Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/6866/19
09 грудня 2020 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Позарецької С.М.
при секретарі Осадчій А.Ю.,
за участю позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача
адвоката Юрко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із нею у квартирі зареєстрований та проживав її чоловік ОСОБА_2 . Ордер №803/039 від 22.12.2004р. на заселення до кімнати у гуртожитку за вказаною адресою був виданий ОСОБА_2 ВАТом «Азот». З відповідачем позивач перебувають у шлюбі (актовий запис №1080 від 07.09.2012). На даний час розглядається судом справа про розірвання шлюбу.
20.05.2017р. відповідач виїхав з квартири, забравши з собою всі свої речі, а також побутову техніку, яку вони придбали разом. На даний час відповідач залишається зареєстрованим у квартирі, хоча фактично з травня 2017р. у ній не проживає. У квартирі вона проживає сама.
Крім того, зазначено, що комунальні послуги нараховуються, виходячи із кількості зареєстрованих осіб. Оскільки відповідач не сплачує комунальні послуги, їх змушена сплачувати сама позивач. Також відповідач не утримує житло, його особистих речей у квартирі немає, перешкод у користуванні житлом вона не чинить.
При цьому, позивач зазначає, що у неї виникають труднощі, пов'язані із сплатою нармірних комунальних послуг та з'явились борги, чим об'єктивно порушуються її права.
Факт реєстрації відповідача у квартирі порушує її право на вільне користування жилим приміщенням та позбавляє її можливості оформити субсидію, яка б зменшила її витрати на комунальні послуги.
Отже, посилаючись на ст.ст. 9, 64, 71, 72 ЖК України, ст. 405 ЦК України, ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», позивач просить суд, - визнати відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 02.09.2019р. прийнято, відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 27.01.2020р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Відповідачем подано відзив на позов, за яким просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначено, що він заселений до кімнати №105 у 2005 році на підставі ордеру №803/039 від 29.11.2004р. і зареєстрований у ній з 26.01.2005р. Власником гуртожитку у 2004-2005р.р. був ВАТ «Азот». 07.09.2012р. він зареєстрував шлюб із ОСОБА_1 і дав згоду на її реєстрацію у кімнаті, як дружині.
Між тим, рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 15.01.2019р. вони розлучились.
Придбане майно вони ще не поділили, спільних дітей не мають.
Не витримавши сварок із позивачем, він вирішив деякий час пожити окремо, але з кімнати не виїхав назавжди. Позивач змінила замки і до кімнати не пускає, вчиняє сварки, що змушувало його звертатися до органів поліції. Між тим, висновків для себе позивач не зробила і ключі (дублікат) не надала. 03.02.2020р. відповідач разом із адвокатом намагався потрапити до кімнати, але вона ключі від кімнати не надала і до кімнати не впустила, внаслідок чого він знову викликав працівників поліції.
У січні 2019р. судом видано судовий наказ про стягнення із них обох заборгованості на надані комунальні послуги. На даний час органами ДВС стягуються з його зарплати кошти на користь Черкаситеплокомуненерго.
Позивач не повідомляла його про наявність боргів за комунальні послуги та про її звернення до суду із цим позовом, незважаючи на те, що знає його засоби зв'язку. Крім того, позивач мешкає у кімнаті разом із коханцем. На даний час власником гуртожитку та кімнати є територіальна громада м.Черкаси; будинок обслуговується ТОВ «Управлінська компанія «Нова якість» дільниця №8.
На даний час відповідач вказує, що має бажання та наміри проживати у кімнаті, оскільки там зареєстрований, сплачує комунальні послуги, але через неправомірні дії позивача цього зробити не може. До того ж позивач не є власником житла і не може пред'являти такий позов.
Відповідь на відзив позивачем подано не було.
Ухвалою суду від 03.06.2020р. позовну заяву залишено без розгляду, на підставі п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України. Постановою Черкаського апеляційного суду від 02.09.2020р. вказану ухвалу суду першої інстанції скасовано і справу направлено до Придніпровського райсуду м. Черкаси для продовження розгляду.
Ухвалою Придніпровського райсуду м. Черкаси від 08.10.2020р. прийнято до розгляду справу та призначено до розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 повністю підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити. Зазначила, що відповідач останній раз оплатив комунальні послуги у січні 2020 року і більше до кімнати не з'являвся і не оплачував комунпослуги. Вважає, що слід виписати відповідача з кімнати у гуртожитку, позбавити його права користування, оскільки там його речей немає, він не є власником кімнати. Крім того, зазначила, що з кінця травня 2017р. відповідач не проживає у кімнаті, оскільки поїхав на заробітки. Перед новим 2018 роком він прийшов до помешкання і забрав свої речі і пішов. Через кілька днів він забрав побутову техніку, але її в той час вдома не було. Потім відповідач звернувся до поліції про те, що вона, начебто, не пускає його до кімнати. При цьому, дійсно, вона не пускає його до кімнати, оскільки він забрав свої речі. Вона сплачує комунальні послуги та заборгованість по комуналці. Підтвердила той факт, що у кімнаті ще є його речі - телевізор, диван, меблева стінка. Цими речами вона ще користується, але не заперечує, щоб він їх забрав. Через суд сторони майно ще не ділили. Двічі (рік тому назад та у березні 2020р.) приходили до помешкання працівники поліції, оскільки відповідач просив ключі від кімнати. Оскільки вона заперечує протии його проживання, то ключі від кімнати йому не надала. Дійсно, до позивачки приходить мужчина, з яким у неї є відносини і якого вона любить; іноді він залишається ночувати у неї, допомагає по господарству. Помешкання складається із однієї кімнати, а кухня та санвузол загального користуванняіз іншими сусідами. Договори на обслуговування, надання комунпослуг, вона із відповідними організаціями не укладала; такі договори укладені у 2006 році із відповідачем. Гуртожиток переданий до міської ради; із нею не укладений договір як із наймачем кімнати. Позивач не зверталась до міської ради щодо зміни наймача. До суду з позовом про стягнення з відповідача коштів за надані комунальні послуги, які вона оплатала, вона не зверталась. Просила задовольнити позов.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Юрко С.С. просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на доводи відзиву. Крім того, пояснили, що позивач чинить перешкоди відповідачеві щодо проживання у кімнаті, до якої заселився він на законних підставах. Позивач з грудня 2017р. не пускає його до кімнати, замінила замок на вхідних дверях і дублікат ключа не надає. Не будучи наймачем кімнати, відповідач проживає в ній з іншим чоловіком, чим також створює відповідачу перешкоди у користуванні житлом. Неодноразово він звертався до поліції з приводу перешкод у користуванні житлом. У кімнаті є його особисті речі, а також речі, які вони придбали у шлюбі, і які ще не поділені між сторонами, він не втратив зв'язок із житлом, сплачує комунальні послуги, в т.ч. заборгованість. Відсутні підстави вважати, що відповідач не проживає у кімнаті з неповажних причин, враховуючи, що саме позивач чинила йому певні перешкоди. Наймачем кімнати є і досі відповідач і договір найму не змінений.
В судовому засіданні, будучи допитаними в якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 показали, що вони є сусідами сторін - проживають у кімнатах АДРЕСА_2 . Відповідач у 2017 році виїздив на заробітки до Польщі і в кінці 2017 року, тобто перед новим 2018 роком повернувся. Але це їм відомо зі слів ОСОБА_1 . Крім того, зі слів позивача їм відомо, що ОСОБА_2 забрав речі і поїхав. Через кілька місяців він приїхав з якимись людьми і вони хотіли зайти до себе в секцію, де знаходиться кімната АДРЕСА_3 , але свідок ОСОБА_4 їх не пустила. Крім того, свідок ОСОБА_3 показала, що у лютому-березні 2018р. вона бачила, як ОСОБА_2 хотів зайти до помешкання, але в нього не було ключів. Він забрав із секції пральну машину та мікрохвильову піч, але до кімнати №105 не зміг зайти, оскільки в нього не було ключів. У 2020р. відповідач приходив до помешкання, щоб там проживати, але його ОСОБА_1 не пустила. Позивач ОСОБА_1 проживає у кімнаті № НОМЕР_1 з чоловіком ОСОБА_5 з 2019 року.
Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення за таких підстав:
встановлено, що відповідно до ордера №803/039 від 22.12.2004р. ОСОБА_2 отримав право на заселення до кімнати АДРЕСА_4 . Ордер виданий ВАТ «Азот» на склад сім'ї одна особа.
Відповідно до листа заступника міського голови від 03.03.2020р. №4497-01-15, гуртожиток, що за адресю: АДРЕСА_5 , є власністю територіальної громади м. Черкаси та перебуває в управлінні ТОВ «Управлінська компанія «Нова якість» дільниця №8. Отже, статус будинку на час розгляду справи не змінений.
З 07.09.2012р. сторони перебували у шлюбі, про що свідчить актовий запис №1080 (свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_2 ). На час розгляду справи сторони зазначили, що шлюб між ними розірваний на підставі рішення суду.
Відповідно до довідки, виданої Департаментом організаційного забезпечення Черкаської міської ради від 17.04.2019р., ОСОБА_2 зареєстрований за вказаною адресою з 26.01.2005р., а ОСОБА_1 - з 09.11.2012р. по даний час.
Дані обставини також підтверджуються поквартирною карткою ф.№17. Крім того, за даними державного реєстру виборців від 27.11.2019р., за ОСОБА_2 визначено місце голосування адреса, що вище вказана.
Відповідно до наданих позивачем фіскальних чеків у 2019 році нею сплачувались певні комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, відповідно до фіскальних чеків, ОСОБА_2 також протягом 2020 року здійснював певну оплату комунальних послуг, що надані до помешкання за вказаною адресою.
Також встановлено, що дійсно ОСОБА_2 24.11.2019р. звертався до органів Національної поліції з приводу конфлікту із ОСОБА_1 щодо неможлвості проживання у кімнаті № НОМЕР_1 . Як зазначено дільничним офіцером поліції ОСОБА_6 , у довідці, затвердженій 23.12.2019р. т.в.о. начальника Черкаського ВП ГУ НП в Черкаській області, ним з'ясовано у бесіді із ОСОБА_1 , що між сторонами триває стадія розлучення, замки вона змінила після того, як ОСОБА_2 виніс з квартири спільне майно, коли вона перебувала на роботі.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
За змістом ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У контексті рішення Європейського суду з прав людини у справі «KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE» викладені загальні принципи тлумачення ст. 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла.
Європейський суд з прав людини констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем». «Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». «Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не має легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…». «Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування» («KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE», № 30856/03, § 40, 41, 42,43 ЄСПЛ, від 02.12. 2010).
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків (стаття 6 ЖК Української РСР).
Відповідно до ст. 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості користування жилою площею в гуртожитку, який підлягає передачі у власність територіальної громади, визначаються законом (ст.130 ЖК).
Згідно зі статтею 18 ЖК України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.
Як передбачено ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках:
1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров'я та перебувають на лікуванні в медичних закладах або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в медичних закладах, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою;
2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;
3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;
4) виїзду у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов'язків;
5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них;
6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому;
7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.
Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім'ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання.
У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.
Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік законодавством Союзу РСР і Української РСР може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (ст. 72 ЖК).
Отже, як на думку суду, особа, яка проживає у гуртожитку, має право на зайняття ліжко-місця в кімнаті гуртожитку, користування певною частиною жилої площі у наданій кімнаті і не наділена правом на звернення до суду з вимогами про визнання іншої особи такою, що втратила право користування ним чи проживання в ньому.
Тож, з урахуванням положень ст.ст. 71, 72 ЖК України правом звернення до суду із позовом про визнання особи такою, що втратила право користування кімнатою у гуртожитку, що перебуває у комунальній власності територіальної громади, наділений орган місцевого самоврядування, як власник гуртожитку (рішення ВСУ від 01.10.2008 у справі № 6-28945св07).
Крім того, відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Положення ЖК України не передбачають право наймача кімнати в гуртожитку та членів його сім'ї (в даному випадку бувшого члена сім'ї наймача кімнати) звертатись до суду з вимогами про визнання особи (в даному випадку наймача кімнати) такою, що втратила право користування жилим приміщенням у гуртожитку, разом з тим положеннями ЦК України передбачено право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Таким чином, саме власник гуртожитку (в даному випадку Черкаська міська рада) може звернутися до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у ньому (постанова ВС від 10.04.2019 у справі № 459/1238/16-ц).
За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач заселився до кімнати №105 у гуртожитку на законних підставах, що підтверджується дослідженими доказами та не оспорюється позивачем. Позивач набула право користування цією кімнатою, як член сім'ї наймача кімнати, після укладення шлюбу із відповідачем. Як зазначила сама позивач в судовому засіданні, договір найму був укладений із відповідачем і на час розгляду справи він не змінений. Крім того, ОСОБА_1 не зверталася до власника гуртожитку, в даному випадку до Черкаської міської ради щодо зміни договору найму жилого приміщення. Доведеними є обставини, що відповідач ОСОБА_2 не втратив зв'язок із жилим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_6 , ним сплачувалися комунальні послуги, він кілька разів намагався дістатися житла для проживання, але позивач ОСОБА_1 замінила замки на вхідних дверях до кімнати, дублікат ключів йому не надала, що підтвердила в судовому засіданні. Крім того, встановлено, що житло складається лише з однієї кімнати, а тому факт проживання у кімнаті позивача із мужчиною, з яким ОСОБА_1 має близькі стосунки, очевидно свідчить про створення перешкод у користуванні житлом відповідачеві. Крім того, факт перебування певний проміжок часу на заробітках за кордоном відповідача, наявність конфлікту між сторонами, знаходження і на цей час у кімнаті особистих речей відповідача, свідчить про відсутність підстав вважати, що відповідач ОСОБА_2 з неповажних причин не користувався жилим приміщенням кімнати №105. Також факт неоднаразового виклику працівників Національної поліції відповідачем щодо неможливості проживати у кімнаті, знайшов своє підтвердження як з пояснень самої позивача, так і з показань свідків, що були допитані судом. На час звернення до суду, власником гуртожитку АДРЕСА_5 є територіальна громада міста Черкаси, яку представляє Черкаська міська рада, яка, відповідно до суду із позовом про визнання особи такою, що втратила право користування кімнатою АДРЕСА_6 , не зверталася.
Отже, враховуючи викладені обставини та норми чинного законодавства, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Позовна заява є безпідставною та необгрунтованою, у позивача ОСОБА_1 не виникло право звернення до суду із цим позовом, і позовні вимоги такими, що направлені на порушення прав та інтересів відповідача ОСОБА_2 .
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 141, 259, 268 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Повний текст судового рішення складений 21.12.2020р.
Головуючий: С. М. Позарецька