печерський районний суд міста києва
Справа № 757/41861/20-к
16 жовтня 2020 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
слідчого - ОСОБА_3 ,
підозрюваного - ОСОБА_4 ,
третя особа, щодо майна якої вирішується арешт - ОСОБА_5 ,
захисника підозрюваного ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 про арешт тимчасово вилученого майна в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020130000000049 від 19.03.2020, -
29.09.2020 у провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання сторони кримінального провадження - слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 , згідно вимог якого, останній просить накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_4 , що було вилучено під час проведення обшуку у за місцем проживання ОСОБА_4 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, а саме: грошові кошти на загальну суму у розмірі 470 Євро та 4006 доларів США.
Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України, здійснювалась фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів.
У судовому засідання слідчий клопотання підтримав та просив задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_4 та його захисник в судовому засіданні заперечували щодо задоволення клопотання та просили відмовити, вказуючи, що вилучені кошти належать ОСОБА_5 .
Третя особа, щодо майна якої вирішується арешт - ОСОБА_5 просила відмовити у задоволенні клопотання та повернути їй вилучені кошти.
Вивчивши клопотання, заслухавши позицію учасників розгляду, дослідивши його матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Судовим розглядом встановлено, що Управлінням з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42020130000000049 від 19.03.2020 за підозрою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
25.09.2020 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Так, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення та відшукання предметів, речей і документів, особистих записів, чернеток, нотаток щодо отримання незаконної винагороди, вилучення інших речей, предметів та знарядь вчинення кримінального правопорушення, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.09.2020 у справі № 757/39150/20-к, 24.09.2020 слідчим Державного бюро розслідувань ОСОБА_8 проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_4 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час обшуку за вказаною адресою у кімнаті, розташованій з правої сторони від входу виявлено та вилучено грошові кошти у розмірі 470 Євро та 4006 доларів США.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною 2 ст. 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно з ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Абзацом 2 ч. 5 ст. 171 КПК України передбачено, що у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Судовим розглядом встановлено, що обшук, під час якого було вилучено майно та на арешті якого на даний час наполягає сторона обвинувачення, був проведений 24.09.2020, а з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна слідчий звернувся до суду 26.09.2020, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті в якому надійшло клопотання та відповідно свідчить про дотримання вимог абзацу 2 ч. 5 ст. 171 КПК України. За вказаних обставин та норм кримінального процесуального законодавства, слідчий суддя не приймає доводи сторони захисту щодо порушення строків слідчим на звернення до слідчого судді з даним клопотанням.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі Антріш проти Франції , від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та Кушоглу проти Болгарії , заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції , пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства , n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Однак, зазначені вимоги закону при зверненні з клопотанням слідчий не дотримався.
З матеріалів клопотання вбачається, що в обгрунтування клопотання прокурор вказує, що грошові кошти, які було вилучене належать підозрюваному ОСОБА_4 .
Так, при дослідженні матеріалів провадження за клопотанням слідчого про арешт майна встановлено, що слідчий описує обставини кримінального провадження № 42020130000000049, проте доказів, які б свідчили, що саме вилучені кошти, належать підозрюваному ОСОБА_4 матеріали клопотання не містять та слідчим в судовому засіданні не довдено.
В противагу стороні обвинувачення ОСОБА_5 в судовому засіданні довела, що вказані кошти належать саме їй, так як вказані кошти були надані ОСОБА_5 в позику, що підтверджується борговою розпискою від 07.08.2020 року.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Посилаючись у клопотанні на необхідність накладення арешту на вилучене майно, слідчий повинен був зазначити, яким чином вилучені грошові кошти співвідноситься з кримінальним провадженням та, що саме вилучені кошти належать підозрюваному, так як одне лише посилання для цього не може слугувати правовою підставою для задоволення вимог клопотання про арешт з метою забезпечення конфіскації майна підозрюваного.
Сторона обвинувачення не надала суду допустимих, в розумінні ст. 86 КПК України, доказів, що вказують про прямий, або опосередкований зв'язок власника майна з обставинами, які є предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, а також відсутні підстави відповідальності заявника за незаконні дії третіх осіб.
Наряду з вказаним, слід зазначити, що підозра ОСОБА_5 не пред'явлена, цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено, тобто процесуальний статус з якими законодавець пов'язує арешт майна, в даному випадку ОСОБА_5 , також відсутній.
Враховуючи, вказане підстав вважати, що існує правова підстава для арешту вилученого майна взагалі спростовується, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як представник сторони обвинувачення в судовому засіданні не довів та відповідно не представив слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння ОСОБА_5 належним їй майном, у зв'язку з чим вважає за доцільне відмовити у задоволенні клопотання.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 26, 98, 100, 107, 117, 131, 132, 171-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-
У задоволенні клопотання слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 про арешт тимчасово вилученого майна в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020130000000049 від 19.03.2020 - відмовити.
Ухвала про накладення арешту/відмову у ньому може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1