09 грудня 2020 року Справа № 160/11539/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кучми К.С.
при секретарі судового засідання - Ткаченко Ю.А.
за участю:
представника позивача - Петренко М.Г.
представника відповідача - Борисенка А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі адміністративну справу за правилами загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу по день поновлення на службі, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських ГУНП" №1549 від 15.04.2017 року в частині накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції на старшого оперуповноваженого сектора розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Дніпровського ВП ГУНП майора поліції ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області "По особовому складу" №138 о/с від 18.04.2017 року в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Дніпровського відділу поліції;
- поновити на посаді старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Дніпровського відділу поліції ОСОБА_1 ;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу починаючи з 06.04.2020 року по день винесення рішення у справі (станом на 04.06.2020 року сума дорівнювала 385 888,23 грн., відповідно до заяви позивача від 28.05.2020 року). /а.с.39, 40 том ІІ/
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до наказу Головного управління Національної поліції №138 о/с від 18.04.2017 року він був звільнений з посади старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП, у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби на підставі наказу ГУНП від 15.04.2017 року №1549, пов'язаного з порушенням вимог ст.7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.1 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», Присяги працівника поліції, абзацу 1, 2 пункту 1 розділу II, пункту 1, 2 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 року №1179.
З вищевказаними наказами позивач не погоджується, обґрунтовуючи свою незгоду недоведеністю в його діях ознак дисциплінарного проступку, при цьому своє звільнення пов'язує виключно із затриманням та оголошенням йому про підозру в кримінальному провадженні №42016000000002964 від 20.10.2016 року. Вказує на порушення строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, порушення вимог законодавства щодо ознайомлення його із наказом та врученням трудової книжки після спливу більше двох років з моменту звільнення. Крім того, позивач вказав на порушення ч.3 ст.40 КЗпП України, відповідно до якої не допускається звільнення працівника, зокрема, у період перебування працівника у відпустці. Оскільки позивач, стверджує, що відповідно до рапорту від 23.03.2017 року про надання основної та додаткової відпустки тривалістю 40 діб з 05.04.2017 року, перебував у відпустці на момент свого звільнення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 року було задоволено заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, поновлено строк звернення до суду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
На виконання вимог ухвали суду відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги не визнав, зважаючи на самостійні підстави звільнення, встановлені в службовому розслідуванні, на яких ґрунтується рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також посилаючись на резонансність події за участю позивача. Що вказує на завдання старшим оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП ОСОБА_1 шкоди авторитету органів поліції, що у свою чергу, призводить до зменшення довіри громадян до Національної поліції, як державного органу.
Відповідач заперечує проти доводів позивача, зазначає, що у ході службового розслідування комісія не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_1 , яке здійснюється в межах досудового розслідування, а лише перевіряла дотримання позивачем вимог, що пред'являються до поліцейських та наявності в його діях ознак дисциплінарного проступку. Доводи позивача щодо перебування у відпустці на момент звільнення не визнає, оскільки за даними ГУНП відповідний наказ не видавався. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
До суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначається, що посилаючись на матеріали службового розслідування відповідач по суті цитує обставини кримінального провадження в якому він був затриманий як підозрюваний у вчиненні злочинів, в якому на сьогодні йде судове слідство, а отже обставини вчинення вказаних злочинів позивачем не доведено обвинувальним вироком суду. При цьому, відповідач вважає ці події доведеними, та ґрунтує свої доводи щодо вчинення дисциплінарного проступку саме на вказаних подіях. Вирішення питання про правомірність притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з'ясувати саме наявність складу дисциплінарного проступку в його діяннях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ці ж самі діяння отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.
Натомість, відповідач помилково вважає, що виникнення негативного суспільного резонансу у зв'язку з подіями, які встановлюються в порядку кримінального провадження, є підставою для застосування дисциплінарного стягнення. Обставини, що викликали суспільний резонанс можливо встановити лише у спосіб визначений законом, а саме у ході розгляду кримінального провадження. Обставини, що можуть бути покладені в основу дисциплінарного проступку відповідачем не встановлені. Всі доводи зазначені в ході службового розслідування та на які посилається відповідач у відзиві, а саме посилання на порушення службової дисципліни є не доведеними, всі інші обставини доводяться лише в ході судового слідства в рамках кримінального провадження. Хоча відповідач в своєму відзиві і зазначає, що накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення пов'язане не з кримінальним обвинуваченням проти ОСОБА_1 , натомість серед викладених ним фактів та обставин встановлюється саме обставини кримінального провадження, інших обставин ані в службовому розслідуванні, ані в відзиві не наводиться. Таким чином, позивач просив суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав.
До суду відповідачем були подані заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначено, що протягом 2017 року ОСОБА_1 , старшому оперуповноваженому сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області, щорічна основна та додаткова оплачувані відпустки за 2017 рік не надавалися. Отже, вважає доводи позивача щодо звільнення його зі служби в поліції під час перебування у відпустці безпідставними та необґрунтованими. ОСОБА_1 займав відповідальну посаду - старший оперуповноважений відділу кримінальної поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП, мав спеціальне звання - майор поліції; скоїв проступок, несумісний з подальшим перебуванням на службі, що дає підстави сумніватися в його об'єктивності, неупередженості при подальшому виконанні службових обов'язків, тому, що спеціальні юридичні і моральні норми пред'являють підвищені вимоги до почуття відповідальності поліцейського. Поведінка працівника поліції завжди і за будь-яких обставин має бути бездоганною, відповідати високим стандартам професіоналізму і морально-етичним принципам. За таких обставин, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 18.06.2020 року клопотання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про залишення позовної заяви без розгляду було задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до ГУНП в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу по день поновлення на службі залишено без розгляду.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.08.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року у справі №160/11539/19 скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
11.09.2020 року справа була повернута до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з суду апеляційної інстанції.
23.09.2020 р. від представника позивача надійшла заява про відвід судді та заява про відкладення розгляду справи, через хворобу позивача та перебування його на самоізоляції.
В судовому засіданні, яке було призначено на 23.09.2020 р., розгляд справи був відкладений на 15.10.2020 р.
Ухвалою суду від 23.09.2020 року було відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про відвід - судді Кучми К.С. у даній справі.
До суду 15.10.2020 р. від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи для надання додаткових доказів.
В судовому засіданні, яке було призначено на 23.09.2020 р., розгляд справи був відкладений на 28.10.2020 р.
До суду 28.10.2020 року від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення.
В судове засідання 28.10.2020 р. з'явились представники сторін та представником позивача було заявлено клопотання про оголошення по справі перерви для надання письмових пояснень на додаткові письмові пояснення відповідача. Судом було оголошено перерву до 11.11.2020 р.
10.11.2020 р. до суду від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення.
11.11.2020 р. до суду від представника позивача надійшла заява про перенесення розгляду справи, у зв'язку із її зайнятістю в іншому судовому процесі та перебуванням позивача на самоізоляції з підозрою на COVID-19.
В судове засідання 11.11.2020 р. прибув представник відповідача та розгляд справи був відкладений на 25.11.2020 р.
24.11.2020 р. від позивача надійшла заява про перенесення розгляду справи, у зв'язку перебуванням його на самоізоляції, у зв'язку з хворобою дружини на COVID-19. Від представника позивача заява про перенесення розгляду справи, у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.
В судове засідання 25.11.2020 р. з'явився представник відповідача та розгляд справи був відкладений на 01.12.2020 р.
До суду 25.11.2020 р. від представника позивача надійшло клопотання про узагальнення практики та долучено рішення суду.
01.12.2020 р. до суду від представника позивача надійшла заява про перенесення розгляду справи в зв'язку з перебуванням її у відрядженні у м.Києві, та з підтвердженням у позивача тестом на COVID-19.
В судове засідання 01.12.2020 р., з'явився представник відповідача, та розгляд справи був відкладений на 09.12.2020 р.
В судовому засіданні 09.12.2020 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав. Під час ухвалення судового рішення просила взяти до уваги, в тому числі, її додаткові пояснення та судову практику.
Представник відповідача під час судового засідання 09.12.2020 року просив суд у задоволенні позову відмовити повністю. Також просив суд, під час ухвалення рішення суду взяти до уваги, в тому числі, їх додаткові письмові пояснення, судову практику в аналогічних справах.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах поліції з 07.11.2015 року.
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції №138 о/с від 18.04.2017 року позивач був звільнений з посади старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію України» у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби на підставі наказу ГУНП від 15.04.2017 року №1549, пов'язаного з порушенням вимог ст.7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.1 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», Присяги працівника поліції, абзацу 1, 2 пункту 1 розділу II, пункту 1, 2 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 року №1179, що виразилося у недотриманні принципів діяльності поліцейського та вчиненні дій не сумісних з вимогами, що пред'являються до професійно-етичних якостей поліцейських.
Винесенню вказаного наказу передувало проведення службового розслідування проведеного відповідно до наказу ГУНП від 07.04.2017 року №1426.
У ході службового розслідування встановлено, що 16.04.2016 року до чергової частини Дніпровського районного відділення поліції Дніпровського відділу ГУНП звернулась ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявами про скоєння крадіжки грошових коштів в особливо великих розмірах, ювелірних виробів та зникнення її чоловіка ОСОБА_4 , 1963 року народження. Заявник повідомила, що за місцем її мешкання, за адресою: АДРЕСА_1 , вона виявила відсутність готівкових коштів у розмірі 1 420 000 доларів США, 156 000 Євро, золотих виробів з дорогоцінними камінцями на загальну суму приблизно 200 000 доларів США, які знаходились у неї на зберіганні та належали її подрузі ОСОБА_5 .
Відомості за вказаним фактом 17.04.2016 року були внесені до ЄРДР Дніпровського РВП Дніпровського ВП ГУНП за №12016040440001001 за ч.1 ст.185 КК України. Однак, поліцейські і керівники Дніпровського районного відділу поліції ГУНП, яким було доручено проведення повного, всебічного та об'єктивного досудового розслідування у вищезазначених кримінальних провадженнях, свої обов'язки не виконали, що призвело до грубих порушень службової дисципліни та резонансної надзвичайної події за участю поліцейських Дніпропетровської області.
За результатами проведених прокуратурою Харківської області слідчих (розшукових) дій у кримінальних провадженнях №42016000000002964 від 20.10.2016 р. та №42017220000000224 від 16.03.2017 р. ГУНП стало відомо, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у приватному порядку звернулися до поліцейських Дніпровського ВП ГУНП щодо сприяння розшуку громадянина ОСОБА_4 грошових коштів та ювелірних виробів.
Розшуком грошей та ювелірних виробів (не в межах розпочатих кримінальних проваджень) почав займатись заступник начальника відділу карного розшуку Дніпровського відділу поліції ОСОБА_6 , який у свою чергу залучив до цього наближених до себе поліцейських карного розшуку, а саме: майора поліції ОСОБА_7 , підполковника поліції ОСОБА_8 , майора поліції ОСОБА_1 та капітан поліції ОСОБА_9 , які у подальшому зустрілися з ОСОБА_3 , з метою з'ясування обставин зникнення її чоловіка та майна.
У ході пошукових заходів вказаними поліцейськими Дніпровського ВП ГУНП було встановлено, що ОСОБА_10 втік разом із своїм двоюрідним братом ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та встановлено їх місцезнаходження.
Після цього, 21.04.2016 р. за місцем мешкання ОСОБА_11 , поліцейські ВКР Дніпровського ВП ОСОБА_9 та ОСОБА_1 вимагали у його співмешканки ОСОБА_12 , під загрозою фізичної розправи, видати грошові кошти та золоті вироби, що міг залишити ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .
Надалі було встановлено, що майор поліції ОСОБА_7 , підполковник поліції ОСОБА_8 , майора поліції ОСОБА_1 та капітана поліції ОСОБА_9 06.05.2016 року отримали інформацію стосовно місця переховування ОСОБА_4 та ОСОБА_11 у місті Павлоград.
По прибутті за встановленою ними адресою зазначені поліцейські із застосуванням фізичного насильства та під загрозою застосування зброї завели ОСОБА_4 та ОСОБА_11 у квартиру, яку ті винаймали, та під час обшуку забрали дві сумки з викраденими ОСОБА_4 грошовими коштами та ювелірними виробами, а саме: 1 370 000 доларів США, 156 000 євро, ювелірні золоті вироби з дорогоцінним камінням на загальну суму приблизно 200 000 доларів США та інші предмети. Після цього, видавши ОСОБА_4 та ОСОБА_11 грошові кошти у сумі 50 000 доларів США, наказали їм невідкладно покинути територію Дніпропетровської області.
Судом також встановлено, що за вказаним фактом прокуратурою Харківської області 20.10.2016 року розпочато кримінальні провадження №42016000000002964 за ч.4 ст.187 КК України та 16.03.2017 року №42017220000000224 за ч.2 ст.365 КК України.
06.04.2017 року прокуратурою Харківської області спільно з Дніпропетровським управлінням ДВБ НП України, УКР ГУНП в Харківській області, ВІПР УРО ДВБ НП України та управлінням «Корд» ГУНП в Дніпропетровській області були затримані поліцейські ОСОБА_8 та ОСОБА_1 на підставі ухвал Червонозаводського районного суду м.Харкова проведено відповідні обшуки.
06.04.2017 року підполковника поліції ОСОБА_8 та майора поліції ОСОБА_1 прокуратурою Харківської області затримано в порядку ст.208 КПК України, а 07.04.2017 вказаним поліцейським оголошено повідомлення про підозру за ч.4 ст.187 КК України.
08.04.2017 року Червонозаводським районним судом міста Харків поліцейським ОСОБА_8 та ОСОБА_1 обрано запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без права внесення застави.
12.04.2017 року прокуратурою Харківської області поліцейським Куцманду А.С. та ОСОБА_1 оголошено нові повідомлення про підозру за ч.2 ст.365 КК України.
Позивач пов'язує порушення своїх прав з протиправними діями відповідача щодо звільнення його зі служби без дотримання законодавчо визначеної процедури.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд зазначає про наступне.
Порядок проходження служби в поліції на час видання ГУНП оскаржуваних наказів регламентувався спеціальним законодавством, в тому числі, Законом України «Про Національну поліцію», Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 року № 3460-ІV, дію якого, відповідно до п.9 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» від 23.12.2015 року №901-VIII, було поширено на поліцейських до набрання чинності Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції» (далі - Дисциплінарний статут), Присягою працівника Національної поліції (далі - Присяга), Правилами етичної поведінки поліцейських, затвердженими наказом МВС України від 09.11.2016 року №1179, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.12.2016 року № 1576/29706 (далі - Правила поведінки поліцейських), які вимагають від працівників поліції дотримуватись порядку та правил, встановлених законодавством України, Присягою, статутами, нормативними актами МВС України та наказами начальників, які видаються в межах їх повноважень; завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну та службову таємницю, з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, не вчиняти дій, які можуть привести до втрати незалежності та об'єктивності при виконанні службових обов'язків, з гідністю нести високе звання поліцейського.
Згідно з п.8 ст.12 Дисциплінарного статуту за порушення дисципліни в якості дисциплінарного стягнення може бути застосовано звільнення з органів внутрішніх справ.
Відповідно до ст.14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник, або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
Відповідно до п.6.2.2. Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 року № 230, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 року за № 541/23073 (далі - Інструкція) у разі відмови особи надати пояснення на підставі ст.63 Конституції України цей факт документується за допомогою проставляння нею підпису на бланку пояснення.
Так, будучи опитаним, старший оперуповноважений сектора відділу кримінальної поліції Дніпровського ВП ГУНП майор поліції ОСОБА_1 , на підставі ст.63 Конституції України, відмовився від надання пояснень.
Оперуповноваженому сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП майору поліції ОСОБА_1 , було відомо про вимоги керівництва НП України та ГУНП щодо недопущення фактів порушення службової дисципліни та дій, що можуть призвести до приниження авторитету органів Національної поліції, а тому останній мав усвідомлювати, що здійснення з його боку будь-яких дій, які вказують на необ'єктивність та упередженість, а також ті, що викликають сумнів у належному виконанні ними службових обов'язків, призведе до приниження авторитету органу Національної поліції, та як наслідок до притягнення останнього до суворої відповідальності, аж до звільнення зі служби в поліції.
Дискредитація звання поліцейського за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їхніх працівників у очах громадськості та є несумісною із подальшим проходженням служби.
Таким чином, в результаті повного та всебічного з'ясування обставин події надзвичайної події за участю майора поліції ОСОБА_1 , матеріалами службового розслідування, підтверджується наявність в діях старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП майора поліції ОСОБА_1 , складу дисциплінарного проступку в порушенні вимог ст.7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.1 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», Присяги працівника поліції, абзацу 1, 2 пункту 1 розділу II, пункту 1, 2 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 року № 1179, що виразилося у недотриманні принципів діяльності поліцейського та вчиненні дій не сумісних з вимогами, що пред'являються до професійно-етичних якостей поліцейських.
За таких обставин, ОСОБА_1 скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків, у зв'язку з чим такі дії є несумісними з вимогами, що пред'являються до особистих та моральних якостей працівника поліції.
Статті 2, 6, 7, 8, 18 Закону України «Про Національну поліцію» визначають, що одним із основних завдань поліції є охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидія злочинності, при цьому поліція зобов'язана виконувати свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом на принципах верховенства права, дотримання прав і свобод людини, законності тощо.
Крім того, відповідно до ст.18 Закону України «Про Національну поліцію» та Присяги працівника поліції кожен поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватись Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, сумлінно виконувати свої службові обов'язки, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського.
Позивач, склавши Присягу, добровільно взяв на себе
вищевказані зобов'язання і був обізнаний, що за порушення цих вимог його буде притягнуто до суворої дисциплінарної відповідальності аж до звільнення зі служби в поліції.
Поведінка працівника поліції завжди і за будь-яких обставин має бути бездоганною, відповідати високим стандартам професіоналізму і морально-етичним принципам правоохоронця. Ніщо не повинно паплюжити ділову репутацію та авторитет правоохоронного органу.
Щодо посилання ОСОБА_1 на відсутність результатів досудового розслідування, як на доказ відсутності в його діях дисциплінарного проступку, суд вважає його безпідставним з огляду на таке.
Так, рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача ґрунтується на самостійних правових підставах.
Наявність чи відсутність в діях позивача складу кримінального правопорушення не спростовують факту вчинення останнім дисциплінарного проступку, що став підставою для звільнення з поліції останнього.
Відповідно до п.2.1. Інструкції підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового або начальницького складу службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень. Згідно з п.2.2.2., 2.2.3. Інструкції службове розслідування проводиться у разі реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей про скоєне особою рядового або начальницького складу кримінальне правопорушення, повідомлення особі про підозру в учиненні нею кримінального правопорушення. Відповідно до Висновку службового розслідування інформацію, за якою проводилося службове розслідування визнано такою, що знайшла своє об'єктивне підтвердження.
В силу п.5.4. Інструкції у даному випадку начальник приймає рішення про притягнення осіб рядового або начальницького складу до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Згідно з ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», Дисциплінарного статуту, Присяги, Правил етичної поведінки поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, функціональних обов'язків, наказів керівництва.
Статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів МВС України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника. Невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни є дисциплінарним проступком.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про Національну поліцію» у
разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Статтею 5 Дисциплінарного статуту визначено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність.
Статтею 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що особи рядового і начальницького складу, притягнуті в установленому законом порядку до адміністративної, кримінальної, матеріальної відповідальності, водночас можуть нести й дисциплінарну відповідальність.
Статтею 7 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів, наказів начальників, дотримуватися норм професійної та службової етики; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.
Крім того, наявність або відсутність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, тобто відсутність або наявність підстав для притягнення до кримінальної відповідальності, не є підставою для звільнення позивача від дисциплінарної відповідальності та ніяким чином не може ототожнюватись з наявністю фактів порушення службової дисципліни, тобто дисциплінарною відповідальністю, до якої було притягнуто останнього.
У ході службового розслідування комісія не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_1 , яке здійснюється в межах досудового розслідування, а лише перевіряла дотримання позивачем вимог, що пред'являються до поліцейських та наявності в діях останнього.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Згідно з ч.2 ст.5 Дисциплінарного статуту поліцейські, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом.
Суд вважає, що рішення про притягнення до дисциплінарної' відповідальності позивача ґрунтується на самостійних правових підставах.
Набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення є підставою для звільнення поліцейського зі служби відповідно до п.10 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».
ОСОБА_1 звільнений зі служби відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).
Поняття «службова дисципліна» включає у себе не лише обов'язок особи належним чином виконувати свої службові обов'язки, а і обов'язок дотримуватися положень чинного законодавства та Присяги.
Таким чином, позивач, у силу своїх службових обов'язків, був зобов'язаний не допускати дій, що ганьблять звання працівника поліції або підривають авторитет поліції, інших стосунків, які носять корисливий або протиправний характер.
ОСОБА_1 займав відповідальну посаду - старший оперуповноважений відділу кримінальної поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП, мав спеціальне звання - майор поліції; скоїв проступок, несумісний з подальшим перебуванням на службі, що дає підстави сумніватися в його об'єктивності, неупередженості при подальшому виконанні службових обов'язків, тому, що спеціальні юридичні і моральні норми пред'являють підвищені вимоги до почуття відповідальності поліцейського. Поведінка працівника поліції завжди і за будь-яких обставин має бути бездоганною, відповідати високим стандартам професіоналізму і морально-етичним принципам.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Нормами статей 92, 93 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до розділу II Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 23.11.2016 р. № 1235, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.12.2016 р. за № 1668/29798, підставою для виданий наказів по особовому складу є безпосередньо зміни в службовій діяльності: зокрема надання відпусток відповідно до законодавства.
Пунктами 1, 2 розділу III Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлено, що видавати накази по особовому складу можуть керівники органів та підрозділів поліції, а також закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України, відповідно до повноважень, визначених законом та іншим нормативно-правовими актами, а також номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.
Таким чином, підставою для надання відпустки працівнику поліції ОСОБА_1 є безпосередньо наказ керівника ГУНП в Дніпропетровській області.
Як видно з матеріалів справи, протягом 2017 року ОСОБА_1 , старшому оперуповноваженому сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області, щорічна основна та додаткова оплачувані відпустки за 2017 рік не надавалися. Доказів зворотного позивачем не надано, а матеріали справи не містять.
Отже, суд вважає доводи позивача щодо звільнення його зі служби в поліції під час перебування у відпустці необґрунтованими.
Відтак, при застосуванні до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції ГУНП в Дніпропетровській області діяло в межах повноважень, в спосіб та в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні позовної заяви слід відмовити повністю, з викладених вище підстав.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250 КАС України, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу по день поновлення на службі - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Повний текст рішення складено 18.12.2020 року.
Суддя К.С. Кучма