Справа № 550/1266/20
Провадження № 2/550/258/20
22 грудня 2020 року смт. Чутове
Чутівський районний суд Полтавської області
у складі: головуючого судді - Михайлюк О.І.,
за участі секретаря судового засідання - Шукевич Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача - ОСОБА_1 заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що заборгованість у розмірі 97850,06 грн. з яких: 900 грн - заборгованість за кредитом, 95613,62 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 1336,44 грн - нарахована пеня виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем кредитних зобов'язань та згідно Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою.
В судове засідання представник позивача не з'явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі, а також зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі і просить задовольнити, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач у дане судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи належним чином була повідомлена, відзив у встановлений законом строк не подала. Суд зазначає, що в матеріалах справи наявні заяви відповідача, датовані 29.10.2020р. та 11.10.2020р., про відкладення розгляду справи у зв'язку зі зверненням за отриманням правової допомоги. Однак в подальші судові засідання відповідач не з'являлася, про причини своєї неявки суд не повідомила.
Тобто суд вжив всіх можливих засобів для того, щоб в належний спосіб сповістити відповідача про час та місце розгляду справи та забезпечити реалізацію її законних прав.
Враховуючи, що учасники справи належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, суд, у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи за наявними в справі матеріалами.
Фіксація судового розгляду справи технічними засобами не проводилась, згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 18.12.2012р. ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с. 9).
У заяві від 18.12.2012р. зазначено, що відповідач ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення.
До позову банк надав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31.08.2020 становить 97850,06 грн. з яких: 900 грн - заборгованість за кредитом, 95613,62 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 1336,44 грн - нарахована пеня виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем кредитних зобов'язань та згідно Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою.
Суд зазначає, що відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути проценти за користування кредитом в сумі 95613,62 грн, нараховані за період з 26.12.2014 по 31.03.2015 з розрахунку розміру процентної ставки - 34,8%, за період з 01.04.2015 по 31.08.2020 з розрахунку розміру процентної ставки - 43,2%.
У заяві позичальника від 18.12.2012 року відсутні умови щодо розміру відсотків щодо користування кредитом, а так само тарифи обслуговування кредитних карт.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18.12.2012 року, посилався на Витяг Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18.12.2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (13.10.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання, як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі № 342/180/17.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ у даному випадку не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору, а сама заява від 18.12.2012 не містить умов про розмір відсотків за користування кредитом, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь банку та 95613,62 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 900 грн заборгованості за тілом кредиту суд зазначає наступне.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Судом встановлено, що між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого в свою чергу є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 існують кредитні правовідносини.
З матеріалів справи, зокрема з виписки по руху коштів по картковому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку, а також те, що відповідач фактично отримав та використовував надані банком кредитні кошти.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, що фактично отримані та використані позичальником (відповідачем по справі) кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку, що кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів у розмірі 900 грн.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 900 грн заборгованості за кредитом є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача заборгованості за пенею, суд зазначає наступне.
Згідно наданого позивачем розрахунку внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань по вищезазначеному кредитному договору станом на 31.08.2020р. у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за пенею у розмір 1336,44 грн.
Враховуючи, що відповідач належним чином не виконав свої договірні зобов'язання, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1336,44 грн заборгованості за пенею є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 31.08.2020 року у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 97850,06 грн., що складається з заборгованості за кредитом 900 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом 95613,62 грн., заборгованість за пенею 1336,44 грн,(а.с.5-6).
З матеріалів справи, зокрема з виписки за договором №б/н станом на 02.09.20 вбачається, що відповідач ОСОБА_1 15.12.2017 року поповнила картку готівкою у Чутівьскому відділенні Полтавського ГРУ на суму 2000 грн (а.с.44-46).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Відповідно до правової позиції ВСУ, зробленої у постанові від 09.11.2016 року по справі № 6-1457цс16 за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
Як було встановлено судом, право позивача порушене та підлягає захисту, у зв'язку з тим, що відповідачі не виконали свого обов'язку щодо повернення фактично отриманих та використаних кредитних коштів.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про те, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитом не закінчився, оскільки останнє погашення заборгованості за кредитним договором здійснено відповідачем 15.12.2017 року, в той час як позивач звернувся із вказаним позовом до суду 13.10.2020 року, тобто в межах позовної давності, встановленої законом.
У зв'язку з вищевикладеним, доводи відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності не заслуговують на увагу.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 128, 141, 247, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість у розмірі 2236 (дві тисячі двісті тридцять шість) грн. 44 коп. з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 900 грн, пеня у розмірі 1336,44 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» суму судового збору у розмірі 48 (сорок вісім) грн 04 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Полтавського апеляційного суду або через Чутівський районний суд Полтавської області.
Позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_1 , МФО 305299, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги,50).
Відповідач - ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 .
Повне судове рішення виготовлено 24 грудня 2020 року.
Суддя О. І. Михайлюк