Справа № 166/390/20 Провадження №11-кп/802/863/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія:ч.3 ст.286 КК України Доповідач: ОСОБА_2
22 грудня 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
потерпілих - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
представника потерпілої ОСОБА_10 - ОСОБА_12 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні, захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_13 , представника потерпілої ОСОБА_10 - ОСОБА_12 на вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 21 серпня 2020 року,
Даним вироком суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с.Сільце Ратнівського району Волинської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , розлученого, з середньою освітою, інваліда 3-ї групи, раніше не судимого,
засуджено за ч.3 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
На час вступу вироку в законну силу ОСОБА_7 обрано міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вз'явши його під варту в залі суду.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з дня взяття під варту, тобто з 21.08.2020 року.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь НКП «Ратнівська центральна районна лікарня» 25518 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот вісімнадцять) грн. витрат понесених на лікування потерпілих від злочину.
Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави процесуальні витрати в розмірі 11725 (одинадцять тисяч сімсот двадцять п'ять) грн. 36 коп.
В порядку ст.100 КПК України вирішено долю речових доказів.
Так, ОСОБА_7 визнаний винним і засуджений за те, що він 05 січня 2020 року об 07 год. керуючи власним автомобілем марки «Volkswageh T-4», номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись автомобільною дорогою М-19 сполученням "Даманово - Ковель - Чернівці - Тереблече" в напрямку смт.Ратне Ратнівського району Волинської області, на 21 км. 790 м. автодороги, при під'їзді до смт.Ратне, проявив безпечність та неуважність, не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечну швидкість, допустив занос автомобіля на зустрічну смугу, де відбулося зіткнення з автомобілем марки "Ford Transit", номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_14 , що рухався по своїй смузі руху у зустрічному напрямку.
В результаті зіткнення транспортних засобів, водій автомобілем марки "Ford Transit", номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_14 отримав тупу травму тіла, що супроводжувалась численними забоями та розривами внутрішніх органів із зламами кісток скелету, що спричинили його смерть, пасажир автомобіля марки "Ford Transit" ОСОБА_9 отримала відкритий перелом обох кісток лівої гомілки в середній третині зі зміщенням відломків, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя. Пасажир автомобіля марки «Volkswageh T-4», номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_15 отримав тупу травму тіла, що супроводжувалась численними забоями та розривами внутрішніх органів із зламами кісток скелету, що спричинили його смерть, а пасажир автомобіля марки «Volkswageh T-4» ОСОБА_16 отримав важку закриту черепно-мозгову травму у вигляді забою головного мозгу важкого ступеню, відкритий перелом правої плечової кістки в середній третині зі зміщенням відломків. Підшкірну гематому навколо правого ока, рану на надбрівній ділянці голови справа, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
Своїми діями ОСОБА_7 порушив вимоги пунктів 2.3 "б", 12.1, 12.2 Правил дорожнього руху України зобов'язуючих водія: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги.
У поданих апеляційних скаргах:
- прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 та кваліфікацію дій останнього, оскаржує вирок через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого у зв'язку із м'якістю, а також через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що місцевим судом при призначенні обвинуваченому покарання належним чином не оцінено доводи сторони обвинувачення щодо врахування характеру та ступеня тяжкості вчиненого злочину та обставин його вчинення, а також не взято до уваги наслідків від злочину - смерть двох осіб та спричинення двом особам тяжких тілесних ушкоджень. Також суд не обґрунтував у вироку відсутність підстав для застосування додаткового покарання на строк 3 роки. Вважає, що покарання, яке призначив суд першої інстанції, є явно несправедливим та суперечить положенням ст.ст.50, 65 КК України, принципу справедливості покарання і не відповідає його меті. Посилаючись на це, просить вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.3 ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 років, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. В решті вирок залишити без змін.
- захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_13 у поданій апеляційній скарзі не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченого та кваліфікацію його дій, вважає вирок необґрунтованим та незаконним в частині призначення основного покарання, оскільки він є надто суворим. Зазначає, що суд першої інстанції при призначенні покарання у цій частині не врахував належним чином того, що ОСОБА_7 свою вину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв у розкритті злочину, добровільно та повністю відшкодував потерпілій ОСОБА_10 майнову шкоду за пошкоджений автомобіль, сплативши їй значно більшу суму від фактичної його вартості, відшкодував витрати на поховання її чоловіка та моральну шкоду, розмір якої був узгоджений із нею, а також добровільно відшкодував шкоду і іншим потерпілим. Не враховано і того, що обвинувачений раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, є інвалідом 3-ї групи, виключно позитивно характеризується по місцю проживання, має двоє неповнолітніх дітей на яких сплачує аліменти. При цьому, усі потерпілі просили суд не позбавляти волі обвинуваченого та призначити йому умовну міру покарання. Посилаючись на ці обставини, просить змінити обвинуваченому міру покарання, призначивши йому покарання за ч.3 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки, та на підставі ст.75 КК України звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням.
- захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав доповнення до апеляційної скарги, які просить врахувати при постановленні судового рішення. У цих доповненнях захисник вказує про те, що ані досудове слідство ані суд не врахували в повній мірі всіх обставин ДТП за участю ОСОБА_7 . Так, згідно протоколу огляду місця події дорожнє покриття було мокрим (сніг, вода). Згідно постанови про призначення експертизи від 15.01.2020 року слідчий зазначив про те, що назустріч ОСОБА_7 рухався легковий автомобіль на великий швидкості з дуже яскравим світлом передніх фар. Такі покази надала як потерпіла ОСОБА_17 так і свідки. Згідно показів ОСОБА_7 занос його автомобіля був пов'язаний з вимушеним гальмуванням по причині засліплення фарами зустрічного автомобіля, однак слідчий не ставив перед експертами питання про наявність порушення ПДР України водієм вказаного зустрічного автомобіля. Проведеними по справі експертизами взагалі не вирішувалось питання про причетність до ДТП водія іншого транспортного засобу. Орган досудового розслідування взагалі не встановлював особу вказаного автомобіля, а обвинувачення та захист також не звертали на це увагу. Між тим, при встановлення ступеня вини ОСОБА_7 в даному ДТП це, на його погляд необхідно було врахувати, і як мінімум при вирішенні питання про характер і ступінь суспільної небезпечності вчинення обвинуваченим злочину. Крім того, захисник ОСОБА_8 звертає увагу на те, що угода про надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_13 обвинуваченому ОСОБА_7 не є договором із захисником, передбаченим ст.51 КПК України та ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оскільки містить перелік наданих адвокату прав, серед яких не включено права обвинуваченого в межах кримінального провадження і існує перелік судових інстанції яких на даний час немає.
- представник потерпілої ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_12 в апеляційній скарзі, яку також підтримали інші потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченого і кваліфікацію його дій, вважають вирок незаконним в частині призначення основного покарання через його суворість. Вказують, що враховуючи усі обставини провадження, а також пом'якшуючі покарання обставини (щире каяття, дача визнавальних показів, активне сприяння у розкритті злочину, утримання 2-х неповнолітніх дітей та хворої матері, вперше притягнення до кримінальної відповідальності, позитивна характеристика, відшкодування потерпілим заподіяної шкоди та отримання ушкоджень під час ДТП), немає необхідності для застосування до обвинуваченого реальної міри покарання. В суді першої інстанції потерпілі просили суд не застосовувати до обвинуваченого реальну міру покарання. Просять змінити вирок в частині призначеного судом обвинуваченому покарання, призначивши йому покарання не пов'язане із позбавленням волі.
Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть вироку і доводи апеляційних скарг (доповнень), прокурора, який свою скаргу підтримав, а скарги обвинуваченого та представника потерпілої - заперечив, обвинуваченого та потерпілих, які підтримали подані ними апеляції та відповідно заперечили скаргу прокурора, перевіривши їх доводи та матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України та кваліфікація його дій, є правильними і ґрунтуються на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом доказах, які ніким з учасників судового провадження не оспорюються.
Згідно із ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судове рішення відповідно до положень ст.370 КПК України повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Оскаржуване судове рішення вказаній правовій нормі в повній мірі не відповідає.
Апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції вирішуючи питання про міру основного покарання для обвинуваченого, не повній мірі дотримався вимог ст.ст.50, 65 КК України.
З цього приводу апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до статтей 50 та 65 КК України, які визначають мету та загальні засади призначення покарань, пунктів 1, 2 постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд призначає покарання у межах санкції статті (частини) статті Особливої частини Кодексу та з врахуванням вимог положень Загальної частини цього Кодексу. При цьому, суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Крім того, Пленум Верховного Суду України у п.20 своєї постанови №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" роз'яснив, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Вищевказані вимоги матеріального права та роз'яснення ПВСУ при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання були дотримані судом першої інстанції не в повній мірі, а також в не повній мірі враховані обставини, на які зроблено посилання в апеляційних скаргах, поданих захисником обвинуваченого та представником потерпілої, оскільки належним чином не перевірив можливість призначення обвинуваченому покарання у мінімальній мірі, передбаченій санкцією ч.3 ст.286 КК України.
Санкція ч.3 ст.286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на трок від 5 до 10 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк до трьох років.
З врахуванням положень ст.12 КК України злочин, передбачений ч.3 ст.286 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 відноситься до категорії тяжких, а за формою вини є необережним. Наслідки, які настали від його вчинення є тяжкими - смерть двох осіб, а також заподіяння двом потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
Між тим, апеляційний суд знаходить, що судом першої інстанції при обранні обвинуваченому міри основного покарання не в повній мірі враховано дані про його особу в сукупності з іншими обставинами провадження.
Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_7 повністю визнав свою вину і розкаявся у вчиненому, відшкодував заподіяну злочином шкоду усім потерпілим, що підтвердили в судовому засіданні останні, і це було визнано місцевим судом обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого.
При цьому, обставин, що обтяжують покарання, судом встановлено не було.
Крім того, місцевий суд належним чином не врахував і позицію потерпілих, які просили суд не застосовувати до обвинуваченого покарання, пов'язане з реальним його відбуттям.
Із урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає за можливе зменшити обвинуваченому ОСОБА_7 призначене судом основне покарання до мінімального строку, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, а саме - до 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Визначаючи таку міру основного покарання обвинуваченому в даному випадку суд апеляційної інстанції врахував тяжкість вчиненого злочину, його суспільну небезпечність, форму вини, наслідки, які настали внаслідок його вчинення, особу обвинуваченого, наявність обставин, які пом'якшують покарання та відсутність обтяжуючих покарання обставин в сукупності з іншими обставинами провадження.
Так, зменшуючи покарання ОСОБА_7 судом враховується, що обвинувачений вчинив злочин, який за формою вини є необережним, і при цьому вчинений був, як вбачається із протоколу огляду місця ДТП від 05.01.2020 року, за поганих погодних умов (стан покриття мокре - мокрий сніг та дощ).
Беруться до уваги також і дані, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме те, що він раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, є інвалідом 3-ї групи, виключно позитивно характеризується по місцю проживання, а також те, що на його утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей, на утримання яких сплачує аліменти, і те, що він постійно допомагає хворій матері.
Належним чином враховується судом і позиція усіх потерпілих, які кожен окремо вважали, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, тобто без реального відбуття покарання в місцях позбавлення волі, у зв'язку з чим наполегливо просили суд не позбавляти його волі.
Враховується судом також ставлення самого обвинуваченого до вчиненого злочину та його поведінка після вчинення, який в судовому засіданні вказав про те, що сильно шкодує, що від його дій настали такі наслідки.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вказані обставини значно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_7 кримінального правопорушення.
За таких обставин, доводи апеляційних скарг захисника обвинуваченого та представника потерпілої щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність щодо невідповідності призначеного покарання особі обвинуваченого, на думку апеляційного суду, заслуговують на увагу.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку наявні підстави для застосування до ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, як про це просять захисник обвинуваченого та представник потерпілої в своїх апеляційних скаргах, які також підтримали усі потерпілі.
Так, відповідно до ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Вирішуючи питання про звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання, апеляційний суд відповідно до ст.75 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до положень ст.12 КК України хоча і відноситься до тяжких злочинів, однак суспільна небезпечність цього діяння характеризується необережною формою вини, особу обвинуваченого, який не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, є інвалідом 3-ї групи, відшкодував усім потерпілим заподіяну шкоду, має постійне місце проживання, на його утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей, на яких сплачує аліменти для їх належного існування, виключно позитивну його характеристику, думку усіх потерпілих, які наполягали виключно на призначенні покарання з випробуванням, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та відповідно вважає, що виправлення ОСОБА_7 можливе без відбування призначеного основного покарання з призначенням йому іспитового строку та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
На переконання колегії суддів апеляційної інстанції, таке покарання буде справедливим, відповідатиме вимогам закону, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів, а покладення на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України дозволить здійснювати контроль з боку уповноваженого органу з питань пробації за поведінкою засудженого.
Щодо доводів прокурора про неврахування судом першої інстанції при призначенні покарання тяжких наслідків вчиненого злочину, а саме - смерті двох осіб та спричинення двом потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, то на думку апеляційного суду вони є безпідставними.
Загибель кількох осіб та заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень внаслідок порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, є ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, за яким обвинувачується ОСОБА_7 .
Відповідно до ч.4 ст.67 КК України, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, яка впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що обтяжує останнє.
З огляду на наведене, твердження прокурора про скасування вироку суду у зв'язку із призначенням обвинуваченому надто м'якого основного покарання суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими.
Також апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
А Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
Таким чином, призначене ОСОБА_7 покарання саме в мінімальній мірі, передбаченій санкцією ч.3 ст.286 КК України із застосуванням положень ст.ст75, 76 КК України, апеляційний суд вважає таким, що повністю відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Окрім того, апеляційний суд вважає, що враховуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано призначив додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк саме 2 (двох) років.
Враховуючи вищенаведені обставини та норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що призначене обвинуваченому основне покарання за ч.3 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років із застосуванням ст.75 КК України, а також додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 2 роки повністю буде відповідати тяжкості вчиненого і особі винного.
З цих підстав вирок суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишити без задоволення.
Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_13 , представника потерпілої ОСОБА_10 - ОСОБА_12 задовольнити.
Вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 21 серпня 2020 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного основного покарання змінити.
Зменшити призначене судом ОСОБА_7 основне покарання за ч.3 ст.286 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом іспитового строку терміном 3 (три) роки не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ст.76 КК України:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Негайно звільнити обвинуваченого ОСОБА_7 з-під варти в залі суду.
В решті вирок суду в даному провадженні залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, - в той самий строк з дня отримання копії судового рішення.
Головуючий
Судді