Житомирський апеляційний суд
Справа №278/1954/20 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.
Категорія 44 Доповідач Галацевич О. М.
23 грудня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.,
суддів: Борисюка Р.М., Микитюк О.Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Житомирського районного суду Житомирської області, ухвалене 28 вересня 2020 року суддею Дубовік О.М. у м. Житомирі,
у справі №278/1954/20 за позовом ОСОБА_1 до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області про відшкодування шкоди,
У липні 2020 року ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом, у якому просив стягнути з Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в сумі 17100 грн. В обґрунтування позову зазначив, що внаслідок падіння гілки сухого дерева зруйнований пам'ятник батька ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який похований на Крошенському кладовищі, розташованому на території Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області. За встановлення пам'ятника позивачкою було сплачено 17100 грн. Відповідач добровільно відмовляється відшкодувати майнову шкоду.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 28 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення, ухвалити нове, яким задовольнити її позов; вирішити питання розподілу судових витрат.
Крім доводів викладених у позовній заяві вказала, що вважає помилковим посилання суду на абз. 3 п. 3.3. Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства України № 193 від 19.11.2003, оскільки пам'ятник був встановлений в 2006 році, всі документи на його установку подані належним чином, проте у подальшому, були загублені.
ОСОБА_1 зауважила, що згідно пп. 6.6 Положення №88, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995, строк зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності в архіві підприємства, установи визначається згідно з нормативно-правовим актом з питань визначення строків зберігання документів, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.
Наказом №578/5 встановлено Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів. Зазначений перелік включає список типових документів, які створюються на підприємстві, із зазначенням строків їх зберігання та додаткових приміток до статей, які коментують і уточнюють строки зберігання документів. Строки зберігання бухгалтерської документації конкретизує наступна примітка до статей: «За умови завершення перевірки державними податковими органами з питань дотримання податкового законодавства, а для органів виконавчої влади, державних фондів, бюджетних організацій, суб'єктів господарювання державного сектору економіки, підприємств і організацій, які отримували кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовували державне чи комунальне майно, - ревізії, проведеної органами державного фінансового контролю за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності. У разі виникнення спорів (суперечок), порушення кримінальних справ, відкриття судами провадження у справах - зберігаються до ухвалення остаточного рішення».
Зазначена примітка уточнює строки зберігання майже всіх документів бухгалтерського обліку та звітності, які визначені підпунктом 4.2 пункту 4 «Облік та звітність» розділу І Переліку № 578/5.
Зокрема, первинні документи і додатки до них, що є підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах, договори, угоди, документи про приймання виконаних робіт, облікові регістри бухгалтерського обліку тощо зберігаються 3 роки після закінчення строку дії договору.
На думку заявника, в неї була відсутня необхідність доводити законність встановлення надмогильної споруди, оскільки закінчився строк зберігання документів, які мали перебувати у неї, а факт незаконного її встановлення не доведено відповідачем.
У відзиві представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що позивачкою намогильна споруда не була зареєстрована у визначеному законом порядку, а тому відсутні правові підстави для відшкодування матеріальних збитків.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що надгробний пам'ятник на могилі її батька - ОСОБА_3 , який похований на Крошенському кладовищі, розташованому на території Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, зруйнований падінням гілки сухого дерева.
До позовної заяви позивачка надала рахунок №01 від 15.05.2020 за деталі пам'ятника та художні гравіювальні роботи, який містить суму до оплати 17100 грн (а.с. 5).
Судом першої інстанції також встановлено та з матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з руйнуванням пам'ятника, ОСОБА_1 09.06.2020 звернулася до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області з проханням відшкодувати завдану матеріальну шкоду. Листом від 08.07.2020 орган місцевого самоврядування відмовив у відшкодуванні шкоди, посилаючись на те, що позивачка в установленому порядку не зареєструвала намогильну споруду (а.с. 11, 14-15).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності. Зокрема, суд зазначив, що позивачкою не надано доказів дотримання нею порядку встановлення намогильної споруди та наявності у відповідача обов'язку відшкодовувати збитки.
Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим судом обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Вирішуючи спір, суд правильно застосував до спірних правовідносин норми ЦК України, Закону України «Про поховання» та розроблений для реалізації цього Закону Порядок утримання кладовищ та інших місць поховань, затверджений Наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 № 193 (далі - Порядок).
Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи таке.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст.8 Закону України «Про поховання та похоронну справу» органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи в межах своєї компетенції забезпечують будівництво, утримання в належному стані та охорону місць поховання.
Згідно п. 3.1. Порядку - утримання кладовищ, військових кладовищ, військових братських та одиночних могил, земельних ділянок для почесних поховань, братських могил, а також могил померлих одиноких громадян, померлих осіб без певного місця проживання, померлих, від поховання яких відмовилися рідні, місць поховань знайдених невпізнаних трупів та охорона всіх місць поховань забезпечуються виконавчим органом сільської, селищної, міської ради за рахунок коштів місцевого бюджету.
За змістом абз. 1 п. 3.3 Порядку - у разі осквернення могил, місць родинного поховання, навмисного руйнування чи викрадання колумбарних ніш, намогильних споруд та склепів відшкодування матеріальних збитків користувачу (Власнику) здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету.
В абз. 3 п. 3.3 Порядку у разі крадіжок, осквернення чи пошкодження намогильної споруди, яка не зареєстрована в установленому порядку, відшкодування Власникам матеріальних збитків не здійснюється.
За змістом частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Позивачка не надала належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів протиправної бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо утримання або охорони місць поховань та того, що така бездіяльність призвела до руйнації намогильної споруди на місці поховання її батька. Остання також не довела наявність шкоди та її розмір.
При цьому, такими доказами не можуть бути надані до позовної заяви фото зруйнованого пам'ятника та рахунок СПД від 15.05.2020, який містить суму до оплати 17100 грн. ОСОБА_1 також не надано документів на підтвердження факту перебування у родинних стосунках з померлим, свідоцтво про його смерть, сплату грошових коштів за наданим нею рахунком.
Отже, доказів, які могли бути підставою для задоволення позову позивачка та її представник суду не надали, а тому, враховуючи, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є правильним.
Враховуючи недоведеність умов, за яких виникає зобов'язання відшкодування шкоди, посилання ОСОБА_1 на закінчення строків зберігання документів реєстрації намогильної споруди з огляду на встановлення пам'ятника у 2006 році, є такими, що на правильність висновків суду не впливає. Окрім того, відповідно до п. 2.13 Порядку, який затверджений 19.11.2003, термін зберігання Книги обліку намогильних споруд постійний.
Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Дана справа є малозначною, оскільки визначена у ній ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Тому, відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, судове рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 28 вересня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 28 грудня 2020 року.