Дата документу 24.12.2020 Справа № 333/4477/20
Єдиний унікальний № 333/4477/20
Провадження №22-ц/807/3563/20
Головуючий в 1-й інстанції - Варнавська Л.О.
24 грудня 2020 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В.,
суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави,-
У серпні 2020 р. до суду звернулось ПАТ «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави. Позов обґрунтований тим, що за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25.07.2018 р. справа №33/2096/18 з ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 стягнуто 37555,49 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На виконання вказаного рішення Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України стягнуто 37555,49 грн. Вказане стягнення проведено Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в розмірі більшому, ніж належить, оскільки воно здійснено без віднімання (утримання, зменшення) податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18% і військового збору в розмірі 1,5% на загальну суму 7323,32 грн. В результаті примусового стягнення грошових коштів, ОСОБА_1 отримав без достатньої правової підстави зайві грошові кошти у вигляді належних до утримання з ПАТ «Запоріжжяобленерго» для перерахування до бюджету податків і зборів на загальну суму 7323,32 грн. Посилаючись на ст. ст. 18, 164 Податкового кодексу України, 1212,1215 ЦК України позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 7323,32 грн. набуті без достатньої правової підстави, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 289 грн., а також 3% річних від простроченої суми у розмірі 325,87 грн., а всього 7938,19 грн.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2020 року, позов Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що в результаті примусового стягнення грошових коштів, ОСОБА_1 отримав без достатньої правової підстави зайві грошові кошти у вигляді належних до утримання з ПАТ «Запоріжжяобленерго» для перерахування до бюджету податків і зборів на загальну суму 7323,32 грн.
Відповідно до відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зазначають, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв'язку з наведеним, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2020 року це 210 200 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» з 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2102,00 грн. (2102,00 грн. Х 100 = 210 200 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25.07.2018 р. справа №336/2096/18 з ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 стягнуто 37555,49 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У вказаному рішенні не зазначено, що ця сума підлягає стягненню з відрахуванням зборів та обов'язкових платежів.
Згідно платіжного доручення №1604 від 12.02.2019 року перераховано ОСОБА_1 на виконання виконавчого листа №336/2096/18 від 12.09.18 р. з ПАТ «Запоріжжяобленерго» 37555 грн. 49 коп. Тобто, стягнута сума, яка вказана у рішенні суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 набув 37555 грн. 49 коп. на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, тому підстав вважати ці кошти безпідставно набутими не має.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частин першої та п'ятої, статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
При цьому відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25.07.2018 р. справа №336/2096/18 позов ОСОБА_1 до ПАТ «Запоріжжяобленерго» задоволено. Стягнуто з ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 37555,49 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вказане рішення набрало законної сили.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.
Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України").
ОСОБА_1 набув кошти у розмірі 37555 грн. 49 коп. на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, не є скасованим у відповідному порядку та виконане в примусовому порядку виконавчою службою, тому відсутні підстави вважати частину цих коштів у розмір 7323,32 грн. набутими без достатньої правової підстави.
Доводи апеляційної скарги з приводу не зазначення у рішення суду необхідності стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням зборів та обов'язкових платежів є слушними, однак не впливають на вірні висновки суду першої інстанції, і можуть бути підставою для оскарження зазначеного рішення до суду вищої інстанції.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 24 грудня 2020 року.
Судді: С. В. Кухар
О.В. Крилова
О.З. Поляков