28 грудня 2020 року м. Житомир справа № 240/6132/18
категорія 111020300
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Токаревої М.С.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги.,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0057516-5313-0650 від 17.08.2018 та податкову вимогу №60254-53 від 13.11.2018 Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області.
Також у прохальній частині позовної заяви просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем неправомірно прийнято податкове повідомленням-рішенням №0057516-5313-0640 від 17.08.2018, яким йому визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості. Зазначає, що нежитлова будівля (склад), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1889,2 м.кв, власником якої він є, використовується ним у приватній підприємницькій діяльності, як нежитлова будівля. Відповідно до відомостей з технічного паспорту така будівля є виробничо-складською будівлею, відноситься до будівель промисловості, що обумовлює висновок про те, що ці приміщення не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України.
Щодо податкової вимоги №60254-53 від 13.11.2018, зазначає, що вона прийнята контролюючим органом у період оскарження податкового повідомлення-рішення №0057516-5313-0640 від 17.08.2018, оскільки рішення за результатами розгляду скарги позивача Державною фіскальною службою України прийнято лише 16.11.2018. Відповідно до положень ст.59 Податкового кодексу України податкове зобов'язання до моменту прийняття рішення за результатами оскарження податкового-повідомлення рішення є неузгодженим, тому до зазначеного моменту немає жодних підстав стверджувати, що у позивача існує податковий борг.
Вважаючи, що оскаржуване рішення та податкова вимога є незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують його права та законні інтереси, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 було частково задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №60254-53 від 13.11.2018.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 352 грн 40 (сорок) коп.
Ухвалою Верховного Суду від 22.04.2020 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2019 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.08.2018 № 0057516-5313-0650.
Справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою від 12.02.2020 справу прийнято до провадження суддею ОСОБА_2 та призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на вказані обставини при новому розгляді справи суд надає оцінку та вирішує по суті лише частину позовних вимог щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 17.08.2018 № 0057516-5313-0650.
У встановлений судом строк відповідачем було подано відзив на позовну заяву за змістом якого він просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву вказано, що згідно поданої позивачем декларації платника Єдиного податку в 2017 році ФОП ОСОБА_1 не здійснював діяльності пов'язаної із виробництвом будь-якого виду продукції. Видами підприємницької діяльності у звітному періоді відповідно були: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД 68.20); надання інших допоміжних комерційних послуг (КВЕД 82.99), а тому відповідач стверджує, що ОСОБА_1 не займається виробництвом промислової продукції та являється промисловим підприємством, а тому він не звільняється від податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки відповідно до абзацу "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи суд дійшов наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ОСОБА_1 , є, зокрема, власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1889,2 кв.м.
Згідно з технічним паспортом на вказане приміщення, будівля, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1889,2 кв.м є нежитловою виробничою складською будівлею.
Рішенням Малинської міської ради Житомирської області 18 сесії сьомого скликання від 14 липня 2016 року №118 встановлено на 2017 рік ставки податку для об"єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування.
Рішенням Малинської міської області Житомирської області 31 сесії сьомого скликання від 17.02.2017 №11 "Про внесення змін до рішення 18 сесії сьомого скликання від 14.07.2016 "Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік в м.Малині", встановлено на 2017 рік ставки податку для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування.
17 серпня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 цього Кодексу прийнято податкове повідомлення-рішення №0057516-5313-0640, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік у розмірі 60454,4 грн.
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, внормовано приписами статті 266 Податкового кодексу України (далі -ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із підпунктом 266.1.1пункту266.1статті266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.2.1пункту266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1та 266.3.2 пункту266.3статті266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.5.1пункту 266.5статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
У п.266.2ст.266 ПК України наведений перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування. Так, згідно з пп. "є" пп.266.2.2п.266.2ст.266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні, заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5
"Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
До групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить також клас (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" до якого належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
Тобто, підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Наведені норми свідчать, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17.
Суд погоджується з доводами позивача, що у вказаному правовому висновку ВС/КАС, не зазначено, що об'єкт нерухомості повинен використовуватися за призначенням саме його власником.
Згідно наданих позивачем копій договорів про спільну діяльність від 30.12.2015 та від 01.02.2017 виробничо-складське приміщення використовувалося і продовжує використовуватися для виробництва та складування промислової продукції.
Це прямо узгоджується з КВЕД 68.20 (надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна). Цивільне (глава 77 ЦКУ) та господарське (ст.134 ГКУ) законодавство прямо передбачають можливість ведення спільної діяльності суб'єктами господарювання без створення юридичної особи (у формі простого товариства).
Окрім цього, долученими позивачем доказами підтверджується, що ці будівлі використовувалися позивачем у своїй господарській діяльності за їх функціональним призначенням, а отже вони не є об'єктом оподаткування.
Варто наголосити, що з принципу (презумпції) правомірності дій платника податків року Європейський суд з прав людини вивів правило найбільш сприятливого тлумачення нормативно-правових актів. Так, у справі "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року ЄСПЛ визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення певного важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону"», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. ЄСПЛ наголосив, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків, національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків. Однак у справі, що розглядається, органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
Згідно зі ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем, що свідчить про обґрунтованість та законність позовних вимог, а відтак, суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з вимогами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідент.код НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника, буд.7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 39459195) щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0057516-5313-0650 від 17.08.2018 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №0057516-5313-0650 від 17.08.2018.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 352 грн 40 (сорок) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева