Справа № 161/16670/20 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.
Провадження № 22-ц/802/1266/20 Категорія: 9 Доповідач: Матвійчук Л. В.
28 грудня 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
з участю секретаря судового засідання - Лимаря Р. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 , про зобов'язання вчинити дії за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2020 року,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 , про зобов'язання вчинити дії.
У своїх позовних вимогах позивач просила суд зобов'язати Департамент державної реєстрації Луцької міської ради скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрити відкритий розділ № 204007807101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об'єкт нерухомого майна, що розташований по АДРЕСА_1 та перенести інформацію про право власності № 3252726 щодо права власності ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до розділу № 185120807101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вказаний об'єкт нерухомого майна.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2020 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просила апеляційний суд оскаржувану ухвалу скасувати у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Сторони по справі, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 , подав на адресу апеляційного суду заяву, у якій просив проводити апеляційний розгляд даної справи за його відсутності.
Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності учасників справи відповідно до вимог ст. 372 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання у відповідності до вимог ст. 247 ЦПК України не здійснюється.
За змістом ч. ч. 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 28 грудня 2020 року - дата складення повного судового рішення.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягає до задоволення, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що подана ОСОБА_1 позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір є публічно-правовим, а не приватно - правовим, а тому вважав, що він підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась до суду з позовом у якому просила суд зобов'язати Департамент державної реєстрації Луцької міської ради скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрити відкритий розділ № 204007807101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об'єкт нерухомого майна, що розташований по АДРЕСА_1 та перенести інформацію про право власності № 3252726 щодо права власності ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до розділу № 185120807101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вказаний об'єкт нерухомого майна.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При визначенні юрисдикції справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Вжитий у ст. 2 КАС України термін суб'єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Частиною 1 ст. 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією відповідачем майнових прав, на нерухоме майно, що розташоване по АДРЕСА_1 , права на яке також належать, ОСОБА_2 , а позивачем оскаржується рішення відповідача саме з тих підстав, що відкриття двох розділів на один і той же об'єкт нерухомого майна суперечить Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
З аналізу наявного в матеріалах справи свідоцтва про право власності на житло від 15 серпня 2013 року, з якого вбачається, що позивач ОСОБА_1 є власником 21/100 частки житлового приміщення спільного заселення АДРЕСА_2 , що в свою чергу підтверджує позицію суду про спільну власність секції 92 А в гуртожитку АДРЕСА_3 позивача та згаданої вище особи (а.с.5).
Отже, спірні правовідносини у даній справі, пов'язані, в першу чергу із встановленням права позивача та інших осіб на користування, розпорядження і володіння нерухомим майном - секції 92 А в гуртожитку АДРЕСА_3 , а відтак, належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється чи порушується та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як відповідача, якщо позивач вважає його винним у порушені прав, у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Враховуючи вищенаведене, аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, апеляційний суд вважає, що підстави для відмови у відкритті провадження у суду першої інстанції були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про відмову у відкритті провадження з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Отже, на думку колегії суддів, оскаржувана ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 268, 367-369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2020 року в даній справі скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: