28 грудня 2020 року Справа № 160/15481/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Віхрової В.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
23.11.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого законом на 01.01.2018 року, на 01.01.2019 року, на 01.01.2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704 та норми приміток Додатків 1-14 до неї;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату всіх проведених виплат (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, в тому числі вихідної допомоги при звільненні) грошового забезпечення за період з 01.01.2018 року по 24.07.2020 року ОСОБА_1 , з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого законом на 01.01.2018 року, на 01.01.2019 року, на 01.01.2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, з врахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої виплати грошового забезпечення з 01.01.2018 року по 24.07.2020 року однією сумою.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 до 24.07.2020 року. 31.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив провести обчислення та виплату його повного грошового забезпечення за заявою з 01.01.2018 року та з 02.08.2020 року, виходячи з 50 % розміру мінімальної заробітної плати в 2018 році - 1861,50 грн., в 2019 році - 2086,50 грн., в 2020 році - 2361,50 грн. Відповідач листом від 17.11.2020 року №2173 повідомив позивача, що обрахування складових грошового забезпечення було проведено відповідно до відомостей Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року з розміру 1762 грн. на відповідні тарифні коефіцієнти, тому правових підстав для перерахунку немає. Позивач не погоджується з такою позицією відповідача та зазначає, що відповідачем були не враховані примітки додатку №1 та примітки додатку №14 до постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки яких визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. При обчисленні військовою частиною НОМЕР_1 розміри грошового забезпечення позивача, а саме посадового окладу та окладу за військове звання станом на 01.03.2018 року, 01.01.2019 року, 01.01.2020 року є зниженими та обмежують право позивача на купівельну спроможність. Вказане стало підставою для звернення до суду з цим позовом, який, на думку позивача, підлягає задоволенню в повному обсязі.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/15481/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
14.12.2020 року на адресу суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування правової позиції зазначено, що Постановою КМУ №103 до пункту 4 постанови КМУ №704 внесено зміни, якими встановлено залежність розмірів посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018 року, та вилучено умову, що такий розрахунок повинен проводиться виходячи із 50% розміру мінімальної зарплати, встановленого законом на 1 січня календарного року. При цьому, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови. Водночас, зазначає, що пунктом 3 розділу П Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-УІІІ, який набрав чинності 01.01.2017 року встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704, які за своєю правовою природою не є нормами права, не узгоджуються з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII. На думку відповідача, за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно- правовий акт), під час дії якого вони настали. З огляду на викладене, відповідач вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
15.12.2020 року позивачем надано суду відповідь на відзив, в якій викладено незгоду з позицією відповідача, заявленою у відзиві та зазначено, що з дня набрання чинності рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін. Тобто з 29.01.2020 року була відновлена дія п. 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра запроваджувала у якості однієї з величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою та званням мінімальний розмір заробітної плати.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , має посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 , дата видачі 21.11.2015 року.
31.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 24.07.2020 року та нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у період з 2016 по 2020 роки.
17.11.2020 року військової частиною № НОМЕР_4 надано відповідь, оформлену листом за вих. №2173, якою відмовлено у задоволенні заяви позивача. В обґрунтування відмови зазначено, що військовою частиною НОМЕР_1 , починаючи з березня 2018 року нарахування грошового забезпечення здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб». Пунктом 4 вказаної постанови установлено розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатку 1,14. Правових підстав для перерахунку грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 24.07.2020 року за займаною посадою та внесення змін до грошового атестату, та довідки про розміри додаткових видів грошового забезпечення у військової частини не має. Відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 року №13700/3 та від 08.08.2017 року №78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не має.
Не погоджуючись з наданою відмовою у перерахунку грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Предметом спору є правомірність застосування відповідачем при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Спірні правовідносини регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704), Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII, 20.12.1991. (далі - Закон №2011), Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-XII (далі - Закон №2262)
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 9 Закону №2011 встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає, умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною першою статті 15 Закону №2011 визначено, що пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону №2262.
Відповідно до частини 4 статті 63 Закону №2262, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Пунктом 1 Постанови №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття Постанови і до внесення змін 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової службі, та деяким іншим категоріям осіб" ( далі - Постанова №103) до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14."
Згідно із Приміткою 1 Додатку 1, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнтів відповідно до примітки до Додатку 14 також передбачено що, оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Таким чином суд зазначає, що в обох випадках (для посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням) визначено, що розрахунки проводяться шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Верховна Рада України прийняла Закон України від 23.11.2018 № 2629-VIІІ «Про Державний бюджет України на 2019 рік», яким встановлені розміри прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, які встановлюють вплив на інші показники та розміри різноманітних виплат до якого відноситься й постанова № 704 в обсязі виплати діючим військовослужбовцям. При цьому розміри тарифних коефіцієнтів посадового окладу та військового звання залишаються чинними на період дії постанови № 704 про грошове забезпечення військовослужбовців, а зміна розміру прожиткового мінімуму, або мінімальної заробітної плати призначено для встановлення покупної спроможності населення та відповідного захисту всіх верст населення," в тому числі осіб з числа пенсіонерів.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, складав 1762 гривні, згідно зі статтею 8 цього ж Закону розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становив 3723 гривні (50% розміру мінімальної заробітної плати складає 1861,50 гривень).
Згідно Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-УШ «Про державний бюджет України на 2019 рік» мінімальна заробітна плата в 2019 році встановлена; у місячному розмірі з 1 січня - 4173 гривні, а прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2019 року -1921 гривня.
Таким чином суд зазначає, що 50% мінімальної заробітної плати на 1 січня 2019 року буде складати 2086,50 гривень, що є більшим ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовано відповідачем у спірному випадку (1762,0грн.)
Відповідно до статей 7 та 8 Закону України № 294-IX від14.11.2019 «Про державний бюджет України на 2020 рік», установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2027 гривень, мінімальну заробітну плату з 1 січня - 4723 гривні.
Отже, 50% мінімальної заробітної плати становить 2361,50 грн, що є більшим ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовано відповідачем.
Отже, невірне обчислений розміру посадового окладу та окладу за військовим званням також призвело до неправильного визначення розміру надбавки за вислугу років позивача, оскільки остання встановлюється у відсотковому значенні до посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням (додаток 16 до постанови №704), та грошового забезпечення в цілому, а отже відповідно повинен бути збільшений розмір надбавки за вислугу років і розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, в цілому з 1 січня 2018, року, з 1 січня 2019 року та з 01.01.2020
У Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Ольсон проти Швеції" визначено, що норма спеціального закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки.
Окрім того, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах "Вєренцов проти України", "Кантоні проти Франції").
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога стосовно визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення розміру грошового забезпечення позивача з 01 січня 2018 року, з 01 січня 2019 року та з 01 січня 2020 року, виходячи із розрахункової величини - прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не з 50 % розміру мінімальної заробітної плати є обґрунтованою.
Як наслідок, підлягає задоволенню позовна вимога про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок всіх проведених сум (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, в тому числі вихідної допомоги при звільненні) грошового забезпечення за період з 01.01.2018 року по 24.07.2020 року ОСОБА_1 , з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого законом на 01.01.2018 року, на 01.01.2019 року, на 01.01.2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виплатити перераховані суми задоволенню не підлягають, оскільки вони є такими, що заявлені передчасно та не можуть бути задоволені без здійснення відповідного нарахування військовою частиною. Захист прав на майбутнє не відповідає завданню та меті адміністративного судочинства, що визначені статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року (далі - Порядок №159).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
За правилами статті 3 цього закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, положення зазначених статей Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Відповідно до ст. 4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з п. 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Відтак, Закон №2050-ІІІ пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Пункти 1, 2 цього Порядку №159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
З наведених норм вбачається, що компенсація втрати частини доходів нараховується лише на нараховані та фактично виплачені доходи, однак докази виплати позивачу таких коштів за період з 01.01.2018 року по 24.07.2020 року до суду не надано.
Суд не погоджується з твердженням позивача про те, що право на компенсацію особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо виплачені.
Відповідно до пункту 5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, тому компенсація втрати частини доходів може бути нарахована лише на ту частину заборгованості, яка була фактично виплачена позивачу та в місяць виплати такої заборгованості.
Даний висновок суду відповідає правовій позиції Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, викладеній в постанові від 10.07.2018 року у справі №404/6317/16-а (адміністративне провадження №К/9901/5696/17), згідно з якою виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Враховуючи те, що позовні вимоги спрямовані на майбутнє, висновок суду про задоволення позову буде залежати від настання певних умов (виплата заборгованості без виплати компенсації), що суперечить частині сьомій статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регламентує зміст рішення.
Отже, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої виплати грошового забезпечення з 01.01.2018 року по 24.07.2020 року однією сумою.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Такий спосіб захисту, на переконання суду, матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства.
Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не спростовують.
При цьому, суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого законом на 01.01.2018 року, на 01.01.2019 року, на 01.01.2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704 та норми приміток Додатків 1-14 до неї.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок всіх сум (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, в тому числі вихідної допомоги при звільненні) грошового забезпечення за період з 01.01.2018 року по 24.07.2020 року ОСОБА_1 , з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого законом на 01.01.2018 року, на 01.01.2019 року, на 01.01.2020 року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.С. Віхрова