовано правильності нарахування розглядуваної суми боргу.
Також суду не надано доказів оскарження в адміністративному чи у судовому порядку винесених податкових повідомлень-рішень.
Разом з тим, відповідачем було оскаржено в адміністративному порядку податкову вимогу № 115903-55 від 27.05.2019р., однак рішенням ДФС України № 40960/6/98-99-17-05-15 від 23.08.2019р. скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а спірну вимогу - без змін (а.с.55-57).
Із змісту вказаного рішення слідує, що відповідно до п.75.1 ст.75, п.78.1 ст.78, ст.79 ПК України та наказу ГУ ДФС у Волинської обл. № 117 від 16.01.2019р. контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 (Акт перевірки № 2020/03-20-13 02/ НОМЕР_1 від 01.02.2019р.) з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування та військового збору за 2015 рік (додаткове благо).
Перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 порушено вимоги п.162.1 ст.162, п.163.1 ст.163, п.164.1 ст.164, пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, внаслідок чого занижено ПДФО та військовий збір за 2015 рік. Зазначений акт перевірки направлено платнику податків засобами поштового зв'язку (штриховий ідентифікатор 4301036934454) на адресу: АДРЕСА_1 . Лист повернувся на адресу контролюючого органу без вручення з відміткою «За закінченням встановленого строку зберігання».
Таким чином, при винесенні рішення по справі колегія суддів враховує, що наведені грошові зобов'язання є узгодженими, а відтак останні правомірно покладені в основу визначення податкового боргу платника податків.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність у відповідача податкового боргу у вказаній сумі, доказів погашення якого останнім на час розгляду справи в суді першої інстанції не представлено.
В частині доводів апелянта про недотримання порядку надсилання спірних податкових повідомлень-рішень, що ставить під сумнів узгодженість визначених грошових зобов'язань, колегія суддів враховує наступне.
Як вбачається з копії поштового конверта зі штриховим ідентифікатором 43010 37189710, яким платнику податків було надіслано податкові повідомлення-рішення №№ 0006321302, 0006331302, 0006341302 від 05.04.2019р., на підставі яких виник податковий борг, вказане поштове відправлення було повернуто 10.05.2019р. відділенням поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання» (а.с.10).
Відповідно до п.45.1 ст.45 ПК України платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу.
Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.
Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Також згідно з пп.16.1.11 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи - підприємця.
Із урахуванням наведеного, обов'язок щодо визначення податкової адреси покладено законом на платника податків. Останній зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою, яка визначена останнім податковою адресою та за якою контролюючий орган надсилає адресовану платнику податків кореспонденцію.
В разі невиконання цього обов'язку платник податків не вправі посилатися на неотримання ним кореспонденції від контролюючого органу як на обставину, що звільняє його від відповідальності у зв'язку із настанням негативних для нього наслідків.
Стаття 42 ПК України передбачає умови, за дотримання яких кореспонденція від контролюючого органу до платника податків вважається належним чином надісланою, а саме:
якщо кореспонденцію надіслано за належною адресою платника податків, якою є його місцезнаходження та податкова адреса;
якщо поштове відправлення оформлено шляхом надіслання рекомендованого листа з повідомленням про вручення.
Також стаття 42 ПК України передбачає можливість вручення запиту особисто адресату чи його представнику.
Згідно з п.42.2 ст.42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Абзацом 6 п.42.4 ст.42 ПК України визначено, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Правова конструкція цієї норми жодним чином не визначає черговості або переважності застосування податковим органом будь-якого із зазначених способів. Вжиття у наведеному законодавчому приписі сполучника «або» вказує на рівнозначність зазначених способів та можливість використання будь-якого із них за вибором податкового органу.
При цьому надіслання у розумінні цієї норми передбачає направлення адресатові (платникові) кореспонденції з повідомленням про вручення. Тобто для факту надіслання достатньою є передача податковим органом відповідного виду поштової кореспонденції на пошту.
Відповідно до п.58.3 ст.58 ПК України у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що приписи ПК України не передбачають умови та обов'язку контролюючого органу слідкувати за правильністю та належністю вручення платнику податків поштового відправлення, адже такий обов'язок на ньому лежав би за умови якби він особисто здійснював вручення такого запиту платнику податків, а не скористався послугами поштового зв'язку.
Слід зазначити, що платник зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою, яка фактично являється його місцезнаходженням і за якою податковий орган правомірно надсилає усю адресовану платникові кореспонденцію. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатися на неотримання ним кореспонденції податкового органу як на обставину, що звільняє його від відповідальності у зв'язку з настанням негативних для нього наслідків.
Водночас, факт отримання документів платником податків має важливе значення, оскільки з цим моментом законодавство пов'язує відлік певних строків. Вважається, що документи належним чином вручені, якщо вони надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Під адресою платника слід розуміти його місцезнаходження або податкову адресу.
З огляду на приписи ст.42, п.58.3 ст.58 ПК України розглядувані податкові повідомлення-рішення вважаються врученими 10.05.2019р., відтак з цієї дати розпочинається 10-денний строк, передбачений для сплати платником податків відповідних грошових зобов'язань.
Оскільки відповідачем не було оскаржено в адміністративному чи судовому порядку податкові повідомлення-рішення, сплата податкових зобов'язань не відбулася, тому сума визначених грошових зобов'язань набула статусу узгоджених зобов'язань.
Відповідно до вимог пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України у відповідача, починаючи з 21.05.2019р., виник податковий борг.
Щодо дотримання строків стягнення податкового боргу колегія суддів зазначає наступне.
Строки стягнення податкового боргу в податкових правовідносинах визначаються нормами ПК України.
Згідно з п.102.1 ст.102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до п.102.4 ст.102 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Звідси, визначене контролюючим органом грошове зобов'язання (незалежно від того, на який з 1095 днів припаде відповідне визначення) в разі його несплати платником податків набуває статусу податкового боргу. З дня виникнення податкового боргу починається відлік строку тривалістю 1095 днів для звернення податкового органу до суду з вимогою, пов'язаною зі стягненням такого боргу.
У розглядуваному випадку відлік строку звернення контролюючого органу до суду (1095 днів) розпочався з дати виникнення боргу - 21.05.2019р., а Головне управління ДПС у Волинській обл. звернулося до суду з позовом про стягнення податкового боргу в межах передбаченого строку - 03.06.2020р.
Також податковим органом дотримані строки, визначені п.95.2 ст.95 ПК України, згідно яких стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Оскільки законодавець пов'язує перебіг строку звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу саме з датою виникнення податкового боргу, якою є наступний за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов'язань, позивач є таким, що вчасно звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення податкового боргу, тобто, в межах 1095 днів, що настають за днем виникнення такого податкового боргу.
При вирішення наведеного питання колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, яка викладена у постановах від 27.04.2018р. в справі № 814/12/17, від 15.05.2018р. в справі № 809/1422/16.
Стосовно правомірності визначення позивачем суми грошових зобов'язань колегія суддів звертає увагу на таке.
Факт узгодження грошового зобов'язання створює для платника податків обов'язок сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк. Своєю чергою, невиконання обов'язку зі сплати узгодженого грошового зобов'язання у встановлений законом строк має наслідком включення такого зобов'язання до податкового боргу платника податків, процедура стягнення якого визначається законом.
Враховуючи, що після узгодження грошових зобов'язань у відповідача виник обов'язок їх сплатити у встановлені законом строки і за закінченням таких строків узгоджені податкові зобов'язання стали податковим боргом, зважаючи на факт несплати відповідачем податкового боргу, надіслання позивачем податкової вимоги відповідачеві, позов про стягнення такого боргу підлягає до задоволення.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що факт узгодження грошового зобов'язання, несплата його у встановлений законом строк та набрання таким зобов'язанням якості податкового боргу виключає підстави для оцінки судом правомірності визначення податковим органом грошового зобов'язання у справі, де предметом позову є стягнення такого боргу.
Отже, питання правомірності податкових повідомлень-рішень, якими визначені суми грошових зобов'язань з ПДФО та військового збору, не може бути предметом доказування у межах даного позову, оскільки такі рішення суб'єкта владних повноважень не є предметом позову у даній справі.
Окрім цього, належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом.
Фактично спірні правовідносини виникли не за участю ОСОБА_1 як ФОПа, а з фізичною особою (громадянином) у зв'язку із виявленим порушенням податкового законодавства щодо декларування сум прощеного (анульованого) кредитором боргу.
В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, колегія суддів вважає, що саме ОСОБА_1 як фізична особа (а не суб'єкт господарювання - ФОП) є належним відповідачем за даним позовом.
В частині допущених судом порушень процесуального закону, на які вказує апелянт, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.
Твердження відповідача про несплату контролюючим органом судового збору за подання позовної заяви не відповідає дійсності, оскільки в матеріалах справи є наявним платіжне доручення № 771 від 03.06.2020р., відповідно до якого судовий збір сплачено у встановлених законом порядку та розмірі (а.с.21, 22-23).
Стосовно доводів апелянта про неналежне повідомлення його судом першої інстанції про час та місце розгляду справи колегія суддів враховує, що процесуальні документи скеровувалися судом першої інстанції на адресу проживання відповідача, однак останні не були йому вручені через його відсутність за цією адресою.
Зокрема, наведена обставина стверджується наявними у справі списком № 895 від 15.07.2020р. згрупованих рекомендованих з повідомленням відправлень (а.с.28-29), списком № 6403 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих, поданих в поштове відділення Луцьк-25 (а.с.30).
Поштове відправлення № 4302521868261, який відправлений 15.07.2020р. судом на адресу: АДРЕСА_2 , не був вручений одержувачу через його відсутність вдома. 21.07.2020р. вказаний лист був повернутий за зворотньою адресою та 22.07.2020р. вручений за дорученням працівнику суду.
Такі факти стверджується роздрукованим трекінгом Укрпошти (а.с.31), а також представленою апелянтом довідкою Укрпошти № 15-05-903 від 08.09.2020р. (а.с.58).
Водночас, згідно з ч.11 ст.126 КАС України у разі повернення поштового відправлення з повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Отже, за розглядуваних обставин судом дотримані вимоги щодо скерування на адресу відповідача процесуальних документів, однак такі були невручені не з вини суду, а через відсутність відповідача за своїм місцем проживання.
Порядок розгляду справ за правилами спрощеного позовного провадження регламентований главою 10 КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Звідси, право вибору розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження або у загальному позовному провадженні належить суду, за винятком певних обмежень, визначених процесуальних законом.
Призначаючи розглядувану справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, суд відніс вказану справу до справ незначної складності, про що зазначив в ухвалі від 19.06.2020р. про відкриття провадження в адміністративній справі (а.с.26 і на звороті).
Відповідно до закріпленого в п.20 ч.1 ст.4 КАС України визначення адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - це адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з п.10 ч.6 ст.12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, серед інших, справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Пряме застереження щодо неможливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження міститься в частині четвертій цієї ж статті, за приписами якої виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, відповідно до положень чинного процесуального закону суд, проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи тощо, має право на власний розсуд визнати адміністративну справу справою незначної складності (малозначною справою), крім прямо передбачених законом випадків.
Звідси, будь-яких порушень процесуального закону щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження колегія суддів не убачає.
Водночас, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін не призвів до неправильного вирішення справи по суті; також відповідач не був позбавлений можливості під час апеляційного розгляду справи надати свої заперечення проти заявлених позовних вимог, а також заявити відповідні клопотання.
Колегія суддів відхиляє інші доводи апелянта, які наведені у поданій ним апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають; представлені позивачем докази є належними і допустимими, а відтак останні правомірно прийняті судом першої інстанції до уваги.
Таким чином, колегія суддів вважає заявлений позов підставним та обґрунтованим, а тому такий підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.
Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.08.2020р. в адміністративній справі № 140/7773/20 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді В. З. Улицький
С. М. Кузьмич
Дата складення повного тексту судового рішення: 28.12.2020р.