Справа № 752/7640/18
Провадження № 2/752/733/20
іменем України
08 грудня 2020 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Приватного підприємства «Агроекологія» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», ОСОБА_1 про стягнення матеріального збитку,-
у квітні 2018 року ПП «Агроекологія» звернулось до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням збільшення позовних вимог, просило стягнути на його користь солідарно з ПрАТ «СК «Уніка» та ОСОБА_1 97 931,20 грн., 10 000,00 грн. пені, 1 000,00 грн. - 3% річних та 5 000,00 грн. інфляційних втрат.
Свої позовні вимоги обґрунтувало тим, що 18.09.2017 року близько 09.00 год. на вул. Шевченка, 22/46 у м. Полтаві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю належного підприємству автомобіля Сітроен Берлінго державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіля Шкода Октавія державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 .
Оформлення ДТП було здійснено без виклику працівників поліції та було складено повідомлення про ДТП у формі європротоколу, де ОСОБА_1 у графі 14 зазначив про визнання своєї вини у вчиненні даної пригоди
На момент ДТП автомобіль Шкода Октавія державний номерний знак НОМЕР_2 був забезпечений ПрАТ «СК «Уніка» згідно полісу № АК/3532327 зі строком дії до 03.04.2018 року.
Звернувшись до ПрАТ «СК «Уніка» у встановлені законом порядку та строки із заявою про виплату страхового відшкодування, страхова компанія без наведення причин та роз'яснення своєї позиції з посиланням на норми законодавства відмовила ПП «Агроекологія» у виплаті страхового відшкодування, хоча у встановленому порядку оглянула пошкоджений автомобіль Сітроен Берлінго державний номерний знак НОМЕР_1 , замовило висновок про визначення вартості матеріального збитку та повідомило за результатами складання останнього, що автомобілю Сітроен Берлінго державний номерний знак НОМЕР_1 завдано матеріального збитку в розмірі 97 931,20 грн.
Оскільки виплата не проведена у встановлені ст. 36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 90 днів, просило стягнути суму 97 931,20 грн. з урахуванням пені, визначеної ст. 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та 3% річних й інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України.
Ухвалою судді голосіївського районного суду м. Києва Ладиченко С.В. від 31.05.2018 року відкрито провадження у справі з проведенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 22.10.2018 року (а.с. 34-35).
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Новака А.В. від 14.09.2018 року справу прийнято до провадження з проведення розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 06.12.2018 року (а.с. 41-42).
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Шкірая М.І. від 16.01.2019 року справу прийнято до провадження з проведення розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.05.2019 року (а.с. 68-69).
15.05.2019 року справа не розглядалась, підготовче засідання відкладено на 13.08.2019 року (а.с. 111, 112).
13.08.2019 року справа не розглядалась, підготовче засідання відкладено на 21.01.2020 року (а.с. 117, 118).
21.01.2020 року справа не розглядалась, підготовче засідання відкладено на 14.04.2020 року (а.с. 158, 159).
14.04.2020 року справа не розглядалась (а.с. 160).
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 07.07.2020 року справу прийнято до провадження з проведенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін на 08.12.2020 року (а.с. 164-165).
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Відповідачами після зміни складу суду на виконання ухвали від 07.07.2020 року відзиви на позов не подані.
Клопотань з процесуальних питань сторонами не заявлено.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нормативне врегулювання правовідносин у сфері обов'язкового страхування автомобільного транспорту визначено ЦК України, Законом України «Про страхування» та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (ст. 5 Закону України «Про страхування»).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону України «Про страхування». До них згідно з п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про страхування» належить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Статтею 8 Закону України «Про страхування» визначено, що страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
У свою чергу, страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за мови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Згідно ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
У даному випадку, ст. 20 Закону України «Про страхування» визначені обов'язки страховика. Так, зокрема, страховик зобов'язаний:
1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;
2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику;
3) при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Аналогічні правові норми встановлені ст. ст. 979, 982, 988 ЦК України.
Таким чином, з огляду на приписи Закону України «Про страхування» та положення Глави 67 ЦК України, призначення страхування - це страховий захист страхувальника, матеріальна складова якого проявляється в разі настання страхового випадку.
У правовідносинах страхування, закон сприяє захисту інтересів страхувальника та зобов'язує страховика вчиняти дії щодо сприяння страхувальнику у отриманні страхового відшкодування (надати страхувальнику консультації з питань отримання страхового відшкодування, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику, здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк).
При цьому, підстави для відмови страховика у здійсненні страхової виплати або страхового відшкодування встановленні ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування», згідно з якими страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:
1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;
2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;
4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;
5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
6) наявності інших підстав, встановлених законом.
Також договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.
Згідно ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:
37.1.1. навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;
37.1.2. вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону);
37.1.3. невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди;
37.1.4. неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Аналізуючи зазначені приписи закону, суд приходить до висновку, що відмова у виплаті страхового відшкодування може бути здійснена лише в межах, визначених законом, за умови дії страхувальника в порядку визначеному законом.
Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом.
У свою чергу, відмова у виплаті страхового відшкодування на підставі «інших підстав» допускається за відповідності таких підстав, критеріям для відмови, що визначені ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування».
Так, судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Шкода Октавія державний номерний знак НОМЕР_2 була застрахована ПрАТ «СК «Уніка» згідно полісу № АК/3532327 від 03.04.2017 року строком дії до 03.04.2018 року з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000,00 грн. (а.с. 11).
18.09.2017 року близько 09.00 год. на вул. Шевченка, 22/46 у м. Полтаві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю належного ПП «Агроекологія» автомобіля Сітроен Берлінго державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіля Шкода Октавія державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 .
Оформлення ДТП було здійснено без виклику працівників поліції та було складено повідомлення про ДТП у формі європротоколу, де ОСОБА_1 у графі 14 зазначив про визнання свої вини у вчиненні даної пригоди (а.с. 16).
18.09.2017 року про дану подію ПП «Агроекологія» було повідомлено ПрАТ «СК «Уніка» та подано заяву про виплату матеріального збитку (а.с. 54-58).
Листами ПрАТ «СК «Уніка» № 443 від 18.01.2018 року, № 581 від 23.01.2018 року, № 2011 від 16.03.2018 року відмовлено ПП «Агроекологія» у виплаті страхового відшкодування, оскільки під час врегулювання справи страховою компанією було встановлено, що шкода автомобілю Сітроен Берлінго державний номерний знак НОМЕР_1 була заподіяна пасажиром автомобіля Шкода Октавія державний номерний знак НОМЕР_2 , який не має жодного відношення до експлуатацію забезпеченого транспортного засобу (а.с. 14, 15, 17).
З огляду на приписи ст. 991 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про страхування» та ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд вважає листи ПрАТ «СК «Уніка» рішенням про відмову у виплаті страхового відшкодування, що викладене у письмовій формі, а тому аналізує правомірність відмови у виплаті страхового відшкодування позивачу, відповідно до викладених у зазначеному рішенні причин відмови.
Так, із зазначених листів, вбачається, що підставою для відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування позивачу стало встановлення під час врегулювання справи заподіяння шкоди позивачу пасажиром автомобіля Шкода Октавія державний номерний знак НОМЕР_2 , який не має жодного відношення до експлуатацію забезпеченого транспортного засобу.
Разом з тим, на думку суду, зазначені дії, самі по собі, не підпадають під підстави та критерії для відмови у виплаті страхового відшкодування, що визначені ст. 991 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про страхування» та ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», с саме:
- не є навмисними діями страхувальника, що були спрямовані на настання страхового випадку;
- не є вчиненням злочину, що призвів до страхового випадку;
- не є поданням страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку.
ДТП сталась під час експлуатації забезпеченого транспортного засобу його власником, відповідальність якого була застрахована.
Крім того, як встановлено судом, під час оформлення ДТП ОСОБА_1 було визнано вину у вчиненні ДТП, про що він власноруч здійснив запис в повідомленні про ДТП (європротоколі).
За таких обставин, враховуючи наведені приписи закону, суд вважає, підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування не було.
Виходячи з характеру правовідносин страхування, визначених законом цілей страхування та нормативного визначення обов'язків страховика, зокрема щодо підстав здійснення страхового відшкодування, суд вважає, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком.
Тому, суд не приймає доводи відповідача, викладені у наявному в матеріалах справи відзиві (а.с. 46-49) про правомірність відмови у проведенні виплати.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18, від 03.10.2018 року у справі № 760/15471/15-ц , провадження № 14-316цс18).
Згідно ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
З огляду на те, що відповідачем визнається та не спростовується факт звернення позивача за отриманням страхового відшкодування, наданням ним витребуваних документів, відсутності перешкод зі сторони позивача відповідачу щодо отримання інформації про страховий випадок, суд надходить до висновку про те, що відмова у виплаті страхового відшкодування з підстав, що викладені у листах-відмовах ПрАТ «СК «Уніка», є такою, що не ґрунтується на законі.
Відповідно до вимог закону та умов правомірною поведінкою страховика є сприяння страхувальнику у наданні усіх документів, що підтверджують його право на отримання страхового відшкодування, зокрема надання консультацій, витребування відповідної інформації, інформування страхувальника про перелік інформації, яку потрібно надати тощо.
Натомість, ухилення від виплати страхового відшкодування за умови відсутності такої підстави у письмовій відмові, є неправомірною поведінкою страховика.
При визначенні розміру страхового відшкодування, суд виходить з того, що відповідно до ст. 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого транспортного засобу, здійснюється відповідно до Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 року.
Позивачем заявлена вимога про стягнення суми в розмірі саме 97 931,20 грн., проте, вказаний розмір суми не доведений доказами в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України.
Твердження позивача про те, що вказана сума визначена страховою компанією, не знайшла свого підтвердження, відомості зданого приводу матеріали справи не містять.
Як наслідок, недоведеними в установленому законом порядку є суми 10 000,00 грн. пені, 1 000,00 грн. - 3% річних та 5 000,00 грн. інфляційних втрат.
Так само, необґрунтованою є вимога про стягнення 97 931,20 грн. солідарно з відповідачів, адже солідарна відповідальність страхувальника та страховика не передбачена законодавством.
За загальним правилом, до сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2014 року.
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно вказаного Закону є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу ( ст. ст. 3, 5 Закону).
Згідно ст. 6 Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом ст. ст. 9, 22-31, 35, 36 Закону настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством (ст. 29 Закону).
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи (ст. 12 Закону).
За змістом ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на зазначене, відшкодування шкоди винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якого застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
Отже, володілець джерела підвищеної небезпеки має відшкодувати потерпілому вартість відновлювального ремонту, що перевищує ліміт відповідальності страховика, франшизу, якщо вона встановлена умовами договору, і втрату вартості автомобіля у разі її наявності.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності ( ст. 3 Закону).
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15, 12.12.2018 року у справі № 758/2356/17-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі вищевикладеного, виходячи з принципів диспозитивності та змагальності, враховуючи правову позицію Верховного Суду від 04.07.2018 року по справі № 755/18006/15-ц про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, в останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, суд приходить до висновку, що в межах заявлених вимог позов задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-89, 258, 259, 265, 268, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
у задоволенні позову Приватного підприємства «Агроекологія» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», ОСОБА_1 про стягнення матеріального збитку - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко