Дата документу 24.12.2020 Справа № 316/2444/19
Єдиний унікальний № 316/2444/19 Головуючий у 1-й інстанції: Куценко М.О.
Провадження №22-ц/807/3891/20 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
24 грудня 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача: суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 12 листопада 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В листопаді 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву № б/н від 22 лютого 2008 року, відповідно до якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 13 000,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Банком виконані зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, а відповідач станом на 31 серпня 2019 року має заборгованість за кредитним договором у розмірі 869722,18 грн, з яких: 12966, 43 грн - заборгованість за кредитом; 850505,75 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 6250,00 грн - заборгованість за пенею та комісією.
Банк вказав, що законодавством не передбачено вимоги від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а тому кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми за кредитом. У зв'язку з чим заборгованість до стягнення становить120824,71 грн, з яких: 12966,43 грн - заборгованість за кредитом; 107858,28 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 22 лютого 2008 року по 28 квітня 2017 року, які позивач просив стягнути з відповідача, а також судові витрати у розмірі 1921,00 грн.
Заочним рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 12 листопада 2020 року позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відсотки за користування кредитом за період з 22.08.2008 по 23.04.2014, відповідно до кредитного договору б/н від 22.02.2008 у розмірі 418 грн 89 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 06,66 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині незадоволених позовних вимог, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та по процентам за користування кредитом за період з 22 лютого 2008 року по 28 квітня 2017 року та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції належним чином не перевірив доводів Банку, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки наявним у справі доказам. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, відсотків , чим допустив грубе порушення норм цивільного права та умов кредитного договору. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був обізнаний та проінформований про умови кредитування, між тим вказані обставни безпідставно не прийняті до уваги судом першої інстанції. Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить пронеукладеність договору, суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Укладений кредитний договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорений та не визнавався недійсним, що свідчить про згоду останнього з усіма умовами вказаного договору.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило.
Відповідно до пунктів 1,2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального повадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 січня 2020 року це 210 200 грн (відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" з 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2102,00 грн. (2102,00 грн. х 100 = 210 200 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову в даній справі становить 120824,71 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Отже зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За вимогами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам в повному обсязі не відповідає.
Судом першої інстанції, встановлено, що згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 22 лютого 2008 року станом на 31 серпня 2019 року становить 869722,18 грн, з яких: 12966, 43 грн - заборгованість за кредитом; 850505,75 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 6250,00 грн - заборгованість за пенею та комісією. Банк вказав, що законодавством не передбачено вимоги від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а тому кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми за кредитом. У зв'язку з чим заборгованість до стягнення становить120824,71 грн, з яких: 12966,43 грн - заборгованість за кредитом; 107858,28 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 22 лютого 2008 року по 28 квітня 2017 року.
Відповідно до наданої Банком виписки за договором, фактична сума витрат клієнтом банківських коштів складає 39894,22 грн, а сума коштів, внесених клієнтом на погашення заборгованості 40201,15 грн. Таким чином, оскільки сума, внесена відповідачем на погашення заборгованості перевищує суму витрачених коштів, вказане свідчить про відсутність заборгованості за тілом кредиту у ОСОБА_1 перед Банком, у зв'язку з чим суд відмовив у задоволенні позову у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.
У заяві позичальника від 22 лютого 2008 року зазначена процентна ставка 3,0% річних на залишок заборгованості. При визначенні розміру, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 суд першої інстанції, виходив з того, що у відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту, та стягнув відсотки за період з 22 лютого 2008 року по 23 квітня 2014 року (останній день користування карткою ОСОБА_1 ) в розмірі 418,89 грн.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися повністю не може, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання кредитних послуг, у зв'язку з чим 22 лютого 2008 року підписав Анкету-заяву №б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. (а.с. 10).
У заяві-анкеті зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Довідку про умови кредитування з використанням кредитної карти "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" (а.с. 11) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. (а.с. 12-17).
При цьому відповідач підписав не лише анкету - заяву від 22 лютого 2008 року, а і Довідку про умови кредитування з використанням кредитної карти "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" (а.с. 11), в якій визначені суттєві умови кредитного договору, як то відсоткова ставка за кредитом, встановлення порядку погашення кредиту щомісячними платежами, розмір пені та інше, тобто відповідач погодився у письмовому вигляді з умовами кредитування.
ОСОБА_1 свої зобов'язання за вищевказаним договором не виконував, на вимоги банку не реагував, внаслідок чого за розрахунком банку станом на 31 серпня 2019 року має заборгованість за кредитним договорому розмірі 869722,18 грн, з яких: 12966, 43 грн - заборгованість за кредитом; 850505,75 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 6250,00 грн - заборгованість за пенею та комісією.
Банк вказав, що законодавством не передбачено вимоги від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а тому кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми за кредитом. У зв'язку з чим заборгованість до стягнення становить 120824,71 грн, з яких: 12966,43 грн - заборгованість за кредитом; 107858,28 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 22 лютого 2008 року по 28 квітня 2017 року.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у цьому випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника від 22 лютого 2008 року зазначена процентна ставка у розмірі 3,0 % на місяць з розрахунку 360 днів на рік. (а.с. 10).
Однак, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
У довідці про умови кредитування з використанням платіжної карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» від 22 лютого 2008 року зазначена базова відсоткова ставка за користування кредитом (3,0%), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні. (а.с. 11). Зазначена довідка підписана від імені ОСОБА_1 .
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПриватБанк", а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані АТ КБ "ПриватБанк" Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю у п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22 лютого 2008 року шляхом підписання анкети-заяви.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Банк до позовної заяви надав розгорнутий розрахунок заборгованості за договором (а.с. 6-9), а також виписку по картці (а.с. 46 - 52), з якої вбачається, що відповідач ОСОБА_1 після підписання анкети - заяви отримав кредитну картку та користувався грошима, отримував кошти через банкомат, розплачувався за товар в магазині, частково погашав заборгованість за кредитним договором.
Отже, за змістом виписки по картці є очевидним здійснення операцій, у тому числі із ідентифікацією особи, яка поповнює рахунок.
Відповідачем у справі не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 12966,43 грн, доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення кредитних коштів.
Таким чином, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ПАТ КБ « ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк ( термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується, шо він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Такі висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №14-131цс19 від 03 липня 2019 року.
Проте, суд першої інстанції не надав належної оцінки розрахунку заборгованосі, виписці по картковому рахунку, з яких чітко вбачається видача відповідачу кредиту, користування ним кредитними коштами, наявності заборгованості за кредитом у розмірі 12966,43 грн та не врахував, що зазначені докази відповідачем не спростовано, що є його, а не суду, процесуальним обов'язком.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12966, 43 грн, а тому з ОСОБА_1 підлягає до стягнення зазначена заборгованість.
Звертаючись з позовом банк подав до суду анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, в якій зазначена відсоткова ставка за користування кредитом у розмірі 3,0% в місяць із розрахунку 360 днів в році, Витяг з тарифів банку, Витяг з умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості, виписку по картковому рахунку тощо.
Крім того, звертаючись до суду з позовом, банк подав до суду довідку умови кредитування від 22 лютого 2008 року з використанням кредитки "Універсальна", 30 днів пільгового періоду" в якій зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (3,0%), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні.
Саме відповідач повинен був спростувати, що підпис, який міститься у Довідці про умови кредитування від 22 лютого 2008 року, йому не належить.
При цьому з матеріалів справи чітко вбачається, що 22 лютого 2008 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву, ідентифікувався у банку, та йому було відкрито картковий рахунок та видано три кредитні картки, строк дії останньої до 06/17.(а.с. 54).
Таким чином висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову з підстав відсутності заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування кредитом станом на 23 квітня 2014 року (останній день користування карткою) є помилковим, оскільки суд першої інстанції не врахував, що відповідач, підписуючи 22 лютого 2008 року анкету-заяву, в якій зазначена відсоткова ставка за користування кредитом, також підписав довідку про ознайомлення із умовами кредитування, тобто відповідач погодився у письмовому вигляді з умовами кредитування.
Враховуючи те, що зазначеною анкетою-заявою про приєднання до банківських послуг, а також довідкою, яка підписана ОСОБА_1 визначено розмір відсотків за користування кредитом, то вони підлягають стягненню.
Банк просив стягнути з відповідача заборгованість по відсоткам за користування кредитом у сумі 107858,28 грн за період з 22 лютого 2008 року по 28 квітня 2017 року.
У даній справі строк дії кредитного договору б/н від 22 лютого 2008 року відповідає строку дії картки відповідача - до 06/17. (а.с. 54).
Відтак, право на нарахування відсотків за користування кредитними коштами припинилось з 01 липня 2017 року.
Таким чином, стягненню з відповідача підлягають відсотки за користування кредитними коштами, які були нараховані та несплачені ним за період з 22 лютого 2008 року по 30 червня 2017 року.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи вищевикладене та неможливість суду виходу за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають відсотки за користування кредитними коштами, які були нараховані та несплачені ним за період з 22 лютого 2008 року по 28 квітня 2017 року, в межах заявлених позовних вимог.
Колегія суддів зауважує, що відповідачем не подавалась заява про застосування строку позовної давності.
Разом з тим визначений позивачем розмір заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 107858,28 грн, суперечить умовам кредитування, обумовленим сторонами у письмовому вигляді, а саме базова ставка за процентами за користування кредитними коштами, зазначена у довідці становить 3,0% на місяць, проте із розрахунку вбачається, що позивачем нараховувались відсотки як у передбаченому розмірі, так і у підвищеному розмірі, а саме: 3.6% на місяць.
Таким чином, вимоги про стягнення заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню виходячи з процентної ставки 3,0 % на місяць в межах заявлених позовних вимог, що не перевищує строк дії кредитної картки.
Як вбачається з розрахунку заборгованості наданого АТ КБ «ПриватБанк» апеляційному суду та яка може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ч. 3 ст. 367 ЦПК України, на виконання вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі, за період з 22 лютого 2008 року по 31 серпня 2014 року нарахування відсотків здійснювалося за базовими процентними ставками 3,0 %, 2,5% (знижена відсоткова ставка), та станом на 31 серпня 2014 року заборгованість за відсотками становила 2895,76 грн.
Беручи до уваги формулу, наведену АТ КБ «ПриватБанк» в наданих апеляційному суду письмових поясненнях, розрахунок заборгованості за відсотками за період з 01 вересня 2014 року по 28 квітня 2017 року, виглядає наступним чином: 12966, 43 грн х 36,0%х 970/365/100 = 12405,14 грн.
Таким чином, за період з 22 лютого 2008 року по 28 квітня 2017 року загальна заборгованість відповідача по процентам за користування кредитом виходячи з процентної ставки 3,0 % на місяць становить у розмірі 15 300,90 грн.
З урахуванням викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість за кредитом в розмірі 12966,43 грн та заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 22 лютого 2008 року по 28 квітня 2017 року, виходячи з процентної ставки 3,0 % на місяць, у розмірі 15 300,90 грн.
Аргументи апеляційної скарги частково є виправданими.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у справі, що розглядається, позов задоволено частково, тому в порядку частини першої статті 141 ЦПК України, підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 449,42 грн (28267,33х1921,00:120824,71), за подання апеляційної скарги у розмірі 674, 14 грн (28267,33х2881,50:120824,71),а всього - 1123,56 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.
Заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 12 листопада 2020 року у цій справі скасувати, ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 22 лютого 2008 року у розмірі 28267,33 грн,яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12966,43 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 15300,90 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 449,42 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 674, 14 грн ,а всього - 1123,56 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 24 грудня 2020 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.