Справа № 761/11857/20
Провадження № 2/761/5435/2020
07 серпня 2020 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Мальцев Д.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-логістична компанія «СІБ Авто», відповідача 2 - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, -
У квітні 2020 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-логістична компанія «СІБ Авто», Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (далі по тексту - відповідач), у якому просив стягнути з відповідача1: несплаченої частки страхового відшкодування в розмірі 107 825,82 грн., витрати на проведення автотоварознавчої експертизи у сумі 1900 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 5 500 грн; із відповідіча2 - пеню за період з 11.07.2019 року по 06.02.2020 року включно в розмірі 1 074,18 грн; судовий збір у розмірі 1 108 грн - пропорційно із відповідачів.
Позовні вимоги мотивує тим, що 10.07.2019 року ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «МАН», д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого є відповідач1, з бортовим причепом, д.н.з. НОМЕР_2 , на АД Київ-Чоп 106 км, здійснив наїзд на автомобіль «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_3 . Внаслідок даної ДТП транспортним засобам були нанесені механічні ушкодження. З метою отримання компенсації спричинених збитків, Позивач звернувся до Відповідача1, який виплатив йому 100 000 грн, з метою отримання решти коштів звернувся до відповідача2, однак отримав відмову. На підставі наведеного позивач звернувся з відповідним позовом.
27.04.2020 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. відкрито провадження у справі, прийнято рішення про розгляд справи за правилами позовного провадження в спрощеному порядку, без повідомлення сторін. Також, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а також клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Копія ухвали від 27.04.2020 року була направлена судом на адресу місця проживання відповідача, та повернулась до суду з відміткою «за закінченим встановленого строку зберігання» в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
У відповідності до ст.ст. 174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.
За вказаних обставин, а також враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення сторін не заявив, суд вирішує справу за наявними матеріалами, як це передбачено ч.8 ст. 178 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Дослідивши матеріали справи, вивчивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що 10.07.2019 року ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «МАН», д.н.з. НОМЕР_1 з бортовим причепом, д.н.з. НОМЕР_2 , на АД Київ-Чоп 106 км, здійснив наїзд на автомобіль «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_3 . Вказана пригода відбулася з вини ОСОБА_2 .
Постановою Зміївського районного суду Харківської області від 01.10.2019 року водія ОСОБА_2 визнано винним у скоєні даної ДТП та притягнуто до адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до ч. 6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративні правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Як передбачено п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із пошкодженням або знищенням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Позивач застрахував авто «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_3 , у ПрАТ «ПРОСТО-страхування» - поліс добровільного страхування серії PVP.S №1901506 від 15.05.2019 року (договір КАСКО) з лімітом відшкодування у 100 000 грн.
ПрАТ «ПРОСТО-страхування» сплатила позивачу 100 000 грн, що підтверджується страховим актом №138346 від 14.08.2019 року.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність авто «МАН», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», відповідно до Полісу №АО3237468.
За змістом ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Положеннями статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Положеннями ч. 1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Згідно абз. 1 п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 36 Закону, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Згідно з п.1.3. ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.
Норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір відшкодування страховиком шкоди (збитків), завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); шкодою, заподіяною майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду (пункт 32.4 статті 32); шкодою, пов'язаною із втратою товарної вартості транспортного засобу (пункт 32.7 статті 32); сумою франшизи, розрахованою за правилами пункту 12.1 статті 12.
За змістом ст. 29, п. 32.7 ст. 32 вказаного Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а страховик не відшкодовує шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу.
Згідно з п.3 ст.34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик відшкодовує витрати на проведення експертизи лише в разі якщо він у визначений законом строк не направив свого представника для огляду транспортного засобу.
Отже, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Таким чином, відповідач-1 як страховик відповідальності особи, винної у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і зазначеним відновлювальним ремонтом згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Відповідні роз'яснення містяться і в п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб'єктів, зокрема посадових осіб, у тому числі державних реєстраторів, брати участь у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів у цивільному процесі обмежена.
Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) міститься висновок про те, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
З урахуванням того, що суду не надано доказів того, що власником авто «МАН», д.н.з. НОМЕР_1 , є відповідач1, суд доходить висновку, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 6, 9, 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 22, 23, 1166, 1188, 1192, 1194 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 223, 258, 262, 264, 265, 268, 352 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-логістична компанія «СІБ Авто», відповідача 2 - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м. Києва
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: