Справа № 761/5002/20
Провадження № 2/761/4467/2020
(заочне)
03 грудня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
секретаря судового засідання - Мехеди А.В.,
за участі:
представника позивача - Ковалевського Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Правекс Банк» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив визнати відповідача: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 ; зняти з реєстрації ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; усунути перешкоди у здійсненні права користування майном, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить Акціонерному Товариству «ПРАВЕКС БАНК», шляхом надання постійного безперешкодного доступу Акціонерному товариству «ПРАВЕКС БАНК» (01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/2, Код ЄДРПОУ 14360920) до цього майна, а також стягнути з відповідачки судові витрати.
Позовні вимоги мотивує тим, що 17 липня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «ПРАВЕКС БАНК», надалі за текстом АТ «ПРАВЕКС БАНК» та ОСОБА_1 , надалі по тексту - (Відповідач, Позичальник, Іпотекодавець) було укладено договір кредиту № 5-036/08Ф. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір іпотеки № 5-036/08Ф від 18.07.2008 року (далі - Іпотечний договір), відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 4.1., 4.5., 4.5.3. ст. 4 Іпотечного договору (звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація), у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем зобов'язань, передбачених основним договором, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки, шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (але не обмежуючись). У зв'язку з грубим порушенням Позичальником умов Кредитного договору, зокрема, неповернення кредиту, несплати процентів та комісій за користування кредитом, Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Відповідача про стягнення заборгованості. 16 травня 2013 року заочним рішенням позов було задоволено. 25 липня 2013 року було видано виконавчий лист № 761/5636/13-ц. 03.04.2019 року було відкрито виконавче провадження № 58788832 в рамках якого відповідно до ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження" передано на реалізацію: однокімнатну квартиру, загальною площею 84.30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка передана стягувану в іпотеку. 08.11.2019 приватним виконавцем запропоновано стягувану залишити за собою нереалізоване майно на третіх електронних торгах. 15.11.2019 на адресу приватного виконавця надійшло повідомлення від стягувана про намір залишити за собою нереалізоване майно на третіх електронних торгах. 26.11.2019 року, керуючись частина 9 статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 49 Закону України «Про іпотеку», приватний виконавець постановив акт про реалізацію предмету іпотеки, відповідно до якого, 06.12.2019 року Позивач набув право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Після чого, Позивачем, як законним власником, була здійснена спроба потрапити у власне майно, однак на квартирі розміщені замки, що унеможливлює доступ Позивача до квартири та не дає реалізувати право власності на неї.
Ухвалою від 09 квітня 2020 року у справі відкрито провадження.
Ухвалою суду від 03 грудня 2020 року закінчено підготовчий розгляд та призначено справу до слухання по суті.
Представник позивача в судовому, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, з підстав, що викладені у позові.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про час та дату розгляду справи повідомлялася належним чином.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 17 липня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «ПРАВЕКС БАНК» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 5-036/08Ф.
В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір іпотеки № 5-036/08Ф від 18.07.2008 року (далі - Іпотечний договір), відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 4.1., 4.5., 4.5.3. ст. 4 Іпотечного договору (звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація), у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем зобов'язань, передбачених основним договором, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки, шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (але не обмежуючись).
ОСОБА_1 кредитні зобов'язання не виконувались у строки та обсяги, передбачені Договором кредиту № 5-036/08Ф від 17 липня 2008 року, що призвело до виникнення кредитної заборгованості.
03.04.2019 року було відкрито виконавче провадження № 58788832 в рамках якого відповідно до ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження" передано на реалізацію: однокімнатну квартиру, загальною площею 84.30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка передана стягувану в іпотеку.
Як вбачається з копії Акту про реалізацію предмета іпотеки від 26.11.2019 у ВП №28788832:
05.06.2019 року приватним виконавцем відповідно до вимог ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання для визначення вартості описаного майна боржника.
Відповідно до Експертного висновку про вартість майна від 05.06.2019, виданого ГОВ "Приватною експертною службою" вартість даного майна становить 3 903 600.00 грн.
Приватним виконавцем сформовано та передано до ДП "СЕТАМ" заявку на реалізацію арештованого майна від 10.06.2019 року, а саме: однокімнатну квартиру, загальною площею 84.30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з протоколом №418411 від 12.07.2019 проведення електронних торгів організатора торгів - ДП "СЕТАМ" електронні торги по лоту №356601 не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів.
Згідно з протоколом №427356 від 23.08.2019 проведення електронних торгів організатора торгів - ДП "СЕТАМ" електронні торги по лоту №365191 не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів.
Згідно з протоколом №435417 від 07.10*2019 проведення електронних торгів організатора торгів - ДП "СЕТАМ" електронні торги по лоту №373499 не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів.
08.11.2019 року приватним виконавцем запропоновано стягувану залишити за собою нереалізоване майно на третіх електронних торгах - однокімнатної квартири, загальною площею 84.30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
15.11.2019 року на адресу приватного виконавця надійшло повідомлення від стягувана про намір залишите за собою нереалізоване майно на третіх електронних торгах - однокімнатної квартири, загальною площею 84.30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
26.11.2019 року, керуючись частина 9 статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 49 Закону України «Про іпотеку», приватний виконавець постановив акт про реалізацію предмету іпотеки, відповідно до якого, 06.12.2019 року Позивач набув право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер витягу № 191953997 від 06 грудня 2019 року, було зареєстровано право власності за Акціонерним товариством «ПРАВЕКС БАНК» приватним нотаріусом Кірюховою Натал'єю Сергіївною, на підставі Свідоцтва серія та номер 2532, виданий 06.12.2019, видавник: Кірюхова Н.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
Таким чином, законним власником вказаної квартири є Акціонерне товариство «ПРАВЕКС БАНК».
За ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі осіб.
У відповідності до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва №39595431 від 13 травня 2019 року, станом на 13 травня 2019 року у квартирі, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , зареєстрована ОСОБА_1 .
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців у разі звернення стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.
В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі N 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі N 6-1731цс16, роз'яснено порядок застосування статті 40 Закону N 898-IVта статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону N 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.
Як вбачається зі змісту іпотечного договору від 18 липня 2008 року, його предмет, а саме квартира АДРЕСА_1 , належала іпотекодавцеві на підставі Договоу купівлі-продажу від 09 липня 2004 року, повідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Лазарєвою Л.І. 09 липня 2004 року за реєстровим №10-3400 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 01 вересня 2004 року, в реєстровій книзі № д.750-168 за реєстровим №4273.
Слід зазначити, що Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» запроваджено мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, а саме: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції передбачає право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнає право держави на здійснення контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України право приватної власності є непорушним.
Ст. 3 ЦК України встановлює загальні засади цивільного законодавства, серед яких утверджена неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом (п.2 ч.1).
Відповідно до ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. У відповідності до ст.ст. 317, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Суд звертає увагу, що діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «обов'язком власника у негаторному позові не є доказування неправомірності дії відповідача. Вони припускаються такими, доки сам відповідач не доведе правомірність своєї поведінки» (рішення від 23.12.2015, справа №6-30278ск15).
Отже, Позивач має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном, а неправомірність дій Відповідача презюмується.
Як зазначено в Постанові ВСУ від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім % а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Окрім цього, при здійсненні права власності власник не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію; власність зобов'язує; власник не може використовувати право власності на шкоду; власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 319, 322 ЦК України). Позивач не може фізично контролювати додержання зазначених обов'язків, отже, створюється реальна загроза порушенню прав не лише Позивача, а й третіх осіб і суспільства в цілому.
Відповідно до ч.1І ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб. З урахуванням того, що Відповідач вже не є власниками майна, то і використовувати його для проживання вони не мають права. Зазначене підтверджується і Постановою пленуму ВССУ і судовою практикою.
Відповідно до абз.2 п. 34 Постанови пленуму ВССУ від 07.02. 2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», «У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК».
За умовами ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За умовами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємнийзв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що поданий позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені останнім, які складаються з судового збору в розмірі 6 306,00 грн.
Керуючись ст. 10, 11, 57-61, 79, 209, 210, 212-215, 223, 228, 258, 259, 265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України; ст.ст. 109 ЖК України, ст. ст. 316, 319, 321, 391 ЦК України, суд, -
Позовну заяву Акціонерного товариства «Правекс Банк» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування - задовольнити у повному обсязі.
Визнати ОСОБА_1 , такою, що втратила право користування квартирою що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Усунути перешкоди у здійсненні права користування майном, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить Акціонерному Товариству «ПРАВЕКС БАНК», шляхом надання постійного безперешкодного доступу Акціонерному товариству «ПРАВЕКС БАНК» (01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/2, Код ЄДРПОУ 14360920) до цього майна.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Правекс Банк» понесені судові витрати при розгляді даного спору в розмірі 6 306,00 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Акціонерне товариство «ПРАВЕКС БАНК», місцезнаходження - 01021, м.Київ, Кловський узвіз, 9/2, ідентифікаційний код - 00039019,
ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
Суддя: