28 грудня 2020 року Справа № 160/6292/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Індустріального відділу Державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Індустріального відділу Державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), в якій позивач просить:
- скасувати довідку - розрахунок від 31.10.2019 №29165 по сплаті аліментів на користь ОСОБА_2 за період з 13.05.2009 по 31.10.2019, зобов'язавши відповідача провести перерахунок;
- скасувати постанову державного виконавця Макаренко А.С. про нарахування штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості за несплату аліментів.
В обґрунтування позовних вимог посилається, як підставу протиправності оскаржуваної постанови, на те, що державний виконавець застосовує ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, накладення на боржника штрафу у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів. Позивач зазначає, що ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» в такій редакції набрала чинності лише 28.08.2018 на підставі Закону України від 03.07.2018 №2475-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання». Позивач вказує, що статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Оскільки заборгованість зі сплати аліментів, як зазначає позивач, у нього виникла в період з 13.05.2009, то стаття 71 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції з 28.08.2018 до нього не може бути застосована.
В обґрунтування необхідності скасування довідки-розрахунку від 31.10.2019 по сплаті аліментів, на підставі якої було прийнято оскаржувану постанову, позивач зазначає, що відповідачем при її складанні не враховано всіх платежів по аліментам, які було сплачено позивачем.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву до 22.12.2020.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, відтак, суд розглядає дану справу за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, суд встановив наступне.
Відповідачем 13.05.2019 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа №2-3617/2006 виданого 21.11.2006 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів.
На адресу позивача 11.10.2019 направлено повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем складено довідку-розрахунок від 31.10.2019 по сплаті аліментів за період з 13.05.2019 по 31.10.2019, відповідно до якої, станом на 01.11.2019 за позивачем рахується заборгованість в розмірі 77019,55 грн.
В подальшому, на підставі довідки-розрахунку від 31.10.2019, відповідачем прийнято постанову якою, у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів, накладено на боржника штраф у розмірі 50% від суми заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 38509,77 грн.
Позивач, не погодившись довідкою-розрахунком від 31.10.20 та постановою про накладення штрафу звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов державних виконавців про накладення штрафу.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною 1 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
З 28.08.2018 набрав чинності Закон України від 03.07.2018 №2475 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання».
Даним Законом статтю 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено частиною 14 наступного змісту: «За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом 1 цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу».
При цьому суд звертає увагу, що до 28.08.2018 Законом України «Про виконавче провадження», у тому числі, статтею 71 не було передбачено такого виду відповідальності за несплату аліментів, як накладення штрафу у відсотковому розмірі від суми заборгованості в залежності від розміру заборгованості, яка перевищує суму відповідних платежів за рік, два та три роки.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Відповідно до пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (щодо зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неправомірність застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.
Як свідчать матеріали справи, у зв'язку із наявністю у боржника заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, державний виконавець виніс оскаржувану постанову про накладення штрафу у розмірі 38509,77 грн.
Суд вважає занеобхідне зазначити, що оскільки заборгованість позивача щодо сплати аліментів стягувача утворилась з 13.05.2009, а відповідальність у формі штрафу за несплату аліментів, яка передбачена частиною 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», введена в дію з 28.08.2018, то позивач не міг передбачити настання відповідальності, у зв'язку з несвоєчасністю такої сплати.
Крім того, суд зазначає, що оскільки відповідальність у формі штрафу за несплату аліментів, яка передбачена частиною 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», введена в дію з 28.08.2018, то саме з цього моменту і виникає право відповідача застосовувати відповідну норму та обчислення заборгованості боржника в такому випадку починаючи з 28.08.2018.
Наведені обставини, виключають можливість для застосування вказаної правової норми під час прийняття оскаржуваної постанови.
Правову позицію аналогічного змісту, викладено Верховним Судом в ухвалах від 22.07.2019 у справі №620/655/19 та від 01.08.2019 у справі №440/1253/19.
Судом встановлено, що відповідно до довідки-розрахунку відповідача та оскаржуваної постанови заборгованість позивача, зі сплати аліментів визначена відповідачем за період з 13.05.2009 по 31.10.2019.
Таким чином, заборгованість позивача зі сплати аліментів за період з 28.08.2018 по 31.10.2019 не складає періоду більше трьох років, що не дає підстав для відповідача накладати на позивача відповідний штраф згідно з абзацом 3 частини 14 статті 71 Закону №1404 у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів.
Оскільки, відповідачем при винесенні постанови про накладення штрафу порушено вимоги Закону України "Про виконавче провадження", то суд погоджується з доводами позивача щодо протиправності такої постанови із наведених вище підстав, оскільки вона є необґрунтованою і не відповідає встановленим вимогам законодавства, а тому постанова про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій під час прийняття оскаржуваної постанови, а тому позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про скасування довідки - розрахунок від 31.10.2019, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Зі змісту наведених процесуальних норм вбачається, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів КАС України має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу позивача суб'єктом владних повноважень на момент звернення до суду. Крім цього, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права - рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Таким чином, суд доходить висновку, що проведений державним виконавцем розрахунок суми заборгованості, який відображено у довідці-розрахунку, не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для позивача певні правові наслідки, оскільки така довідка-розрахунок є виключно носієм певної інформації про суму заборгованості і лише підставою для прийняття відповідного рішення суб'єктом владних повноважень (в даному випадку постанови про накладення штрафу), а тому підстави для скасування такої довідки-розрахунку відсутні.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а тому сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1158,29 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача в розмірі 579,15 грн.
Керуючись ст.ст.77, 139, 241-246, 257 - 262, 287 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Індустріального відділу Державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості за несплату аліментів в рамках виконавчого провадження ВП №59098257.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Індустріального відділу Державної виконавчої служби у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 579,15 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений ч.6 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська