24 грудня 2020 року № 320/3867/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідача), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 р. по 1 березня 2018 р.;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 р. по 1 березня 2018 р..
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно у період з 1 січня 2016 р. по 1 березня 2018 р. не було проведено нарахування та виплату індексації. Стверджує, що посилання відповідача на відсутність фінансових ресурсів є безпідставними, оскільки обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
12 червня 2020 р. від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити у повному обсязі. Стверджує, що проведення індексації грошових виплат населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Зазначив, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у періоді січня 2016 - березень 2018 років у Міністерства оборони України не було.
Зазначає, що відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 8 серпня 2017 р. № 13700/з та від 8 серпня 2017 р. №78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає, а Порядок №1078 не передбачає механізму виплат сум індексації грошового забезпечення за минулі періоди.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу на посаді начальника служби ракетно-артилерійського озброєння та наказом Командувача військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 5 квітня 2019 р. № 97 звільнений з військової служби у запас наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) № 56 від 14 березня 2019 р. за підпунктом «а» пунктом другим частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту) з правом носіння військової форми одягу.
Відповідно до цього наказу, позивача виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до Білоцерківського ОМВК Київської області з 5 квітня 2019 р.
Відповідно до копії посвідчення учасника бойових дій від 11 вересня 2015 р., позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
У подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплатити йому індексацію грошового забезпечення з 1 січня 2016 р. по 1 березня 2018 р.
Листом від 15 квітня 2020 р. за № 336 відповідач повідомив позивача, що за період з грудня 2016 року по березень 2018 року індексація не нараховувалася та не виплачувалася у зв'язку з тим, що не була передбачена в бюджеті Міністерства оборони України на відповідні роки. Фінансування здійснювалося виключно на види грошового забезпечення, які передбачені згідно наказу Міністерства оборони України від 11 червня 2018 р. № 260 «Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Крім того, в листі відповідач зазначив, що відповідно до роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 8 серпня 2017 р. № 15966/0/2-17/16 щодо індексації грошового забезпечення, проведення індексації грошових доходів населення, у тому числі грошового забезпечення, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. У 2016-2018 роках витрати на індексацію не були передбачені в бюджеті Міністерства оборони України. Виплати сум індексації у поточному році за минулі роки також не передбачена. Відповідно до вказівки Департаменту фінансів МОУ від 4 січня 2016 р. № 248/3/9/1/2 військовим частинам було заборонено нараховувати індексацію грошового забезпечення.
Не погоджуючись з відмовою відповідача виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 р. по 1 березня 2018 р., позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25 березня 1992 р. (далі - Закон №2232-ХІІ, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до вимог статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 р. (далі - Закон №2011-ХІІ, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частинами 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 3 липня 1991 р. (далі - Закон № 1282-ХІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до вимог ст. 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Статтею 5 Закону № 1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно з вимогами статті 9 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 р. (далі - Порядок № 1078).
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з вимогами п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Суд звертає увагу, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
На підставі аналізу наведених вище нормативно-правових актів суд визнає, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Як встановлено судом, під час проходження служби у вказаний у позові період з 1 січня 2016 р. по 1 березня 2018 р. позивачу не проведено нарахування та виплату індексації його грошового забезпечення.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що індексація за вказаний період не виплачувалась, оскільки можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у Міністерства оборони України не було.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не нараховувалась та не сплачувалась індексація грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 р. по 1 березня 2018 р. При цьому, відсутність бюджетного фінансування вказаної витрати не позбавляє позивача права на її отримання та не звільняє від обов'язку її виплачувати.
Європейський Суд з прав людини у рішення по справі «Кечко проти України» зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
З огляду на викладене, суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов'язку щодо нарахування індексації грошового забезпечення позивачу.
Суд також вважає безпідставними посилання відповідача на статтю 5 Закону України №1282-ХІІ, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, позаяк індексація безпосередньо не пов'язана з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів. Виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 р. по справі № 825/874/17.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, в частині шостій статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" зазначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку, а тому дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 1 січня 2016 р. є протиправними.
На підставі досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача в частині невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 1 січня 2016 р. по день звільнення та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 р. по день звільнення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Ураховуючи, що позивач відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» має право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 р. по 1 березня 2018 р., а також беручи до уваги, що індексація грошового забезпечення позивачеві проведена не була, суд погоджується з доводами позивача щодо протиправної бездіяльності, допущеної відповідачем, та вважає за можливе зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за оскаржуваний період.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було не виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення з 1 січня 2016 р. по 1 березня 2018 р., отже порушено права позивача та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 1 березня 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) за період з 1 січня 2016 року по 1 березня 2018 року
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.