22 грудня 2020 року
м. Рівне
Справа № 562/2006/14-ц
Провадження № 22-ц/4815/1349/20
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Ковальчук Н. М.
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.,
секретар судового засідання - Ковальчук Л. В.,
учасники справи:
апелянт - ОСОБА_1 ,
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство «Україна»
за участі в судовому засіданні: ОСОБА_2 , його представника - адвоката Лавренюка В.М., Стрельбицького М. М. та його представника - адвоката Бойчука К. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 липня 2014 року у складі судді Мички І. М., ухвалене в м. Здолбунів Рівненської області,
У липні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Україна» про визнання права власності на нерухоме майно. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що був засновником приватного сільськогосподарського підприємства «Україна», яке знаходиться у с.Здовбиця Здолбунівського району Рівненської області, а з 2010 року засновником є ТзОВ «Дубенські інвестиції». Зазначав, що 24 вересня 2010 року уклав договір про співпрацю з ТзОВ «Дубенські інвестиції», відповідно до п.1 якого останній як єдиний власник та засновник приватного сільськогосподарського підприємства «Україна» передав йому у власність частину майна, зокрема: нежитлову будівлю, будівлю майстерні №2, площею 511,6 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 ; піднавіс сільськогосподарських машин № НОМЕР_1 , площею 225,7 кв.м., який розташований по АДРЕСА_1 ; піднавіс для комбайнів, площею 602,9 кв.м., який розташований по АДРЕСА_2 ; нежитлову будівлю, будівлю млина та млина на товч, площею 422,2 кв.м. та 62,7 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_3 ; будинок заправки бригади №2, будівля складу ПММ, площею 9 кв.м. та 18.7 кв.м., які розташовані по по АДРЕСА_2 . Пояснює, що оскільки вищевказаний договір укладений у простій письмовій формі, відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, жодного разу у нотконтору не з'явився, тому немає можливості зареєструвати за собою право власності на нерухоме майно. З цих підстав просив суд визнати за собою право власності на вищевказане нерухоме майно.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 липня 2014 року вказаний позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю, будівлю майстерні №2, площею 511,6 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 ; піднавіс сільськогосподарських машин № НОМЕР_1 , площею 225,7 кв.м., який розташований по АДРЕСА_2 ; піднавіс для комбайнів, площею 602,9 кв.м., який розташований по АДРЕСА_2 ; нежитлову будівлю, будівлю млина та млина на товч, площею 422,2 кв.м. та 62,7 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_3 ; будинок заправки бригади №2, будівля складу ПММ, площею 9 кв.м. та 18.7 кв.м., які розташовані по по АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції вмотивоване положеннями ч. 4 ст. 174 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення), яка передбачає, що у разі визнання відповідачем позову, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову та обґрунтоване тим, що відповідач по справі у поданій суду письмовій заяві визнав позов та не заперечив проти його задоволення.
Особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи, а також таким, що порушує його права, оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що він є співвласником майна розпайованого КСП «Україна», що підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, однак майно в натурі йому не виділено. Додає, що ОСОБА_2 майно не виділялося відповідно до вимог чинного законодавства. Зазначає, що із відповіді на адвокатський запит до Здовбицької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, на території якої перебувало колективне сільськогосподарське підприємство, йому відомо, що ПСП «Україна» було орендарем майна реорганізованого КСП «Агроспілка-Україна», яке свою діяльність припинило 07.02.2020 року. Звертає увагу суду, що в долучених до позовної заяви документах не міститься доказів про виділення та передачу майна розпайованого КСП «Агроспілка-Україна» ПСП «Україна», а також того, що ОСОБА_2 є засновником ПСП «Україна», а відповідач - представником ТзОВ «Дубенські інвестиції», і того, що вони мають право на вчинення дій по відчуженню майна, на яке відсутнє право власності. Стверджує, що подача позову до суду та неналежне вивчення матеріалів судом призвело до ухвалення неправосудного рішення, яким легалізоване право на майно, котре належало колективу співвласників. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким ОСОБА_2 відмовити у задоволенні позову.
В поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 вважає оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим, заперечує порушення судовим рішенням прав пайовиків «Агроспілка-Україна», в тому числі і ОСОБА_1 . Нерухоме майно, що є предметом позову, з липня 2011 року у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, а тому не може належати співвласникам майнових паїв і підлягати розпаюванню, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, апеляційне провадження у справі закрити.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Україна» про визнання права власності на нерухоме майно звернувся ОСОБА_2 . Підставою звернення до суду з цим позовом стала неможливість реєстрації позивачем права власності на вказане нерухоме майно, оскільки договір про передачу йому майна укладений у простій письмовій формі, а відповідач, власник майна, ухиляється від нотаріального посвідчення договору.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач визнав позов, не заперечував проти його задоволення.
Особа, яка подала апеляційну скаргу на це судове рішення, ОСОБА_1 , який не брав участь у розгляді справи, не зазначив в апеляційній скарзі, які питання про його права та обов'язки вирішив суд оскаржуваним рішенням.
Доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, про порушення його прав не можуть братися до уваги, оскільки сторонами по справі є Приватне сільськогосподарське підприємство «Україна» та ОСОБА_2 як колишній учасник ПСП «Україна» із врахуванням того, що власником нерухомого майна, яке було предметом позову, на момент прийняття рішення суду належало ПСП «Україна» на праві приватної власності. Як встановлено апеляційним судом, подані апелянтом докази щодо розпаювання Колективного сільськогосподарського підприємства «Агроспілка-Україна», зокрема, Положення про комісію з реструктуризацію КСП «Агроспілка-Україна», Положення про паювання і виділення майна при реструктуризації КСП «Агроспілка-Україна», майнові сертифікати, тим самим стверджуючи, що порушені його права як пайовика реструктуризованого КСП «Агроспілка-Україна», не можуть бути доказом порушення його прав оскаржуваним рішенням.
Належність відповідачу на праві власності майна, що є предметом позову, підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 07.07.2011, Витягами про державну реєстрацію прав від 19.07.2011 року № 30675252, від 19.07.2011 року № 30675596, від 19.07.2011 року № 30675481, від 19.07.2011 року № 30675351 (а.с. 23-27).
Належність з липня 2011 року майна Приватному сільськогосподарському підприємству «Україна» ніким не оскаржувалось, що не забороняло власнику права на розпорядження ним.
Зазначене також дає підстави для висновку, що майно не могло з липня 2011 року перебувати у власності співвласників майнових паїв, або підлягало розпайованню.
Матеріали справи містять заяву ПСП «Україна» - власника оспорюваного нерухомого майна, в якій він позовні вимоги визнає повністю та просить розглянути справу без участі представника. Повноваження директора підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 04.12.2020 року станом на 15.07.2014 року - дату прийняття рішення.
Вирішуючи питання про те, чи вирішено оскаржуваним судовим рішенням питання про права та обов'язки ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає, що на підтвердження зазначених доводів останнім не надано доказів того, що нерухоме майно, яке є предметом позову, - нежитлова будівля, будівля майстерні №2, площею 511,6 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 ; піднавіс сільськогосподарських машин № НОМЕР_1 , площею 225,7 кв.м., який розташований по АДРЕСА_2 ; піднавіс для комбайнів, площею 602,9 кв.м., який розташований по АДРЕСА_2 ; нежитлова будівля, будівля млина та млина на товч, площею 422,2 кв.м. та 62,7 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_3 ; будинок заправки бригади №2, будівля складу ПММ, площею 9 кв.м. та 18.7 кв.м., які розташовані по по АДРЕСА_2 , право власності на яке визнано за ОСОБА_2 , було передане апелянту в порядку розпаювання, як майно, яке перебувало у співвласників майнових паїв, або він мав будь-яке інше право на користування чи володіння майном.
За змістом статей 17, 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, мають право на апеляційне оскарження судових рішень у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом.
Судове рішення, що оскаржується особою, яка не залучалась до розгляду справи, повинно безпосередньо впливати на обсяг прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або містити судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов'язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов'язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки цих осіб. У такому разі рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов'язки цієї особи.
Суд приходить до переконання, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15, відповідно до якого за змістом статті 292 ЦПК України 2004 року право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участь у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.
У досліджуваних правовідносинах апеляційним судом достеменно не встановлено настання таких несприятливих наслідків для заявника.
Апелянтом не наведено достатніх доводів, підтверджених належними та допустимими доказами, що рішення суду першої інстанції у справі, що переглядається, порушує його права.
Згідно п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
Оскільки після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 з підстав вирішення судом питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що оскаржуваним рішенням суду питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 не вирішувалось, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність закриття апеляційного провадження.
Керуючись ст. ст. 362, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Україна» про визнання права власності на нерухоме майно - закрити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст ухвали складено 24 грудня 2020 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Шимків С. С.