Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 грудня 2020 р. Справа№200/9810/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )
до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (код ЄДРПОУ 41336065, 87555, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, б. 70)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, скасування рішення,
У жовтні 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (код ЄДРПОУ 41336065, 87555, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, б. 70), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо не призначення ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на підставі заяви ОСОБА_1 від 11 березня 2020 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 23 березня 2020 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на підставі заяви ОСОБА_1 від 11 березня 2020 року;
- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради призначити ОСОБА_1 за заявою ОСОБА_1 від 11 березня 2020 року щомісячну адресну допомогу як особі, що переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, а також виплатити заборгованість із цієї допомоги, що виникла за період її несплати.
Ухвалою суду від 26 жовтня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними зобов'язання вчинити дії. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
В обґрунтування позову зазначає, що є внутрішньо переміщеною особою, отримувала щомісячну адресну грошову допомогу на покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, яка у 2018 році була припинена на підставі пункту 7 Порядку надання адресної допомоги, як працездатній особі, яка не працює. Проте після працевлаштування та надання довідки з місця роботи виплата адресної допомоги не призначена. Рішенням Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 23 березня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на підставі заяви ОСОБА_1 від 11 березня 2020 року.
Просить задовольнити позовні вимоги.
В установлений судом строк відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи Донецького окружного адміністративного суду були надані заперечення на адміністративний позов позивача, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача.
Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що його дії узгоджуються з приписами Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. №505, відповідно до якого особам працездатного віку, яким грошова допомога була припинена відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога на наступний строк не призначається. Просить відмовити у задоволенні позову.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, установив.
ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Департаменті соціального захисту населення Маріупольської міської ради, як внутрішньо переміщена особа. В період з 28 листопада 2017 року по 27 травня 2018 року позивач отримувала адресну допомогу у складі родини її сина ОСОБА_2 зі зменшенням як працездатна непрацююча особа.
У вересні 2018 року позивач звернулася до відповідача про призначення їй щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до витягу з протоколу № 39 від 25 вересня 2018 року комісії міської комісії з розгляду питань (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам міської ради, вказана комісія вирішила призначити (відновити) соціальні виплати. В свою чергу, згідно з повідомленням Управління праці та соціального захисту населення Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 05 листопада 2018 року, позивач не має права на допомогу як внутрішньо переміщеним особам па підставі п. 7 постанови КМУ № 505 від 01.10.2014 року, якщо працездатна особа не працевлаштувалась протягом двох місяців з дня призначення допомоги на проживання, розмір на наступні два місяці зменшується на 50%, а наступний період припиняється.
11 березня 2020 року позивач вдруге звернулася до відповідача з заявою щодо призначення адресної допомоги на себе за період з 11 березня 2020 року.
Відповідно до витягу з протоколу № 16 від 17 березня 2020 року зазначеної вище міської комісії вирішено призначити (відновити) позивачу соціальні виплати.
Однак, згідно з повідомленням Управління праці та соціального захисту населення Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 23 березня 2020 року позивачу знов було відмовлено у призначенні допомоги з тих самих підстав, що і в зазначеному вище повідомлені від 05 листопада 2018 року. При цьому, довідкою Управління планування та розвитку персоналу Департаменту «Апарат виконавчого комітету» Маріупольської міської ради від 09 вересня 2020 року № 219/04-40 підтверджується, що з 03.09.2018 року по теперішній час позивач працюю в Маріупольській міській раді на посаді державного соціального інспектора відділу соціальних інспекторів департаменту соціального захисту населення міської ради. Тобто, на час звернення до відповідача із заявою позивач вже була працевлаштованою особою.
Позивач звернулася до відповідача з відповідним письмовим зверненням від 18 вересня 2020 року.
01 жовтня 2020 року за № 4-11627-14-1.1.2 відповідач надав відповідь на вказане звернення та зазначив, що відповідно до рішення відповідача від 23 березня 2020 року позивачу будо відмовлено у наданні грошової допомоги як працездатній особі, якій було припинено виплату грошової допомоги відповідно до п. п. 3, 7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. № 505.
Судом також установлено, що рішенням департаменту від 13 грудня 2017 року допомога ОСОБА_2 на сім'ю була призначена на період
з 28.11.2017 по 27.01.2018 в розмірі 1326,00 грн;
з 28.01.2018 по 27.03.2018 в розмірі 1105.00 грн.;
з 28.03.2018 по 27.05.2018 в розмірі 884,00 грн.
ОСОБА_1 повідомила департамент, що не працює, та надала копію трудової книжки НОМЕР_2 , в якій було зазначено, що вона звільнена з 29 грудня 2017 року, у зв'язку з чим рішенням департаменту було проведено перерахунок в межах терміну призначення, а саме:
з 01.01.18 по 27.01.18 в розмірі 1326,00;
з 28.01.2018 по 27.03.2018 в розмірі 884.00 грн.
з 28.03.2018 по 27.05.2018 в розмірі 442.00 грн.
На думку відповідача відповідно до абз. 10 п. 3 Порядку особам працездатного віку, яким виплату грошової допомоги було припинено відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога не призначається, крім осіб, які після припинення виплати грошової допомоги втратили працездатність. Оскільки ОСОБА_1 виплату допомоги було припинено відповідно до п. 7, та після припинення виплати ОСОБА_1 , не втратила працездатність, то рішенням департаменту від 23 березня 2020 року грошову допомогу на звернення від 11 березня 2020 року не призначено.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. №505 затверджено Порядок надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - Порядок).
Згідно пункту 2 цього Порядку грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.
Пунктом 3 Порядку №505, грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім'ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди у довільній формі про виплату йому грошової допомоги від інших членів сім'ї (далі - уповноважений представник сім'ї) у таких розмірах: для осіб, які отримують пенсію, та інших осіб, які досягли пенсійного віку (крім осіб з інвалідністю), дітей, осіб, які досягли 18-річного віку та продовжують навчання за денною формою в закладах освіти, що забезпечують здобуття повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної) або вищої освіти, до закінчення таких закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, - 1000 гривень на одну особу (члена сім'ї); для осіб з інвалідністю I групи та дітей з інвалідністю - 130 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для осіб з інвалідністю II групи - 115 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для осіб з інвалідністю III групи - прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність; для працездатних осіб - 442 гривні на одну особу (члена сім'ї).
Загальний розмір допомоги на сім'ю розраховується як сума розмірів допомоги на кожного члена сім'ї та не може перевищувати 3000 гривень, для сім'ї, до складу якої входить одна особа з інвалідністю або дитина з інвалідністю, - 3400 гривень, для багатодітної сім'ї - 5000 гривень. Загальний розмір допомоги на сім'ю, до складу яких входять двоє і більше осіб з інвалідністю (дітей з інвалідністю), максимальним розміром не обмежується. Якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, відбулися зміни, розмір грошової допомоги перераховується з місяця, наступного за місяцем виникнення таких змін, за заявою уповноваженого представника сім'ї або інформацією, поданою компетентним органом.
Особам працездатного віку, яким виплату грошової допомоги було припинено відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога не призначається, крім осіб, які після припинення виплати грошової допомоги втратили працездатність.
Згідно пункту 6 Порядку від 01.10.2014р. №505 грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто із членів сім'ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану;
будь-хто з членів сім'ї має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у сумі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Пунктом 7 цього Порядку передбачено, що якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку (крім громадян, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку; громадян, які доглядають за дітьми, що потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більш як до досягнення ними шестирічного віку; громадян, які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають за ними; громадян, які доглядають за особами з інвалідністю I групи або дітьми з інвалідністю віком до 18 років, або особами з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, або особами, які досягли 80-річного віку; а також фізичних осіб, які надають соціальні послуги, та студентів денної форми навчання), які не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім'ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період - припиняється.
У разі звільнення та подальшого непрацевлаштування працездатного члена сім'ї грошова допомога на цього члена сім'ї через два місяці з дня, що настає за днем звільнення, зменшується на 50 відсотків, а через чотири місяці з дня, що настає за днем звільнення, - припиняється.
При цьому, положення абзацу першого цього пункту щодо припинення виплати грошової допомоги в разі непрацевлаштування особи не застосовуються у період карантину та протягом одного місяця після його скасування.
Відповідно до пункту 12 Порядку №505 виплата грошової допомоги припиняється з наступного місяця у разі подання уповноваженим представником сім'ї заяви про припинення виплати грошової допомоги;
надання інформації державної служби зайнятості про те, що працездатні члени сім'ї протягом чотирьох місяців не працевлаштувалися за сприянням державної служби зайнятості або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють;
зняття з обліку внутрішньо переміщеної особи;
виявлення уповноваженим органом факту подання недостовірної інформації або неповідомлення про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги;
у разі смерті внутрішньо переміщеної особи.
Виплата грошової допомоги може бути поновлена, якщо протягом місяця з місяця припинення її виплати уповноважений представник сім'ї повідомив уповноваженому органу про зміну обставин, які вплинули на припинення виплати грошової допомоги.
В ході розгляду справи судом установлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, яка була вимушена покинути своє постійне місце проживання у м. Лагутине Луганської області та у зв'язку із проведенням антитерористичної операції перемістився з тимчасово окупованої території до м. Маріуполь, Донецької області.
Судом установлено, що позивач отримував щомісячну адресну допомогу у період з 01.01.18 по 27.01.18 в розмірі 1326,00; з 28.01.2018 по 27.03.2018 в розмірі 884.00 грн.; з 28.03.2018 по 27.05.2018 в розмірі 442.00 грн.
Відповідно до витягу з протоколу № 39 від 25.09.2018 року комісії міської комісії з розгляду питань (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам міської ради, вказана комісія вирішила призначити (відновити) соціальні виплати. В свою чергу, згідно з повідомленням Управління праці та соціального захисту населення Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 05.11.2018р., позивач не має права на допомогу як внутрішньо переміщеним особам па підставі п. 7 постанови КМУ № 505 від 01.10.2014 року, якщо працездатна особа не працевлаштувалась протягом двох місяців з дня призначення допомоги на проживання, розмір на наступні два місяці зменшується на 50%, а наступний період припиняється.
11 березня 2020 року позивач звернулася до відповідача із заявою для призначення їй щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі оплату житлово-комунальних послуг, як працюючій особі.
Згідно з повідомленням Управління праці та соціального захисту населення Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 23 березня 2020 року позивачу знов було відмовлено у призначенні допомоги з тих самих підстав, що і в зазначеному вище повідомлені від 05 листопада 2018 року. При цьому, довідкою Управління планування та розвитку персоналу Департаменту «Апарат виконавчого комітету» Маріупольської міської ради від 09.09.2020 року № 219/04-40 підтверджується, що з 03 вересня 2018 року по теперішній час позивач працює в Маріупольській міській раді на посаді державного соціального інспектора відділу соціальних інспекторів департаменту соціального захисту населення міської ради.
Суд виходить з того, що відповідно до положень пунктів 2 - 7, 12 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг №505 грошова допомога на наступний строк не призначається тільки тим особам, які продовжують перебувати у статусі непрацевлаштованої (безробітної) особи, а у разі якщо така особа працевлаштувалась і її статус не суперечить зазначеним вище пунктам Порядку, то вона знову набуває право на призначення щомісячної адресної допомоги.
Порядком №505 не встановлено жодного обмеження особи звернутися після працевлаштування з новою заявою про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Мотиви та доводи відповідача наведені у відзиві, є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судом встановлено, що заяву про призначення спірної допомоги позивачем подано після закінчення періоду, на який таку допомогу було призначено перший раз, з часу припинення виплати позивачу спірної допомоги (травень 2018 року) минуло майже рік, передбачені Порядком №505 підстави для відмови у призначенні допомоги відсутні, а тому суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України Суд зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності. Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
У разі припинення виплати особі грошової допомоги на підставі пункту 7 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, така допомога їй не призначається лише на наступний строк. При цьому, чинним законодавством не встановлено заборони на призначення такої допомоги особі в подальшому.
З системного аналізу пункту 12 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг вбачається, що вказаним пунктом регулюються умови припинення призначеної грошової допомоги та умови поновлення виплат допомоги, яка була раніше призначена але її виплата була припинена з зазначених підстав.
Порядок не містить заборони чи інших обмежень на право отримання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за умови її отримання раніше.
Порядок не містить правових обмежень для повторного, через певний проміжок часу, звернення за допомогою внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом у постановах від 27.03.2018р. № 333/3750/17 та від 29.08.2018р. № 415/1691/17.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Водночас, суд зазначає наступне.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У справі “East/West Alliance Limited проти України” (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування”.
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах “Beyeler v. Italy” № 33202/96, “Oneryildiz v. Turkey” № 48939/99, “Moskal v. Poland” № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі “Hasan and Chaush v. Bulgaria” № 30985/96).
На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження” суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).
В той же час, повноваження суб'єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі №К/31204/15).
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
В контексті розгляду даної справи, повноваження щодо призначення ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги як особі, що переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг є дискреційними повноваженнями відповідача. Таким чином, слід зобов'язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради повторно розглянути заяву позивача з врахуванням висновків суду.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (код ЄДРПОУ 41336065, 87555, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, б. 70) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо не призначення ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на підставі заяви ОСОБА_1 від 11 березня 2020 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 23 березня 2020 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на підставі заяви ОСОБА_1 від 11 березня 2020 року.
Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 березня 2020 року щодо призначення щомісячної адресної допомоги як особі, що переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з урахуванням висновків суду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 24 грудня 2020 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова