Номер провадження 22-ц/821/2050/20Головуючий по 1 інстанції
Справа №707/2611/18 Категорія: 305010000 Кондрацька Н. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Храпко В. Д.
28 грудня 2020 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :
Храпка В.Д., Вініченка Б.Б., Новікова О.М. за участю секретаря Чуйко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Булат-Сервіс» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 вересня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Кондрацької Н.М., по справі за позовом Приватного підприємства «Булат-Сервіс» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, повний текст рішення виготовлений 30 вересня 2020 року, -
У грудні 2018 року Приватне підприємство «Булат-Сервіс» (далі ПП «Булат-Сервіс») звернулося із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 27 травня 2010 року між ПП «Булат-Сервіс» і приватним підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого позивач продав цемент в кількості 268,7 тон на суму 165 821 грн. 98 коп. та 394,75 тон щебеня на суму 14 178 грн. 02 коп.
Покупець зобов'язувався протягом одного місяця провести оплату товару.
15 червня 2015 року та 27 листопада 2015 року відповідач перерахував позивачу по 3 000 грн. в рахунок плати товару.
Недоплачена сума складає 174 000 грн., яка підлягає індексації і складає 438 910 грн. 69 коп.
В листопаді 2008 році відповідач також отримав від позивача 20 000 грн. Отримання вказаних коштів відповідач визнав під час розслідування кримінальної справи. З урахуванням індексації неповернута сума складає 60 249 грн.
Всього підлягає до стягнення 499 160 грн. , які і просив стягнути із відповідача.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, в тому числі з підстав того, що позов про стягнення з відповідача на його користь матеріальної шкоди ґрунтується на положеннях Господарського процесуального кодексу України.
Також вимога про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в розмірі 438 910 грн. 69 коп., що складається із суми основного боргу за невиконання умов договору у розмірі 174 000 грн., інфляційні втрати у розмірі 219 774 грн. 83 коп. та 3% річних у сумі 45 135 грн. 86 коп., не підлягають до задоволення через невірно обраний спосіб захисту порушеного права, так і у зв'язку із спливом строків позовної давності як по основному зобов'язанню , так і по додатковому.
В апеляційній скарзі Приватне підприємство «Булат-Сервіс» просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення матеріальної шкоди в сумі 438 910 грн., як незаконне, необґрунтоване, ухвалене із грубим порушенням норм процесуального права та порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а по справі постановити нове рішення про стягнення з відповідача на користь ПП «Булат-Сервіс» 438 910 грн. 69 коп.
В обґрунтування апеляційної скарги вказував на те, що судом першої інстанції при постановленні рішення суду була порушена змагальність сторін, оскільки судом прийняті доводи лише відповідача та частково дослідив доводи позивача.
Суд помилково прийшов до висновку, що заява про зміну предмету позову мала бути поданою не у відповідності до вимог ч. 3 ст. 49 ЦПК України, оскільки згідно вимог цієї норми така заява має бути поданою не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі, але визначення суду у тому, що перше судове засідання відбулося 16 липня 2019 року є помилковим.
Також у винесеному рішенні суду не відображено, що відповідач в судовому засіданні підтвердив укладенні угоди у 2010 році та підтвердив повернення коштів в загальній сумі 6 000 грн.
Крім того, судом не вірно обчислено термін позовної давності, не прийнявши до уваги ті обставини за яких згідно ст. 264 ЦПК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку перед позивачем, оскільки строк позовної давності міг збігти лише 27 грудня 2018 року, а позов поданий 03 грудня 2018 року, тобто до закінчення строку.
Також не погоджується із висновком суду в частині не вірно вирахуваної позивачем суми інфляційних втрат, оскільки згідно висновків викладених в постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1327/18 , згідно ст. 1212, ст. 1213 ЦК, особа, яка набула безпідставно майно, зобов'язана повернути потерпілому вартість цього майна у разі неможливості його повернути в натурі, з урахуванням рівня інфляції у відповідності до ст. 625 ЦК з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ПП «Булат-Сервіс» залишити без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 вересня 2020 року без змін, вважаючи, що рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не обґрунтованими та безпідставними.
Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 27 травня 2010 року ФОП ОСОБА_1 та ПП «Булат - Сервіс» уклали договір купівлі-продажу № 042/3-4, згідно якого позивач «Продавець» продав, а відповідач «Покупець» купив цемент марки ПЦ И/А- 111-400 в кількості 268,7 тон на загальну суму 165 821 грн. 98 коп. та щебінь марки 0-20 в кількості 394,755 тон. на загальну суму 14 178 грн. 02 коп.
П. 2 вказаного договору покупець зобов'язаний протягом місяця після отримання товару здійснити оплату за товар у розмірі 100 % його вартості; прийняти товар після отримання повідомлення продавця про готовність товару до відвантаження через довіреність. Покупець зобов'язаний: виписати рахунок-фактуру на оплату товару; підготувати товар до реалізації; повідомити покупця про готовність товару до відвантаження; забезпечити покупця необхідними документами (накладна, податкова накладна).
Відповідно до копії довіреності № 1 від 27 травня 2010 року, виданої ОСОБА_1 , на отримання від ПП «Булат-Сервіс» цінностей за рахунком-фактурою № 15 від 27 травня 2010 року , а саме: цемент ПЦ И/А-Ш-400 в кількості 269 та щабель 0х20 в кількості 395.
Відповідно до копії рахунку-фактури № СФ-0000015 від 27 травня 2010 року вбачається, що постачальником ПП «Булат-Сервіс» надано товар на суму 180 000 одержувачу ФОП ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу № 042/3-4 від 27 травня 2010 року .
Копія видаткової накладної № РН-0000001 від 27 травня 2010 року підтверджує замовлення товару по Рахунку-фактура № СФ-0000015 від 27 травня 2010 року по безготівковому розрахунку за товар на суму 180 000 грн.
15 червня 2015 року та 27 листопада 2015 року ФОП ОСОБА_1 сплачено за договором купівлі-продажу № 042/3-4 від 27 травня 2010 року по 3 000 грн. відповідно, на рахунок ПП «Булат - Сервіс».
Згідно Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 23 жовтня 2015 року до Соснівського РВ УМВС України в Черкаській області надійшло повідомлення про те, що відносно ОСОБА_2 було вчинено самоуправні дії, чим йому завдано матеріальної шкоди, сума якої встановлюється.
Відповідно до пояснень ОСОБА_1 від 23 червня 2015 року, наданих старшому слідчому СВ Соснівського РВ УМВС України в Черкаській області Сторона А.С., ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 20 000 грн.
Згідно листів № 22/2-6 від 12 квітня 2012 року, № 63/2-6 від 16 жовтня 2012 року, № 105/2-6 від 15 травня 2013 року, № 122/2-6 від 21 серпня 2013 року , № 140/2-6 від 15 листопада 2013 року та № 161/2-6 від 10 квітня 2014 року директор ПП «Булат-Сервіс» ОСОБА_2 в зв'язку з поставкою товару просив ФОП ОСОБА_1 терміново сплатити заборгованість ПП «Булат-Сервіс» відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000015 від 27 травня 2010 року за договором купівлі-продажу № 042/3-4 від 27 травня 2010 року на суму 180 000 грн. та надати письмову відповідь про оплату даної заборгованості.
Згідно відповіді №01/05 від 30 травня 2013 року, № 01/11 від 15 грудня 2013 року, №1 від 15 травня 2014 року наданої СГ-ФО ОСОБА_1 міститься інформація, що згідно договору купівлі-продажу № 042/3-4 від 27 травня 2010 року заборгованість перед ПП «Булат-Сервіс» за поставку складає 180 000 грн. та при наявності коштів дана заборгованість буде оплачена.
24 квітня 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність і виключений із Єдиного державного реєстру юридичних осію, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставою позову.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, та підстав позову.
Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
З огляду на викладене, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
З аналізу наведених норм процесуального права колегія суддів зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
При зверненні до суду позивач посилався як на норми закону, які регулюють загальні положення про зобов'язання, норми права, які регулюють договір купівлі-продажу, так і на норми деліктних правовідносин.
Тому суду першої інстанції необхідно було самостійно перевірити доводи сторін і застосувати закон який підлягає застосуванню до даних правовідносин. Проте суд першої інстанції ці вимоги закону не врахував і безпідставно відмовив в задоволенні позову в зв'язку із невірним способом захисту.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальною засадою цивільного законодавства є свободи договору.
За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
У силу положення статті 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму ( стаття 655 ЦК України). Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому ( частина перша статті 656 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити повну ціну переданого товару ( стаття 692 ЦК України).
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 27 травня 2010 року позивач ПП «Булат-Сервіс» продало товар ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 180 000 грн. ( 166 821,98 + 14 178,02). Відповідачем було проведено оплату на суму 6 000 грн. ( 3 000 + 3 000). Несплаченими залишилися 174 000 грн.
Вказаний факт сторонами не оспорюється.
Тому кошти в сумі 174 000 грн. підлягають до стягнення.
Відповідно до частини третьої статті 692 ЦК України продавець має право вимагати не тільки оплати товару (тобто стягнення грошових коштів у розмірі покупної ціни проданого майна), а й сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Такі висновки сформульовано в пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).
У частині третій статті 692 ЦК України зазначений термін використано у другому значенні. Тобто під сплатою процентів за користування чужими грошовими коштами розуміється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно зі статтею 625 ЦК України. Така відповідальність виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації його майнових втрат, спричинених неналежним виконанням грошового зобов'язання. Подібні висновки сформульовано, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 08 вересня 2020 року у справі №916/667/12 (провадження № 12-145гс19).
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20) у пункті 72 вказано : «Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Тому відповідач повинен сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.
Проте необхідно також врахувати наступне.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі N 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі N 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі N 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі N 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах N 522/2202/15-ц (пункт 61), N 522/2201/15-ц (пункт 62) та N 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі N 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі N 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі N 372/266/15-ц (пункт 51)).
Але суд першої інстанції вказані вимоги закону не врахував і відмовив в задоволенні позову як неправильним способом захисту, так із спливом строку позовної давності.
Відповідач у відзиві на позов зазначив про застосування строку позовної давності.
Проте строк позовної давності до даних правовідносин можливо застосувати з урахуванням наступного.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) зазначено: «до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 21 квітня 2015 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов'язання відповідачів перед банком за Кредитним договором припинилося. Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим. Таким чином, помилковим є висновок колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».
Позов до суду подано 03 грудня 2018 року. Останньою датою до подачі позову є 03 грудня 2015 року. За цей період і підлягають до стягнення інфляційні втрати.
Сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за останні три роки перед зверненням до суду складає 243 718 грн. 42 коп.
Вказана сума і підлягає до стягнення із відповідача.
Рішення суду в частині відмови у стягненні 20 000 грн., а із врахуванням індексу інфляції 60 249 грн., та в частині відмови у стягнення витрат на правничу допомогу в апеляційній скарзі не оспорюється.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 5 656 грн. 47 коп.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Булат-Сервіс» задоволити частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 вересня 2020 року змінити, скасувавши його в частині відмови в задоволенні позову Приватного підприємства «Булат-Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення 438 910 грн. 69 коп.
Позов Приватного підприємства «Булат-Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення 438 910 грн. 69 коп. задоволити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства «Булат-Сервіс» матеріальну шкоду в розмірі 243 718 грн. 42 коп.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства «Булат-Сервіс» судові витрати в сумі 5 656 грн. 47 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: