Номер провадження 22-ц/821/1978/20Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/3641/20 Категорія: 304000000 Троян Т. Є.
Доповідач в апеляційній інстанції
Вініченко Б. Б.
28 грудня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Вініченка Б.Б., Храпка В.Д., Новікова О.М.
за участю секретаря Любченко Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, в обґрунтування позовних вимог вказувала, що у липні 2017 року ОСОБА_3 було надано відповідачу - ОСОБА_1 , в борг (позику) 20 000 доларів США, а саме 11.07.2017 позика 10 000 доларів США, а 29.07.2017 ще 10 000 доларів США що підтверджено розпискою від 11.07.2017 року та доповненням до розписки від 29.07.2017 року. Згідно умов договору позики відповідач зобов'язався повернути кошти в строк до 30.10.2017 року та сплачувати відсотки із розрахунку 2,5% за кожен місяць користування позикою.
Вказувала, що положеннями п. 1 ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Таким чином, станом на 14.04.2020 року розмір відсотків за користування позикою становить: розмір позики 10 000 доларів США, період користування з 11.07.2017 по 28.07.2017 - 18 днів, відсотки - 2,5 % в місяць (30% річних); розрахунок за 18 днів: 10 000 х 30% : 365 х 18 = 147,95 долари США; розмір позики 20 000 доларів США, період користування з 29.07.2017 по 14.04.2020 - 990 днів, відсотки - 2,5 % в місяць (30% річних); розрахунок за 1088 днів: (20 000 х 30% : 365) х 990 = 16 273,97 долари США. Всього відсотки станом на 14.04.2020: 147,95 + 16 273,97 = 16 421,92 долари США.
Зазначала, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора), свідчить про те, що боргове зобов'язання відповідачем не виконане, отже з 01 листопада 2017 року боржник вважається таким, що порушив строки повернення позики.
Відповідач позику своєчасно (до 30.10.2017) не повернув. Отже, відповідно до вимог законодавства ОСОБА_1 зобов'язаний також сплатити 3% річних з простроченої суми за період прострочки з 30.10.2017 по 14.04.2020, що становить: 20 000 х 3% : 365 х 897 днів = 1475 долари США.
Всього загальна сума, заборгованості станом на 14.04.2020 за договором позики становить 37 896, 92 долари США, з яких: 20 000 доларів США - сума позики; 16 421,92 долари США- відсотки; 1475 долари США - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України.
Крім того, 10 квітня 2020 між ОСОБА_3 (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позивач) було підписано Договір про відступлення права вимоги, за яким він відступив на користь позивача право вимоги до відповідача ( ОСОБА_1 ) за договором позики, в т.ч. суму позики, нараховані відсотки, будь-яких штрафних санкцій, пені, збитки від інфляції тощо. Таким чином, згідно ст.ст. 512-519 ЦК України новим кредитором у зобов'язанні є ОСОБА_2 .
Листом від 10.04.2020 сторони повідомили відповідача про здійснену уступку права вимоги та вимагали протягом 3-х днів погасити наявну заборгованість на користь нового кредитора. Однак до цього часу боржник не вчинив жодних дій щодо виконання взятих на себе зобов'язань та погашення заборгованості.
В подальшому адвокатом позивача скерована заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути заборгованість з відповідача, обраховану станом на 13.07.2020 року, а саме: розмір позики 10 000 доларів США, період користування з 11.07.2017 по 28.07.2017 - 18 днів, відсотки - 2,5 % в місяць (30% річних), розрахунок за 18 днів:10 000 х 30% : 365 х 18 = 147,95 долари США; розмір позики 20 000 доларів США, період користування з 29.07.2017 по 13.07.2020 - 1081 днів, відсотки - 2,5 % в місяць (30% річних), розрахунок за 1081 день: (20 000 х 30% : 365) х 1081 = 17 769,86 долари США. Всього відсотки станом на 13.07.2020 - 147,95 + 17 769,86 = 17 917,81 долар США.
Відмітив, що згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідач позику своєчасно (до 30.10.2017) не повернув. Отже, відповідно до вимог законодавства ОСОБА_1 зобов'язаний також сплатити 3% річних з простроченої суми за період прострочки з 30.10.2017 по 13.07.2020 - 987 днів, що становить: 20000 х 3% : 365 х 987 днів = 1 622,47 долари США.
Всього загальна сума, заборгованості станом на 13.07.2020 за договором позики становить: 20 000 доларів США - сума позики; 17 917,81 долари США- відсотки; 1 622,47 долари США - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України, а всього - 39 540, 28 долари США.
Просила суд задовольнити вимогу позивача щодо нарахування трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов'язання, починаючи з 14 липня 2020 року і до моменту виконання рішення суду за наступною формулою: сума 3% річних = сума залишку боргу х 3% х кількість днів прострочення : 365. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі - 39 540, 28 долари США. Відповідно до ч. 10 та ч. 11 ст. 265 ЦПК України зобов'язати орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 три відсотки річних від суми заборгованості починаючи з 14 липня 2020 року і до моменту виконання рішення суду за наступною формулою: сума 3% річних = сума залишку боргу х 3% х кількість днів прострочення : 365. Витрати на професійну правничу допомогу, які в даний час складають 6000 грн., покласти на відповідача.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 вересня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 11.07.2017 року та доповненням до договору позики від 29.07.2017 року у розмірі 20 000 доларів США - основного боргу, 1676,71 доларів США - відсотків за користування коштами, 1622, 47 доларів США - сума трьох відсотків річних за порушення виконання зобов'язання за ст. 625 ЦК України, а всього стягнуто 23 299, 18 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3534 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги є частково необґрунтованими, оскільки позика надана строком до 30 жовтня 2017 року, а тому нарахування позивачем відсотків після цієї дати, є безпідставним.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом порушено норми процесуального права та не дотримано норми матеріального права, рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи, а тому просив його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вказане рішення прийнято за його відсутності, чим позбавлено його права на висловлення заперечень по суті спору.
Вказує, що позивачем невірно обраховано відсотки, оскільки їх нарахування після 30.10.2017 року є незаконним, так як саме до вказаної дати він повинен був повернути борг.
Також договір про відступлення права вимоги повинен бути визнаний судом недійсним. Відповідач є заінтересованою особою щодо договору про відступлення права вимоги, оскільки умовами цього договору передбачено виникнення у ОСОБА_1 грошового зобов'язання перед ОСОБА_2 в розмірі не менше ніж 20 000 дол. США.
Вказує, що в порушення вимог статті 1047 ЦК України, сторони письмового договору позики не укладали, а тому підстав для укладення договору про відступлення права вимоги у сторін не було.
Також не погоджується із витратами стягнутими на правничу допомогу, оскільки пред'явлені до компенсації витрати на зазначені види правової допомоги не підпадають до компенсації відповідно до норми Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
24 грудня 2020 року на адресу Черкаського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляд справи на іншу дату, оскільки на даний час він очікує на результати тесту на наявність короновірсуної інфекції. Також на судове засідання не може з'явитися його представник за обставинами, які від нього не залежать.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність в судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що жодного підтвердження про перебування ОСОБА_1 на самоізоляції, визначений у встановленому законом порядку лікуючим лікарем, суду апеляційної інстанції скаржником надано не було.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період короно вірусної хвороби (COVID-19)» 17 березня 2020 року №533-ІХ внесені до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» 23 вересня 1999 року №1105-ХІV і пп. 5-1 ч. 1 ст. 22 зазначеного Закону встановлений додатковий страховий випадок, за яким надається допомога по тимчасовій непрацездатності. Особливий порядок видачі листків непрацездатності під час карантину передбачено розділом 5 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ від 13.11.2001 р. №455.
Згідно вказаних нормативних актів вбачається, що працівники на самоізоляції повинні звернутися за оформленням листків непрацездатності.
Крім того, саме лікуючий лікар визначає на підставі галузевих стандартів у сфері охорони здоров'я строк самоізоляції хворого на COVID-19 або особи з підозрою на інфікування COVID-19.
Слід також зауважити, що відповідач не був позбавлений права та можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, проте не скористався своїм правом.
Доказів, які б підтверджували неможливість прибути у судове засідання представника відповідача, до суду не надано.
З метою дотримання строків розгляду справи, судова колегія приходить до висновку про розгляд справи за відсутності вказаних осіб.
Судова колегія, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Згідно до вимог частин 1 та 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 11 липня 2017 року була складена розписка, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав в позику у ОСОБА_3 10000 доларів США під 2,5 % в місяць та обіцяв повернути їх до 30.10.2017. В розписці зазначена дата - «11.07.2017» та прізвище і підпис ОСОБА_1
29.07.2017 ОСОБА_1 додатково отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 10000 доларів США на строк до 30.10.2017 під 2,5 % в місяць. В розписці зазначена дата - «29.07.2017» та прізвище і підпис ОСОБА_1
10 квітня 2020 року між ОСОБА_3 (кредитором) та ОСОБА_2 (новим кредитором) укладений Договір про відступлення права вимоги, за яким кредитор передає, а новий кредитор одержує право вимоги до ОСОБА_1 заборгованості за договором позики, який підтверджено розпискою від 11.07.2017 на суму 10000 доларів США та доповненою 29.07.2017 додатково на суму 10000 доларів США.
Відповідно до ст.ст. 512, 516 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути змінений внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника.
Листом від 10.04.2020 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 повідомили ОСОБА_1 про здійснену уступку права вимоги та вимагали протягом трьох днів погасити наявну заборгованість на користь нового кредитора.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина другої статті 640 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії».
Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зазначено, що «залишаючи без змін рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення боргу, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який застосував до спірних правовідносин статті 1046, 1047 ЦК України й виходив із того, що: з договору позики не вбачається, що ОСОБА_2 взяв кошти та зобов'язався повернути їх до 05 грудня 2008 року, оскільки в договорі вказано, що ОСОБА_2 "бере" у ОСОБА_1 кошти в розмірі 300 тис. доларів; договір позики не відповідає вимогам, установленим для правочинів, які укладаються в письмовій формі, а саме: договір позики в цій справі підписаний лише однією стороною - ОСОБА_2 - і не підписаний позикодавцем (позивачем); на другій сторінці договору біля запису щодо зобов'язання повернути кошти до 5 грудня 2008 року відсутній підпис ОСОБА_2; договір не містить назви та коду валюти. Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли правовідносини на підставі договору позики. Від імені ОСОБА_2 написано документ, який названо договором позики та згідно з яким останній брав у ОСОБА_1 300 тис. доларів і зобов'язався в разі несвоєчасного погашення позики виплатити борг шляхом продажу свого майна тощо. Позичальник свої зобов'язання не виконав, борг не повернув, про що свідчив наявний у позивача оригінал зазначеного договору позики. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, передчасно погодився з висновками апеляційного суду, який: не врахував, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику; не визначився, який саме документ складений відповідачем - договір позики чи розписка про отримання від позикодавця грошових коштів, та не встановив справжньої правової природи зазначеного документа, незалежно від його найменування».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 жовтня 2018 року в справі № 924/1096/17 вказано, що «договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини 1 статті 1046 ЦК України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції даного договору, яка закріплена в абзаці 1 частини 1 статті 1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов'язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення. Суди попередніх інстанцій, встановивши, що сторонами справи не було доведено факту передання позикодавцем (відповідачем) грошових коштів позичальнику (позивачу), дійшли висновку, що наявні договори між позивачем та відповідачем в якості договорів позики є неукладеними».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
У змісті розписки зазначено наступне: «Я, ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Соснівським РВ УМВС України 22.01.2010 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , отримав в позику на строк до 30.10.2017 від ОСОБА_3 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Печерським РУ ГУ МВС України в м. Києві 19.11.2002, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 грошові кошти в сумі 10000 (десять тисяч) доларів США під 2,5 % в місяць. Свої зобов'язання щодо своєчасного повернення коштів та відсотків гарантую, про що розписуюся. Дата написання розписки 11.07.2017. Прізвище Чеберяк Д.Ю. Підпис.».
Вказана розписка 29.07.2017 була доповнена наступним: «Я, ОСОБА_1 , 29.07.2017 додатково отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 10000 доларів США на строк до 30.10.2017 під 2,5 % в місяць. Дата написання доповнення до розписки 29.07.2017. Прізвище Чеберяк Д.Ю. Підпис.»
Зі змісту представленої письмової розписки убачається, що в них зазначені: сторони зобов'язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яка передана та отримана у власність саме за договором позики, мета отримання грошових коштів та зобов'язання їх повернути в конкретний строк і в установленому порядку. У наявності у тексті розписки є особистий підпис позичальника ОСОБА_1 .
До суду першої інстанції позивачем було надано оригінал боргової розписки, що свідчить про існування між сторонами боргових зобов'язань.
Щодо тверджень ОСОБА_1 викладених в апеляційній скарзі в частині того, що судом порушено його процесуальні права, а саме право на участь у розгляді справи, оскільки при ухваленні судового рішення він перебував на лікарняному, про що ним заздалегідь було повідомлено суд першої інстанції, однак справу розглянуто без його участі, то колегія суддів перевіривши дані доводи доходить наступних висновків.
Відповідно до поданої заяви про перенесення судового засідання ОСОБА_1 від 24.09.2020 року, він просив відкласти розгляд справи призначений на 25 вересня 2020 року на іншу дату у зв'язку з тим, що він перебуває на лікуванні, що підтверджується поданим ним листком непрацездатності. Вказав, що у дане судове засідання не може з'явитись його представник за обставинами, які від нього не залежать (а.с. 139, 140).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Відповідно до частини 5 статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Пунктом 1 частини 3 статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до розписки, яка міститься в матеріалах справи, представник відповідача ОСОБА_4 був належним чином повідомлений про розгляду справи призначений на 25 вересня 2020 року на 12 год. 00 хв. (а.с. 110).
Про причини неможливості прибути у судове засідання представником відповідача не повідомлено.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
У даному випадку відсутні підстави для скасування рішення суду з підстав визначених процесуальним законом, у зв'язку із належним чином повідомленням сторони відповідача про дату, час і місце розгляду справи.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності сторони відповідача з огляду на їх належне повідомлення та відсутність поважних причини неявки представника відповідача.
Щодо тверджень відповідача про безпідставність нарахування відсотків визначених у розписці після 30.10.2017 року, то колегія суддів звертає увагу, що судом вірно перераховано відсотки до даної дати, а тому такі посилання ОСОБА_1 є необґрунтованими.
В частині аргументів апеляційної скарги, що судом повинно бути визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 10.04.2020 року та що судом не призначено судової почеркознавчої експертизи підпису ОСОБА_3 , то колегія суддів враховує наступне.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 вересня 2020 року в прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 10.04.2020 року відмовлено. В задоволенні клопотання адвоката Весеньова Є.В. про призначення судової почеркознавчої експертизи відмовлено.
Судом роз'яснено право ОСОБА_1 подати вказаний позов у загальному порядку. В частині відмови у проведенні експертизи судом зазначено, оскільки відповідачем оспорювався підпис ОСОБА_3 з підстав відсутності його волевиявлення на підписання вказаних документів, судом було вислухано ОСОБА_3 , який повідомив, що як сторона правочину його не оспорює, факт підписання ним особисто документів щодо відступлення права вимоги підтверджує.
Колегія суддів окремо звертає увагу, що ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не оспорює факту написання ним вказаної розписки, як і не оспорює факту отримання вказаних в ній коштів.
Щодо витрат на правничу допомогу, то колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до матеріалів справи представництво інтересів позивача під час судового розгляду справи судом першої інстанції здійснював адвокат Ковальов В.М., який на підтвердження повноважень представника надав суду ордер на надання правничої (правової) допомоги серії КС №490168, виписаний на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 13.04.2020 року, який підписано сторонами: замовником ОСОБА_2 та адвокатом Ковальовим В.М., а також копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 20.09.2007 року.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвокатом надано Договір про надання правової допомоги №б/н від 13.04.2020 року, укладений між Адвокатським об'єднанням «Агенція правового захисту» в особі старшого партнера Ковальова В.М. та ОСОБА_2 , рахунок від 13.04.2020, відповідно до якого розмір правової допомоги склав 6000 грн. Відповідно до дубліката квитанції № 0.0.1674536628.1, ОСОБА_2 13.04.2020 року сплачено АО «Агенція правового захисту» 6000 грн за правову допомогу згідно договору від 13.04.2020 року та рахунку від 13.04.2020 року.
Отже, позивач в порядку статі 137 ЦПК України, підтвердила належними доказами понесені судові витрати на правничу допомогу, а суд першої інстанції, враховуючи часткове задоволення позову та керуючись ст. 141 ЦПК України, вірно їх розподілив.
Посилання відповідача на Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», колегія суддів вважає недоречним з огляду на те, що даний закон втратив чинність на підставі Закону № 2147-VIII від 03.10.2017.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, суд першої інстанції врахував фактичні обставини справи, вимоги закону, надав оцінку всім доказам у справі і прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову.
Ураховуючи фактичні обставини справи, вимоги закону, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а тому відповідно ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.
Із матеріалів апеляційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстави для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 грудня 2020 року.
Судді: