Справа № 554/5272/20 Номер провадження 22-ц/814/2621/20Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В.М. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
24 грудня 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Одринської Т.В., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах якого апеляційну скаргу подано його представником - адвокатом Косточкою Сергієм Олеговичем на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 вересня 2020 року (ухвалене суддею Бугрієм В.М., відомості щодо дати складення повного тексту судового рішення відсутні) у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про відшкодування шкоди, -
У червні 2020 року адвокат Малофєєв А.І., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, держави Україна в особі Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про відшкодування шкоди, в якому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь 22275 гривень шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що визнаний неконституційним та витрати на правову допомогу у сумі 4725 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та користується пільгами, встановленими законодавством України для ветеранів війни. Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачалось, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. В свою чергу, Законом України від 28 грудня 2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», частину 5 викладено в наступній редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України». Проте указані зміни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008. Крім того, згідно з п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Отже, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, передбаченої вищевказаним Законом. Однак, 27 лютого 2020 року рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). На запит адвоката від 26 травня 2020 року щодо можливості нарахування та виплати позивачу разової грошової допомоги до 05 травня як учаснику бойових дій у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум, орган соціального захисту надав відповідь від 13 травня 2020 року, зміст якої зводиться до того, що розмір щорічної разової допомоги до 05 травня, встановлений КМУ, був виплачений позивачу Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області у відповідних розмірах. Позивачі з таким не погодився, оскільки вважає, що виплати разової грошової допомоги до 05 травня у розмірах, встановлених КМУ, тобто у розмірі меншому, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком, є збитками, які має відшкодувати держава відповідно до ч.3 ст.152 Конституції України. У позові зазначає, що за 2016-2019 роки позивачу фактично було виплачено суму коштів в розмірі 4680 грн. Тому, у вказаний період йому як учаснику бойових дій не доплачено 22275 грн. (із наведеного в позові розрахунку: 26955 грн. - 4680 грн.). Позивач вказує, що виплачуючи разову грошову допомогу позивачу у розмірі, встановленому постановами КМУ, органи соціального захисту діяли відповідно до вимог вищезазначених законів. Проте, у даному спорі не вирішується питання про правомірність чи неправомірність дій органів соціального захисту. Відтак, рішення КСУ вказує на те, що виплати грошової допомоги здійснювались у неконституційний спосіб, а саме у зв'язку з прийняттям закону, що суперечить Конституції України. Таким чином, вважає, що діями держави у вигляді прийняття такого закону та його подальшої реалізації органами соціального захисту порушено право власності позивача на отримання виплат у повному розмірі, гарантоване Основним Законом. Тому, посилаючись на положення ст.ст.41, 152 Конституції України, ст.ст.22, 321 ч.1, 1166, 1175 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважає, що таким чином його було позбавлено належних йому коштів в розмірі 22275 грн, і їх невиплата призвела до заподіяння йому збитків, а тому має бути здійснена компенсація за рахунок коштів Державного бюджету України. На підставі викладеного, позивач прохав задовольнити вказаний позов.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 14 вересня 2020 року відмовлено в задоволенні позовуОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про відшкодування шкоди.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні правовідносини не підпадають під дію ст. 1175 ЦК України, оскільки ця норма права підлягає застосуванню у разі визнання незаконним і скасування нормативно-правового акту. У даному випадку визнані неконституційними окремі положення Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України, який є законом, а спеціальний закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий, тому суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги про відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, не підлягають задоволенню на підставі ч.3 ст.152 Конституції України.
З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 в інтересах якого апеляційну скаргу подано його представником - адвокатом Косточкою Сергієм Олеговичем. В апеляційній скарзі посилаючись на незаконність, та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що діями держави у вигляді прийняття неконституційного закону та його подальшої реалізації, органами соціального захисту, порушено право власності позивача на отримання виплат у повному розмірі, гарантоване ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначає, що ОСОБА_1 не погодився з відповіддю органу соціального захисту, оскільки вважає, що виплати разової грошової допомоги до 05 травня у розмірах, встановлених КМУ, тобто у розмірі меншому, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком, є збитками, які має відшкодовувати держава відповідно до ч.3 ст. 152 Конституції України та вирішив звернутися до суду з даним позовом. Вважає, що предметом спірних правовідносин є грошова допомога, яка недоплачена позивачу, а не сама неправомірність розміру сум виплат щорічної допомоги. Тому, недоплачена грошова допомога, з урахуванням ст. 177 ЦК України, є об'єктом цивільних прав та відносяться до цивільної сфери правового регулювання, а отже в даній справі необхідно застосувати норму ст. 1175 ЦК України, як аналогію закону.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходив.
Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно п.4 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Відповідно до ч.1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та користується пільгами, встановленими законодавством України для ветеранів війни, у тому числі Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 24 липня 2015 року.
Так, 26 травня 2020 року адвокат Малофєєв А.І., діючи в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся із адвокатським запитом вих. №26/05 від 26 травня 2020 року до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплати про надання інформації про можливість нарахування та виплати позивачу разової грошової допомоги до 05 травня, як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум за 2016-2020 роки відповідно до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент проведення виплат (а.с.10).
На вказаний запит надано відповідь №М-12/09 від 05 червня 2020 року, згідно з якою повідомлено про те, що розмір щорічної разової грошової допомоги до 05 травня встановлений Кабінетом міністрів України у 2016 році 920 грн., у 2017 році становить 1200 грн., у 2018 році 1265 грн., у 2019 році становить 1295 грн., у 2020 році становить 1390 грн., яка виплачена позивачу Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області у відповідних розмірах.
Як зазначено у позові, позивач вважає, що виплати разової грошової допомоги до 05 травня у розмірах, встановлених КМУ, є меншими, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком, а тому є збитками, які має відшкодувати держава відповідно до ч.3 ст.152 Конституції України.
Позивач звернувся із вимогою про відшкодування майнової шкоди внаслідок дії акта (закону), що визнаний неконституційним.
Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що виплати позивачу щорічної допомоги до 5 травня у розмірі, визначеному постановами Кабінету Міністрів України, в період дії пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України були правомірними та такими, що відповідали вимогам чинного законодавства. У межах даного спору не встановлено необґрунтованість дій щодо невиплати спірної суми щомісячної грошової допомоги до 5 травня за 2016-2019 роки. Тому, суд зазначив, що уданому випадку відсутні підстави вважати, що позивачу заподіяні збитки при виплаті щорічної грошової допомоги до 5 травня внаслідок прийняття акта (пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України), який визнаний неконституційним.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до вимог ч.1 ст.18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно ст. 19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України визначає публічно-правовий спір, зокрема, як спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Системний аналіз зазначених норм процесуального законодавства дає підстави для висновку, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, коли один з його учасників суб'єкт владних повноважень, здійснює публічно-владні управлінські функції і в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин справи.
Таким чином до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Такий правовий висновок сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 18 грудня 2019 року у справі №263/6022/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі №520/5442/18, від 27 березня 2019 року у справі № 310/8703/17.
Згідно ч. 4. ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов'язаних з його реалізацію, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Згідно ч. 1, 2 ст. 17 1вказаного Закону щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Військовослужбовцям, поліцейським, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ України, особам начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які проходять службу (крім пенсіонерів), виплата разової грошової допомоги здійснюється шляхом перерахування коштів органами праці та соціального захисту населення на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області звертав увагу суду, що відповідно до положення про Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, затвердженого розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 17.10.2016 року № 460, одним із головних завдань Центру є підготовка документів на виплату всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат, здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат.
Відтак правовідносини, пов'язані з виплатою допомоги ОСОБА_1 до 5 травня згідно ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не підпадають під визначення приватноправових. Законодавство передбачає спеціальний порядок здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати такої допомоги, і Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області у даних спірних відносинах, як орган державної влади виконує функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах.
Тому спір щодо перерахунку, нарахування і виплати такої допомоги особі з інвалідністю внаслідок війни до 5 травня, так і оскарження дій суб'єкта владних повноважень щодо відмови у здійсненні її перерахунку є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Отже, з огляду на характер правовідносин у цій справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість розгляду даної справи в порядку цивільного судочинства.
Зі змісту статті 256 ЦПК України вбачається, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
За змістом ч.1,2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбаченихстаттями255 та 257цьогоКодексу.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Частиною 4 ст. 377 ЦПК України визначено, що у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Тому, беручи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду і закриття провадження по справі з огляду на те, що вирішення даного спору не належить до цивільної юрисдикції.
За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 вересня 2020 року скасуванню із закриттям провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 255, 367, 374, 377, 381 - 384 ЦПК України:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого апеляційну скаргу подано його представником - адвокатом Косточкою Сергієм Олеговичем - задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 вересня 2020 року - скасувати.
Провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про відшкодування шкоди - закрити.
Роз'яснити позивачу, що вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Роз'яснити ОСОБА_1 його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Полтавського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Попередити ОСОБА_1 про те, що у разі неподання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, після закінчення строку на її подання, матеріали справи будуть повернуті до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 24 грудня 2020 року.
Головуючий суддя : ___________________ Г.Л. Карпушин
Судді: ________________ Т.В. Одринська _________________ В.П. Пікуль