ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/11198/20
провадження № 2/753/6696/20
"19" листопада 2020 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Сирбул О.Ф.
за участю секретаря судового засідання: Лаптєвої Ю.М.
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_2
представника відповідача: ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про стягення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, -
встановив:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» (далі по тексту - відповідач, ДП «ІСС») про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 06.08.2019 на підставі наказу від 05.08.2019 № 188-к, позивача було прийнято на посаду радника генерального директора державного підприємства «Інформаційні судові системи».
04 вересня 2019 року згідно наказу за № 231-к від 03.09.2019 позивача було переведено на посаду помічника генерального директора державного підприємства «Інформаційні судові системи».
15 травня 2020 року згідно наказу ДП «ІСС» від 15.05.2020 № 80-к, позивач була звільнена з займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства про працю (невиконання вимог ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці»), та умов колективного договору (невиконання п. 4.3., 4.12 Колективного договору), а саме порушення строків виплати заробітної плати за квітень 2020 року.
Також у заяві наявна вимога виплатити вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку на підставі ст. 44 КЗпП України та прохання щодо видачі довідки про роботу на даному підприємстві із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати на підставі ст. 49 КЗпП України.
Проте, з 15 травня 2020 року та включно на день подання даного позову, відповідач в супереч вимог ст. 44 КЗпП України не здійснив виплату позивачу вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку та в супереч вимог ст. 49 КЗпП України не задовольнив прохання, щодо видачі довідки про роботу на даному підприємстві із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.
В пункті 4.12 Колективного договору ДП «ІСС» вказано, що Адміністрація виплачує заробітну плату два рази на місяць: Аванс виплачується 20-22 числа поточного місяця. Остаточний розрахунок з заробітної плати за місяць здійснюється з 5 по 7 числа місяця, наступного за місяцем за яким виплачується заробітна плата.
Виходячи з вищевказаного відповідач повинен був здійснити остаточний розрахунок з заробітної плати за квітень 2020 року в строк до 07.05.2020.
Натомість остаточний розрахунок з заробітної плати за квітень 2020 року був здійснений відповідачем 13.05.2020, тим самим відповідач порушив встановлені ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», п. 4.12 Колективного договору ДП «ІСС» строки виплати заробітної плати.
Отже, відповідач при отриманні 15.05.2020, заяви позивача про звільнення з займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства про працю, а також наявну в заяві вимогою виплатити вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку на підставі ст. 44 КЗпП України, був зобов'язаний не тільки видати наказ на звільнення її з займаної посади за власним бажанням 15.05.2020 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а також здійснити повний розрахунок з виплатою вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку на підставі ст. 44 КЗпП.
Так, позивач вважає, що вказані дії відповідача є грубим порушенням ст. 43 Конституції України та ст.ст. 44, 47, 49, 115, 116 КЗпП України, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
У позовних вимогах позивач просила у суду стягнути з ДП «ІСС» на її користь вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку на підставі ст. 44 КЗпП України, що складає 58 540,86 грн., середньомісячний заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги з 15.05.2020 по 08.07.2020 (день подання даного позову до суду) на підставі ст. 117 КЗпП України, що складає 34 381,05 грн. та судовий збір у розмірі 929,21 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29.07.2020 відкрито у справі у порядку спрощеного позовного провадження.
У судовому засіданні від 19.11.2020 позивач подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, у яких просила стягнути з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги з 15.05.2020 по 08.07.2020 (день подання даного позову до суду) на підставі ст. 117 КЗпП України, що складає 34 381,05 грн. та судовий збір у розмірі 929,21грн.
Ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання від 19.11.2020 вказану заяву прийнято до розгляду.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту позовної заяви.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Вислухавши пояснення та доводи позивача, її представника в обґрунтування своїх вимог, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно з'ясувавши обставини, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за наступних підстав.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Судом встановлено, що 06 серпня 2019 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду радника генерального директора Державного підприємства «Інформаційні судові системи» відповідно до наказу підприємства від 05 серпня 2019 рожу № 188-К.
Відповідно до наказу від 03.09.2019 за № 231-К ОСОБА_1 04 вересня 2019 року, переведено на посаду помічника генерального директора ДП «ІСС».
Як вбачається з матеріалів справи наказом в.о. генерального директора ОСОБА_3 ДП «ІСС» від 15.05.2020 за № 80-К «Про припинення трудового договору» позивача звільнено з займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
У відповідності до ст. 39 КЗпП України, строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.
При припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39), працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП України).
Статтею 115 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Згідно з підпунктом «є» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної
плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 із змінами, цей Порядок застосовується у випадках виплати вихідної допомоги.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 даного Порядку, нарахування вихідної допомоги як виплати, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається із наданого відповідачем розрахунку вихідної допомоги, який перевірений судом, останній був розрахований 15.05.2020 тобто, у день звільнення позивача та відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 із змінами, що становить 50 999, 76 грн., до виплати (після відрахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору) 41 054,80 грн.
Відповідно до відомості нарахування коштів № 3065 та платіжного доручення №5131 від 09 липня 2020 року, вихідна допомога у сумі 41054,80 грн. направлена на картковий рахунок позивача в АТ «РАЙФФАИЗЕН БАНК АВАЛЬ» 09 липня 2020 року.
У ході судового розгляду позивач погодилась з розміром нарахованої відповідачем їй суми вихідної допомоги.
Факт отримання вказаної суми позивачем не оспорюється, проте позивач вказує на пропуск строків їх виплати у відповідності 116 КЗпП України.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем здійснено повний розрахунок по заробітній платі з позивачем.
Позивач звертаючись до суду із вказаним позовом вважає, що має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати їй вихідної допомоги.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).
Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» визначає, що основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітний» їж посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Структура заробітної плати відображена також у розробленій відповідно до Закону України «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці і стандартів Системи національних рахунків Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, що був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору та суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці (пункти 3.8 і 3.9 Інструкції).
Таким чином, вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури.
Відповідні висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 711 /4010/13.
Окрім того, як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер, а тому до таких виплат згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього закону не застосовані.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування, як зазначено у ст.ст. 76, 77 ЦПК України.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 4, 12-13, 78-81, 133, 137, 258, 259, 264, 265, 268, 280-281, 284, 289, 352-355 ЦПК України, -
У задоволені позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про стягення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги- відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: