печерський районний суд міста києва
Справа № 2-108/11
пр. 4-с-184/20
22 жовтня 2020 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Ільєвої Т.Г.,
при секретарі - Ємець Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві скаргу Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» на повідомлення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 11.03.2020 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, -
У березні 2020 року Акціонерне товариство «УКРСИББАНК» звернулось до суду зі скаргою в порядку статті 450 ЦПК України, згідно вимог якої заявник просить:
1. Поновити компанії СОФІНАМ ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (SOFINAM INVESTMENTS LLP) пропущений строк для подання скарги на дії та рішення державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцької А.С.
2. Визнати незаконними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцької А.С. про закінчення виконавчого провадження №61936958 з примусового виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2017 у справі №757/7499/17-ц.
3. Визнати незаконною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №61936958 з примусового виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2017 у справі №757/7499/17-ц, винесену 01.06.2020 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцькою А.С.
Мотивуючи подану скаргу заявник вказує, що 16.03.2020 року на адресу Стягувача надійшло повідомлення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 11.03.2020 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
АТ «УКРСИББАНК» вважає неправомірними дії державного виконавця Яковенка В.А. щодо повернення у порядку п.10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчого листа №2-108/11 без прийняття до виконання, що і послугувало підставою для звернення до суду.
Скаржник вважає, що вказане повідомлення порушує права скаржника, а дії державного виконавця підлягають визнанню неправомірними.
Представник стягувача подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності. Просив вимоги скарги задовольнити.
Боржник у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином.
В судове засідання державний виконавець не з'явився, хоча про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Матеріали виконавчого провадження були надані суду.
Суд, вивчивши подану скаргу, дослідивши матеріали справи та виконаного провадження, встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Конституційними нормами, а саме положеннями статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Обов'язковість рішень суду як засада судочинства конкретизується у процесуальному законодавстві і пов'язується з набранням рішеннями законної сили.
Положеннями статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Обов'язковий характер судового рішення, яке ухвалюється іменем України, підкреслює авторитет судової влади, оскільки жодне рішення інших органів не може прийматись іменем України. Вимога про ухвалення судових рішень іменем України випливає з теорії поділу влади, згідно з якою судова влада є гілкою державної влади України, а тому рішення судів є уособленням волевиявлення держави і, відповідно, їх виконання має бути гарантовано державою. Саме тому обов'язковість судових рішень забезпечується державою.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012).
Так, судовим розглядом встановлено, що 29.02.2012 року Печерським районним судом міста Києва видано виконавчий лист №2-108/11 про стягнення зі ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», правонаступником якого є АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРСИББАНК», в подальшому - Стягувач, заборгованості:
- за кредитним договором № 193-в-ока (11413539000), а саме: 1 305 575,92 Швейцарських франка, що за курсом Національного банку України станом на 9 серпня 2011 року становить 13 645 124 грн. 89 коп. - кредитна заборгованість; 136 090,84 Швейцарських франка, що за курсом Національного банку України станом на 9 серпня 2011 року становить 1 422 342 грн. 80 коп. - заборгованість зі сплати процентів; 557 055 грн. 76 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 30 781 грн. 38 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом; 1 740 грн. 96 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по комісії,
- за кредитним договором №210-в-ока (11413540000), а саме: 1 421 212,65 Швейцарських франка, що за курсом Національного банку України станом на 9 серпня 2011 року становить 14 853 693 грн. 16 коп. - кредитна заборгованість; 152 161,38 Швейцарських франка, що за курсом Національного банку України станом на 9 серпня 2011 року становить 1 590 302 грн. 79 коп. - заборгованість зі сплати процентів; 604 101 грн. 37 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом; 35 173 грн. 87 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом; 1 895 грн. 15 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по комісії;
- за кредитним договором №164-мв-ока (11413533000), а саме 2 996 813,19 Швейцарських франка, що за курсом Національного банку України станом на 9 серпня 2011 року становить 31 320 959 грн. 30 коп. - кредитна заборгованість; 312 644,51 Швейцарських франка, що за курсом Національного банку України станом на 9 серпня 2011 року становить 3 267 579 грн. 71 коп. - заборгованість зі сплати процентів; 1 287 501 грн. 10 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 70 652 грн. 21 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом; 3 996 грн. 17 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по комісії.
24.11.2018 року було проведено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи Відповідача, а саме зміну типу товариства з публічного акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство та зміну найменування Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРСИББАНК». Зміни було проведено відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства». Відповідно до п.1.1. Статуту, погодженого Національним банком України 20.11.2018 року, Акціонерне товариство «УкрСиббанк» є правонаступником за всіма правами та обов'язками Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк».
25.02.2020 року Стягувачем було направлено до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заяву про відкриття виконавчого провадження від 25.02.2020 року (вих.№ 15-1-01/21103) та оригінал судового наказу №2-108/11.
16.03.2020 року на адресу Стягувача надійшло повідомлення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 11.03.2020 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
Пунктом а) частини 1 статті 449 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що скарга подана у строк передбачений нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Так, згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» .
У частині першій статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами пунктів 1, 3, 5, 8 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; законності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 13 Закону).
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З матеріалів виконавчого провадження відмова у відкритті виконавчого провадження мотивується п. 4. розділу першого Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції від 02.04.2012 № 512/5, де відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими сума зобов'язання становить п'ятдесят та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.
Державний виконавець указав, що пред'явлений виконавчий документ не підлягає виконанню Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та, керуючись п.10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», повертається без прийняття до виконання.
Відповідно до положень статті 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно з пунктом 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. Незважаючи на це, державний виконавець Яковенко В.А. у повідомленні від 11.03.2020 року обґрунтовує відмову прийняття виконавчого листа №2-108/11 до виконання тим, що сума заборгованості у розмірі 5148524,96 Швейцарських франків станом на 2011 рік еквівалентна сумі 47623855,88 грн.
З огляду на зазначене, державним виконавцем було помилково визначено гривневий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті за виконавчим листом №2-108/11 станом на 2011 рік, оскільки визначення еквіваленту суми заборгованості у іноземній валюті, що підлягає сплаті в гривні, має відбуватися за актуальним офіційним курсом відповідної валюти за грошовим зобов'язанням.
Наведені висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 липня 2018 року по справі №761/12665/14-ц. Суд також підкреслює, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Відповідно до положень статті 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно з пунктом 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. Незважаючи на це, державний виконавець Яковенко В.А. у повідомленні від 11.03.2020 року обґрунтовує відмову прийняття виконавчого листа №2-108/11 до виконання тим, що сума заборгованості у розмірі 5148524,96 Швейцарських франків станом на 2011 рік еквівалентна сумі 47623855,88 грн.
З огляду на зазначене, державним виконавцем було помилково визначено гривневий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті за виконавчим листом №2-108/11 станом на 2011 рік, оскільки визначення еквіваленту суми заборгованості у іноземній валюті, що підлягає сплаті в гривні, має відбуватися за актуальним офіційним курсом відповідної валюти за грошовим зобов'язанням.
Наведені висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 липня 2018 року по справі №761/12665/14-ц. Суд також підкреслює, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
З аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» можна зробити висновок, що основним завданням виконавчого провадження є примусове виконання рішень суду у разі невиконання їх у добровільному порядку. Під час примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили і є обов'язковим до виконання на всій території України, державний виконавець зобов'язаний вжити усіх заходів примусового характеру, у тому числі застосувати засоби впливу на боржника. Такі повноваження надані йому саме з метою забезпечення безумовного виконання судового рішення, а застосування заходів відповідальності за невиконання вимог державного виконавця, не звільняє боржника від виконання основного зобов'язання - виконати вимоги виконавчого документа.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
У рішенні ЄСПЛ «Глоба проти України» №15729/07 від 05.07.2012 Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також, Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.
У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання.
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх « ex-officio ». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
Згідно з положеннями вимог ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
В силу вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
За встановлених обставин та відповідних норм, приходжу до висновку про обґрунтованість вимог скарги та її задоволення.
Керуючись ст.ст. 3, 8, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 1-3, 5, 9, 13, 15, 18, 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 1-19, 23, 76-89, 95, 351, 352, 447-453 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Визнати неправомірними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. щодо повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа №2-108/11, виданого 29.02.2012 року Печерським районним судом міста Києва.
Зобов'язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. прийняти до виконання виконавчий лист №2-108/11, виданий Печерським районним судом міста Києва 29.02.2012 року та відкрити виконавче провадження.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.
У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Повний текст судового рішення складено 22 жовтня 2020 року.
Суддя Т.Г. Ільєва