печерський районний суд міста києва
Справа № 757/53862/20-к
11 грудня 2020 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
за участю адвоката ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на бездіяльність посадових осіб Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, під час проведення обшуку 05.10.2020, в рамках здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12018000000000698 від 15.11.2018, -
04.12.2020 у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на бездіяльність посадових осіб Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, під час проведення обшуку 05.10.2020, в рамках здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12018000000000698 від 15.11.2018.
В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що 05.10.2020 було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого було вилучено мобільний телефон марки Iphone ІМЕІ: НОМЕР_1 , дозвіл на вилучення якого ухвалою слідчого судді не надавався, даний телефон не має відношення до вказаного кримінального провадження, а відтак вилучене майно підлягає поверненню його законному володільцю, оскільки є його особистою власністю.
Адвокат просила в судовому засідані, скаргу задовольнити, оскільки ОСОБА_5 немає жодного відношеня до кримінального провадженя, власник майна просто перебував в даному притміщені коли проводився обшук, тому законих підстав для вилученя його особистого майна не було.
Прокурор/слідчий в судове засідання не з'явився будучи належним чином повідомленим, заяв, клопотань до суду не подано.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
За вказаних обставин, слідчим суддею з метою забезпечення дотримання розумних строків розгляду скарги, визнано можливим її розгляд у відсутність слідчого, при цьому слідчим суддею враховано положення ст.ст. 26, 306 КПК України.
Вивчивши скаргу, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.
Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України розслідується кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до ЄРДР за № 12018000000000698 від 15.11.2018, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
01.10.2020 ухвалою слідчого судді було надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, належить на праві власності ОСОБА_6 , де фактично розташований офіс з якого вчиняються шахрайські дії, з метою припинення злочинної діяльності, виявлення та вилучення речей, предметів та документів, що мають значення речових доказів у кримінальному провадженні, а саме:
- цифрових носіїв електронної інформації (флеш-карт будь-якого формату, USB-Flash носіїв, носіїв на жорстких магнітних дисках (HDD), носіїв на твердотільних дисках (SSD), оптичні диски CD, DVD, Blu-ray Disc, комп'ютерів (СБПК, монітор, клавіатура), планшетів, ноутбуків із зарядними пристроями (ППК), мобільних телефонів із сім-картами тощо), пристроїв та приладів, які забезпечують доступ до локальної мережі, всесвітньої інформаційної системи загального доступу Інтернет, у тому числі призначених для з'єднання декількох вузлів комп'ютерної мережі в умовах одного чи декількох сегментів мережі, блокноти та чорнові записи із відомостями щодо переліку третіх осіб із їхніми персональними банківськими даними (номерами банківських платіжних карток, номерами телефонів).
Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Згідно положень ч.ч. 8, 9 ст. 236 КПК України, особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку. Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім'ї або його представникові.
Під час вивчення матеріалів скарги, слідчим суддею встановлено, на підставі вищевказаної ухвали слідчого судді 05.10.2020 проведено обшук, що за результатами якого стороною обвинувачення вилучено, окрім іншого мобільні телефони.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 5 статті 9 КПК України, передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Згідно зі ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.
Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Враховуючи вказані норми кримінального процесуального законодавства, слідчий суддя приходить до висновку, що вилучене майно, відповідно до протоколу обшуку, на поверненні якого наполягає адвокат, підпадає під критерії, визначені ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.10.2020.
Разом з цим, слідчий суддя вважає, що телефон, який був вилучений під час обшуку, підлягає поверненню, оскільки станом на день розгляду скарги органом досудового розслідування не доведено та не надано жодних доказів,що саме телефон заявника відноситься до обставин кримінального провадження.
Окрім цього, як вбачається з наданих матеріалів на даний час, ОСОБА_5 немає процесуального статуту у кримінальному провадженні, тому станом на день розгляду скарги, у суду немає підстав обмежувати права заявника, а протилежного стороною обвинувачення не спростовано.
Відтак, скарга підлягає задоволеню.
Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Скаргу - задовольнити.
Зобов'язати уповноважену особу у кримінальному провадженні № 12018000000000698 від 15.11.2018 року повернути тимчасово вилучений 05.10.2020 року під час обшуку приміщення 4 поверху. за адресою АДРЕСА_2 1.обільний телефон марки Iphone ІМЕІ: НОМЕР_1 власнику - ОСОБА_5 або його законному представнику Уляні Красовській.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1