Справа № 155/926/19 Головуючий у 1 інстанції: Адамчук Г. М.
Провадження № 22-ц/802/1294/20 Категорія: 66 Доповідач: Бовчалюк З. А.
21 грудня 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Киці С.І.,
з участю секретаря судового засідання Концевич Я.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 , яка подана в його інтересах представником ОСОБА_3 на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року,
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Покликаються на те, що позивачі є власниками житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , в якому зареєстрований відповідач. Вказуючи, що відповідач з 2014 року фактично не проживає в будинку, інтересу до житла не проявляє, оскільки проживає в іншому місці, не здійснює витрат на його утримання, у добровільному порядку не бажає знятися із реєстрації, що є перешкодою в подальшому оформленні субсидії, а також постійно змушує позивачів здійснювати сплати зайвих комунальних витрат.
Просили визнати його таким, що втратив право користування належним їм житловим будинком.
Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року позов в даній справі задоволено.
Ухвалено визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим будинком, що розташований в АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_2 , через свого представника ОСОБА_3 , подав апеляційну скаргу в якій, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.
Заслухавши представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції-без змін.
Задовольняючи позов в даній справі, суд першої інстанції констатував наявність передбачених законом фактичних і правових підстав для задоволення позову та визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим будинком, що розташований в АДРЕСА_1 , у зв'язку з відсутністю без поважних причин понад один рік.
Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є співвласниками житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 05 лютого 2019 року, виданими приватним нотаріусом Горохівського нотаріального округу Волинської області Волошиним С.А.
Відповідач ОСОБА_2 , правомірно зареєструвався у належному позивачам житловому будинку, що підтверджується копією будинкової книги. Попри його реєстрацію в даному будинку, відповідач з 2014 року по даний час в ньому не проживає, що підтверджується актом Горохівської міської ради Горохівського району Волинської області від 07 серпня 2019 року.
Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 13 січня 2017 року, яким було розірвано шлюб між позивачкою ОСОБА_6 та відповідачем ОСОБА_2 , було встановлено, що сторони з 2014 року проживають окремо та не підтримують подружніх стосунків.
В суді апеляційної інстанції відповідач вказані обставини щодо часу його не проживання в спірному будинку не заперечував.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства ( ч.1, 2 ст. 319 ЦК України).
За порівняльним аналізом статей383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом.
Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім'ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення.
Вичерпного переліку поважності причин непроживання у житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Установивши факт непроживання ОСОБА_2 у спірному будинку без поважних причин понад один рік (з 2014 року), з урахуванням відсутності домовленості між сторонами про збереження права користування житлом у разі довготривалої відсутності та з підстав, передбачених вказаними нормами матеріального права, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням на підставі ст. 405 ЦК України.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ОСОБА_2 не подано належних та допустимих доказів того, що позивачі чинять йому перешкоди у користуванні будинком і що він не втратив інтерес до житлового будинку.
В суді апеляційної інстанції відповідач не заперечував, що з 2014 року, коли відносини між ним та відповідачем ОСОБА_6 погіршилися він виселився з спірного будинку та у зв'язку з напруженими стосунками і не намагався в нього повторно вселитись. При цьому ОСОБА_2 вказав, що і не бажає проживати у цьому будинку, однак йому потрібне постійне місце реєстрації для оформлення тих чи інших документів.
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_2 постійно проживає в АДРЕСА_2 в будинковолодінні, що належить його матері, при цьому відповідач не зміг пояснити з яких причин він позбавлений можливості зареєструватись за адресою фактичного місця проживання.
Наявність у спірному будинку майна, яке належить відповідачу, не є беззаперечною обставиною, яка спростовує висновки суду першої інстанції щодо непроживання ОСОБА_2 в даному будинку понад строки встановлені законом. .
Виходячи з наведеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм правильну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позову.
Докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевого суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до цитування норм права, які регулюють спірні правовідносини та не містять фактів та обставин, які б могли вплинути на правильність висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , яка подана в його інтересах представником ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: